14.1. Цивільно-правові договори: поняття і види. Приклади договорів, які можуть укладати неповнолітні.

Цивільно-правовий договір — головна осно­ва виникнення зобов'язально-правових відно­син (зобов'язань), він встановлює певні права й обов'язки для сторін, що його уклали.

Наприклад, завітавши до магазину, особа збирається купити шапку, дає продавцю гроші й вказує, яку саме шапку вона бажає купити. її на це штовхає внутрішня переконаність — воля, тобто вона виражає волю купити саме цей товар, саме цю шапку. А продавець у цьому випадку свою волю вже виразив, ви­вісивши шапку і приклеївши до неї цінник. Отже, ми бачимо дві волі: одна, покупця,— купити, інша, продавця,— продати. Юридично це називається волевиявлення сторін. Але для виникнення договору цього замало. Напри­клад, продавець виставив ціну за шапку З0 грн.., а особа згодна купити її тільки за 20. Поторгувались трохи і зійшлися на ціні 25 грн., тобто людина свої внутрішні побажання підганяла під можливості, погоджувала. Цей про­цес називається волепогодження.

Існує спеціальний порядок укладення договору, де зазначаються всі домовленості сторін. Договір завжди укладається з якоюсь метою. Сторони договору беруть на себе відповідні зобов'язання та отримують певні права. Від моральних та етичних прав і обов'язків вони відрізняються тим, що охо­роняються законом і забезпечуються всією потужністю державного примусу.

Укласти договір — надати узгодженій волі відповідної форми, перенести в договір усе те основне, істотне, про що сторони домовилися в процесі узгодження своїх волевиявлень. Договір уважається відповідним дійсності за дотримання законності дії, вільного волевиявлення сторін, дотримання встановленої законом форми договору, наявності правоздатності та діє­здатності всіх сторін.

Змістом договору є встановлені ним права й обов'язки сторін. Зміст до­говору характеризується його умовами. Розрізняють істотні, типові та ви­падкові умови договору.

Істотні умови договору черпаються з двох основних джерел: закону і домовленості сторін. Це означає, що умови договору можуть бути визначені в законі (наприклад, для договору купівлі-продажу це умови про майно, його ціну, термін) або одна зі сторін може наполягати на включенні якої-небудь умови до складу істотних. Якщо ці умови не враховані в договорі, то закон уважає, що такого договору юридично не існує. А якщо немає договору, то немає ні прав, ні обов'язків.

До типових умов належить ті, які вироблені практикою для договорів певної категорії і визначені у встановленому порядку (наприклад, місце виконання договору). Ці умови не обов'язково включаються в договір, і, якщо не включені, то діють загальні норми Цивільного кодексу.

Випадковими вважаються такі умови договору, які зазвичай у договорах такої категорії не передбачаються, але можуть бути встановлені за угодою сторін. Наприклад, у договорі доручення винагорода повіреному не передба­чається, але якщо сторони передбачать умову про винагороду, то повірений має право вимагати виплати. Випадкова умова, яка включена в договір, має бути виконана.

Існує п'ять основних видів договорів: договір купівлі-продажу, договір міни, договір дарування, договір найму та договір позики.

Для неповнолітніх закон встановлює певні обмеження щодо укладення договорів. Наприклад, вони не мають права укладати договори щодо неру­хомості або такі, що вимагають нотаріального посвідчення (купівля чи продаж квартири, дарування автомобіля тощо).

Особа віком від 14 до 18 років має право укладати усні або прості пись­мові договори зі згоди своїх батьків (опікунів). Наприклад, якщо батьки не заперечують, неповнолітня особа може обміняти подарований їй магнітофон на телефон свого однокласника (за умови, що і його батьки не запере­чують).

Висновок. Договір — погоджене волевиявлення двох або більше осіб, спрямоване на встановлення, зміну чи припинення цивільних правовідносин. Для їх вчинення необхідні як вольові дії сторін, так і погодженість цих дій, яка досягається завдяки домовленості.