2.2. Прогнозування та планування при протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю

Прогнозування і планування є невід'ємними компонентами протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю.

Як зазначає В. Новичков, "... теоретичні і практичні проблеми комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю є самостійними за своєю кількісно-якісною визначеністю і включають у себе дослідження основних елементів кримінологічного, кримінально-правового, пенітенціарного і кримінально-політичного прогнозування, утворюючи в комплексі та єдності самостійний напрям юридичної прогностики"⁵¹.

На думку, Кондратьєва Я.Ю., «донині не існує єдиної точки зору щодо феноменологічного, концептуального, методологічного поняття та змісту предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю»⁵² . Це означає, що воно складається із сукупності основних елементів дефініцій різних видів юридичного прогнозування, базові ознаки якого значною мірою тотожні один одному.

Таким чином, складові елементи умовного предмета комплексного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю окремо вивчаються і досліджуються різними юридичними галузями науки. Водночас у прогнозній сфері вони до цього часу системно не застосовуються, а історично так склалося, що соціальними проблемами криміналізації більш займалися кримінологи, а правовими - фахівці кримінального права, та криміналістики. І, як висловлюється з цього приводу В.В.Лунєєв, «... поєднання цих штучно роз'єднаних напрямів так і не сталося, а програють при цьому всі, і насамперед обґрунтованість, адекватність і ефективність кримінально-правової боротьби зі злочинністю»⁵³.

Як зазначено вище, існують різні види юридичного прогнозування у сфері боротьби зі злочинністю, зокрема: кримінально-політичний; кримінально-правовий; кримінологічний; кримінально-виконавчий (пенітенціарний); оперативно-розшуковий.

Прогнозування здійснюються за конкретними напрямами юридичної (у тому числі правоохоронної, правозастосовної, оперативно-розшукової) діяльності. Кожен із різновидів прогностичної діяльності має свою певну сферу впливу, нормативне регулювання, внутрішню систему організації та своїх суб'єктів, об'єктів прогнозу, способів побудови прогностичних моделей та форм їх реалізації.

На нашу думку, прогнозування із запобігання злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю, треба вести у деяких сферах, які найбільш придатні щодо аналізу та систематизації. Зокрема у сфері:

• прогнозування факторів та загроз, які приводять до вчинення злочинів терористичної направленості;

• прогнозування наслідків терористичної діяльності на території України та за її межами;

• очікуванні зміни в динаміці й структурі злочинів терористичної направленості.

Деякі автори визначають прогноз як судження про невідоме раніше, реально можливе становище речей, яке висловлюється на основі вірогідної інформації про вихідні й супутні явища. Прогноз створює скеровуюче і стимулююче цілеспрямування для вирішення конкретних практичних завдань⁵⁴.

Як зазначає В.А. Журавель, «... прогноз є імовірним судженням про стан об'єкта в той чи інший проміжок часу в майбутньому, локалізованого в певному просторі, а видом науково-пізнавальної діяльності людини, спрямованої на формування прогнозів розвитку якихось об'єктів, можна назвати прогнозування»⁵⁵, складовою якого і є оперативно-розшукове прогнозування.

Таким чином, прогнозування - це важливий елемент тактичного мислення, інформаційно-логічний процес, який передує прийняттю тактичних рішень як у вигляді конкретних планів дій та їх реалізації, так і поглинання передбачення у вигляді динамічного дієвого рішення в інтенсивні періоди. Даний процес активно впливає на зміст тактичних рішень, вибір засобів і методів у процесі реалізації дій, заходів та операцій щодо запобігання злочинам та їх припинення.

Прогнозування злочинної поведінки осіб, які пов’язані з терористичною діяльністю, а також прогнозування розвитку певних ситуацій треба розглядати за двома основними напрямами.

Перший стосується здійснення прогнозу як виявлення підґрунтя для застосування тактичних заходів у процесі запобігання та протидії злочинам.

Другий – використання і застосування прогнозів у реалізації тактичних завдань запобіжного характеру.

Визначення кола осіб, ситуацій, щодо яких необхідне здійснення впливу, є по суті проблемою підстав для прогностичної діяльності.

У сучасний період виділяється такі три елементи системи передбачення, як потреби, здібності і здатності людської особистості⁵⁶:

1. передбачення на буденному рівні;

2. наукове передбачення, гіпотеза, що базується на наукових засобах, кількісних та якісних параметрах, - прогнозування, що відображає об'єктивні закономірності теоретичного й майбутнього стану об'єкта;

3. планування, що поряд із характеристикою майбутнього містить вказівку про те, які дії належить вчинити у зв'язку з прогнозом зараз і в перспективі ⁵⁷.

Методичними принципами прогнозування індивідуальної злочинної поведінки, є такі:

1. принцип системності - даний різновид наукового передбачення є ланкою системи індивідуального прогнозування, що має своїм об'єктом людину, її підсистеми, що охоплює передбачення її поведінки, зокрема злочинної, а також розглядає прогнозування індивідуальної злочинної поведінки як завершену систему, що складається з низки системоутворюючих елементів, підпорядкованих одній меті – новій якості даної системи - можливості ймовірного прогнозу злочинної поведінки;

2. принцип спадкоємності (узгодженості) полягає в тому, що в процесі організації прогнозування мають бути сприйняті поняття, уявлення, закономірності щодо об'єкта прогнозування, його домінуючих ознак;

3. принцип імовірності (вірогідності) означає розгляд на рівні загального різних понять, у тому числі поведінки людини, які мають складні форми зв'язку й обґрунтування та мають імовірний характер, характеризують не кожен об'єкт окремо, а властивість чи ознаки, притаманні всьому типу об'єктів, що мають спільну систему умов, ознак, властивостей;

4. із попереднім принципом пов'язані принципи відносності та багатозначності, які визначають діалектичний зв'язок між можливим, імовірним і реальним, їх конкретне співвідношення в будь-який момент, ступінь вірогідності, що зумовлюється повнотою і якістю прогностично значимої інформації, а також здатністю її точного виміру, визначають рівень відносності результатів прогнозу і міру його наближення до абсолюту⁵⁸.

На наш погляд, вищезазначені принципи прогнозування можуть застосовуватися в процесі прогнозування діяльності, пов’язаної з тероризмом.

Відомо, що терористами не народжуються. Ними стають окремі громадяни в певних умовах у силу об'єктивних і суб'єктивних причин. Причому цей процес розгортається в просторі й у часі, несе в собі взаємозв'язок і суперечливість численних зв'язків із середовищем, у якій він протікає. Досвід показує, що специфіка зазначених злочинів полягає в тому, що вони не можуть бути вчинені спонтанно, випадково. Суб'єктивна сторона злочинів, що передбачає наявність прямого наміру й політичних цілей, визначає наявність як необхідного елементу його повного складу тривалої психологічної підготовки.

У цьому зв'язку в комплексі розглядаються питання вивчення процесу становлення особи як суб'єкта терористичної діяльності, розроблення наукового шляху його вирішення, побудови загальної теоретичної моделі терористичної діяльності й розкриття значення результатів цієї роботи для подальшого вдосконалювання методики й практики її виявлення, запобігання, припинення й розслідування.

У наявній літературі дії осіб, які вчиняють злочини терористичного характеру, розглядаються з різних точок зору. Теоретично розкриваються оперативні, правові, процесуальні, криміналістичні, психологічні, соціальні й інші аспекти цих процесів, що дозволяє глибше зрозуміти зміст зазначених дій суб'єктів, їхні можливі причини й мотивацію, версійно прогнозувати поведінку й учинки об'єктів оперативної зацікавленості, а отже й розвиток оперативної обстановки в цілому.

Терористична діяльність, як і всяка інша, має певні вузлові елементи, у рамках яких діяльність суб'єкта відрізняється від попередньої та подальшої безпосередніми завданнями, характером і способами фізичної й психологічної діяльності, предметом спрямованості дій, формою їх прояву зовні, ступенем зумовленості впливу навколишнього середовища й ін. Причому, при здійсненні суб'єктом конкретної форми терористичної діяльності проявляються їхня сталість і повторюваність.

Іншим елюентом протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю, є планування, яке в загальному розумінні розглядається як діяльність щодо розроблення послідовного здійснення певних заходів, спрямованих на досягнення певних цілей.

Виходячи із цього планування можна визначити як розроблення системи заходів, спрямованих на виконання завдань, пов'язаних із пошуком і фіксацією фактичних даних про протиправні діяння окремих осіб та груп, відповідальність за які передбачена КК України, з метою припинення правопорушень та в інтересах кримінального судочинства, а також отримання інформації в інтересах безпеки громадян, суспільства і держави, як управлінське рішення, що встановлює на певний період часу завдання і засоби для досягнення цілей боротьби зі злочинністю.

Планування – це процес вибору цілей та рішень, необхідних для їх досягнення ⁵⁹; заздалегідь прийняте рішення про те, що робити, коли робити і хто буде робити⁶⁰ ; процес підготовки на перспективу рішення про те, що, ким, як, коли має бути зроблено.

Компетенція правоохоронних органів у сфері попередження и припинення тероризму досить обмежена з точки зору впливу на об’єктивний фактор підготовки злочинну.

Роль планування підтверджується в забезпеченні цілеспрямованості діяльності всіх організаційних структур протидії терористичної діяльності, її ефективності, усунення недоліків у роботі, подоланні невизначеності, зосередженні уваги на головних завданнях певних підрозділів, в економії ресурсних затрат та контрольованості процесу.

Аналіз практики дає змогу визначити загальні умови і способи забезпечення вимог щодо планування запобіжних заходів, зокрема:

- ґрунтовний ретельний аналіз оперативної обстановки;

- використання даних прогнозування;

- визначення і оптимальне формулювання завдань;

- урахування реальних можливостей (сил, засобів, часу);

- передбачення і забезпечення необхідного резерву для реалізації завдань;

- нормативне, у тому числі організаційно-управлінське, закріплення процедури планування запобіжних заходів.