21.2. Опишіть, хто і як приймає закони в нашій державі. Складіть коротку пам'ятку «Де і як знайти нормативно-правовий документ».

У нашій державі право приймати закони має пише парламент — Верховна Рада України, хоча розробляють закони різні органи державної вла­ди — Верховна Рада, Президент, Кабінет Міні­стрів. Закони можуть прийматися на референду­мі (шляхом усенародного голосування).

Законодавчий процес — це процедура при­йняття закону, що складається з певних стадій — самостійних, логічно завершених етапів та організаційно-технічних дій.

Передпроектна стадія — законодавча ініціатива, тобто внесення проекту закону в законодавчий орган, що здійснюється в офіційному порядку певни­ми органами та особами. Проекти законів вносяться разом із пояснюваль­ною запискою, яка повинна містити обґрунтування необхідності розробки чи прийняття закону.

Проектна стадія передбачає виконання цілої ланки робіт: 1) прийняття рішення про підготовку законопроекту, включення відповідної пропозиції в план законодавчих робіт; 2) надання доручення на розробку законопроекту тим чи іншим органам; 3) розробка законопроекту та його попередня екс­пертиза; 4) внесення законопроекту в законодавчий орган, прийняття його до розгляду; 5) обговорення законопроекту та його узгодження.

Стадія прийняття закону — голосування про прийняття закону та відпо­відної постанови про введення закону в дію.

Засвідчувальна стадія — санкціонування (підписання) закону главою дер­жави у встановлені конституцією строки.

У межах інформаційної стадії відбувається промульгація закону — не тіль­ки підписання закону главою держави, але й видання спеціального акта-розпорядження про офіційне опублікування закону. Це здійснюється, як правило, актом глави держави — указом, наказом та ін. Далі відбувається включення закону до єдиного державного реєстру нормативних актів, де вказується його реєстраційний код, і опублікування закону в офіційних ви­даннях.

За загальним правилом, закони набирають чинності через 10 днів з мо­менту опублікування, а інші акти починають діяти з моменту опублікуван­ня. Проте можливі й інші варіанти набрання нормативно-правовими актами чинності. Так, термін може встановлюватися у самому нормативному акті. Якщо нормативний акт не публікується, він набирає чинності з моменту його одержання виконавцем. Нормативно-правовий акт втрачає чинність через закінчення терміну, протягом якого передбачалась його дія, унаслідок пря­мого скасування або фактичного скасування іншим актом.

Нормативних актів дуже багато, у зв'язку з чим вони потребують систе­матизації — упорядкування та вдосконалення, приведення до певної вну­трішньої узгодженості через створення нових документів чи збірників.

Основні види систематизації актів — кодифікація та інкорпорація. Ін­корпорація — вид систематизації нормативних актів, який полягає у зібранні їх у збірниках у певному порядку без зміни змісту. Критерії систематизації у цьому випадку такі: хронологічний або алфавітний порядок, напрям діяль­ності, сфера суспільних відносин, тематика наукового дослідження тощо. Кодифікація — вид систематизації нормативних актів, що мають спільний предмет регулювання, який полягає у їх змістовній переробці (усуненні роз­біжностей і суперечностей, скасуванні застарілих норм) і створенні зведе­ного нормативного акта. Різновидами кодифікованих актів є кодекс, статут, положення.

Кодекс — кодифікований акт, який забезпечує детальне правове регу­лювання певної сфери суспільних відносин і має структурний розподіл на частини, розділи, підрозділи, статті, що певною мірою відображають зміст тієї чи іншої галузі права. У сучасному законодавстві України існують: Кри­мінальний кодекс, Кодекс про адміністративні правопорушення, Сімейний кодекс, Кримінально-процесуальний кодекс, Земельний кодекс, Водний кодекс тощо.

Статути, положення — кодифіковані акти, в яких визначається статус певного виду державних організацій та органів.

Нормативний акт як джерело права має свої переваги й недоліки. Однак регулювати суспільні відносини зручніше за допомогою писаного права. З огляду на це офіційні документи, що видаються державою, є основним або одним із основних джерел права практично в усіх правових системах світу.

Закони України, постанови Верховної Ради України, постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України, постанови Верховного Суду та Конституційного Суду України, рішення органів місцевого самоврядування, інші нормативно-правові акти публікуються в офіційних виданнях (відомостях, бюлетенях, збірниках, інформаційних листках тощо) і друкованих засобах масової інформації відповідних органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Висновок. Конституцію держави — як нормативно-правовий акт — установлює (приймає) особливий, на відміну від інших правових актів, суб'єкт, яким виступає народ. Прийняття, встановлення народом конституції може відбуватись безпосередньо або опосередковано — через обраних представ­ників народу. Це може бути Конституційна асамблея, Конституційні збори, або як виняток, той же парламент. Водночас усі інші нормативно-правові акти приймають (установлюють) органи публічної, в абсолютній більшості державної, влади: закони приймають парламенти, за винятком групи так званих референдних законів — законів, прийнятих на референдумах; підзаконні нормативно-правові акти приймають (установлюють) різні суб'єкти нормотворчого процесу — парламент, уряд, глава держави, інші органи державної влади різних рівнів, органи місцевого самоврядування тощо.

Білет № 22