Лікувально-профілактичні заклади в сільській місцевості:

 ФЕЛЬДШЕРСЬКО-АКУШЕРСЬКИЙ ПУНКТ (ФАП)

Щоб наблизити медичну допомогу сільському населенню у ті місця, де немає сільської дільничної лікарні або амбулаторії, було створено ФАПи. Звичайно сільська лікарняна дільниця об­слуговує 5-7 тис. мешканців у радіусі 7—10 км. До складу дільниці входять 3—5 ФАПів, 1—2 пологових будинки.

У ФАПі здійснюється первинна медико-санітарна допомога сільським жителям, які мешкають на відстані 5 км і більше від дільничної лікарні.

На обслуговування 700—900 жителів виділяється 1 посада фельдшера.

Якщо кількість жителів становить 2400—3000 — 3 посадові місця (1 фельдшер, 1 акушерка, 1 патронажна сестра). Як правило, у ФАПах працюють фельдшер, акушерка і санітарка.

Фельдшер ФАП здійснює негайну медичну допомогу хворим як амбулаторно, так і вдома, проводить профілактичну роботу, ви­являє та ізолює інфекційних хворих. Якщо потрібна лікарська допо­мога і консультація, фельдшер направляє хворих до дільничного лікаря.

ФАП обладнується необхідним набором інструментарію, пере­в'язувальним матеріалом, медикаментами. При ФАПах є кілька ліжок для госпіталізації породіль та ізоляції інфекційних хворих, ап­течні пункти для продажу населенню медикаментів, предметів санітарії і гігієни. Завідуючим цим пунктом є фельдшер.

У разі виявлення інфекційного захворювання фельдшер госпіталізує хворих, повідомляє головно­го лікаря дільничної лікарні і районної СЕС, направляючи туди кар­ту екстреного повідомлення (спочатку по телефону). З метою ліквідації осередка інфекції працівники ФАПу крім санітар­но-профілактичних заходів ведуть спостереження за особами, які контактували з інфекційними хворими. Серед населення дільниці, у школах, клубах, на польових станах проводиться робота із санітарної освіти, виховання здорового способу життя.

Внутрішньолікарняна інфекція (нозокоміальна, лікарняна, госпітальна - будь-яке клінічно виражене захворювання мікробного походження, яке вражає хворого в результаті його надходження в лікарню або звернення за медичною допомогою, а також захворювання співробітника лікарні внаслідок його роботи в даній установі, незалежно від появи симптомів захворювання під час перебування або після виписки з лікарні (Європейське регіональне бюро ВООЗ, 1979 р.).

Причини їх виникнення

Основними, що мають найбільше значення, збудниками ВЛІ є:

1. грампозитивна коковая флора:

• рід Стафілококи (золотистий стафілокок, епідермальний стафілокок),

• рід Стрептококи (піогенний стрептокок, стрептокок пневмонії, ентерокок);

2. Грамнегативні палички:

1. сімейство ентеробактерій, що включає 32 роду

2. Умовно-патогенні і патогенні гриби:

• рід дріжджоподібних грибів кандида (Candida albicans),

• плісняві гриби (аспергили, пеніцілли),

• збудники глибоких мікозів (гістоплазми, бластоміцети, кокцідіоміцети);

3. віруси: збудники простого герпесу і вітряної віспи (герпвіруси),

• аденовірусної інфекції (аденовіруси),

• ентеровіруси,

• риновіруси,

• ротавіруси,

• збудники вірусних гепатитів.

В даний час найбільш актуальними є такі етіологічні агенти ВЛІ як стафілококи, грамнегативні умовно-патогенні бактерії та респіраторні віруси. Для кожного лікувального закладу характерний свій спектр провідних збудників ВЛІ, який протягом часу може змінюватися.

Наприклад,

- великих хірургічних центрах провідними збудниками постопераційних ВЛІ були золотистий і епідермальний стафілококи, стрептококи, синьогнійна паличка, ентеробактерії; - опікових стаціонарах - провідна роль синьогнійної палички і золотистого стафілокока; - дитячих стаціонарах велике значення має занесення і поширення дитячих крапельних інфекцій - вітряної віспи, краснухи, кору, епідемічного паротиту.

- відділеннях новонароджених, для імунодефіцитних, гематологічних хворих та ВІЛ-інфікованих пацієнтів особливу небезпеку становлять віруси герпесу, цитомегаловіруси, гриби роду кандида і пневмоцистами.

Джерелами ВЛІ є

• хворі і бактеріоносії з числа хворих,що довгостроково знаходяться в стаціонарі хворі, які нерідко стають носіями стійких внутрішньолікарняних штамів.

• персоналу ЛПУ, серед яких найбільшу небезпеку становить: медичний персонал, що відноситься до групи тривалих носіїв і хворих стертими формами;

• Роль відвідувачів стаціонарів, як джерел ВЛІ - вкрай незначна.

У залежності від шляхів і факторів передачі ВЛІ класифікують наступним чином:

1. повітряно-крапельні(аерозольні);

2. водно-аліментарні;

3. контактно-побутові;

• контактно-інструментальні:

• постін'єкційних;

• постопераційні;

• післяпологові;

• постранфузіонние

• постендоскопіческіе;

• посттрансплантаційному;

• постдіалізние;

• постгемосорбціонние.

• посттравматичні інфекції;

• інші форми.

Величезне значення в даний час має небезпеку передачі в ЛПЗ гемоконтактних інфекцій: вірусних гепатитів В, С, D, ВІЛ-інфекції (при цьому страждають не тільки пацієнти, але й медичний персонал). Особлива значимість гемоконтактних інфекцій визначається неблагополучною епідемічною ситуацією з ним

країні і зростаючої інвазивністю медичних маніпуляцій.

Спалахи характеризуються

• масовістю захворювань в одному ЛПУ,

• дією єдиного шляху та загальних факторів передачі у всіх хворих,

• великим відсотком важких клінічних форм,

• високою (до 3,1% летальністю)

• частим залученням медичного персоналу (до 5% серед всіх хворих).

Найбільш часто спалаху ВЛІ виявлялися в родопомічних закладах та відділеннях патології новонароджених (36,3%), у психіатричних стаціонарах дорослих (20%), в соматичних відділеннях дитячих лікарень (11,7%). За характером патології серед спалахів переважали кишкові інфекції (82,3 % всіх спалахів

Організація протиепідемічних заходів. Організація епідеміологічного нагляду за ВЛІ.

Найважливіші принципи профілактики нозокомінальних інфекцій, що використовуються при плануванні заходів:

- мінімізація термінів перебування пацієнтів у стаціонарі;

- зниження ступеню агресії медичних технологій;

- забезпечення використання епідемічно безпечних медичних технологій;

- обмеження селекції антибіотикорезистентних штамів мікроорганізмів;

- використання адекватних ізоляційно-обмежувальних заходів;

- підтримання оптимального ступеню мікробіологічної чистоти лікарняного середовища;

- захист пацієнтів від вторинного ендогенного інфікування;

- підвищення ефективності дезінфекційних і стерилізаційних заходів;

- удосконалення методик визначення резистентності госпітальних штамів мікроорганізмів до біоцидів (антибіотиків, дезінфектантів);

- розробка оптимальних схем ротації деззасобів.

Чинна документація МОЗ України (накази, методичні рекомендації).

Діючі на сьогодні нормативні документи, де відображені питання профілактики, санітарно-епідеміологічного контролю за ВЛІ:

Закон України від 24.02.94р №4004 ХП (зі змінами від 07.02.2002р) "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення”

Закон України «Про захист населення від інфекційних хвороб»

Наказ МОЗ України від 04.04.2008р №181 "Про затвердження методичних рекомендацій "Епідеміологічний нагляд за інфекціями області хірургічного втручання та їх профілактика

Наказ МОЗ України від 10.05.2007р № 234 про організацію профілактики внутрішньо - лікарняних інфекцій в акушерських стаціонарах”

Наказ МОЗ України від 23.07.2002р №280 "Щодо організації проведення обов’язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов’язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб”

Наказ МОЗ України від 28.03.95р №38 "Про організацію та проведення заходів боротьби з педикульозом”

Наказ МОЗ України від 30.05.97р №167 "Про удосконалення протихолерних заходів в Україні”