Проект на тему: Богдан Ханенко – видатний український меценат
Підготував: учень 9-П класу _________________________________
Перевірив: викладач культури України середньовіччя ____________________
Зміст
Ханенко Богдан Іванович
Біографія
Рід Ханенків
Національний музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків
Богдан, Варвара, Петербург
Чотири роки в Варшаві
Відставка і палац в Києві
Колекція
Ханенко Богдан Іванович
Богдáн Іванович Ханéнко (*11 (23) січня 1849 — †26 травня (8 червня) 1917) — колекціонер української старовини і творів мистецтва, археолог, меценат.
Біографія
Народився в родовому маєтку Ханенків на Чернігівщині, пра-правнук Миколи Даниловича і син Івана Івановича Ханенка. Збірку археологічних знахідок й мистецьких творів передав до Музею мистецтв у Києві, на основі якого згодом засновано Музей мистецтв ВУАН, який потім довгий час називався Київський музей західного і східного мистецтва, тепер — Музей мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків (знаходиться на вул. Терещенківській). Ханенко провадив на власні кошти археологічні розкопи переважно на території Київщини. Видав збірник «Древности Поднепровья» (1—6, 1899–1907). Був членом Археологічної комісії, Історичного товариства Нестора Літописця і інших наукових товариств. Член Державної ради.
У 1871 закінчив Московський університет зі ступенем кандидата права. Обіймав посаду мирового судді в Петербурзі. У 1876–1882 роках — член Варшавського окружного суду. Вийшовши у відставку подорожував по Західній Європі. З кінця 1880-х років оселився в Києві.
Був одружений на Варварі Миколаївні Терещенко, дочці цукропромисловця Миколи Артемовича Терещенка.
З 1892 — директор-розпорядник, а потім — голова правління Південно-Російського Товариства сприяння землеробству («Землеробський синдикат»). З 1896 — директор-розпорядник і голова правління Товариства цукробурякових та рафінадних заводів братів Терещенків. На початку 1890-х років — член Всеросійського товариства цукрозаводчиків, Київського Біржового товариства, голова Київського комітету торгівлі і мануфактури.
У 1906–1912 роках — виборний член Державної Ради від промисловців. Член партії октябристів.
Зібрав велику колекцію творів мистецтва і бібліотеку. Його дружина однією з перших почала збирати давньоруські ікони. Зіграв головну роль у заснуванні Київського художньо-промислового й наукового музею (офіційно відкритий в 1904), основу експозиції якого склала археологічна колекція Ханенків (3145 предметів).
За дарчою дружини, Варвари Ханенко, колекція була передана УАН (Державний музей західного і східного мистецтва).
Помер 26 травня (8 червня) 1917 року. Похований в Києві на некрополі Видубицького монастиря.
Ханенки
Ханéнки — козацько-старшинський рід діячів Гетьманщини, згодом культурних діячів 19 — 20 столітть.
Рід походить від Степана Ханенка, який на початку 17 століття жив на Запоріжжі. За Хмельниччини син Степана, Михайло Ханенко став уманським полковником, а згодом гетьманом Правобережної України (1669 — 1674), суперником Петра Дорошенка. В 1674 році він поселився на Лівобережжі. Внуки родоначальника Степана: Федір — київський полковий обозний († 1744); Данило — лубенський наказний полковник, який разом з російським військом брав участь у походах проти татар на пониззя Дніпра і в 1695 році загинув при облозі Кизи-Кермену. Данило Ханенко був одружений з дочкою генерального обозного Івана Ломиковського.
син Данила Микола Ханенко (* 1693 — †1760), двоюрідний внук гетьмана Михайла Ханека, був визначним державним діячем і дипломатом Гетьманщини, залишив свій Діяріуш. З його синів визначилися:
Василь Ханенко (* близько 1730 — кінець 18 або початок 19 ст.), який навчався в Глухові, Петербурзі і Кільському Університеті, у 1752 — 62 був капітаном гольштайнського корпусу в Петербурзі і фліґель-адьютантом Петра III. З 1762 залишив військову службу й оселився в с. Лотаки Стародубського полку, яке надав йому у володіння К. Розумовський; був одним з найбагатших землевласників Гетьманщини;
молодший брат Василя Іван Ханенко (1743 — бл. 1797) навчався в Петербурзі, з 1767 був бунчуковим товаришем, брав участь у російсько-турецькій війні (1769 — 74), пізніше — фліґель-адьютант графа П. Румянцева. Покинувши військову службу, з 1783 був погарським повітовим маршалком дворянства і великим землевласником, якому належали села в Погарському й Стародубському повіті. Під кінець свого життя він повернувся до військової служби у чині полковника Глухівського карабінерського полку; був одружений з Софією Горленко, правнучкою Данила Апостола.
старший син Івана, Олександер Ханенко (бл. 1776 — 1830) здобув добру освіту, володів французькою, англійською і німецькою мовами. З 1799 працював надвірним радником у Колегії Закордонних Справ під протекторатом канцлера князя О. Безбородька і належав до українського автономістського гуртка 1780 — 90. З 1800 був секретарем російського посольства в Лондоні, згодом поселився у своїх маєтках у Суразькому повіті і був повітовим маршалком. Перебуваючи у Лотаках, Олександер Ханенко упорядкував родинний архів Ханенків, в якому були історичні документи, родинні папери, листування генерального хорунжого Миколи Ханенка;
внук Івана Миколайовича Ханенка, Михайло Ханенко (1818 — 52) — новгородсіверський повітовий маршалок у 1840-их pp., любитель української старовини, був автором екон. ст. про півн. Чернігівщину. Завдяки йому в «Черниговских Губернских Ведомостях» у 1850-их pp. опубліковано частину документів родинного архіву Ханенків. Він постачав О. Бодянському матеріали до історії України (надруковані у московських «Чтениях»).
Брат Михайла Олександер Ханенко (1865 — 95; див.) залишив низку історичних розвідок;
третій брат Іван Ханенко (1817 — 91) публікував матеріали про Суразький повіт тощо;
син Івана Івановича Ханенка, Богдан Ханенко (1849 — 1917) — відомий колекціонер мистецтва, археолог, меценат.
Архів Ханенків до 1918 року зберігався в Городищі, Стародубського повіту, в 1926 році був перевезений до Гомельського обласного архіву. Тепер знаходиться в Києві.