1.3.Російська історіографія

Історіографія військового мистецтва таборитів висвітлена в російській історіографії в основному в загальних працях про гуситські війни або військове мистецтво. Однією з таких праць є монографія професора, генерал -майора Е. А. Разіна³⁵, яка охоплює розвиток військового мистецтва за тисячолітній період VІ- XVI, тобто середньовіччя. Військовому мистецтву гуситів тут відведено також певне місце³⁶. Автор у цій праці підкреслює,що головною рушійною силою в цій війні було чеське селянство. Таборитів  же він поділяє на дві общини: «община працюючих у війську» та « та община працюючих вдома» які систематично чергувалися між собою. Саме військо таборитів Разін називає  постійною армією в основі організації якої лежали демократичні начала. Тут наведено декілька цитат з військового статуту Яна Жижки, зроблено загальний огляд основного озброєння, тактики та стратегії таборитського війська. Крім того в цій праці автор «зачіпив» військове мистецтво гуситів в контексті окремого огляду кожного христового походу на Чехію.

Важливим для розуміння основних закономірностей та особливостей війська таборитського є те, що автор поетапно описує низку військових операцій та битв з доданням до цього картосхем цих операцій: битва на Витковій горі,битва на горі Владарь, похід в Угорщину, битва біля Малешова, битва при Усті на Лабі та ін. Також автор віддав належне таланту головних провідників війська: Яна Жижки та Прокопа Великого. На завершення Разін підбиває підсумки, де підкреслює головні особливості та здобутки військового мистецтва таборитів і його вплив на стан військового мистецтва загалом.

Незважаючи на те, що пройшло вже більше ніж 120 років з часу виходу праці А. Пузиревського³⁷ вона й досі не втратила своєї актуальності. Нашої теми в основному стосується друга частина. Тут автор пише, як і більшість інших дослідників, про озброєння, тактику, стратегію та ін. Але подекуди дає детальну характеристику окремих аспектів, наприклад про устрій та структуру війська. Слід відмітити деякі цікаві моменти, наприклад, коли автор пише про учасників війн, то згадує «галичан», а винайдення бастіонів приписує Жижці. Є у праці й деякі неточності, проте вони не надто суттєві.

Багато цікавої інформації про військове мистецтво таборитів зібрано у військово — історичному альманасі “СОЛДАТ”(“Новий СОЛДАТ” №96), який випускається Артемівським військово — історичним клубом “Ветеран”, для його членів. Головним редактором альманаху є Киселев В. І.

Цей альманах є, напевно, одним з тих нечастих випадків де практично цілісно відтворено картину гуситського військового мистецтва. “Візитною карткою” усіх випусків цього альманаху є велика кількість різних зображень. Винятком не став і згаданий випуск. В ньому вміщено багато середньовічних мініатюр, карт, малюнків, матеріалів реальної та комп'ютерної реконструкції, музейних експонатів, фотографій пам'яток архітектури, зображень гуситських прапорів та гербів тощо. Відведено увагу також супернику гуситів — реконструйовані зображення німецьких воїнів. Деяких відомих воїнів та воєначальників(з обох сторін) зображено у повному обладунку персонально. Розглянуто тактику та стратегію таборитів, а також їх ідеологію. Але попри всі позитивні моменти до цього журналу слід підходити критично.

У праці Сергія Жаркова ³⁸ розповідь про середньовічну піхоту побудована на прикладах найвизначніших битв цієї доби за участі піхоти. Військове мистецтво таборитів представлене в цій праці на прикладі битви на Витковій горі, яка відбулася в червні 1420 року. Перед тим, як автор приступив до самого викладу подій та особливостей битви він характеризує події, що передували їй та гуситським війнам загалом. Тут чітко розмежовані поняття “чашники” та “таборити”, коротко викладені їхні програмні вимоги, є деяка інформація про Яна Жижку та про його життя до війни, про озброєння війська та його організацію.

Жарков пише, що імператор Священної Римської імперії прибув з 80-ти тисячним військом. Першого дня імперське військо поступилося, але виключно через недооцінку суперника. Наступного разу плани імператора були куди кращими і єдине чого він не врахував — це полководницький талант свого суперника Яна Жижки. Після цього імператор Сигізмунд продовжив облогу, але зайняв вичікувальну позицію. Але облога тривала недовго — військо почало страждати від хвороб, сварок та суперечок. До кінця червня облогу було знято.

Також слід згадати про мініатюри та матеріали реконструкцій, яких тут досить багато. І слушно зроблено висновок³⁹ про те що до XV ст. добре озброєна піхота стає головною силою на західноєвропейських полях, суттєво потіснивши лицарську кавалерію.

Внесок в розвиток російської гуситології зробив також Борис Рубцов. У своїй праці⁴⁰ він розглядає історію Чехії з рубіжу XIV-XV ст., пише про чеську реформацію та гуситські війни, описує всі хрестові походи на Чехію та походи таборитів за межі Чехії. Тут знаходимо досить інформації і по військовій справі. В іншій праці⁴¹ Рубцов більше уваги звертає якраз на військове мистецтво таборитів. Він детально описує багато битв таборитів, діяльність та внесок в перемоги полководців війська, книга ілюстрована малюнками видатного чеського художника М. Алеша.

Непоганий доробок по гуситському русі зроблений Людмилою Лаптєвою. На її рахунку декілька праць по цій темі, в яких ми можемо знайти деяку інформацію по нашій темі. Найбільш повна інформація про військове мистецтво знаходиться в навчально-методичному посібнику для студентів істориків⁴². В інших працях⁴³ цього автора ми знаходимо біль розкидану інформацію, яка стосується окремих аспектів нашої теми.

І. Івашин у своїй статті, в історичному журналі “Вопросы истории”⁴⁴, подає інформацію, яка загалом нічим суттєвим не відрізняється від того що писали по цій темі інші радянські історики. Проте тут є декілька моментів, які хотілося б підкреслити. Це те, що гусити почали використовувати артилерію, а багато піхоти на озброєнні мало рушниці. І таким чином чехи перші почали змінювати середньовічне військове мистецтво військовим мистецтвом нового часу; описано які міри гусити приймали під час своїх походів за кордон — вони наводили страх на феодалів, громили їхні помістя, монастирі, звільняли від податків селян, нерідко залишали свої гарнізони, чинили грабежі, а награбоване інколи спалювали; і на думку автора на таборитів згубний вплив чинила наявність поділу таборитів на декілька груп - “пікарди”, “адаміти” або “ніколаїти” та ін., які посприяли розколу серед таборитів.

Питання військового мистецтва гуситів порушували й інші російські автори⁴⁵.