19.1. Право на працю: зміст, гарантії, способи реалізації.

Право на працю є одним із найважливіших для людини, оскільки визначає загальні умови її житія у суспільстві, являє собою основу її еконо­мічної самостійності. Згідно зі ст. 43 Конституції України «кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вільно обирає або на яку вільно погоджується».

Згідно зі ст. 2 Кодексу законів про працю України, право громадян України на працю, тобто на отримання роботи з оплатою не нижче встановленого державою мінімального розміру, включаючи право на вільний вибір професії, роду манять та роботи, забезпечується державою.

Людина вільна обрати той чи інший вид діяльності, рід занять. Вона може, наприклад, працювати по найму за трудовим договором або самостійно забезпечити себе роботою (бути підприємцем, фермером, займатися інди­відуальною трудовою діяльністю).

Конституція України проголошує, що кожен громадянин має право на належні, безпечні і здорові умови праці, заробітну плату, яка є не нижчою від визначеної законом. Кожен, хто працює, має право на відпочинок.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів згідно і вимогами суспільства. Працівники мають право на своєчасну винагороду за працю. Працівникам гарантується захист від незаконного звільнення. Ті, хто пра­цює, мають право на страйк для захисту своїх економічних та соціальних інтересів; примусова праця забороняється.

Висновок. Право на працю є одним із найважливіших для людини, оскіль­ки визначає загальні умови її життя у суспільстві, являє собою основу її еко­номічної самостійності.

19.2. Поясніть, у чому значення обставин, що виключають злочинність діяння особи. Наведіть приклад життєвої ситуації, в якій учасники діяли в стані необхідної оборони чи крайньої необхідності.

Кримінальна відповідальність настає тільки в тому випадку, коли дії особи мають усі озна­ки злочину; коли ж такі ознаки відсутні, то й зло­чину немає, отже й покарання за вчинені дії не передбачене.

Під обставинами, що виключають зло­чинність діяння, прийнято розуміти передбачені Кримінальним кодексом України, а також іншими нормативно-правовими актами зовнішньо схожі зі злочинами, але суспільно корисні та правомірні вчинки, що виключають кримінальну відповідальність за шкоду, заподіяну об'єктам кримінально-правової охорони.

Кожний громадянин має право на необхідну оборону (наприклад, коли на особу вчинили напад злочинці). За таких обставин дії особи, яка захищає себе, свою гідність, своє здоров'я, своє майно, мають не перевищувати межі необхідної оборони.

Необхідна оборона — дії, вчинені з метою захисту охоронюваних за­коном прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній ситуації для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.

Крайня необхідність — спричинення шкоди інтересам, що охороняються законом, для усунення небезпеки, яка безпосередньо загрожує людині та правам даної особи або інших осіб, інтересам суспільства й держави, якщо ця небезпека не могла бути усунена іншими способами і при цьому не було допущено перевищення межі крайньої необхідності.

По-перше, дії, до яких вдається особа, що захищає себе, мають відповіда­ти ступеню суспільної небезпечності вчинених проти неї протиправних дій, не перевищуючи його. Тобто якщо громадянин М., почувши від громадянина С. лайку на свою адресу, у відповідь застрелив останнього з рушниці, його вчинок вочевидь перевищує межі необхідної оборони.

По-друге, між вчинком нападника і діями особи, що захищається, не має бути розриву в часі, в іншому разі мова йтиме вже про помсту. Скажімо, якось увечері мешканець гуртожитку громадянин С. посварився із сусідом по кімнаті громадянином П. Сварка закінчилася бійкою, під час якої П. отри­мав чимало стусанів. Наступного дня П. покликав своїх друзів, і вони разом побили громадянина С., завдавши йому тілесних пошкоджень. Вчинок П. не можна назвати необхідною обороною — це злочин, що підлягає кримінальній відповідальності.

Протиправні дії не є злочином:

1. Застосування сили під час затримання злочинця (якщо він тікає, чи­нить опір), проте не можна припускатися перевищення необхідної для цього міри.

2. Заподіяння шкоди майну громадян або державному майну, учинене у випадку крайньої необхідності.

3. Діяльність або бездіяльність особи, яка під впливом фізичного або пси­хічного примусу не спроможна керувати своїми вчинками, наприклад касир банку не чинить злочину, коли віддає гроші грабіжникові, який наставив на нього пістолет.

4. Заподіяння шкоди без вини (наприклад, водій не нестиме відповідаль­ності, якщо буде доведено, що пішохід зненацька з'явився перед капотом автомобіля і у водія не було можливості запобігти ДТП).

5. Виконання наказу або розпорядження керівника, виданого в межах його повноважень, у результаті чого підлеглий спричинив шкоду оточуючим.

Зазвичай він не несе юридичної відповідальності — карають особу, що ви­дала злочинне розпорядження. Проте, якщо наказ був явно злочинним, його виконавець відповідатиме за законом разом із керівником, який видав цей наказ.

Розглянемо кілька життєвих ситуацій.

1. Виклик до пожежної частини надійшов о 12 год. дня. В квартирі не було дорослих, а лише 3-річна дитина. Пожежник, рятуючи з вогню дитину, вибиває у квартирі вхідні двері.

Відповідь. Людське життя цінніше за майно. Пожежник діяв у випадку крайньої необхідності.

2. Почувши уночі грюкіт у двері, 70-річний В. спробував переконати непроханого гостя піти, але той продовжував свою справу. Тоді В. узяв руш­ницю і, коли двері було вибито, вистрілив у нападника. Уранці з'ясувалось, що біля дверей лежить тіло молодого чоловіка, вбитого дідусем вистрілом із рушниці.

В і д п о в і д ь. Ця подія — приклад необхідної оборони.

Висновок. Обставини, що виключають злочинність діяння, — це завжди свідомі й вольові вчинки людини, за окремими винятками, зокрема, непереборним фізичним примусом.

Білет № 20