Загальна характеристика теорії соціальної стратифікації.

Для опису системи нерівності між групами (спільнотами) людей в соціології широко використовують поняття «соціальна стратифікація». Саме слово «стратифікація» запозичене у геологів. Воно латинського походження (першочергово означало «покривало», «постіль»). В англійській мові його стали розуміти як пласт, формація (в геології), а в суспільствознавстві – прошарок суспільства. Таким чином страта, стратифікація – поділ суспільства на прошарки («пласти»).

Одним з авторів теорії соціальної стратифікації був американський соціолог російського походження Питирим Сорокін. Він виклав її у праці «Соціальна стратифікація і мобільність». За П. Сорокіним, соціальна стратифікація – це диференціація сукупності людей (населення) на класи в ієрархічному ранзі. Її суть – у нерівномірному розподілі прав і привілеїв, відповідальності і обов’язків, наявності або відсутності матеріальних і нематеріальних цінностей, влади і впливу серед членів суспільства.

Соціальна стратифікація є не лише методом виявлення верств суспільства, але й «портретом» даного суспільства. Прострафікувавши все населення країни за тими чи іншими критеріями, можна виділити страти (верстви), з яких це населення складається. Тому стратифікація – риса будь-якого суспільства – рабовласницького, феодального, капіталістичного, соціалістичного. Вона наявна у всіх державах, тому що ті чи інші верстви наявні в будь-якому суспільстві, у будь-якій країні. Вони були в минулому, є нині, залишаться в майбутньому.

Отож, головна ідея теорії стратифікації — споконвічна нерів­ність індивідів та груп у суспільстві, якої не можна подолати, оскільки нерівність є об'єктивною властивістю суспільства, джерелом його розвитку (на відміну від марксистського підходу, який передбачає соціальну однорідність суспільства в майбутньому).

Теорії функціоналізму: заохочення найкращих.

Одне з перших пояснень нерівності було запропоновано Емілем Дюркгеймом. В праці «Про поділ суспільної праці» Дюркгейм зробив висновок, що у всіх суспільствах одні види діяльності вважаються більш важливішими, аніж інші. Другий аспект теорії Дюркгейма полягає у твердженні, що люди в різній мірі талановиті – деякі із них більш обдаровані, аніж інші. При навчанні ці відмінності посилюються. Дюркгейм вважав, що в процвітаючому суспільстві найбільш талановиті повинні виконувати найбільш важливі функції. Для залучення кращих і обдарованих суспільство повинне сприяти соціальній винагороді їх заслуг.

В 1954 р. американські соціологи Кінгслі Девіс і Уілбер Мур опублікували теорію, розроблену на основі концепції Дюркгейма. Функціонування, розвиток суспільства відбувається тільки завдячуючи поділу праці між соціальними групами: одна з них займається виробництвом матеріальних благ, друга – створенням духовних цінностей, третя – управлінням. Для нормальної життєдіяльності суспільства є необхідним оптимальне співвідношення всіх видів людської діяльності, але деякі з них, з точки зору суспільства, є більш важливіші, а інші – менш. Таким чином, в суспільстві повинні бути спеціальні механізми, які заохочували б людей виконувати більш важливіші соціальні функції, наприклад, нерівномірність в розподілі доходів, винагорода за працю, привілеї, які підвищують значимість тієї чи іншої статусної позиції.

На основі ієрархії значимості соціальних функцій складається відповідна ієрархія груп, класів, прошарків, які виконують ці функції. Вершину соціальної драбини незмінно займають ті, хто здійснює загальне керівництво і управління країною, адже тільки вони можуть підтримати і забезпечити єдність країни, створити необхідні умови для успішного виконання інших соціальних функції.