• 32. Міждержавний стандарт «Проектування послуг».

• Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.1-95 “Проектування туристичних послуг” Стандарт, який стосується проектування туристичних послуг, надає можливості розробляти й укомплектовувати туристичні подорожі як фізичним, так і юридичним особам. Адже, згідно з ним розробником проекту туристичних послуг може виступати як підприємство, так і громадянин-підприємець. Однак, з іншого боку, такі дії обмежуються Законом України “Про туризм”. Відповідно до нього на території нашої держави право щодо організації та забезпечення створення туристичного продукту мають туроператори[2].

• 33. Міждержавний стандарт «Загальні вимоги до туристично-екскурсійного обслуговування».

• Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.2-95 “Загальні вимоги до туристично-екскурсійного обслуговування”. Ним встановлені обов’язкові і рекомендаційні вимоги до якості туристичних послуг, які надають туристичні підприємства незалежно від їх відомчої приналежності і організаційно-правової форми[7].

• 34.Міждержавний стандарт «Вимоги щодо забезпечення безпеки туристів і екскурсантів».

• Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.3-95 “Вимоги щодо забезпечення безпеки туристів і екскурсантів”. Цим стандартом установлені вимоги до туристичних та екскурсійних послуг, які забезпечують безпеку життя і здоров’я туристів та екскурсантів, методи їх контролю і потрібний для цілей обов’язкової сертифікації туристичних послуг. Він призначений для підприємств усіх організаційно-правових форм і громадян-підприємців, котрі надають туристичні послуги населенню[8].

• 35.Міждержавний стандарт «Класифікація готелів».

• Міждержавний стандарт ГОСТ 28681.4-95 “Класифікація готелів”. Даний стандарт встановлює класифікацію готелів (мотелів) різних організаційно-правових форм з кількістю номерів не менше 10. Класифікація не розповсюджується на будинки і приміщення, які здаються в оренду для проживання. Стандарт придатний для використання з метою сертифікації готелів (мотелів)[9].

• 36.Сертифікація послуг.

• Сертифікацію послуг проводять переважно при врахуванні їх відповідності вимогам, визначеним у стандартах якості. Споживачі можуть зажадати додаткових гарантій від компаній, що надають послуги, особливо коли це стосується практики подання заявок у міжнародних торгах. Проведення робіт із сертифікації послуг потребує вирішити проблеми, створені відсутністю нормативних документів щодо послуг, невизначеністю класифікацій, термінологій та розмитістю понять і визначень, що використовуються при наданні послуг. Стандарт у сфері послуг має базуватися саме на тому, що потрібно споживачеві, а не на тому, чим володіє постачальник. 

• Нині введено в дію наступні системи сертифікації в сфері послуг:

• o система сертифікації послуг з технічного обслуговування і ремонту автотранспортних засобів (з 1 липня 1998 р.);

• o система сертифікації готельних послуг (з 1 жовтня 1999 р.);

• o система сертифікації послуг громадського харчування (з 1 жовтня 1999 р.);

• o система сертифікації послуг з перевезення пасажирів автомобільним транспортом (з 1 жовтня 1999 р.).

• Сертифікація послуг вміщує не тільки оцінку якості обслуговування, а також багато процедур, які зустрічаються під час сертифікації систем управління якістю. Насамперед, це перегляд елементів управління процесу надання послуги, контроль документів та даних, дії з коригування і запобігання зривів у роботі, контроль якості записів, внутрішній аудит якості і навчання персоналу - усі процедури та вимоги до них, згідно з вимогами стандартів ISO серії 9000. Основою нормативної бази сертифікації послуг служать міжнародні, регіональні і національні стандарти, затверджені санітарно-гігієнічні норми і правила, а також нормативні документи, прийняті у відповідному порядку органами державного управління для конкретних видів послуг. 

37.Підходи до управління якістю в організаціях сфери послуг. Підхід до розроблення та впровадження системи управління якістю передбачає декілька етапів, а саме: а) визначення потреб та очікувань замовників та інших зацікавлених сторін; б) установлення політики та цілей організації у сфері якості; в) визначення процесів та відповідальності, необхідних для досягнення цілей у сфері якості; г) визначення та постачання ресурсів, необхідних для досягнення цілей у сфері якості; д) установлення методів, які дають змогу вимірювати результативність та ефективність кожного процесу; е) використання результатів цих вимірювань для визначення результативності та ефективності кожного процесу; ж) визначення засобів, які дають змогу запобігати невідповідностям і усувати їхні причини; й) запровадження та застосування процесу постійного поліпшення системи управління якістю.  Цей підхід також можна застосовувати для підтримування та поліпшення наявної системи управ¬ління якістю. Організація, яка приймає описаний вище підхід, забезпечує впевненість у можливостях своїх про¬цесів та в якості своєї продукції, створюючи собі основу для постійного їх поліпшення. Це може сприяти більшій задоволеності замовників та інших зацікавлених сторін, а також до успіху організації. Фундаментальні принципи комплексного управління якості полягають у такому: • якість продукції — це не специфічна відокремлена функція тільки технічних і спеціальних підрозділів, а різнобічний процес, що охоплює всі підрозділи компанії, а також її споживачів та постачальників, це спосіб управління організацією; • підвищення якості має забезпечуватися на етапах маркетингу, проектно-конструкторських робіт, виробництва й технічного обслуговування виробів; • постійне поліпшення якості потребує застосування нових технологій; • належної якості можна домогтися тільки тоді, коли створено чітко орієнтовану на споживача систему управління якістю.

38.Концепція оцінки програмної діяльності організації. Ця Концепція визначає мету та основні принципи застосування програмно-цільового методу у бюджетному процесі цілі і завдання, на досягнення яких витрачаються бюджетні кошти, підвищення рівня контролю за результатами виконання бюджетних програм;  забезпечення за результатами виконання бюджету здійснення оцінки діяльності учасників бюджетного процесу щодо досягнення поставлених цілей та виконання завдань, а також проведення аналізу причин неефективного виконання бюджетних програм;  упорядкування організації діяльності головного розпорядника бюджетних коштів щодо формування і виконання бюджетних програм шляхом чіткого розмежування відповідальності за реалізацію кожної бюджетної програми між визначеними головним розпорядником бюджетних коштів відповідальними виконавцями бюджетних програм;  посилення відповідальності головного розпорядника бюджетних коштів за дотримання відповідності бюджетних програм законодавчо визначеній меті його діяльності, а також за фінансове забезпечення бюджетних програм і результати їх виконання;  підвищення якості розроблення бюджетної політики, ефективності розподілу і використання бюджетних коштів.