104

ЗМІСТ

ВСТУП………………………………………………………………………….4

РОЗДІЛ 1. ЗАГАЛЬНОТЕОРЕТИЧНІ ПОЛОЖЕННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ’ЯЗАНИМ З ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ……..8

1.1. Поняття та класифікація злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю……………………………………………………………………….8

1.2 Особливості криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю……………………………………………………25

1.2.1. Характеристика організованого терористичного формування, а також його зв’язків і взаємин з іншими злочинними організаціями……….26

1.2.2. Характеристика системи даних про способи підготовки, учинення і приховування злочинів і типові наслідки їх застосування…………………35

РОЗДІЛ 2. ОСНОВНІ ОРГАНІЗАЦІЙНІ НАПРЯМКИ ВДОСКОНАЛЕННЯ ПРОТИДІЇ ЗЛОЧИНАМ, ПОВ’ЯЗАНИМ З ТЕРОРИСТИЧНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ………………………………………………………………….51

2.1. Деякі організаційні засади виявлення злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю……………………………………………………51

2.2. Прогнозування та планування при протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю……………………………………………………65

2.3. Інформаційно-аналітичне забезпечення протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю…………………………………………………..71

2.4. Взаємодія підрозділів правоохоронних органів у протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю…………………………………….79

ВИСНОВКИ……………………………………………………………………94

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………………...97

ВСТУП

Актуальність теми дослідження обумовлена як розвитком політичних процесів усередині української держави, так і новою ситуацією у світі, яка характеризується підвищеною активністю міжнародного тероризму. Тероризм розглядається провідними політиками країни в ряді найважливіших факторів, що впливають на національну, регіональну й глобальну безпеку. Від ефективності заходів по боротьбі з тероризмом буде залежати, у якому світі й у якій країні ми будемо жити в найближчому майбутньому. Проблема тероризму вже багато років не втрачає своєї актуальності як для правової теорії, так і для практики правоохоронних органів.

Політична мотивація тероризму не перетворює терористів у політичну силу, яка спроможна володіти необмеженою владою над певною соціальною групою. Які б не були політичні прагнення терористів, у певний момент усі вони використовують загальнокримінальні злочині схеми та засоби. Загальнокримінальна складова є питомою частиною дії при скоєнні злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю. Є безперечним факт зрощування таких явищ, як організована злочинність, та терористична діяльність. Організована злочинність має певні політичні інтереси і коли вони не досягаються, за допомогою корупції, лобіювання, використовують терористичну діяльність (тобто демонстративне насилля), маскуючись певними гасла, такі як боротьба за незалежність, суверенітет та інше.

Можна запропонувати замість терміносполуки «злочини терористичної спрямованості» та «злочини терористичного характеру» застосовувати „злочини, пов’язані з терористичною діяльністю”, під якими ми розуміємо злочини, що містять в собі деякі ознаки тероризму. "Тероризм" представляється як соціально-політичне явище, а "терористична діяльність" - як предметно-практична сторона тероризму.

Вказане свідчить, що дослідження теоретичних і прикладних проблем протидії терористичній діяльності в сучасних умовах стає актуальним науковим і практичним завданням.

У вітчизняній науці вказана проблематика розглядалася у низці публікацій, присвячених як проблемам національної безпеки, так і проблемі боротьбі з міжнародним тероризмом. Відповідні аспекти їхнього вирішення  знайшли своє місце у працях О.Ф.Бєлова, О.Г.Білоруса, В.Т.Білоуса, О.С.Бодрука, М.О.Гончаренка, О.Г.Данільяна, О.І.Дергачова, О.П.Дзьобаня, та багатьох інших авторів.

Серед західних науковців зазначені питання розглядалися А.Архарією, С.Брауном, Б.Броуді, П.Бувальдою, А.Вольферсом, Д.Гудбі, М.Капланом, Д.Кауффманом, Р.Куглером, У.Липманом, С.Хоффманом та ін. Особливістю цих робіт є поглиблена увага до теоретичних та методологічних аспектів забезпечення національної безпеки, до трансформації та еволюції структур безпеки держави впродовж останніх десятиліть.

Українські фахівці, які досліджують національну безпеку, зосереджують свою увагу передусім на осмисленні і пошуку адекватних механізмів становлення і розвитку системи національної безпеки України в умовах пожвавлення інтеграційних і поглиблення глобалізаційних процесів.

Проблемами вдосконалення правової регламентації криміналістичної та оперативно-розшукової діяльності в галузі боротьби з тероризмом займалися вчені країн СНД: Ю.І. Авдєєв, А.І. Алексєєв, І.А. Возгрін, А.Ф. Возний, В.Ю. Голубовский, В.М. Єгоршин, С.І. Захарцев, І.Н. Зубов, І.І. Іванов, Ю.Ю. С.С.

Українські дослідники проблематики боротьбі з тероризмом небезпідставно звертають увагу передусім до нагальної потреби створення адекватної нормативно-правової бази боротьби з ним (В.Ф.Антипенко, В.О.Глушков, О.Ф.Долженков, В.П.Ємельянов, В.П.Захаров, Я.Ю.Кондратьєв, В.А.Ліпкан, М.А. Погорецький та ін.).

Усе викладене свідчить про актуальність дослідження організаційно-тактичних засад протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю, й визначає необхідність їх розроблення з урахуванням зміни політичної й криміногенної обстановки в державі.

Мета та завдання дослідження. Основною метою наукового пошуку є вивчення сучасних засад розслідування злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю.

Для досягнення мети дослідження автор поставив і виконав такі завдання:

- визначити поняття та надати класифікацію злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю;

- сформулювати поняття та сутність протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю;

- надати структуру та дослідити особливості криміналістичної характеристики злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю;

- визначити складові системи даних про способи підготовки, вчинення і приховування зазначених злочинів та типові наслідки їх вчинення

- дослідити організаційні основи виявлення злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю;

- висвітлити напрями прогнозування та планування оперативно-розшукових заходів при протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю;

- розглянути особливості інформаційно-аналітичного забезпечення протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю

- охарактеризувати форми і види взаємодії оперативних підрозділів правоохоронних органів у протидії злочинам, пов’язаним з терористичною діяльністю.

Об’єктом дослідження є суспільні відносини, пов’язані з розлідуванням злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю.

Предметом дослідження є розслідування злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю.

Методи дослідження. Теоретичним фундаментом дослідження є діалектико-матеріалістичний метод наукового пізнання соціально-правових явищ і засновані на ньому загальнонаукові та спеціальні методи. Цей метод застосовувався для аналізу взаємозв’язків у способі здійснення терористичної діяльності.

У процесі дослідження використовувались такі загальнонаукові методи: історико-правовий – з метою аналізу проблем законодавчого врегулювання проблем протидії терористичній діяльності; статистичний – для дослідження ефективності діяльності правоохоронних органів у протидії цьому виду діяльності. Під час аналізу правових актів із питань протидії терористичній діяльності, використовувались історичний, логіко-юридичний та порівняльно-правовий методи.

Сформульовані в роботі теоретичні висновки, практичні рекомендації та інші результати дослідження ґрунтуються на працях учених у галузі оперативно-розшукової діяльності, криміналістики, психології, кримінології, кримінального процесу і кримінального права України, а також міжнародного права.

Розділ 1 загальнотеоретичні положення протидії злочинам, пов’язаним із терористичною діяльністю

1.1. Поняття та класифікація злочинів, пов’язаних із терористичною діяльністю, і протидії їм

В існуючій досить великій науковій і публіцистичній літературі із проблем тероризму вживають численні спроби дати визначення понять "тероризм", "терор", "терористична діяльність", "суб'єкт і об'єкт тероризму" і т. ін., здійснити класифікацію тероризму, розглянути його види й форми. Мають місце спроби дати семантичне, психологічне, правове, соціологічне та ін. визначення основного поняття "тероризм" і всіх інших похідних від нього понять.

В остаточному підсумку спостерігається відсутність у літературі теоретично розроблених зазначених понять, що, звичайно ж, зумовлює складність дослідження проблеми виявлення й розслідування правоохоронними органами злочинів, пов’язаних з терористичною діяльністю. Ми підтримуємо думку, деяких авторів¹, що перш, ніж вирішувати зазначену проблему виявлення й розслідування терористичної діяльності, необхідно знати, що таке "тероризм" як явище сучасного суспільного життя, яка його природа (походження й сутність²).

Фактично не досліджувалася функція (завдання й діяльність) правоохоронних органів у боротьбі з тероризмом у цілому, тобто не досліджувалися сфери визначення, існування й значення даної їх функції, що негативним чином позначилося на вдосконаленні організації діяльності правоохоронних органів у боротьбі з тероризмом.

Уявляється, що основна причина існуючого положення справ у дослідженнях проблем тероризму й боротьби з ним полягає в методологічній слабості проведених досліджень. Для з’ясування суті вказаних понять уявляється обґрунтованим зупинитися на методологічних, наукових позиціях, що ведуть до найбільш повного їх визначення³.

Розглядаючи терористичну діяльність як просту суму явищ, неможливо системно планувати боротьбу з цим явищем, отже недостатніми будуть і заходи протидії. Чітка характеристика терористичної діяльності як явища, зрозуміло, не є самоціллю, як і розроблення інших концептуальних положень. Вона послужить наскрізним орієнтиром для визначення завдань, правових, організаційних та ресурсних аспектів боротьби з тероризмом у структурі розроблення і здійснення великомасштабних заходів, що стосуються будь-якої сфери внутрішньої і зовнішньої політики України. Як вважає Ківалов С.В., формулювання понятійного апарата проблеми боротьби з тероризмом є необхідним міжнародно-правовим інструментом протидії цьому явищу⁴.

Аналіз визначень тероризму, запропонованих вітчизняними і закордоними вченими, а також окремими державними або міждународними структурами, вказує на розбіжності із приводу цього поняття.

Очевидний також той факт, що у визначенні поняття "тероризм" ми бачимо "політичний підхід", а у визначенні поняття "терористична діяльність" - "правовий підхід", тому що тероризм як соціально-політичне явище постає як система взаємозалежних політично мотивованих дій, тобто як політичне насильство (діяльність), а терористична діяльність представляється як суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяльність), тобто дається її правова юридична оцінка.

Розмитість поняття втім має певне спрямування. На думку О.О. Половко, головною вадою більшості визначень тероризму є його ототожнення з політичними злочинами, приписування виключно політичних мотивів⁵. Існує думка, що тероризм включає кримінальне діяння, яке за своєю природою частіше є символічним і покликане впливати на аудиторію більшу, ніж безпосередні жертви⁶. Під поняттям «символічний» розуміється узагальнюючий стереотипний символ. На думку В.А. Ліпкана, некоректно вживати термін «символічний» в контексті розгляду питань щодо ймовірних жертв тероризму. Інший аспект цієї проблеми полягає в тому, що провокування настання певної реакції у необмеженого кола осіб, а не спричинення реальної шкоди, містить основну мету тероризму.

Проаналізувавши деякі наукові праці, в яких при визначенні тероризму зазначалося на політичні цілі, можна констатувати, що у сучасних умовах тероризм вже не охоплюється поняттям політичного злочину⁷. Розуміння цього феномену можливе із застосуванням системно-комплексного підходу, який нами було обрано як домінантний метод дослідження, і за допомогою якого можна досліджувати тероризм, всі його взаємозв'язки з іншими соціальними, соціально-політичними, соціально-правовими та іншими, в тому числі спорідненими явищами як цілісну систему, що має багато структурних елементів, які постійно взаємодіють і органічно пов'язані між собою.

Деякі автори, аналізуючи доктринальні визначення поняття тероризму, визначають тероризм як терористичні акти, які самі по собі становлять традиційні форми загальнокримінальних злочинів, але скоюються навмисно з метою викликати паніку, безлад і терор в організованому суспільстві, зруйнувати громадський порядок, паралізувати протидію терору з боку громадськості та інтенсифікувати біди та страждання суспільства.

Rosen S. і Frank R. визначають тероризм як погрозу насильством, індивідуальні акти насильства чи кампанії насильства, які мають за мету, в першу чергу, навіяти поступово страх - тероризувати⁸.

З цього визначення можна зрозуміти, що метою тероризму є навіювання страху. Проте автори не вирішують головного питання: для чого саме створюється цей стан.

І.І. Карпець дає наступне визначення тероризму. Тероризм - міжнародна або внутрішньодержавна, але яка має міжнародний (тобто охоплює дві і більше держави) характер, організаційна та інша діяльність, спрямована на створення спеціальних організацій та груп для вчинення вбивств та замаху на вбивства, нанесення тілесних ушкоджень, застосування насильства і захоплення людей в якості заручників з метою отримання викупу, насильницького позбавлення особи свободи, поєднаного з глумом над нею, застосування тортур, шантажу і т.ін.; тероризм може супроводжуватися руйнуванням та пограбуванням жилих приміщень, будівель та інших об'єктів⁹.

Крім того, слід звернути увагу на такі обставини. Як вбачається з визначення, автор не робить розмежування між актами тероризму, що вчинюються терористами одноособово, котрі підпорядковані тільки собі, і міжнародним тероризмом, де, по-перше, є необхідним елемент розповсюдженості цього явища як мінімум на дві країни або ж присутності у цій терористській групі представників як мінімум двох держав; по-друге, явищу міжнародного тероризму притаманна така ознака, як систематичність, тобто вчинення трьох або більше терористичних актів.

У даному випадку поняття систематичності дещо не збігається з поняттям систематичних злочинів у кримінальному праві проте на це є ряд підстав. У даному випадку за характером вчинюваних злочинів однією терористською групою можна стверджувати про міжнародний тероризм. Отже, не є обов'язковим наявність такого елементу системності, як охоплення всіх терористичних актів єдиною спільною метою.

Стаття 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» розкриває перелік основних термінів, що використовуються в антитерористичному законодавстві України. Подібний юридико-технічний прийом застосовується в багатьох законах України, наприклад, у ст. 1 Закону України «Про попередження і протидію легалізації (відмиванню) доходів, отриманих злочинним шляхом»; ст. 2 Закону України «Про банки і банківську діяльність» тощо. Разом з тим у ст. 1 зауважено, що ці терміни застосовуються для цілей даного закону, а в інших нормативних актах вони можуть трактуватися більш вузько, наприклад у ст. 258 КК України¹⁰.

Кожне з діянь, що входить у поняття тероризму, має спеціальну мету, завдяки чому вони відрізняються від злочинів проти життя, здоров'я, власності. Погроза застосування насильства – це чинення психічного впливу на потерпілого, створення в нього враження, що його здоров'ю буде заподіяно шкоду. Відповідальність за навмисне заподіяння шкоди здоров'ю передбачено статтями 121, 122, 125 КК України. Дані діяння можуть кваліфікуватися як акти тероризму, якщо вони переслідують такі цілі:

- порушення громадської безпеки;

- залякування населення – психологічний шок, у результаті якого необмежене коло осіб починає боятися терористів і не вірити в здатність правоохоронних органів справитися з ними;

- вплив на прийняття органами влади рішень, вигідних терористам, - при цьому актам насильства або погрозам має передувати або супроводжувати їх висування терористами вимог, заради задоволення яких вчиняються ці дії;

- задоволення неправомірних майнових та (або) інших інтересів терористів - у даному випадку також повинні бути висунуті вимоги майнового або іншого характеру¹¹.

У разі, коли терористична діяльність супроводжується вчиненням злочинів, передбачених статтями 112, 147, 259, 260, 443, 444, а також іншими статтями КК України, відповідальність за їх вчинення згідно зі ст. 1 Закону України „Про боротьбу з тероризмом” настає відповідно до Кримінального кодексу України¹².

«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.

1. Планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів

2. Підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.

3. Організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.

4. Вербування, озброєння, навчання і використання терористів.

5. Фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.

Щоб з'ясувати суть підходу до визначення змісту поняття "терористична діяльність", вважаємо за необхідне проаналізувати наявне формулювання в законі. Зупинимося на кожному діянні , що згруповані в окремі напрямки.

«Терористична діяльність» за змістом ст. 1 розглядуваного закону містить досить велике коло діянь, що згруповані в шість окремих напрямків.

Перший напрямок, це планування, організація, підготовка і реалізація терористичних актів.

До планування терористичного акту належить розроблення стратегії і тактики його проведення, попереднє вивчення обстановки, можливостей прибуття на місце події і шляхів відходу для безпосередніх виконавців.

Організація терористичної акції включає в себе пошук співучасників, розподіл ролей між ними, вибір об'єкта, забезпечення конспірації.

У ході підготовки терористичного акту забезпечується озброєння групи терористів, задіяних у його проведенні, виготовлення або придбання вибухових пристроїв, розподіл ролей між співучасниками, формулювання вимог, висунутих на адресу влади держави.

Реалізація терористичного акту полягає в його безпосередньому проведенні: здійсненні вибуху, підпалу й інших дій, мета яких визначена в ст. 258 КК України.

Нагадаємо, що кожне з перерахованих вище діянь, утворює склад злочину, передбаченого ст. 258 КК України, але при цьому характеризує різні етапи злочинної діяльності, у тому числі підготовку до злочину і замах на злочин. Терористичний акт може бути припинений на стадії підготовки, але це не виключає кримінальної відповідальності осіб, що мали наміри його вчинити.

Другий напрямок - підбурювання до терористичної акції, насильство над фізичними особами або організаціями, знищення матеріальних об'єктів у терористичних цілях.

Відповідно до ч. 4 ст. 27 КК України підбурювач – це особа, що за допомогою підкупу, умовляння, погрози або іншим способом, схилила іншого співучасника до вчинення злочину. Підбурювання до вчинення злочину передбачає спонукання бажання, викликаного рішучістю, або зміцнення наміру іншого співучасника вчинити злочин.

Підкуп передбачає обіцянку або надання особі матеріальної чи іншої вигоди за участь у злочині. Підбурювання шляхом підкупу може, зокрема, проявлятись у замовленні вбивства, коли особа, схиляючи до вчинення такого злочину іншу особу, обіцяє чи надає останній відповідну матеріальну винагороду чи іншу вигоду, не виконуючи при цьому функцій організатора такого вбивства.

Деякі статті Особливої частини КК України¹³ установлюють підвищену відповідальність за вчинення злочину з корисливих мотивів або по найму (ст. 447 КК України), і в таких випадках дії підбурювача кваліфікуються з посиланням на ст. 27 КК України.

Умовляння як різновид підбурювання означає систематичне або одноразове прохання чи переконання особи в необхідності вчинення злочину.

Інші способи підбурювання можуть полягати в обмані, відданні незаконного наказу або розпорядження й інших діях. Якщо буде встановлено, що особа, схилена до вчинення злочину, діяла в рамках ст. 42 КК України або була введена в оману щодо характеру своїх дій, її відповідальність виключається.

Підбурювання до дії має ініціативний характер, але не належить до безпосереднього планування злочинної діяльності або керівництва нею. Власне підбурювання передбачає визначеність об'єкта посягання (не можна підбурювати до вчинення абстрактного злочину, тому дії підбурювача мають бути конкретизовані), а також адресовано певній особі, що схиляється до вчинення злочину. За змістом ст. 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» сукупність підбурюючих дій має специфічну спрямованість, чим уточнюється кримінально-правове поняття підбурювання. Третій напрямок це організація незаконного збройного формування, злочинного співтовариства (злочинної організації), організованої групи для реалізації терористичної акції, а також участь у такій акції.

Самостійна кримінальна відповідальність за організацію незаконного збройного формування, злочинного співтовариства або злочинної організації передбачена статтями 255, 260 КК України.

Частина 5 ст. 17 Конституції України¹⁴ забороняє створення і діяльність будь-яких незаконних збройних формувань, цілі або дії яких спрямовані на насильницьку зміну основ конституційного ладу та порушення суверенітету і територіальної цілісності України.

Незаконним збройним формуванням за змістом ст. 260 КК України слід уважати організації, що крім загальних ознак злочинної організації мають і такі:

1. вони схожі на передбачені законами України військові формування, але їх створення не передбачено законами України;

2. вони мають організаційну структуру військового типу, характеризуються єдиноначальністю, підпорядкованістю і дисципліною;

3. воєнізований характер завдань, що ставляться перед такою організацією, і методів та засобів, якими вони користуються.

Усе це вказує на те, що організація ставить перед собою специфічні цілі, що можуть покладатися лише на офіційно створені формування. Це виконання завдань суспільно-політичного характеру методами військових операцій; захоплення певних територій або їх утримання; придушення збройного або іншого організованого або масового опору владних структур; депортація населення; установлення режиму воєнного стану; знищення живої сили супротивника і його матеріальних об'єктів тощо.

Під створенням незаконного збройного формування розуміється організаційна діяльність, спрямована на розроблення завдань, які виконуються за допомогою цього формування, системи підпорядкованості і управління, матеріально-технічного забезпечення. Озброєність формування означає наявність в його членів будь-якого виду зброї, передбаченої Законом «Про зброю», основним призначенням якої є ураження живої сили і на носіння якої потрібні спеціальний дозвіл або спеціальне розпорядження органів внутрішніх справ.

Керівництво незаконним збройним формуванням означає діяльність із керування ним, тобто здійснення організаційно-розпорядницьких і адміністративних функцій: розроблення планів операцій, проведених цим формуванням, контроль за їх виконанням, навчання його учасників тощо¹⁵.

Організація незаконного збройного формування кваліфікується за ст. 260 КК незалежно від того, у яких цілях воно створювалося. Якщо встановлено факт створення його з метою вчинення терористичних актів, дії винних кваліфікуються за ст. 260 і ст. 258 КК України. При цьому за ст. 258 КК України кваліфікується реалізація конкретних актів тероризму, якщо вони підпадають під диспозицію цієї статті.

Стаття 255 КК України установлює кримінальну відповідальність за такі види діянь:

- створення злочинної організації для вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, тобто діянь, що відповідають ст. 12 КК України;

- керівництво злочинною організацією або участь у злочинах, учинених такою організацією;

- організація, керівництво і сприяння зустрічам (сходам) представників злочинних організацій або організованих груп для розроблення планів і умов спільного вчинення злочинів;

- матеріальне забезпечення злочинної діяльності і координація дій об'єднань злочинних організацій або організованих груп.

Поняття злочинного співтовариства (злочинної організації) розкрито в ч. 4 ст. 28 КК України¹⁶. Злочин визнається вчиненим злочинною організацією, якщо його вчинено стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більш), члени якого організувались для спільної діяльності з метою безпосереднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочинів учасниками цієї організації, а також керівництво і координація злочинної діяльності інших осіб або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Ознаками організованості є чіткий розподіл функцій між співучасниками, ретельне планування злочинної діяльності, наявність внутрішньої жорсткої дисципліни тощо.

Створення злочинної організації означає здійснення будь-яких дій, у результаті яких з'явилася згуртована організована група, що вчиняє тяжкі або особливо тяжкі злочини (планування майбутньої злочинної діяльності, вербування членів групи тощо).

Слід зазначити, що кримінальна відповідальність установлена не тільки за створення незаконного збройного формування або злочинного співтовариства (злочинної організації), але й за участь у них.

Поняття організованої групи розкрито в ч. 3 ст. 28 КК України. Під нею розуміється усталена група осіб, що заздалегідь об'єдналася для здійснення одного або декількох злочинівУ склад організованої можуть входити два або більше співучасників.

При реалізації злочину організованою групою можлива співучасть, як правило, присутній чіткий розподіл ролей між співучасниками, оскільки особи, які планують злочинну діяльність, у безпосередньому виконанні об'єктивної сторони злочину участі не беруть. Про ступінь організації співвиконавців, що вчиняють злочин організованою групою, може свідчити координація злочинних дій, використання заздалегідь підготовлених засобів або знарядь учинення злочину (наприклад міліцейська форма, озброєння однакового зразка й ін.).

Стаття 1 Закону «Про боротьбу з тероризмом» спеціально обумовлює, що до терористичної діяльності належить створення незаконного збройного формування, злочинних угруповань (злочинної організації) або організованих злочинних груп для реалізації терористичних актів, а також і участь у таких актах. Проте кримінальне законодавство розглядає склади злочинів, передбачених статтями 255, 260 КК України, безвідносно до цілей їх створення, криміналізуючи ці діяння у загальній формі.

До терористичної діяльності належить й участь у подібних злочинних організаціях. Ступінь участі може бути різним: особа може займати керівні позиції в терористичній організації або бути рядовим виконавцем, залученим для участі в конкретній акції¹⁷.

Четвертий напрямок - вербування, озброєння, навчання і використання терористів.

Вербування – це спосіб залучення до терористичної організації нових членів. Стимулами можуть виступати корисливі мотиви, коли особам обіцяють значну винагороду за участь у терористичній акції, ідеологічні й інші установки . Терористичні акти, учинені чеченськими терористами (зокрема у Москві восени 2002 р.), базувалися на сепаратистських ідеях і вимозі припинення бойових дій у Чечні¹⁸.

Озброєння терористів передбачає постачання їм вогнепальної і холодної зброї, вибухових речовин і боєприпасів.

Терористичні організації можуть бути озброєні будь-якими видами зброї. Проте дії особи, що займається озброєнням осіб, які входять до складу терористичної організації, можуть кваліфікуватися як учинення злочину терористичного характеру у випадку, коли цій особі вірогідно відомо про те, який саме злочин буде вчинено з використанням цієї зброї. В іншому випадку відповідальність особи настає за ст. 263 КК України за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами.

Навчання терористів охоплює, як правило, закріплення навичок вибухової справи, поводження з холодною і вогнепальною зброєю, основи медичної допомоги. Відомо, що в Чечні неодноразово виявлялися спеціальні табори для підготовки бойовиків, причому для їх навчання залучалися іноземні фахівці.

Використання терористів передбачає здійснення загального й ідейного керівництва організацією, координацію дій співучасників під час терористичної акції. Ідеологічне підґрунтя терористичної діяльності, досліджується багатьма вченими. П’ятий напрямок це фінансування завідомо терористичної організації або терористичної групи або інше сприяння їм.

Міжнародний тероризм на сучасному етапі це високо ефективна і розгалужена мережа міжнародних корпорацій. Накопичення і переказування великих фінансових коштів здійснюються, через легальну фінансову систему¹⁹.

Фінансування – це надання коштів або майна членам терористичної організації. Отримані активи використовуються для підготовки терористичних акцій (наприклад для закупівлі зброї, вибухових речовин і боєприпасів, засобів зв'язку). Міжнародні терористичні організації мають потребу в грошах для залучення нових прихильників, забезпечення підтримки на місцях і за кордоном, хоча, найчастіше, вони не прагнуть до фінансової вигоди. Одним зі способів фінансового підживлення терористичної організації, як і злочинності взагалі, є легалізація - «відмивання» доходів, які отримані злочинним шляхом.

Під іншим сприянням терористичній організації розуміється, наприклад, надання свого майна її членам (будинку, транспортного засобу тощо), пропаганда її ідей через засоби масової інформації (телебачення, радіо, Інтернет), представлення їхніх інтересів в органах влади тощо²⁰.

Терористична діяльність – це лише загальне поняття, а як усяке загальне, вона існує тільки в окремому, через окреме. Тому, щоб зробити правильний науковий висновок про те, які істотні ознаки і які саме об'єктивні реальності ми маємо включити в поняття «терористична діяльність», щоб правильно визначити його обсяги, потрібно дослідити ці об'єктивні реальності.

Отже, перейдемо до розкриття змісту поняття "терористична діяльність" від окремого до загального, тобто до розуміння на теоретичному рівні сутності терористичної діяльності як діяльності, спрямованої проти держави.

Відомо, що держава має свої постійні інтереси й захищає їх від будь-яких посягань. Вони можуть бути спрямовані на різні об'єкти й здійснюватися з різними цілями. З урахуванням ступеня суспільної небезпеки окремі з них держава оголошує злочинами й під загрозою покарання забороняє їхнє вчинення²¹.

При цьому конкретні посягання, спрямовані на порушення цієї заборони, здійснюються конкретними людьми в певний час і певному місці та за конкретних обставин. Саме в цьому зв'язку вони розглядаються як одиничні, як об'єктивна реальність.

Залежно від істотних ознак, властивим окремим формам терористичної діяльності, останні класифікуються на рівні особливого, як тероризм, захоплення заручника, посягання на життя державного або громадського діяча й інші. Але при цьому вони вже не мають самостійного існування, а являють собою абстракції поняття, які лише відбивають істотні ознаки якогось існуючого явища.

Але серед цих злочинів є й такі, які спрямовані на життєво важливі для держави безпосередні об'єкти: суверенітет, територіальну недоторканність, безпеку й обороноздатність, політичну й економічну системи держави з метою її підриву або ослаблення. "Родовим" об'єктом цих злочинів слід уважати громадська безпека, тобто

У зв'язку з викладеним уявляється обґрунтованим сформулювати терористичну діяльність як вид протиправної діяльності, спрямований проти громадської безпеки або міжнародного правопорядку, на досягнення терористами політичних цілей шляхом насильницького примусу органів державної влади.

Розуміння терористичної діяльності як частини підривної й у більш широкому розумінні - протиправної - має важливе наукове й практичне значення. Воно дозволяє звільнитися від уявлення, що існувало багато десятиліть, про те, що тільки частина терористичної діяльності як підривної і злочинної утворює склади злочинів. Причому, ніколи не ставилася проблема з'ясування, що ж являє собою інша частина, що не є злочинною.

Поняття терористична діяльність дуже пов’язано з розумінням та правовим визначенням поняття тероризм. Видова структура тероризму прямо впливає на види терористичної діяльності. Види терористичної діяльності трансформуються з кожним роком. Доказом цього є те, що за останні четверть століття прийнято понад 14 міжнародних конвенцій стосовно окремих проявів терористичної діяльності.

На підставі аналізу багатьох теоретичних розробок²², сучасну терористичну діяльність можна класифікувати за низкою критеріїв.

За сферою дії терористична діяльність може бути внутрішньодержавною і транснаціональною (міжнародною).

Внутрішньодержавна терористична діяльність – це відкрите масове насилля з боку правлячої еліти, яка спирається на могутність державних інститутів. Цей вид тероризму пов’язаний з діяльністю як державних структур із протидії інакомисленню за допомогою насильства і насадження страху в суспільстві, так і з боротьбою опозиційних сил проти існуючого режиму, що має на меті зміну економічного чи політичного устрою своєї країни. Внутрішньодержавний тероризм характерний лише для певної країни і не виходить за її територіальні межі. Зародження такого виду тероризму історично пов’язано з Великою французькою революцією.

Транснаціональна (міжнародна терористична діяльність) визначається державним департаментом США як „тероризм, що зачіпає громадян і території більше, ніж однієї країни”²³. Терористична діяльність стає міжнародною, підкреслює Л. Моджорян коли:

- як терорист, так і його жертви є громадянами однієї держави чи різних держав, але злочин учинено за межами цих держав;

- терористичний акт спрямований проти осіб, захищених міжнародним правом;

- підготовка до терористичного акту провадиться в одній державі, а здійснюється в іншій;

- учинивши терористичний акт в одній державі, терорист переховується в іншій, відтак постає питання про його екстрадицію.

З погляду належності суб’єктів терористичної діяльності до державної влади, тероризм поділяється на державний і недержавний. Різниця між ними полягає в тому, що державний терор є відкритим насильством із боку панівної еліти, що спирається на силу державних інститутів.

З точки зору ідентичності суб’єктів терористичної діяльності, тероризм може бути етнічний і релігійний.

Суб’єктами етнічного тероризму є групи, чий статус визначається етнічною належністю. Цей різновид тероризму є прагненням до зміни форми державного устрою, державотворення чи досягнення часткових змін у становищі відповідних етнічних груп.

Учасникам релігійної терористичної діяльності є терористичні організації, об’єднані належністю до однієї конфесії. Однією з причин виникнення терористичної діяльності на релігійному ґрунті є фундаменталізм, притаманний у різних формах усім світовим релігіям. Як свідчать дослідження, терористична діяльність на релігійній основі виникає у випадку дискримінації певної релігійної групи.

За соціально-політичною спрямованістю розрізняють ліву і праву терористичну діяльність.

Ліва терористична діяльність орієнтується на різні ліві соціально-політичні доктрини (марксизм, ленінізм, троцькізм, анархізм, маоїзм тощо). Мішенню для лівих терористів стають представники панівної політичної еліти, державні чиновники, співробітники органів безпеки, банкіри, бізнесмени, незалежні фахівці (економісти, юристи, журналісти), що співпрацюють з урядом, функціонери проурядових політичних партій.

Права терористична діяльність орієнтується на традиційні для нації політичні доктрини й цінності. Мішенню для нього є, насамперед, ліві та ліберальні політики й активісти профспілкового руху. Праві терористи рідше створюють спеціалізовані бойові організації, намагаючись діяти у вигляді секретних бойових груп легальних організацій праворадикального характеру.

Політична терористична діяльність має власну класифікацію. За ідеологічними орієнтаціями виокремлюють праву (неофашистську, правоавторитарну) і ліву (революційну, анархістську, троцькістську тощо) терористичну діяльність.

За цілями, які переслідують політичні терористи, розрізняють терористичну діяльність: а) раціональну; б) ідеологічну; в) релігійну.

Основними методами політичної терористичної діяльності є: а) вбивства політичних, державних, громадських лідерів; б) викрадення, погрози, шантаж; в) вибухи у громадських місцях; г) захоплення приміщень, організацій, установ; д) захоплення заложників; е) провокування збройних зіткнень тощо.

За способами впливу на об’єкт терористичну діяльність можна поділити на демонстративну та інструментальну.

Демонстративна терористична діяльність має на меті привернути увагу до якоїсь проблеми (наприклад екологічної: будівництво АЕС, захист довкілля, зберігання хімічних і ядерних відходів тощо), драматизувати її, викликати насамперед емоційну реакцію у політичних опонентів, які виступають як об’єкт терористичних актів²⁴.

Суб’єкти інструментальної терористичної діяльності вважають психологічний ефект своїх дій побічним, другорядним. Його прихильники прагнуть досягнення суто реальних змін у владних відносинах. Це відбувається шляхом заподіяння фізичної шкоди політичним опонентам, а також іншим ні в чому не винним людям.

За засобами, що використовуються в ході терористичних актів, можна виокремити терористичну діяльність із застосуванням звичайних засобів ураження (холодна і вогнепальна зброя, вибухові пристрої, літаки, танки, зенітні ракетні установки тощо), а також терористичну діяльність із застосуванням зброї масового знищення (біологічної, хімічної, ядерної тощо)²⁵.

Усе вищевикладене дозволяє зробити висновок про те, що криміналістична протидія злочинам пов’язаним з терористичною діяльністю – це заходи, спрямовані на безпосереднє виявлення, розслідування, та запобігання, здійснювані з використанням криміналістичних сил, засобів і методів, а також діяльність, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію причин терористичної діяльності, сприятливих умов, явищ і процесів, що спричиняють зростання злочинності в цілому, що здійснюється уповноваженими на те підрозділами правоохоронних органів.