22.1. Злочин: ознаки, види, приклади. Склад злочину.

Злочин відрізняється від інших правопорушень та цілком правомірних вчинків за такими озна­ками: протиправність, суспільна небезпечність, винність/кримінальна караність.

Залежно від характеру та ступеня суспільної небезпечності всі передбачені кримінальним за­конодавством злочини поділяються на чотири групи.

Злочином невеликої тяжкості вважається зло­чин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше двох років або інше менш суворе покарання (незаконне розголошення лікарської таєм­ниці, випуск або реалізація недоброякісної продукції).

Злочином середньої тяжкості визнається злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше десяти років (не­законне рубання лісу, наруга над могилою).

Тяжким злочином виступає злочин, за який передбачене покарання у ви­гляді позбавлення волі на строк більше десяти років (грабіж із проникненням до помешкання, магазину, захоплення заручників).

Особливо тяжким злочином уважається злочин, за який передбачене покарання у вигляді позбавлення волі на строк понад десять років або до­вічного позбавлення волі (державна зрада, умисне вбивство, бандитизм, диверсія).

У будь-якому випадку покарання має відповідати тяжкості злочину. Найсуворішого покарання зазнають злочинці-рецидивісти, тобто ті особи, що вже мають судимість, проте не полишають своєї соціально небезпечної ді­яльності, знову вдаючись до злочинів.

Не є злочином дія або бездіяльність, яка хоча формально і містить озна­ки будь-якого діяння, передбаченого Кримінальним кодексом, але через малозначність не становить суспільної небезпеки, тобто не заподіяла і не могла заподіяти істотної шкоди фізичній чи юридичній особі, суспільству або державі.

Склад злочину — це сукупність установлених об'єктивних і суб'єктивних ознак кримінального законодавства, що визначають вчинене суспільно не­безпечне діяння (дію чи бездіяльність) як злочинне. Вирізняють такі елементи складу злочину: об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, суб'єктивна сторона.

Об'єктом злочину можуть бути: суспільний лад України, його політична та економічна системи, власність, особа, політичні, трудові, майнові та інші права і свободи громадян.

Об'єктивна сторона — це зовнішній вираз злочину, що його складає діяння (дія чи бездіяльність), спричинені ним суспільно небезпечні шкідливі наслідки і причинний зв'язок між діянням та його наслідками. Дія — це ак­тивна, суспільно небезпечна, передбачена кримінальним законом поведінка суб'єкта (наприклад у разі хуліганства); бездіяльність — це пасивна пове­дінка, яка проявилась у невиконанні особою тих дій, що вона повинна була і могла, и даній ситуації, здійснити (ненадання лікарем допомоги хворому та ін.). Думки, переконання, хоч би як вони засуджувалися морально, не можуть бути злочином, оскільки вони не є діянням (вчинком). Наслідком злочину називають збиток, шкоду, якої завдає діяння об'єктові злочину.

Суб'єкт злочину — це індивід, фізична особа, що досягла певного віку і є осудною. Фізичні особи поділяються на громадян, осіб без громадянства, іноземних громадян. Розглядають також приватну особу, службову особу, спеціальний суб'єкт. Осудність фізичної особи означає, що вона розуміє характер своїх дій і може керувати ними.

Суб'єктивна сторона — це внутрішня, психічна діяльність особи, яка вчинила злочин. Ознаками суб'єктивної сторони є провина, мотив і мета злочину. Провина — психічне ставлення особи до скоєного нею суспільно небезпечного діяння і суспільно небезпечних наслідків у формі наміру чи необережності. Мотив — це внутрішні процеси, що відображаються у свідомості особи і спонукають її вчинити злочин. Мотив впливає на свідомість людини, обумовлює характер її дій, формує скерованість волі, визначає зміст провини. Мета — це уявлення особи про бажаний результат, до якого вона прагне, вчиняючи злочин. Якщо мотив показує, чим керується особа, вчиняючи зло­чин, то мета визначає направленість діяння злочинця, найближчий результат, ІОІІТ0 те, до чого він прагне, чого хоче досягти.

Мотив і мета — обов'язкові ознаки складу злочину лише тоді, коли вони передбачені в конкретній статті кримінального закону.

Не всі вчинки, на перший погляд схожі на злочин, є насправді злочином. Кримінальна відповідальність настає тільки в тому випадку, коли дії особи мають усі ознаки злочину; коли ж такі ознаки відсутні, то й злочину немає, п і же й покарання за вчинені дії не передбачене.

Кожний громадянин має право на необхідну оборону, коли, наприклад, треба захищатися від нападу хуліганів, а кликати на допомогу нікого й роз­раховувати доводиться тільки на власні сили. За таких обставин дії особи, яка захищає себе, свою гідність, своє здоров'я, своє майно, мають не ви­ходити за певні межі,.

По-перше, дії, до яких вдається особа, що захищає себе, мають відповідати ступеню суспільної небезпечності вчинених проти неї протиправних дій, не перевищуючи його. Тобто якщо громадянин М., почувши від громадянина С. лайку на свою адресу, у відповідь застрелив останнього з рушниці, його вчинок вочевидь перевищує межі необхідної оборони.

По-друге, між учинком нападника і діями особи, що захищається, не має бути розриву в часі, в іншому разі мова йтиме вже про помсту. Скажімо, якось увечері мешканець гуртожитку громадянин С. посварився із сусідом по кімнаті громадянином П. Сварка закінчилася бійкою, під час якої П. отри­мав чимало стусанів. Наступного дня П. покликав своїх друзів, і вони разом побили громадянина С., завдавши йому тілесних ушкоджень. Учинок П. не можна назвати необхідною обороною — це явний злочин, що підлягає кри­мінальній відповідальності.

До інших ситуацій, коли протиправні, на перший погляд, дії не є злочином, можна віднести: 1) застосування сили під час затримання злочинця (якщо він тікає, чинить опір), проте не можна припускатися перевищення необхідної для цього міри; 2) заподіяння шкоди майну громадян або державному майну, учинене у випадку крайньої необхідності. Наприклад, пожежник; рятуючи з вогню дитину, вибиває у квартирі вхідні двері. Звісно, людське життя цін­ніше за майно. Проте якби людина здійснила такий самий учинок за інших обставин, її притягнули б до відповідальності; 3) діяльність або бездіяльність особи, яка під впливом фізичного або психічного примусу не спроможна керувати своїми вчинками, наприклад касир банку не чинить злочину, коли віддає гроші грабіжникові, який наставив на нього пістолета; 4) заподіяння шкоди без вини. На жаль, на автошляхах трапляються трагічні випадки, коли пішоходи, порушуючи правила дорожнього руху, опиняються під колесами автомобіля. Людина, що була за кермом, не нестиме відповідальності, якщо буде достеменно доведено, що пішохід зненацька з'явився прямо перед ка­потом і у водія не було можливості відвернути ДТП; 5) виконання наказу або розпорядження керівника, виданого в межах його повноважень, у результаті чого підлеглий спричинив шкоду оточуючим. Зазвичай його не піддають юри­дичній відповідальності, карають особу, що видала злочинне розпорядження. Проте, якщо наказ був явно злочинним, його виконавець відповідатиме за законом разом із керівником, який видав цей наказ.

Щоб не стати жертвою злочину, не забувайте дотримуватись простих правил:

- якщо ви залишилися вдома на самоті або з молодшим братом чи се­строю, не відчиняйте двері незнайомцям. Перш за все запитайте, хто ці люди, з якою метою прийшли до вас. Якщо це листоноші, електрики, газів­ники тощо — вимагайте показати посвідчення, зателефонуйте батькам або сусідам;

- не ходіть із незнайомими або малознайомими людьми до кафе, в парки, сквери, тим більш не йдіть до їхнього помешкання;

- не розголошуйте інформацію про себе та сусідів, родичів;

- не дозволяйте незнайомцям залишати речі, пакунки, інші предмети на своєму подвір'ї, у квартирі — це можуть бути знаряддя чи засоби злочину, крадені речі;

- будьте уважними, якщо вас просять потримати якісь речі в руках. Це можуть бути наркотики. Пам'ятайте, що перебування наркотику у володінні винного (безпосередньо у нього чи у його приміщенні) розцінюється як збе­рігання наркотику. Причому тривалість зберігання не має значення: п'ять хвилин, п'ять годин або п'ять днів. Сам факт перебування у вас наркотику розцінюється законом як його зберігання;

- якщо загубилися ваші ключі або у вас їх викрали — відразу ж повідомте про це батьків;

- якщо ви кудись їдете у громадському транспорті — не розповідайте супутникам, куди та на який час ви їдете, хто залишився вдома, де працюють батьки;

- якщо ви пізно повертаєтесь додому — намагайтесь іти освітленими вулицями, повідомте батьків чи родичів, о котрій годині ви вийшли, на якій вулиці чи зупинці громадського транспорту перебуваєте;

- завжди зберігайте спокій, не підтримуйте сварки в транспорті, в інших громадських місцях.

Висновок. Злочин — суспільно небезпечне діяння (дія або бездіяль­ність), учинена винною особою. Злочин відрізняється від інших правопо­рушень та цілком правомірних учинків за чотирма основними ознаками: кримінальна протиправність, суспільна небезпечність, винність, кримінальна караність.

22.2. Наведіть два-три приклади правовідносин, визначте, нормами якої галузі вони регулюються. Назвіть учасників цих правовідносин та юридичні факти, що їх породили, змінили чи припинили. Поясніть, чому правовідносини називають «життям права».

Правовідносини — врегульовані нормами права суспільні відносини, учасники яких є носіями юридичних зобов'язань та мають суб'єктивні права. Правовідносини виникають тоді й тільки міді, коли відношення регулюється нормами права. Правовідносини — це конкретна форма буття права. Правовідносини, як правило, не можуть Існувати без системи права і законодавства. Норми права і законодавства відображають моделі правовідносин. У нормах права вказується зміст пра­вовідносин, умови їх виникнення, сторони, які беруть у них участь. Право­відносини існують в усіх сферах життя суспільства, і в цілому створюють в ньому правопорядок, надають стабільного й цілеспрямованого характеру. V додержавному (родовому) суспільстві правовідносин не було, оскільки не було права. Це означає, що правовідносини не можуть існувати поза правом, окремо від нього. Саме цей зв'язок із правом, урегульованість тих чи інших відносин правом і дає підстави називати їх правовими. Неможливий такий с:ган речей, щоб правові відносини існували незалежно, від юридичних норм. І ому їх і називають «життям права».

Зазвичай правовідносини регулюються нормами різних галузей права. Розглянемо приклад: Тимофій Петренко, керуючи автомобілем, не звернув увагу на сигнал світлофора і, переїжджаючи перехрестя, зіткнувся з трак­тором.

Відповідь. За вчинене правопорушення Т. Петренка притягнуто до відповідальності, а саме: а) відшкодування власнику пошкодженого трак­тора вартості ремонту (ці правовідносини між їх учасниками Т. Петренком. та власником трактора регулюються цивільною галуззю права); б) позбав­лення прав водія терміном на один рік (ці правовідносини регулюються ад­міністративним правом).

Висновок. Право регулює далеко не всі, а лише найбільш принципові відносини, що мають суттєве значення для інтересів держави, нормальної життєдіяльності людей. Правовідносини завжди характеризуються: а) на­явністю як мінімум двох сторін; б) суб'єкти правовідносин мають взаємоза­лежні юридичні права й обов'язки; в) правовідносини є вольовим юридичним зв'язком, тобто є результатом волевиявлення обох сторін правовідносин або однієї зі сторін.

Правовідносини гарантуються державою: у випадках, передбачених за­коном або договором, виконання невиконаних або неналежно виконаних обов'язків, захист, відновлення порушених прав суб'єктів правовідносин забезпечуються примусовими заходами.

Білет № 23