1.2.2. Характеристика системи даних про способи підготовки, учинення і приховування злочинів і типові наслідки їх застосування.

Одним із ключових елементів оперативно-розшукової та криміналістичної характеристики є спосіб учинення злочину. Як відзначає О.М. Іщенко, для вдосконалення знань співробітників органів внутрішніх справ важливе значення має вивчення способів вчинення злочинів³⁶.

Відповідно до КПК України спосіб учинення злочину підлягає обов'язковому доказуванню в процесі дізнання, досудового слідства і судового розгляду. Саме поняття способу вчинення злочину в кримінально-правовій і криміналістичній науці має різні тлумачення. Заслуговує на увагу погляд М.Є. Короткевича, який вказує, що “спосіб учинення злочину не тільки служить кваліфікуючою ознакою, але й у ряді випадків є найважливішим елементом, що розмежовує злочин і адміністративне чи цивільне правопорушення”³⁷

П.П. Андрушко, розглядає спосіб учинення злочину як «сукупність окремих рис самої дії (бездіяльності), за допомогою яких досягається злочинний результат».

Безумовний пріоритет у визначенні поняття способу учинення злочину, безсумнівно належить Г. Г. Зуйкову, який присвятив аналізу цього питання дисертаційне дослідження. Він стверджує, що «спосіб учинення злочину є необхідним елементом кожного злочинного діяння, оскільки кожне з них здійснюється за допомогою певної поведінки суб'єкта, наміри якого не можуть бути реалізовані інакше...» Дослідження способів учинення злочинів і використання отриманих даних у науково-організаційній діяльності з боротьби зі злочинністю необхідно обґрунтовувати з урахуванням закономірностей, які визначають зміст і форми поведінки людей”³⁸.

З наведеного вище можна зробити висновок, що з визначення поняття способу вчинення злочину, випливає і його службова роль в аналізі злочинів терористичної спрямованості. Він характеризує злочинне діяння з якісного боку, вказує, як учинено суспільно небезпечну дію (бездіяльність), які саме прийоми застосовані, їх порядок і послідовність, які сили і засоби були використані для вчинення злочину. Отже, спосіб учинення злочину виступає в ролі ознаки, що характеризує якісну своєрідність протиправного діяння, яка показує його індивідуальні особливості, властиві дії в конкретній злочинній ситуації, дозволяє виявити злочин, коло осіб, які причетні до нього, і задокументувати їх злочинні дії. Ці способи мають багатоступеневий характер, складаються з безлічі дій, прийомів, операцій.

Способи вчинення терористичних нападів дуже різні, але в діях злочинців проявляються характерні, типові закономірності при нападі на аналогічні за своєю природою об'єкти.

Як уважають В.А. Ліпкан, Д.Й. Никифорчук, слід чітко усвідомлювати механізм тероризму: вчинення злочину одними особами проти інших з метою впливу на третіх осіб. Тільки в цьому випадку, коли на створення цього стану занепокоєності були спрямовані дії злочинців з метою використати його для досягнення інших цілей може йтися про тероризм.³⁹.

Злочинці можуть використовувати і можливість легендованого огляду житла, приміщення банку, фірми під виглядом співробітників телефонної, радіотрансляційної або електричної мережі, співробітників інших комунальних служб тощо.

Відповідно до розробленої нами оперативно-розшукової характеристики тероризму характерними ознаками підготовки до вчинення актів тероризму є:

- підшукування об'єктів для нападу, вивчення режиму їх роботи і охорони,

- періодичність надходження і порядок зберігання імовірних предметів нападу;

- вивчення злочинцями шляхів підходу та відходу до об'єкта нападу та детальне вивчення прилеглої території;

- навчання членів терористичного формування прийомам виготовлення та використання вибухових пристроїв, роботи з металорізальною апаратурою, способам учинення насильницьких дій, застосуванню зброї, виготовленню пристроїв для деблокування сигналізації, відпрацювання дій з використання спеціальної техніки, правилах конспірації;

- учинення іншого злочину (угони автотранспорту, заволодіння зброєю, крадіжка металорізальної апаратури, зброї тощо);

- попереднє моделювання дій кожного з учасників терористської групи в умовах різного рівня інтенсивності протидії з боку правоохоронних органів під час учинення акту тероризму;

- підготовка тайників для зберігання викраденого;

- установлення корумпованих зв'язків із працівниками правоохоронних органів;

- проведення підготовчої пропаганди;

- використання ЗМІ для ведення інформаційних війн;

- виготовлення документів прикриття (паспорти, посвідчення працівників правоохоронних органів тощо).

Характерними, типовими закономірностями при вчиненні актів тероризму також є те, що:

- члени терористських формувань порівняно рідко вчиняють злочини за місцем свого безпосереднього проживання (квартал, район);

- учинення актів тероризму трапляється, як правило, вдень, із застосуванням вибухових пристроїв, зброї та автомототранспорту, а також сучасних засобів зв'язку;

- перед учиненням акту тероризму злочинці попередньо вивчають маршрут руху майбутньої жертви та її охорони, правила і принципи зміни охорони об'єкта розташування нарядів патрульно-постової служби в даному районі і можливість їх реагування на сигнал тривоги, встановлюють спостереження за об'єктом злочинного посягання.

Для вчинення терористтичних нападів злочинці застосовують вогнепальну зброю, якою заволоділи до цього (при нападі на працівників міліції, військовослужбовців та інших посадових осіб, які мають право носіння табельної зброї), або купують зброю в осіб, які незаконно її зберігають, займаються контрабандою зброї, викрадають зі складів військових частин, тирів, шкіл; самостійно переоснащують або виготовляють зброю.

Про сталість злочинної діяльності терористських формувань свідчить і те, що члени групи застосовують:

- методи конспірації («маски», грим, парики, сонцезахисні окуляри і т. ін.);

- форму чи підроблені посвідчення працівників органів внутрішніх справ;

- перебувають на нелегальному становищі та використовують заходи контрнагляду за співробітниками правоохоронних органів.

Спосіб приховання злочинів – це причинно пов'язана зі здійсненням підготовки і виконання діяння система навмисних дій злочинця, спрямованих на протидію розкриттю, розслідуванню й запобіганню злочинам⁴⁰.

Значення визначення способу приховання злочину дуже важливе, тому що його встановлення нерідко є ключем до розкриття злочину. Установлення факту участі особи в прихованні злочину є непрямим доказом її провини у вчиненому злочині.

Криміналістикою вироблено комплекс методів і засобів викриття способу приховання злочину. Залежно від предмета вивчення їх можна розділити на методи й засоби, які вироблені криміналістичною технікою, тактикою й методикою розслідування окремих видів злочинів - розділами криміналістичної науки.

Тактичними методами й засобами викриття способу приховання злочину є тактично грамотно вчинені слідчі дії, спрямовані на доведення відповідних дій злочинця: допит, пред'явлення для впізнання, огляд, проведення експертиз.

При цьому головними способами приховання є такі:

- забезпечення маскування причетності конкретних осіб до терористичної діяльності;

- захист від проникнення під легендою до терористичного формування працівників оперативних підрозділів;

- забезпечення шифрування джерел доходів членів терористичного формування.

Найпростішою формою маскування діяльності терористичного формування є перебування його членів на нелегальному становищі. Це характерно для тих терористичних груп, що складаються з осіб, які втекли з місць позбавлення волі, ухиляються від відбуття кримінального покарання, переховуються від слідства та суду.

На відміну від терористтичних груп, які перебувають на нелегальному становищі, питання маскування для членів терористичних груп, які проживають легально, відрізняються виключною складністю. Останні повинні створювати серед оточуючих видимість законослухняного способу життя, своєю поведінкою не привертати до себе увагу працівників правоохоронних органів. Засобами досягнення цього є:

- намагання позитивно зарекомендувати себе перед органами внутрішніх справ, включно до участі в окремих заходах з охорони громадського порядку (громадські помічники по лінії ДАІ та інших служб міліції, позаштатні співробітники);

- влаштування на роботу в офіційно існуючі заклади, або використання підроблених документів реально існуючих установ, нібито з місця своєї постійної роботи;

- встановлення доброзичливих стосунків із сусідами та іншими знайомими за місцем проживання;

- ухилення від особистих контактів та спілкування з особами, які мають стійку кримінальну орієнтацію та не входять до кола близького оточення;

- надання фіктивної інформаційної допомоги оперативним підрозділам щодо викриття інших конкуруючих терористичних груп тощо.

Крім цього, щоб уникнути викриття, терористи вивчають засоби та методи, які використовуються правоохоронними органами в оперативно-розшуковій діяльності, впроваджують контрспостереження з використанням технічних засобів, влаштовують своїх членів на роботу в правоохоронні органи тощо. На нашу думку, застосування конспірації у сучасних терористичних організаціях є тією особливістю, що відокремлює терористів від інших злочинців.

Після вчинення злочину терористи знищують одяг, предмети, які використовували при нападі, забезпечують собі «алібі», чинять психологічний тиск на потерпілих і свідків, а також вживають активних заходів щодо інформаційного забезпечення власної протиправної діяльності.

На місці злочину терористи часто застосовують спеціальні та хімічні речовини з метою знищення слідів злочину. Наприклад, посипають підлогу у приміщеннях та свої сліди речовинами, які утруднюють застосування службово-розшукових собак та знаходження відбитків пальців рук. Також слід зазначити, що аналіз масиву таких злочинів свідчить про застосування вибухових пристроїв на дистанційному управлінні, що ускладнює роботу щодо пошуку осіб, які вчинили злочин.

Дуже важливим є розуміння щодо кількості нападів. Члени терористичних групи можуть об'єднатися як для вчинення кількох актів тероризму, так і для вчинення навіть одного. Ідеться про те, що одиничний акт тероризму за своїми масштабами та труднощами його реалізації (напад на установу або особу, яка особливо пильно охороняється) потребує створення на час підготовки та вчинення злочину стійкої озброєної трупи осіб.

При цьому слід ураховувати те, що в цьому випадку може і не бути одночасно усього комплексу зазначених ознак стійкості. Але наявність хоча б однієї з них дає підстави зробити висновок про можливість віднесення такої злочинної групи до терористичної.

За своєю озброєністю такі формування подекуди нагадують невеликі армійські підрозділи. Усе вищезазначене дає змогу зробити такий висновок:

- сутністю предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму є опис характерних оперативно-розшукових ознак, які прямо чи непрямо вказують на створення терористичного формування та його протиправну діяльність;

- зміст предметної оперативно-розшукової характеристики тероризму становлять сукупність характерних оперативно-розшукових ознак (прикмет), які прямо чи непрямо вказують на виникнення (створення) терористичних формувань, їх злочинну діяльність, характеризують вчинення конкретних злочинних посягань, а також способи приховування слідів злочинної діяльності такого роду.

Конкретні форми терористичної діяльності трапляються як у “чистому”, так і в “змішаному” вигляді.

Це по-перше, використання в терористичної діяльності вибухових пристроїв. Причини, з яких терористи віддають перевагу використанню підривних пристроїв, очевидні: у результаті вибуху забезпечується “ефективність” терористичного акту, тобто заподіюється значний збиток.

Виготовлення вибухового пристрою не вимагає значних фінансових і матеріальних витрат. Можливість використання вибухових пристроїв із дистанційним керуванням і годинниковим механізмом підвищує безпеку терористів. Крім того, вибухи незмінно широко висвітлюються засобами масової інформації, що має немаловажне значення для терористів.

Вибухові пристрої використовуються для руйнування транспортних засобів (повітряних і морських суден, об'єктів залізничного транспорту тощо), а також знищення інших цілей поза транспортом.

Розрізняють кілька видів вибухів, але в злочинних цілях здебільшого використовується так званий хімічний вибух, тобто миттєве виділення великої кількості енергії, пов’язане з раптовою зміною стану речовини (переважно з твердого в газоподібний). Цей вибух супроводжується руйнуванням і розкиданням навколишнього середовища, виникненням і розповсюдженням у ньому ударної хвилі. Вибухові речовини, що використовуються для здійснення вибухів, різні за своїми характеристиками, а, отже, і застосуванням⁴¹

Необхідно відзначити особливу небезпеку розглянутого способу здійснення терористичного акту. Інформація про такі злочини, погроза їх повторення і висока ймовірність використання терористів-самогубців справляє серйозний психологічний вплив на різні групи населення.

Отже, проаналізувавши більш ніж 100 найвідоміших актів тероризму, ми виокремили тільки сім основних видів вибухів.

Вибух бомби безпосередньо у тому місці, яке терористи бажають знищити (наприклад у місті Фастів Київської області стався вибух гранати, прикріпленої із зовнішнього боку до ручки вхідних дверей квартири начальника відділу боротьби з організованою злочинністю).

Вибух бомби терористом-камікадзе (наприклад замах на прем'єр-міністра Індії Ганді у 1984 р., терористичний акт у США 11 вересня 2001 р.)

Вибух бомби, що надійшла поштою (так стався вибух бомби в Ізраїльській Раді в Лондоні 9 вересня 1972 р., коли загинула одна людина, яка розкрила листа, що надійшов до Ради). Ще одним прикладом є діяльність Теда Казінські, який мешкав у США. З 1978 р. він почав розсилати відомим американцям (вченим, бізнесменам) бомби-посилки. Усього розіслав 16 бомб. Унаслідок таких дій загинуло 4 особи, декілька осіб було поранено. Мотиви своєї діяльності він обґрунтовував необхідністю протистояння технологічному базису суспільства. Був виданий поліції рідним братом у 1996 р.).

Вибух бомби у повітряному судні (зокрема, вибух бомби у літаку американської компанії «Пан Амерікан» у Локербі (Шотландія), внаслідок чого загинуло 140 осіб).

Вибух бомби поруч з об'єктом, який необхідно знищити. (Так 5 лютого 1998 р. в м. Сімферополь стався вибух невстановленого пристрою поряд зі службовою автомашиною першого заступника голови Ради міністрів АРК, голови Керченського міськвиконкому О. Сафонцева, внаслідок якого отримали поранення О. Сафонцев, який 23 лютого внаслідок отриманих поранень помер, і міліціонер спецпідрозділу «Беркут» Р. Гаркуша, який його супроводжував. Пошкоджено також автомашину та розбито шибки 16 вікон приміщення турбази, де тимчасово проживав О. Сафонцев. Вибуховий пристрій було закладено в урні для сміття біля входу до будинку.

Вибух бомби у вантажній машині (наприклад, вибух вантажівки у Бейруті позбавив життя 241 особу).

За способом вчинення, злочини, пов’язані із застосуванням кримінальних вибухів, є: 1) очевидними (засобом таких злочинів є гранати, фугаси, вибухові пристрої з дистанційним управлінням тощо, які застосовуються, як правило, в умовах очевидності і розраховані на раптове досягнення результату); 2) неочевидними (засобом таких злочинів є вибухові пристрої уповільненої дії в яких використовується часовий механізм).

Спосіб вчинення злочину вказує на особистість злочинця (його досвідченість), особливості потерпілого від злочинного посягання, характеризує засоби приховання (маскування) злочину, доставки засобів злочину – вибухових пристроїв, бойових припасів тощо. Наприклад, саморобні радіокеровані вибухові пристрої, сховані в інших об’єктах можна визначити тільки за допомогою спеціального радіоелектронного обладнання. Однак існують загальні демаскуючі ознаки, а саме: речі побутового вжитку, що знаходяться у незвичних місцях; залишені в громадських місцях коробки, сумки, пакети тощо; дитячі іграшки (макети літаків, автомобілів, військової техніки, плавучих засобів тощо); виносні електричні джерела живлення (акумулятори, сухі хімічні елементи); безпосередньо вибухові речовини або вибухові пристрої промислового виробництва.⁴²

Свої особливості мають і способи доставки вибухових речовин (пристроїв) чи бойових припасів, які залежать від багатьох обставин, до яких, в першу чергу, необхідно віднести такі: параметри вибухових пристроїв, можливість доступу до об’єкта, час необхідний для вчинення злочину.

Тематиці скоєння злочинів з використанням вибухівки значну увагу приділяє, у своїх працях С.В. Діденко.

По друге, викрадення повітряного судна або інше злочинне втручання у діяльність цивільної авіації.

Сьогодні боротьба з актами незаконного втручання в діяльність цивільної авіації тісно пов’язана з міжнародною діяльністю по боротьбі з тероризмом. Явище, яке ЗМІ першими охрестили як «повітряний тероризм» справді стало одним із найефективніших «інструментів» сучасного тероризму. Взагалі, «акт незаконного втручання в діяльність цивільної авіації» – узагальнююче (родове) поняття, що стосується угону повітряного судна, незаконного захоплення повітряного судна, актів, що направлені проти безпеки цивільної авіації, повітряний тероризм, повітряне піратство та ін. Зазвичай поняття та тлумачення злочинних дій, що загрожують безпеці цивільної авіації, не мають чіткого розмежування. Вони мають бути належним чином висвітлені у міжнародних конвенціях та в національних законодавствах.

Нормативно-правові акти багатьох держав містять доволі широку типологію актів незаконного втручання в діяльність цивільної авіації. На наш погляд, це такі акти незаконного втручання:

• вибух повітряного судна;

• захоплення та угон повітряного судна;

• спроба захоплення та угону повітряного судна;

• диверсія (спроба диверсії);

• напад на землі (в тому числі із захопленням заручників);

• погрози на адресу суб’єктів цивільної авіації;

• блокування повітряного судна чи об’єктів цивільної авіації;

• несанкціоноване проникнення на повітряне судно;

• несанкціоноване проникнення на об’єкти цивільної авіації.

• інцидент, інші актів незаконного втручання.

Питання кваліфікації незаконних актів, направлених проти безпеки цивільної авіації, ускладнюється ще й тим, що зазвичай значно різниться у різних національних законодавствах з цього питання. В зарубіжних законодавствах одних держав можемо зустріти положення про «повітряне піратство», в інших – hijacking («хайджекінг») або aircraft hijacking, чи навіть skyjacking («скайджекінг»), третіх – незаконне захоплення повітряного судна, четвертих – про угон повітряних суден, що не завжди відповідає визначенню злочину за Токійською, Гаазькою та Монреальською конвенціями⁴³.

Ця форма терористичної діяльності (викрадення, знищення повітряних судів) приводить до значних людських жертв і приковує до себе увагу засобів масової інформації. Цим пояснюється те, що значну частину терористичних актів складають захоплення, викрадення, знищення повітряних судів і інші зазіхання на безпеку цивільної авіації.

Третя форма це захоплення і викрадення морського судна і інше злочинне втручання в діяльність міжнародного судноплавства.

Захоплення, затримки і пограбування морських торгових і інших цивільних суден, їхніх екіпажів і пасажирів (піратство) має багатовікову історію.

Морський тероризм, що почав загрожувати світу і безпеці на початку 60-х років XX ст., і піратство – явища не цілком ідентичні. Зміст цих двох понять частково збігається. Це має місце у випадках, коли одне і те ж діяння (захоплення морського судна) потрапляє під норми про піратство Конвенції Організації Об'єднаних Націй з морського права і спрямованої проти міжнародного тероризму Конвенції про боротьбу з незаконними актами, спрямованими проти безпеки морського судноплавства.

Разом із тим, існують розходження в їхніх цілях і об'єктивній стороні. Піратство завжди відбувається в особистих (як правило, корисливих) цілях.

Об'єкт піратства – особа, яка є членом екіпажа чи пасажиром судна, а також майно, що знаходиться на борту судна і саме судно. Але за умови, якщо морське судно перебуває у відкритому морі. А для кваліфікації як акту “морського тероризму” відповідно до Конвенції і Протоколу, підписаних у Римі в 1988 р., не потрібно відповідності діяння цій вимозі⁴⁴ .

Прикладом морського тероризму може служити захоплення терористами італійського морського лайнера “Акилле Лауро”.

Четверта форма це захоплення заручників. З етимологічної точки зору в українській мові слово “заручник” тлумачиться як “особа, насильно ким-небудь затримана в забезпечення того, що державою або організацією, до яких особа належить, будуть виконані які-небудь вимоги, зобов'язання”.

Планування операції із захоплення заручників характеризується такими діями:

1. Визначається мета захоплення, можливі шляхи її досягнення;

2. Підбираються співучасники;

3. Підшукуються необхідні засоби;

4. Здійснюється вибір об'єкта, здійснюється його розвідка;

5. Виявляється наявність охорони, засобів зв'язку, маршрути пересування;

6. Намічається місце нападу;

7. Ураховується ступінь ризику при захопленні об'єкта;

8. Виділяються учасники терористичної акції.

Як приклад захоплення заручників, можна навести випадок у Ростові-на-Дону, коли відповідно до заздалегідь розробленого плану чотири терористи, попередньо захопивши автобус із водієм, увірвалися в будинок школи і, погрожуючи зброєю, вивели дітей і вчительку з класу, посадили в автобус і оголосили заручниками. Злочинці висунули вимогу надати їм вертоліт Ми-8 для перельоту в Іран. Істотне значення мають мотиви і цілі злочинців. У ряді випадків особи, які захоплюють заручників, висувають “комбіновані” вимоги: виплата викупу і виконання вимог політичного характеру. Тим часом, терористи, психіка яких порушена, здатні на ірраціональні, непередбачені вчинки, що повинне враховуватися при переговорах з ними, підготовці і проведенні акцій звільнення заручників⁴⁵.

Останнім часом у СНД і багатьох країнах Заходу часто згадується така форма тероризму, як захоплення заручників для шантажу державних, правоохоронних органів.

Можна також відзначити інші форми тероризму: “ядерний тероризм”, “хімічний тероризм”, “екологічний тероризм”, “біологічний тероризм”. Широке поширення одержав так званий “психологічний тероризм”.

Терористи прекрасно розуміють, що в них не завжди є необхідність у масових убивствах людей. Бажаного результату можна досягти, якщо буде створена ілюзія, наприклад, володіння смертоносною зброєю і готовності її застосування. Таким чином, шляхом психологічного шантажу, вчиняється тиск на громадськість.

У практиці правоохоронних органів почастішали випадки такого явища, як відправлення на адресу посадових осіб, державних установ анонімних листів із погрозами диверсійних актів у випадку невиконання вимог про виплату великих грошових сум.

Останнім часом занепокоєння співробітників правоохоронних органів і вчених, що займаються проблемами протидії терористичної діяльності, викликає така нова форма терористичної діяльності, як кібертероризм (електронний, комп'ютерний тероризм). Під кібертероризмом розуміють навмисну мотивовану атаку на інформацію, оброблювану комп'ютером, комп'ютерну систему чи мережі, що створює небезпеку для життя і здоров'я людей, настання інших тяжких наслідків, якщо такі дії були вчинені з метою порушення громадської безпеки, залякування населення, провокації воєнного конфлікту.

Виникнення такої форми тероризму пов'язано з інтенсивним розвитком мережі Інтернет і розширенням кількості її користувачів. Так у США їх нараховується 158 млн. осіб, у Європі – 95, в Азії – 90, у Латинській Америці – 14, в Африці – 3. Мережа Інтернет охоплює сьогодні 150 країн світу.

Особливу стурбованість у правоохоронних органів викликають терористичні акти, пов'язані з використанням глобальної мережі Інтернет.

Кібертерористи під виглядом програм захисту поширюють віруси, одержуючи, таким чином, контроль над комп'ютерами поліції, лікарень, аеропортів. Використовуючи інформацію в цих системах, вони збивають з курсу літаки, змінюють історії хвороби пацієнтів, убиваючи, таким чином, людей.

З метою організації протидії "комп'ютерному тероризму", в тому числі поширенню через глобальні та національні мережі зв'язку ідеології тероризму, пропаганди насильства, війни і геноциду Постановою Кабінету Міністрів України від 14 грудня 2001 р. N 1694 заплановано розробити з урахуванням рекомендацій Парламентської Асамблеї Ради Європи щодо боротьби з міжнародним тероризмом проекти Законів України "Про моніторинг телекомунікацій", "Про захист інформації в мережах передачі даних", "Про регулювання українського сегменту мережі Інтернет"⁴⁶.

У цілому, шлях точного перерахування усіх можливих способів вчинення тероризму ми вважаємо безперспективним, оскільки:

- неможливо і недоцільно перераховувати всі способи та засоби вчинення тероризму;

- із часом будуть удосконалюватися способи та засоби вчинення тероризму, що необхідно постійно відображати у диспозиції;

- постійні внесення змін до кримінального закону призведуть до хиткості та розбалансованості системи кримінально-правових заходів по боротьбі з тероризмом;

- перерахування способів та засобів вчинення актів тероризму змістить акценти не на характерні ознаки цього злочину, які ми аналізували раніше, а на способи та засоби його вчинення, які набудуть домінуючого становища (бо тероризм буде визначатися способами та засобами вчинених дій) і, як наслідок, стануть визначити те чи інше діяння як тероризм.

Викладене, на наш погляд, є одним із суттєвих резервів підвищення ефективності діяльності оперативних підрозділів із протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю.