Тема 7. Опіка та піклування над дітьми. Патронат та інші форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування

1. Історія становлення інституту опіки та піклування.

З давніх-давен змінювались країни, змінювались люди, але в усі часи, в усіх країнах існувала така категорія населення, яка потребувала особливої уваги та піклування, - це діти-сироти та діти, які залишилися без піклування батьків.

Є багато визначень понять "сирітство", "опіка", "піклування", але найповніше ці поняття звучать так:

Сирітство - соціальне явище, виникнення якого обумовлено наявністю в суспільстві дітей, батьки яких померли, а також дітей, які залишились без піклування батьків внаслідок позбавлення останніх батьківських прав або визнання їх у встановленому порядку недієздатними, безвісно відсутніми.

Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла 14 років, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років. Держава, маючи обов’язок піклування про дітей, позбавлених батьківського піклування, брала на себе повноваження відривати заклади для життя таких дітей та передавати дітей на виховання до сімей приватних осіб.

Такі форми організації дітей були поширеними на всіх територіях та всіх країнах, але Україна має досить суттєву особливість. У пізні часи українські землі входили до складу різних держав: Польщі, Литви, Австро-Угорщини, Молдови, Туреччини, Росії - кожна мала свою культуру, систему законодавства, особливості яких відбивалися на побудові української законодавчої системи, а також впливали на її суспільний розвиток.

До початку XVIII ст. призріння покинутих незаконно народжених дітей та дітей-сиріт не було предметом уваги уряду, хоча сирітські будинки існували давно. У XVIII ст. вони перебували у відання патріаршого наказу. Перша спроба створити "сиротинці" - установи для сиріт та незаконнонароджених - була зроблена новгородським митрополитом Іовом. У 1706 році ним на власні кошти у Холмово-Успенському монастирі (біля Новгороду) був відкритий такай заклад. На утримання його Петро I визначив доходи з деяких монастирських вотчин. А у 1715 році ним був виданий наказ про створення у Москві та в інших містах при церквах закладів, до яких би приносили незаконнонароджених дітей, їх пропонувалося утримувати за рахунок губернських коштів, але після смерті Петра I ці притулки почали закриватися.

Більш успішна робота в галузі призріння, виховання та навчання дітей проводилася у період царювання Катерини. У 1763 році нею був створений перший у Москві виховний будинок для незаконнонароджених дітей та дітей-сиріт. Він був заснований як державний заклад, але будуватися повинен був за громадські кошти. Пізніше подібні будинки відкривалися у Петербурзі, Новгороді, Воронежі, Оренбурзі та інших містах.

Але в період свого існування система громадського призріння дітей, які залишилися без піклування батьків, зазнавала нестачу коштів і, як наслідок цього, висока дитяча смертність була саме серед вихованців названих закладів.

Різновидами сімейного влаштування дітей-сиріт були: усиновлення, опіка та піклування. Ці способи влаштування дітей існували ще з часів Київської Русі й одержали своє закріплення, зокрема опіка, вже у Руській Правді (хоча законодавчий принцип пріоритетності влаштування дітей у сім’ю було закріплено тільки в часи царювання Катерини II).

До 1917 року форми громадського та сімейного влаштування дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, розвивалися паралельно і не конкурували між собою. Якщо була можливість, влаштовували дитину до відповідного закладу, а якщо не було можливості це зробити, то майже завжди знаходилися добрі люди, які брали сироту до своєї сім’ї для догляду, опіки чи усиновлювали.

Після революції 1917 року радянська держава взяла на себе обов’язок по утриманню та вихованню дітей, які залишилися без піклування батьків, проголосивши принцип суспільного виховання дітей. Були також пропозиції щодо державного виховання не тільки дітей, котрі залишилися без батьківського піклування, а й взагалі всіх дітей, які народжувалися в країні. Ця ідеологія відбилася на законодавстві, яке приймала нова радянська держава

В Україні перший Кодекс законів про сім’ю, шлюб, опіку та акти громадянського стану прийнято у липні 1919 року. Він містив, зокрема, дві статті про усиновлення. Але в силу того, що на Україні почалися воєнні дії (наступ денікінських банд) цей перший Кодекс фактично не набрав чинності.

У 1924 році після створення СРСР, розпочалися великі кодифікаційні роботи стосовно нового сімейного законодавства. З’являється тенденція до передачі бездоглядних дітей на виховання до сімей трудящих та селян. У 1926 році приймаються нові Кодекс законів про сім’ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану РРФСР та УРСР.

У повоєнні роки разом з дітьми-сиротами, яких осиротила війна, з’являються і, так звані, соціальні сироти, тобто діти-сироти при живих батьках. Причинами цього було, по-перше, збільшення випадків позбавлення батьківських прав, а по-друге, цьому деякою мірою сприяв Указ Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 року. Він, зокрема, скасував право одинокої матері звертатися до суду з позовом про встановлення батьківства та про стягнення аліментів на утримання позашлюбної дитини та передбачав, що при реєстрації народження позашлюбної дитини в загсі вона записується за прізвищем матері, а по батькові - за її вказівкою. Указ також встановлював державне виховання та державне аліментування дітей одиноких матерів замість приватного аліментування, яке існувало раніше, їх передбачалося здійснювати двома шляхами:

Одинока матір мала право віддати свою дитину до дитячого виховного закладу, а він зобов’язаний прийняти на виховання та утримання повністю за державний рахунок.

Одинока матір, яка не бажала віддати дитину до дитячого виховного закладу, мала право одержувати державну допомогу на її утримання, яка сплачувалася до досягнення дитиною 12-річного віку. Як і в багатьох інших країнах, більшість дітей, які потребують влаштування, це діти, що залишилися без батьківської опіки з соціальних причин.

Таким чином в Україні існує досить розгалужена система влаштування дітей, які залишилися без піклування батьків, що передбачає як влаштування дітей до сім’ї, так і до державних навчально-виховних закладів. Метою цього є виховання позбавлених батьківського піклування дітей, захист їх особистих та майнових прав.

2. Поняття, правова сутність та мета встановлення опіки та піклування.

Відповідно до Конституції України, Сімейного та Цивільного кодексів, сім’я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Важливим інститутом у забезпеченні охорони прав і свобод дитини в усіх сферах її життєдіяльності є опіка та піклування. Наявність у законодавстві норм, які регулюють ті чи інші питання встановлення опіки і піклування — це, звичайно, значний крок на шляху до вирішення багатьох проблем, які ставить сьогодні держава у Концепції державної сімейної політики, схваленої Постановою Верховної Ради України від 17.09.1999 p. Хе 1063-XIV.

Опіка і піклування в теорії права розглядається як комплексний інститут сімейного та цивільного законодавства. Метою встановлення опіки та піклування є забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки. Цивільне законодавство тісно пов’язує опіку та піклування з інститутом дієздатності.

Велика увага в Україні приділяється законодавчому регулюванню сімейних відносин, державній підтримці та соціальному захисту сім’ї.

Конституція України у ст. 32 гарантує невтручання в особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. З прийняттям Сімейного кодексу законодавець основний акцент зробив на зміцненні сім’ї як соціального інституту, забезпеченні кожної дитини сімейним вихованням. Тобто сім’я стала тим першоджерелом, де формуються як сімейні, так і цивільно-правові відносини між подружжям, батьками і дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання. Цивільний кодекс України визначив статус батьків (усиновлювачів) як законних представників своїх малолітніх та неповнолітніх дітей. Щодо статусу дітей застосована нова класифікація, яка має певний юридичний зміст, а саме: діти віком до 14 років відносяться до категорії малолітніх дітей і законними їх представниками є їхні батьки (усиновлювачі). Такі діти наділені частковою дієздатністю і вправі вчиняти лише дрібні побутові правочини (ст. 31 ЦК України). Від їхнього імені всі інші правочини вчиняють батьки (усиновлювачі) як законні представники.

Стосовно дітей віком від 14 до 18 років, які віднесені до категорії неповнолітніх, батьки виконують функцію представників у межах чітко визначених законом. Згідно зі ст. 32 ЦК України неповнолітні діти мають право самостійно вчиняти дії та правочини, які виходять за межі побутових, лише зі згоди батьків (усиновлювачів). Представницькі функції батьків полягають не у праві вчиняти правочин, як це було раніше, а у праві давати чи не давати згоду на його вчинення. Зокрема, на вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування (ч. 2 ст. 32 ЦК України).

Таким чином, держава залишила за собою обов’язок по охороні сім’ї, дитинства, материнства та батьківства, який задекларований у ст. 51 Конституції України, а також зміцнила державну турботу про малолітніх, неповнолітніх дітей, які хоч і мають батьків, але з тих чи інших причин залишилися без їхнього піклування, дітей-сиріт, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров’я не можуть самостійно здійснювати свої права та виконувати обов’язки. Однією із форм державної турботи є інститут опіки та піклування.

У Главі VI Цивільного кодексу України містяться загальні положення щодо встановлення і припинення опіки та піклування над громадянами. У Сімейному кодексі норми щодо опіки та піклування, розміщені у самостійній Главі 19, регламентують опіку та піклування як форму влаштування і сімейного виховання дітей-сиріт та дітей, які залишилися без батьківської турботи.

3. Порядок встановлення опіки (піклування). Органи, уповноважені приймати рішення про встановлення опіки (піклування), призначення опікуна (піклувальника).

Для виникнення опіки і піклування в сімейному праві необхідні об'єктивно-матеріальні, морально-етичні та юридичні передумови. Об'єктивно-матеріальні передумови складаються з об'єктивного розвитку матеріального світу, з необхідності виховання та захисту дітей, які залишились без батьківського піклування. Природа влаштована таким чином, що дитина до досягнення нею певного віку потребує виховання, утримання та захисту.

Ці функції, як правило, здійснюють батьки дитини. Але в силу різних обставин діти можуть залишатись без батьківського піклування. Тоді й виникає об'єктивна необхідність вирішувати питання про покладання перелічених функцій на інших осіб - опікунів чи піклувальників. Вирішення цих проблем і взяла на себе держава, створивши в системі органів місцевого самоврядування органи опіки і піклування.

Морально-етичні передумови виявляються в тому, що суспільство в цілому співчуває і жаліє дітей-сиріт та дітей, що залишились без батьківського піклування, та прагне всіляко допомогти їм. З давніх давен людинолюбство, співчуття і турбота про людей, які опинились в несприятливих умовах, називали філантропією, а людина, яка присвятила себе філантропії - філантропом.

Але ці бажання та наміри не завжди в силу різних обставин знаходять практичне застосування. Такзвані добровільні вихователі часто втрачають відчуття доброзичливості до осіб, яких вони взялися виховувати, порушують їх права, використовують свою "доброзичливість" для досягнення певної корисливої мети. Щоб попередити настання таких наслідків, держава взяла під свій контроль відносини, пов'язані з вихованням та утриманням дітей, позбавлених батьківського піклування. Про морально-етичні передумови інституту опіки та піклування свідчить п. 2 ст. 244 СК України, в якому зазначено, що при призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки і піклування враховуються особисті якості особи, а також бажання самої дитини, якщо це можливо. Виходячи з цього, переважне право серед кількох осіб, які бажають стати опікуном чи піклувальником над однією і тією ж дитиною, надається:

- родичам дитини незалежно від місця їх проживання;

- особам, у сім'ї яких проживає дитина на час, коли стосовно неї виникли підстави щодо встановлення опіки чи піклування. При цьому, за умови досягнення дитиною десяти років враховуються побажання її самої (п. 3.1 Правил). Наявність об'єктивно-матеріальних та морально-етичних передумов ще не створює юридичних зв'язків між дитиною і її вихователем. Для їх виникнення необхідна наявність і юридичних підстав. До таких підстав належать:

а) наявність правових норм, що регулюють порядок встановлення, здійснення та припинення опіки і піклування;

б) правосуб'єктність учасників відносин з опіки та піклування;

в) юридичні факти, з якими закон пов'язує виникнення і розвиток правовідносин з опіки і піклування.

У п. 1 ст. 244 СК зазначено, що опікуном (піклувальником) дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. Але наявності дієздатності та згоди претендента в опікуни (піклувальники) ще не достатньо, щоб бути призначеним опікуном (піклувальником). Закон визначає осіб, які не можуть бути опікуном (піклувальником) дитини - це особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами; особи, позбавлені батьківських прав; а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини (п. 3 ст. 244 СК).

Враховуючи морально-етичну передумову інституту опіки і піклування, зазначений в п. 3 ст. 244 СК перелік заборон щодо осіб, які не можуть бути призначеними опікунами (піклувальниками) занадто умовний і недостатньо визначений. На практиці можуть виникати ускладнення з приводу визначення особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини. Крім того, не ясно, чи можуть бути опікунами (піклувальниками) особи: від яких відібрали дитину без позбавлення їх батьківських прав (ст. 170 СК); які були усиновлювачами дитини, але усиновлення було скасоване з їхньої вини; які раніше були опікунами чи піклувальниками та з їх вини опіка (піклування) була припинена. Можуть виникати й інші ускладнення при застосуванні цієї статті.

Правовідносини з опіки та піклування виникають на підставі певних чинників. Такими чинниками є:

- залишення дитини без батьківського піклування (факт смерті батьків, визнання їх недієздатними тощо);

- досягнення дитиною певного віку (опіка встановлюється над дитиною, яка досягла 14 р оків, а піклування - над дитиною у віці від 14 до 18 років);

- згода особи бути опікуном (піклувальником) дитини;

- рішення органу опіки і піклування про призначення опікуна (піклувальника). Це - необхідні факти, без настання яких відносини з опіки і піклування не виникають. При цьому треба мати на увазі, що кожний із перелічених фактів окремого самостійного правового значення не має. Як юридичний факт виступає певна сукупність фактів, що становлять цілісне явище. Так, відсутність рішення уповноваженого органу про встановлення опіки (піклування) над дитиною за наявності інших фактів не породжує сімейно-правових відносин з опіки та піклування.

Юридичні факти не тільки обумовлюють виникнення відносин з опіки і піклування, але також є базою для подальшого їх розвитку. Важливого значення в цьому розвитку набувають такі види юридичних фактів:

1. Юридичні дії. Знаходячись під опікою (піклуванням) діти можуть бути повернуті на виховання батьків, усиновлені. Опікуни (піклувальники) на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що таке прохання зумовлене поважною причиною. Як правило, юридичні дії мають характер односторонніх волевиявлень, спрямованих на припинення чи зміну відносин з опіки чи піклування.

2. Юридичні події. До них відносяться факти досягнення підопічним віку 14 чи 18 років, смерті опікуна (піклувальника) чи підопічного. Юридичні події теж можуть бути підставою зміни чи припинення відносин опіки (піклування).

3. Адміністративні акти. Прикладом адміністративного акта як підстави зміни чи припинення відносин з опіки і піклування є рішення уповноваженого органу про припинення опіки над підопічним, який досяг 14 років, і про призначення йому піклувальника.

4. Рішення суду. Юридичною підставою для виникнення відносин з опіки і піклування, їх зміни чи припинення може бути й судове рішення. Наприклад, рішення суду про усиновлення дитини, яка знаходиться під опікою (піклуванням), є підставою для припинення опіки (піклування). Такий же наслідок зумовлює вирок суду про засудження опікуна (піклувальника) до покарання у вигляді позбавлення волі.

4. Підстави встановлення опіка (піклування) над дітьми.

Опіка та піклування над неповнолітніми дітьми в сімейному праві "розглядаються як способи заповнення дієздатності, захисту прав та інтересів і виховання неповнолітніх дітей, які залишилися без піклування батьків" ^.

Підставою встановлення опіки та піклування над дітьми є факт втрати ними з тих чи інших обставин батьківського піклування.

5. Права та обов’язки опікунів (піклувальників).

Опікуни малолітніх мають майже такий самий обсяг прав та обов'язків, як і батьки. Відмінність опікунських прав та обов'язків від батьківських полягає у тому, що вони дещо вужчі за обсягом і перебувають під суворим контролем органу опіки та піклування. Так, відповідно до ст. 246 СК орган опіки та піклування контролює умови утримання, виховання, навчання дитини, над якою встановлено опіку чи піклування. Права та обов'язки опікуна дитини визначені у ст. 249 СК. Основний обов'язок опікуна малолітньої особи - дбати про її виховання, навчання та розвиток, здійснювати дії, які відповідають найвищім інтересам дитини. Опікун має право самостійно визначати необхідні способи виховання дитини за умови дотримання прав дитини.

У ЦК України передбачено обов'язок опікуна вживати заходи щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного. У випадку порушення майнових прав та інтересів підопічного третіми особами внаслідок вчинення правочину з порушенням вимог чинного законодавства, опікун звертається до суду з позовом про застосування наслідків нікчемного правочину (ст. 226 ЦК). У ч. 2 ст. 67 ЦК закріплено право опікуна вимагати повернення підопічного від осіб, які тримають його без законної підстави.

Особливі обов'язки є у опікуна щодо вчинення правочинів на відчуження майна підопічної особи. Чинним законодавством встановлюється заборона опікунам укладати з підопічною особою правочини, спрямовані на відчуження певного майна тощо, у яких вони або їхні близькі родичі можуть бути зацікавлені особисто. Якщо було укладено правочин за участю підопічної особи та опікуна або члена його подружжя, близьких родичів, такий правочин є нікчемним (статті 203, 215 ЦК). Виключенням є ситуація, за якої опікун або піклувальник, а також член його подружжя або близькі родичі укладають з підопічними правочини в інтересах підопічної особи, тобто правочин спрямований на безоплатну передачу йому у власність певного майна (договір дарування) або передачу майна у безоплатне користування.

Для забезпечення прав та дотримання інтересів підопічної особи у ч. 2 ст. 69 ЦК встановлено право піклувальника контролювати дії підопічного щодо вчинення ним правочинів. Контроль полягає у тому, що піклувальник дає згоду на вчинення підопічною особою правочинів, які підопічний не може вчиняти самостійно (статті 32, 37 ЦК).

Піклувальник, так само, як і опікун, зобов'язаний вживати заходів щодо захисту цивільних прав та інтересів підопічного.

Законодавець, встановлюючи у ст. 68 ЦК заборону опікунам укладати з підопічною особою правочини, спрямовані на відчуження певного майна, майже повністю відтворює норми цієї статті у ст. 70 ЦК, встановлюючи таку саму заборону для піклувальників.

Опікуни та піклувальники, здійснюючи свої права та обов'язки стосовно підопічного, діють самостійно. Однак деякі юридичні дії, а саме: відмова від майнових прав підопічного; видача письмових зобов'язань від імені підопічного; укладення договорів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, в тому числі договорів щодо поділу або обміну жилого будинку, квартири; укладення договорів щодо іншого цінного майна, з метою якнайповнішого дотримання інтересів підопічних та інші (ч. З ст. 17 Закону України "Про охорону дитинства", Правила опіки та піклування) вони мають право здійснювати лише з дозволу органу опіки та піклування.

Опікун зобов'язаний діяти в інтересах підопічного, дбати про його фізичний та духовний стан, створювати всі необхідні для цього умови. У деяких випадках виникає необхідність в управлінні майном підопічного. Таке саме положення міститься і в Правилах опіки та піклування, а саме у п. 4.2. Якщо внаслідок управління майном підопічного буде отримано дохід, опікун має використовувати його виключно на утримання та в інтересах підопічного. При реалізації своїх повноважень щодо малолітньої особи, яка може самостійно висловити свою позицію стосовно своїх потреб та інтересів, опікун при здійсненні управління майном підопічного повинен враховувати думку, побажання підопічного.

Опікун на свій розсуд здійснює всі витрати в інтересах підопічного для задоволення його потреб у одязі, взутті, харчуванні тощо. Такі витрати здійснюються за рахунок належних підопічному надходжень (пенсія, аліменти, доходи від управління майном підопічного).

6. Звільнення опікунів (піклувальників) від виконання своїх обов’язків.

Відносини опіки та піклування базуються на вільній згоді опікуна або піклувальника виконувати свої повноваження (ч. З ст. 63 ЦК). Оскільки наявність певних об'єктивних обставин (хвороба опікуна або піклувальника, яка перешкоджає йому виконувати свої повноваження, погіршення матеріального становища, що негативно позначається на утриманні підопічної особи, тривалі службові відрядження, відсутність взаєморозуміння з підопічною особою), може унеможливлювати продовження відносин опіки або піклування за участю призначеного опікуна чи піклувальника, передбачена можливість звільнення опікуна та піклувальника, тобто передбачене надання опікунові та піклувальникові права самостійно звернутися до суду чи органу опіки та піклування із заявою про звільнення від виконання своїх обов'язків. Щодо процедури звільнення то опікун або піклувальник подає до компетентного органу заяву, яка розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Протягом цього строку здійснюється з'ясування мотивів поданої заяви. Рішення про звільнення опікуна або піклувальника приймає той компетентний орган, який призначив опікуна або піклувальника. Для забезпечення прав та інтересів підопічного орган, який приймає рішення про звільнення опікуна або піклувальника, повинен одночасно розглянути і питання призначення підопічному нового опікуна або піклувальника, а у разі неможливості вирішити питання щодо вибору іншої форми влаштування особи, яка потребує опіки або піклування (ч. 1 ст. 75 ЦК). Однак у випадку якщо питання подальшого перебування підопічного під опікою або піклуванням вимагає негайного вирішення, служба у справах дітей може провести перевірку, за результатами якої складається висновок про можливість подальшого перебування дитини під опікою опікуна або піклувальника.

У зв'язку з висновком служби у справах дітей, у якому наводиться інформація про умови, які унеможливлюють подальше перебування дитини під опікою, піклуванням, опіку або піклування припиняють. За таких обставин служба у справах дітей, виконавчий комітет сільської і селищної ради вживають заходів до термінового влаштування дитини

Ініціатива звільнення опікуна або піклувальника може виходити і від підопічного. У ч. 2 ст. 75 ЦК передбачено право підопічного самостійно звернутися до суду чи до органу опіки та піклування із заявою про звільнення піклувальника від його повноважень. У разі подання підопічним обґрунтованої заяви до уповноваженого органу про звільнення піклувальника від його повноважень заява розглядається з урахуванням усіх обставин, що свідчать про характер відносин між піклувальником та підопічним.

З ініціативою звільнення опікуна або піклувальника може виступити і орган опіки та піклування. Така ініціатива може бути заявлена на підставі клопотання підопічного, державних або громадських організацій.

Опікун або піклувальник може бути звільнений від виконання своїх обов'язків у випадку влаштування підопічного до закладів, зазначених у ч. З ст. 75 ЦК, а саме:

а) до навчального закладу;

б) до закладу охорони здоров'я;

в) до закладу соціального захисту.

Чинне законодавство України передбачає переважне право батьків і усиновлювачів перед іншими особами на виховання та на те, щоб малолітня дитина проживала з ними (ч. 1 ст. 163; ч. 4 ст. 232 СК). Якщо обставини, які унеможливлювали здійснення батьками або усиновлювачами своїх повноважень із виховання та догляду за дитиною відпали (поновлення в батьківських правах, повернення батьків, які були визнані безвісно відсутніми, оголошені померлими, відбували покарання у місцях позбавлення волі, перебували під вартою на час слідства), то орган, який встановив опіку над підопічним, своїм рішенням може передати підопічного зазначеним особам, за умови що це відповідає інтересам підопічного.

Опіка припиняється у разі досягнення підопічним 14 років. У цьому разі особа, яка здійснювала обов'язки опікуна, стає піклувальником без спеціального рішення щодо цього, оскільки припинення опіки є безспірним. Згідно зі ст. 32 ЦК по досягненні 14 років фізична особа стає частково дієздатною і може самостійно вчиняти правочини, для дійсності яких є необхідною лише згода її піклувальника.

Особа, цивільну дієздатність якої було поновлено у встановленому законом порядку, не потребує надалі догляду з боку опікуна, а тому і опіка буде припинена (ч. З ст. 76, ч. 1 ст. 42 ЦК).

7. Припинення опіки (піклування).

Порядок припинення піклування передбачено в ст. 77 ЦК. Підставами припинення піклування є:

1) набуття неповнолітнім підопічним повної цивільної дієздатності, тобто досягнення ним 18 років (ч. 1 ст. 34 ЦК);

2) у разі реєстрації неповнолітньою особою шлюбу (ч. 2 ст. 23 СК; ч 2 ст. 34 ЦК);

3) у разі надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності (ст. 35 ЦК);

4) у разі поновлення цивільної дієздатності фізичної особи.

У зазначених випадках відносини піклування припиняються автоматично. Піклування може припинятися і у інших випадках, а саме:

1) у разі смерті піклувальника;

2) у разі смерті підопічного;

3) у разі звільнення піклувальника від повноважень відповідно до ст. 75 ЦК.

8. Патронат як особлива форма влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Поняття та специфіка договору патронату як сімейно-правового.

Інститут патронату був відновлений у главі 20 СК, однак досі залишається нереалізованим, тому що не одержав фінансової та організаційної підтримки. Міністерство юстиції України, не оцінивши його цінності та простоти, навіть пропонувало виключити його з Кодексу.

На момент прийняття Сімейного кодексу панувала думка про безвідплатність опіки та піклування, патронатному ж вихователю мала виплачуватися відповідна грошова сума. Тому у його відновленні на той момент був певний сенс. Чи втрачений він сьогодні? На мою думку, ні.

Відповідно до статті 252 СК "Договір про патронат", орган опіки та піклування укладає договір з особою, яка бажає взяти на виховання у свою сім'ю дитину, позбавлену батьківського піклування, за яким вона бере дитину у свою сім'ю до досягнення нею повноліття.

Не треба цю особу наділяти якимось особливим статусом, як це передбачено щодо прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу. Не треба виділяти їй квартиру чи купувати будинки. Гасло, під яким мав реалізовуватися патронат, було дуже простим і економічно реальним: роздайте бажаючим по одній дитині, профінансуйте - і сиріт стане набагато менше. Менше метушні - більше діла!

На передання дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.

Патронатний вихователь зобов'язаний:

1) забезпечити дитину житлом, одягом, харчуванням тощо;

2) створити дитині умови для навчання, фізичного та духовного розвитку;

3) захищати дитину, її права та інтереси як опікун або піклувальник, без спеціальних на те повноважень.

Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

9. Порядок укладення та форма договору патронату.

Відповідно до ст. 252 Сімейного кодексу України за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття, за плату.

Договір про патронат є різновидом сімейного договору. Сторонами договору про патронат є, з одного боку, орган опіки та піклування, а з другого – патронатний вихователь.

Стаття 252 СК не містить вимог щодо особи патронатного вихователя та переліку осіб, які не можуть бути стороною в договорі. Ця прогалина може бути заповнена за допомогою аналогії закону: не може бути патронатним вихователем, як і опікуном та піклувальником, той, хто зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, позбавлений батьківських прав, а також особа, інтереси якої суперечать інтересам дитини.

Перш ніж укласти договір орган опіки та піклування зобов'язаний обстежити умови проживання сім'ї, переконатися у можливості забезпечення дитині умов для виховання та розвитку.

Якщо хтось із членів сім'ї страждає на тяжку інфекційну хворобу чи сім'я потерпає від матеріальної скрути, передання їй дитини не відповідало би її інтересам.

Права члена сім'ї, відповідно до частини третьої статті 3 СК, має одинока особа. У зв'язку з цим особа, яка бажає взяти дитину на виховання, може бути одинокою. У цій ситуації «взяти дитину у свою сім'ю» означає спільно проживати з нею.

Предметом договору є прийняття у свою сім'ю чужої дитини і забезпечення її сімейним вихованням.

Кінцевим строком дії договору є досягнення дитиною повноліття. Дитина, звичайно, може залишитися і після цього у сім'ї колишнього патронатного вихователя, але вже на іншій правовій підставі. Договір про патронат може бути укладений не обов'язково на весь період неповноліття дитини.

Укладення договору про патронат не звільняє посадових осіб від обов'язку надавати інформацію про наявність дитини, яка може бути усиновлена (стаття 214 СК).

Договір про патронат не є перешкодою до усиновлення дитини. У свою чергу, усиновлення дитини є підставою для припинення цього договору.

Аналізуючи зміст ст. ст. 252–256 СК, можна дати наступне визначення договору про патронат над дітьми. За договором про патронат над дітьми орган опіки і піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, як правило, з врахуванням згоди самої дитини, патронатному вихователю за плату, а патронатний вихователь зобов'язується виховувати і утримувати дитину у своїй сім'ї, захищати її права та інтереси як опікун або піклувальник без спеціальних на те повноважень.

За термінологією договір про патронат над дітьми має багато спільного з цивільно-правовим договором. У ньому застосовуються цивільно-правові терміни: договір; сторони; оплатність; двосторонність тощо. Але за своєю правовою природою цей договір не є цивільно-правовим і на нього не можуть поширюватись положення зобов'язального права, тому що:

– по-перше, предметом цього договору є діяльність, пов'язана з вихованням та утриманням дітей, що є сферою регулювання сімейного права;

– по-друге, за невиконання умов договору не встановлена цивільно-правова відповідальність у вигляді відшкодування збитків чи інших майнових санкцій;

– по-третє, патронатний вихователь за своїм правовим статусом прирівнюється до опікуна (піклувальника) дитини, права та обов'язки якого встановлено не умовами договору, а нормами сімейного чи адміністративного законодавства.

Має специфіку і стадія підготовки такого договору. Перед укладанням договору про патронат над дітьми орган опіки і піклування повинен переконатися, що передачею дитини у сім'ю патронатного вихователя буде досягнуто основної мети договору – одержання дитиною належного виховання, утримання, захисту належних їй особистих і майнових прав, охорони інших її інтересів. Тому перед тим, як підписати договір, потрібно ретельно обстежити побутові умови і стан здоров'я членів сім'ї патронатного вихователя, вивчити моральний клімат, що склався в сім'ї. Така перевірка повинна бути підтверджена актом перевірки умов життя майбутнього патронатного вихователя, довідками лікувальної установи про відсутність у сім'ї майбутнього патронатного вихователя захворювань, що перешкоджають влаштуванню до нього особи, яка потребує патронатного виховання (п. 3.3 Правил).

Таким чином, патронат є однією з форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, у чужу сім'ю на виховання. Відповідно до ст. 252 СК за договором про патронат орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування, на виховання у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення нею повноліття.

Договір про патронат укладається між органом опіки та піклування й особою, яка виявила бажання взяти дитину на виховання (патронатним вихователем). Як зазначено в літературі, за своєю природою він не є цивільно-правовим. Адже його предмет становить належне виховання дітей. А відносини, спрямовані на забезпечення сімейного виховання дітей – це предмет сімейного права (ст. 2 СК). Тому зазначений договір є сімейно-правовим.

10. Орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Їх права та обов’язки. Дитина як третя особа, на користь якої укладається договір патронату.

Сторонами договору про патронат є орган опіки та піклування і патронатний вихователь. Водночас згідно зі ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити. Це положення відповідає ч. 1 ст. 171 СК, відповідно до якої дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

Патронатний вихователь, як зазначено в літературі, є опікуном або піклувальником дитини. Тому доцільним є законодавче закріплення положення про те, що патронатними вихователями не можуть бути особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси яких суперечать інтересам дитини, тобто особи, які згідно з законом не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини (ст. 244 СК). Варто було б також, як це передбачено ст. 153 СК РФ, встановити, що патронатними вихователями не можуть бути особи, усунені від виконання повноважень опікуна, піклувальника за неналежне виконання покладених на них обов'язків; колишні усиновлювачі, якщо усиновлення скасоване з їх вини; особи, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки, пов'язані з вихованням дітей.

Оскільки основним завданням патронатного вихователя є забезпечення належного виховання дитини, яка передається в його сім'ю, треба було б передбачити, що перед укладенням договору про патронат орган опіки та піклування має обстежувати умови життя майбутнього патронатного вихователя й одержувати від лікувального закладу довідку про відсутність у нього та членів його сім'ї захворювань, що можуть перешкоджати передачі дитини, яка має потребу у патронатному вихованні, у нову сім'ю, тобто йдеться про застосування положень п. 3.3 Правил опіки та піклування.

Стаття 252 СК не встановлює особливих вимог щодо форми договору. Тобто це означає, що достатньо письмового викладу його умов, підпису сторін та відповідної печатки органу опіки та піклування.

Згідно ст. 253 СК на передачу дитини у сім'ю патронатного вихователя потрібна згода дитини, якщо вона досягла такого віку, що може її висловити.

У статті 253 СК конкретизована норма частини другої статті 12 Конвенції про права дитини та частини першої статті 171 СК, за якою дитина має право на те, щоби бути вислуха-ною посадовими особами з питань, які стосуються її особисто.

Якщо дитина відповідно до віку та розумового розвитку усвідомлює факт її передання у сім'ю патронатного вихователя, вона має дати на це згоду.

Відповідно до ст. 171 СК:

1. Дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї.

2. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном.

3. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.

Конвенція про права дитини у статті 12 зобов'язує держави-учасниці забезпечити дитині, здатній формулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що стосуються її, і цим поглядам має приділятися належна увага згідно з її віком та зрілістю.

11. Зміст патронату. Послуги по вихованню дитини як предмет договору. Плата за надання послуг патронатним вихователем. Інші умови договору патронату.

Патронатна сім'я утворюється на підставі договору, орган опіки та піклування передає дитину, яка є сиротою або з інших причин позбавлена батьківського піклування у сім'ю іншої особи (патронатного вихователя) до досягнення дитиною повноліття за плату (ст. 252 СК). Договір укладається між органом опіки і піклування за місцем проживання дитини і патронатного вихователя. Підставою для укладання такого договору є заява осіб, які виявили бажання взяти дитину на виховання, з проханням передати їм на виховання конкретну дитину, яка подається в орган опіки та піклування за місцем проживання дитини. Для передачі дитини в сім'ю патронатного вихователя необхідна згода цієї дитини, якщо вона в змозі її висловити (ст. 253 СК).

Із самої назви сторони за договором «патронатний вихователь» випливає, що основний його обов'язок – виховувати дитину, хоча про це окремо не записано у цій статті. Про передачу дитини на виховання у сім'ю патронатного вихователя зазначено у статті 252 СК.

Патронатний вихователь зобов'язаний забезпечити дитину житлом, виділивши у її користування частину свого помешкання.

У договорі має бути чітко визначено, де буде проживати дитина, яка частина помешкання буде їй виділена особисто чи дитина буде користуватися помешканням разом з іншими членами сім'ї.

Прийняття у свою сім'ю може проявитися і у тому, що вихователь житиме у помешканні дитини, позбавленої батьківського піклування. Тому обов'язок забезпечити дитину житлом для такої ситуації буде нечинним.

Вихователь зобов'язаний забезпечити дитину одягом, харчуванням, шкільним приладдям, книгами, всім тим, що необхідне їй для навчання, фізичного та духовного розвитку.

Але за рахунок яких коштів?

Якщо дитина є сиротою, вона має одержувати пенсію або відшкодування у зв'язку із втратою годувальника. Їй можуть бути призначені інші соціальні виплати. Дитина може мати дохід від використання належного їй майна. На її утримання можуть бути присуджені аліменти з матері, батька, діда, баби, брата, сестри, вітчима, мачухи.

Патронатний вихователь, як і опікун чи піклувальник, не зобов'язаний утримувати дитину за рахунок своїх, власних коштів. Він зобов'язаний забезпечити дитину всім необхідним за рахунок її майна чи інших, спеціально виділених для цієї мети коштів.

Як уже зазначалося, патронатний вихователь не є ні опікуном, ні піклувальником. Але немає законодавчих перешкод для того, щоб він був призначений опікуном чи піклувальником у зв'язку з встановленням над дитиною опіки чи піклування.

У пункті 3 статті 255 СК вихователеві надано право процесуального представництва, відповідно до чого він має право звертатися до різних органів з відповідними заявами (наприклад, про призначення пенсії). Він має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів на дитину, про повернення її майна, відшкодування завданої шкоди тощо.

Згідно зі ст. 247 СК дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на проживання в сім'ї опікуна або піклувальника. Цьому праву кореспондується обов'язок опікуна (піклувальника) проживати разом з підопічним. Враховуючи, що згідно з п. 3 ст. 3 СК права члена сім'ї має одинока особа – опікун (піклувальник) має право вибору – поселити дитину в оселю, де він проживає, або поселитись на житлову площу підопічного. Цей вибір залежить від багатьох чинників – наявності в опікуна (піклувальника) інших членів сім'ї, рівня забезпеченості його сім'ї житлом, наявності житла в підопічного тощо. Роздільне проживання опікуна й підопічного орган опіки і піклування може допустити лише як виняток, коли воно не може негативно позначитись на вихованні дитини. При вирішенні спорів про місце проживання підопічного необхідно враховувати правило, зазначене в п. 3 ст. 160 СК про вибір неповнолітнім місця свого проживання.

Підопічний має право на піклування з боку опікуна (піклувальника). Здійснюючи це право підопічного, опікун (піклувальник) зобов'язаний не тільки створювати належні побутові умови підопічному, але й забезпечувати догляд за ним з тим, щоб він не вчиняв дій на шкоду собі й іншим, дбати про стан його здоров'я.

Підопічний має право на забезпечення йому умов для всебічного розвитку, освіти, виховання і на повагу до його людської гідності. Забезпечуючи це право опікуни (піклувальники) повинні піклуватися про фізичний розвиток підопічного, дбати про його навчання в школі та інших навчальних закладах, про підготовку його до суспільне корисної праці.

Опікун (піклувальник) зобов'язаний виховувати підопічного в дусі любові до Батьківщини, чесності, правдивості, моральної чистоти, ставитись з повагою до його людської гідності. Опікун (піклувальник) має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.

За підопічним зберігається право користування житлом, в якому він проживав до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла підопічний має право на його отримання позачергово. Це право підопічного забезпечується органами опіки і піклування в порядку, передбаченому п. 6.1–6.5 Правил. Суть цього права в наступному:

– при поверненні дитини, позбавленої батьківського піклування, від опікуна у разі відсутності у неї житла житлове приміщення надається їй позачергово. До надання їй житлового приміщення для постійного проживання дитина повинна бути влаштована у гуртожиток або забезпечена іншим упорядкованим житлом;

– квартири, у яких мешкають тільки неповнолітні, позбавлені батьківського піклування, можуть бути передані їм у власність;

– приватизоване житлове приміщення може бути передане опікуном (піклувальником) з дозволу органу опіки і піклування в оренду на підставі відповідного договору.

Опікуни (піклувальники) несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання опікунських обов'язків відповідно до закону.

За ст. 254 СК за виховання дитини патронатному вихователю встановлюється плата, розмір якої визначається за його домовленістю з органом опіки та піклування [3].

Договір про патронат – це відплатний сімейний договір. Плата за виконання патронатним вихователем своїх обов'язків за договором має бути, як правило, щомісячною.

Розмір плати має визначитися у договорі з урахуванням віку, стану здоров'я дитини та інших обставин, які мають істотне значення. Однак плата за виховання, обслуговування дитини, тобто за виконану роботу та надані послуги, і кошти на утримання дитини – це різні речі

12. Підстави, порядок та правові наслідки зміни, припинення договору патронату, визнання його недійсним.

Згідно ст. 256 СК:

1. Договір про патронат припиняється у разі відмови від нього вихователя або дитини, яка досягла чотирнадцяти років.

До призначення дитині нового вихователя або передання дитини іншій особі, навчальному закладові, закладові охорони здоров'я або соціального захисту вихователь, який відмовився від договору, зобов'язаний піклуватися про дитину.

2. Договір про патронат може бути розірваний за згодою сторін або за рішенням суду в разі невиконання вихователем своїх обов'язків або якщо між ним та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають виконанню обов'язків за договором.

Таким чином, у разі досягнення дитиною повноліття договір про патронат припиняється у зв'язку із досягненням своєї мети, тобто в зв'язку з його виконанням. Договір про патронат припиняється у разі появи матері, батька і повернення їм дитини.

Договір буде припинений у разі смерті патронатного вихователя. Оскільки цей договір нерозривно пов'язаний з конкретною особою, він має особистий характер, тому правонаступництво тут неможливе.

Якщо патронатним вихователем була записана у договорі лише дружина, а фактично обов'язки здійснювалися не лише нею, а й її чоловіком, смерть дружини не є підставою для припинення договору. Однак чоловікові доведеться зініціювати внесення до тексту договору відповідних змін, інакше він може зіткнутися з цілою низкою проблем.

У частині першій статті 256 СК передбачена можливість відмови від договору вихователя або дитини, якій виповнилося чотирнадцять років, без зазначення наявних для цього причин. Отже, небажання когось із них – достатня підстава для припинення договору.

Незалежно від кого надійшла відмова, умови договору мають виконуватися до влаштування дитини.

Серед тих, кому надано право односторонньо відмовитися від договору, немає органу опіки та піклування. І це не випадково: дитина, взята у сім'ю, не може знову отримати статус позбавленої батьківського піклування.

У частині другій статті 256 СК сторонам надано право розірвати договір за взаємною згодою. Договір про патронат може бути розірваний за позовом органу опіки та піклування на підставі рішення суду у разі невиконання вихователем своїх обов'язків.

Орган опіки та піклування має право вимагати розірвання договору, якщо вихователь несумлінно ставиться до виконання своїх обов'язків або якщо у його сім'ї хтось захворів на тяжку інфекційну хворобу і це становить небезпеку для здоров'я дитини.

За позовом органу опіки та піклування договір може бути розірвано і тоді, коли між дитиною та вихователем склалися такі стосунки, які виключають можливість спільного проживання та належного виховання дитини.

13. Прийомна сім’я: поняття, особливості створення. Договірні засади регулювання відносин.

Трансформація соціально-економічних умов життя українського суспільства, орієнтація держави на гуманістичну соціальну політику поставили питання ініціювання в країні деінституалізації утримання і виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування та відновлення сімейних форм державної заміщувальної опіки. Бевз Г.М. у своїх дослідженнях так розкриває поняття прийомної сім’ї: прийомна сім'я - це сім'я, яка добровільно взяла з закладів для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, від 1 до 4 дітей для виховання і спільного проживання. Загальна кількість рідних та прийомних дітей у родині не повинна перевищувати п'яти чоловік.

До осіб, які є потенційними прийомними батьками, висуваються певні медико-педагогічні вимоги, які певною мірою можна розглядати як гарантію створення у родині необхідних умов повноцінного виховання та розвитку прийомної дитини. Кандидатура батьків розглядається експертними комісіями при органах опіки та піклування, до складу яких входять психологи, педагоги, працівники освіти, органів опіки та піклування. Як і у випадках оформлення інших форм сімейного утримання, тут також встановлено певні обмеження щодо кандидатів на виховання дітей.

Фінансування на утримання дітей у прийомній сім'ї гарантоване державою. Воно здійснюється за рахунок місцевого бюджету. Щомісячно виділяються кошти на харчування прийомних дітей, виходячи з натуральних норм його забезпечення. Інститут прийомної сім'ї розрахований також на тимчасову опіку над дітьми (на короткий, обумовлений термін - від кількох тижнів до двох-трьох років, доки батьки перебувають в ув'язненні, на лікуванні тощо). Така форма опіки дає змогу здійснювати соціальний захист інтересів і прав дитини, яка тимчасово позбавлена батьківської опіки, порівняно з опікою, що, як правило, встановлюється до повноліття дитини. Функціонування такого типу сімей потребує, безперечно, психологічної підготовки прийомних батьків, орієнтації їхньої діяльності на забезпечення реалізації інтересів саме дитини, а не вирішення якихось власних потреб.

Укладання угоди між місцевими органами влади і батьками-вихователями накладає на представників обох сторін певні права та обов'язки. Так, орган виконавчої влади зобов'язаний виділяти кошти на утримання вихованців, надавати всіляку допомогу сім'ї, виплачувати батькам-вихователям грошове утримання. Водночас представники органів виконавчої влади контролюють умови виховання, утримання дитини і, якщо вони не виконуються, мають право розірвати угоду з батьками-вихователями, якщо вони порушують норми угоди. Батьки-вихователі зобов'язані передусім виховувати прийомних дітей, піклуватися про їхнє здоров'я, розвиток. Вони повинні особисто виховувати неповнолітнього, якому заміняють батьків. Прийомні діти у дитячих будинках сімейного типу перебувають на повному державному утриманні. За дітьми-сиротами зберігається право на майно та житлову площу, яка їм належить, за їх збереження до повноліття дитини несуть відповідальність органи опіки та піклування. Таке нормативне врегулювання покликано полегшити проблему подальшого влаштування долі дитини після досягнення повноліття, оскільки вирішується проблема забезпечення житловою площею.

За прийомними дітьми зберігаються пільги, визначені законодавством для дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

14. Правовий статус прийомних батьків.

Стаття 256-1. Прийомна сім'я

1. Прийомна сім'я - сім'я, яка добровільно взяла на виховання та спільне проживання від одного до чотирьох дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Стаття 256-2. Прийомні батьки

1. Прийомні батьки - подружжя або особа, яка не перебуває у шлюбі, які взяли для спільного проживання та виховання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

2. Прийомні батьки несуть обов'язки по вихованню та розвитку дітей, передбачені статтею 150 цього Кодексу.

3. Прийомними батьками не можуть бути особи, зазначені в статті 212 цього Кодексу.

{Частина третя статті 256-2 в редакції Закону № 1452-VI від 04.06.2009}

4. Прийомні батьки є законними представниками прийомних дітей і діють без спеціальних на те повноважень як опікуни або піклувальники.

15. Дитячий будинок сімейного типу: поняття, відмінності від інших форм влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування. Договір про створення дитячого будинку сімейного типу.

Метою створення дитячого будинку сімейного типу є забезпечення належних умов для виховання в сімейному оточенні дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Дитячий будинок сімейного типу - окрема сім'я, що створюється за бажанням подружжя або окремої особи, яка не перебуває у шлюбі, які беруть на виховання та спільне проживання не менш як 5 дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Батьки-вихователі - особи, які беруть на виховання та спільне проживання дітей-сиріт і дітей, позбавлених батьківського піклування.

Вихованці перебувають у дитячому будинку сімейного типу до досягнення 18-річного віку, а в разі продовження навчання у професійно-технічному, вищому навчальному закладі I-IV рівня акредитації - до 23 років або до закінчення відповідних навчальних закладів

Загальна кількість дітей у дитячому будинку сімейного типу не повинна перевищувати 10 осіб, враховуючи рідних.

Рішення про створення дитячого будинку сімейного типу приймається районною, районною у мм. Києві та Севастополі держадміністрацією, виконавчим комітетом міської ради (міст республіканського АРК і міст обласного значення) на підставі заяви осіб або особи, які виявили бажання створити такий будинок, з урахуванням результатів навчання, подання відповідного центру соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді і висновку служби у справах дітей про наявність умов для його створення.

На підставі рішення про створення дитячого будинку імейного типу між батьками-вихователями та органом, який прийняв рішення про його створення, укладається угода за встановленю формо.

Дія угоди припиняється у разі, коли в дитячому будинку сімейного типу виникають несприятливі умови для виховання та спільного проживання дітей (важка хвороба батьків-вихователів, відсутність взаєморозуміння з дітьми, конфліктні стосунки між дітьми, невиконання батьками-вихователями обов'язків щодо належного виховання, розвитку та утримання дітей), повернення вихованців рідним батькам (опікуну, піклувальнику, усиновителю), досягнення дитиною повноліття, за згодою сторін, з інших причин, передбачених угодою, та за рішенням суду, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 СКУ.

Дія угоди також припиняється у разі, коли батькам-вихователям або членам сім'ї, з якими вони проживають на спільній житловій площі, у тому числі малолітнім та неповнолітнім дітям, діагностовано захворювання.

У разі припинення дії угоди питання про подальше влаштування вихованців вирішується органом опіки і піклування, який вживає вичерпних заходів влаштування дітей у сім'ї громадян України - на усиновлення, під опіку або піклування, у прийомні сім'ї, дитячі будинки сімейного типу.

Орган, що ухвалив рішення про створення дитячого будинку сімейного типу, позачергово надає батькам-вихователям індивідуальний житловий будинок або багатокімнатну квартиру за нормами, встановленими законодавством).

Надане в користування житлове приміщення повинне бути обладнане необхідними меблями, побутовою технікою та іншими предметами тривалого вжитку, перелік яких визначається органом, який прийняв рішення про створення дитячого будинку сімейного типу.

Користування наданим житловим приміщенням здійснюється в порядку, встановленому законодавством для користування службовими приміщеннями.

У разі зменшення кількості вихованців внаслідок вибуття їх за віком або з інших причин за згодою сторін угоди вирішується питання про поповнення дитячого будинку сімейного типу вихованцями, або переведення його в статус прийомної сім'ї.

Контроль за умовами проживання вихованців здійснюють органи опіки та піклування і служби у справах дітей районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчих комітетів міських рад міст республіканського АРК і міст обласного значення.

16. Правовий статус батьків-вихователів.

Батьками-вихователями можуть бути повнолітні та працездатні особи, за винятком: осіб, визнаних у встановленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

осіб, позбавлених батьківських прав;

осіб, які були усиновлювачами, опікунами, піклувальниками, прийомними батьками, батьками-вихователями іншої дитини, але усиновлення було скасовано або визнано недійсним, опіку, піклування чи діяльність прийомної сім'ї або дитячого будинку сімейного типу було припинено з їх вини;

осіб, які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей (інваліди I і II групи, які за висновком медико-соціальної експертної комісії потребують стороннього догляду, особи, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства);

осіб, які перебувають на обліку або на лікуванні у психоневрологічному чи наркологічному диспансері;

осіб, які зловживають спиртними напоями або наркотичними засобами;

осіб, які страждають на хвороби, перелік яких затверджений МОЗ щодо осіб, які не можуть бути усиновлювачами;

осіб, які були засуджені за злочини проти життя і здоров'я, волі, честі та гідності, статевої свободи та статевої недоторканості особи, проти громадської безпеки, громадського порядку та моральності, у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, а також за злочини, передбачені статтями 148, 150, 150-1, 164, 166, 167, 169, 181, 187, 324 і 442 ККУ, або мають непогашену чи не зняту в установленому законом порядку судимість за вчинення інших злочинів;

осіб, які не мають постійного місця проживання та постійного заробітку (доходу).

Середньомісячний сукупний дохід сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, що передували місяцю звернення із заявою про утворення дитячого будинку сімейного типу, не може бути менший ніж розмір прожиткового мінімуму, встановлений законом для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Не можуть бути батьками-вихователями особи, з якими проживають члени сім'ї (у тому числі малолітні та неповнолітні діти), які мають глибокі органічні ураження нервової системи, алкогольну та наркотичну залежність, хворі на СНІД, вдкриту форму туберкульозу, психотичні розлади, в яких офіційно зареєстровані асоціальні прояви, нахили до насильства.

17. Підстави, порядок та правові наслідки припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу.

Діяльність дитячого будинку сімейного типу може бути припинена у добровільному та примусовому порядку. Примусове припинення діяльності дитячого будинку сімейного типу пов’язане із застосуванням до батьків-вихователів заходів юридичної відповідальності, а припинення його діяльності у добровільному порядку – з певними правомірними діями або подіями, які є підставами припинення зобов’язальних правовідносин, що виникли під час діяльності дитячого будинку сімейного типу. Особливою правовою природою дитячого будинку сімейного типу, а також специфікою об’єктів і предметів Договору про організацію його діяльності пояснюється те, що не всі способи припинення зобов’язань, перелічені у главі 50 Цивільного кодексу України, можуть служити способами припинення тих зобов’язальних правовідносин, які виникають на підставі Договору. Таким чином, зобов’язальні правовідносини, що виникли в процесі діяльності дитячого будинку сімейного типу, можуть бути припинені: 1) шляхом виконання, проведеного належним чином; 2) за домовленістю сторін; 3) неможливістю виконання; 4) смертю боржника.

18. Фактичне виховання. Особливості правового статусу вітчима (мачухи). Проблеми законодавчого регулювання цих відносин.

Фактичним виховання називається тому, що не пов'язане з якимось юридичним оформленням. Для застосування ст. 269 СК не має значення, хто є фактичним вихователем - родич, особа, яка є батьком дитини, але в установленому порядку батьком не визнана, зовсім стороння особа.

Головними обставинами є те, що:

а) вихователь певний час виховував дитину як члена своєї сім'ї, тобто вони спільно проживали і були пов'язані спільним побутом;

б) у дитини немає родичів, які за законом повинні її утримувати (батьки, брати, сестри, баба, дід);

в) вихователь має можливість надавати матеріальну допомогу. У кожному конкретному випадку суд із врахуванням часу проживання дитини в сім'ї, обставин, які цьому передували, намірів вихователя визначає, чи дійсно вихованець виховувався як член сім'ї і чи дійсно у вихователя були серйозні наміри взяти дитину до себе в сім'ю. Якщо дитина перебувала на вихованні протягом місяця у далекого родича в зв'язку з тим, що батьки перебували у лікарні, у закордонному відрядженні, були відсутні за характером роботи (моряк торгівельного флоту), то навряд чи можна в цьому випадку вести мову про наявність відносин фактичного виховання і виховання дитини як члена сім'ї.

Обов'язки щодо аліментування дитини фактичними вихователями виникають лише у тому випадку, коли у дитини немає батьків, інших осіб, які за законом зобов'язані її утримувати. Тобто ці особи - невідомі, померли, у встановленому порядку оголошені померлими чи визнані безвісно відсутніми.

Цей факт повинен існувати не на момент взяття дитини в сім'ю вихователем, а на момент звернення з позовом до суду про стягнення аліментів на її утримання. Та обставина, що родичі дитини не мають можливості утримувати дитину, не є підставою для покладання обов'язку щодо утримання дитини на фактичних вихователів.

Аналізуючи ст.ст. 260, 262-264, 268-271 СК України, можна визначити наступні умови, за яких в особи виникають права і обов’язки мачухи (вітчима).

Перебування у шлюбі з батьком (матір’ю) дитини є обов’язковою умовою набуття особою статусу мачухи або вітчима. Такий висновок випливає з контексту ст. 268 СК України, згідно з якою особа може бути звільнена від утримання пасинка або падчерки у разі негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Отже, проживання особи з батьком (матір’ю) дитини у фактичних шлюбних відносинах не створює в неї прав та обов’язків мачухи або вітчима. За умови спільного проживання з дитиною така особа набуває правового статусу «особи, в сім’ї якої виховується дитина», з покладен­ням на неї прав та обов’язків, згідно зі ст.ст. 264, 269, 271 СК України.

Сімейне законо­давство відносить вітчима (мачуху) і пасинка, падчерку до членів однієї сім’ї. Відповідно, для виникнення в особи правового статусу вітчима або мачухи необхідна передбачена ст. 3 СК України сукупність обставин: її спільне проживання з дитиною, спільний побут і наявність взаємних прав та обов’язків. Самого спільного проживання з дитиною недостатньо для визнання їх сім’єю, оскільки визначальною ознакою сім’ї є саме наявність взаємних прав та обов’язків, а спільне проживання і спільний побут - лише факультативними, тому після розірвання шлюбу з батьком (матір’ю) дитини, навіть у разі продовження спільного проживання з дитиною, особа втрачає правовий статус мачухи, вітчима. З іншого боку, у разі смерті батька (матері) дитини правовий статус мачухи (вітчима) зберігається за умови їх спільного проживання з дитиною, оскільки шлюб припинений об’єктивною обставиною, а не волевиявленням сторін.

Відсутність оформлення усиновлення, опіки чи піклування над дитиною цією особою. Особа вважається мачухою, вітчимом дитини лише доти, доки не усиновить її або не оформить опіку (піклування) над нею. Правовий статус усиновлювача, опікуна та піклувальника істотно відрізняється від статусу мачухи, вітчима. Адже коло прав та обов’язків щодо дитини в останніх найменше. Відносини пасинка, падчерки та мачухи, вітчима не оформляються окремо і повністю залежать від відно­син подружжя. Як вже зазначаються, розірвання шлюбу з матір’ю, батьком дитини тягне за собою втрату правового статусу вітчима (мачухи), але не є підставою припинення усиновлення, опіки чи піклування.

На основі цього можна сформулювати такі визначення: вітчим - це чоловік, який перебуває у шлюбі з матір’ю дитини, проживає з дитиною однією сім’єю і не є її усиновлювачем, опікуном чи піклувальником; відповідно, мачуха - це дружина батька дитини, яка проживає з дитиною однією сім’єю і не є її усиновлювачем, опікуном чи піклувальником.

Правовий статус мачухи, вітчима передбачає низку немайнових та майнових прав і обов’ язків. Основними немайновими є право брати участь у вихованні пасинка, падчерки, право на самозахист або звернення до суду чи органу опіки та піклування за захистом останніх, переважне право перед іншими особами на усиновлення пасинка або падчерки. З досягненням дитиною повноліття мачуха, вітчим набувають права на піклування з її боку.

Коли йдеться про виховання дитини, то слід звернути увагу на те, що законодавець передбачив це саме як право вітчима, мачухи, на відміну від усиновлювача, опікуна та піклувальника, для яких виховання дитини є обов ’язком. Така відмінність очевидно пов’язана з тим, що усиновлювач, опікун та піклувальник свідомо і добровільно шляхом вчинення певних юридичних дій покладають на себе відповідальність за дитину, а вітчим, мачуха набувають свого правового статусу автоматично після реєстрації шлюбу з батьком, матір’ю дитини. Тобто добровільно приймають права та обов’язки подружжя, а додатково отримують ще й права та обов’язки щодо пасинка, падчерки. Слід визнати, що законодавець дуже делікатно поставився до вирішення цієї проблеми: з одного боку, максимально врахував інтереси дитини, з іншого - утримався від тиску на мачуху, вітчима, мінімалізувавши їх обов’язки. Так, вітчим, мачуха мають право брати участь у вихованні дитини, проте можуть і не втручатись у цей процес, оскільки обов’ язок по вихованню покладений на її батьків. Вітчим, мачуха не несуть відповідальність за заподіяння шкоди дитиною відповідно до ст.ст. 1178-1179 ЦК України. Проте вони зобов’ язані поважати права дитини. Так, ці особи нестимуть відповідальність у разі втягнення дитини у злочинну діяльність, пияцтво, залучення до жебракування та азартних ігор, спонукання до прийняття допінгу відповідно до ст.ст. 304, 323 КК України.

Особисті немайнові правовідносини між мачухою, вітчимом та пасинком, падчеркою будуються на паритетних засадах. Так, обов’язок останніх після досягнення повноліття піклуватися про вітчима, мачуху виникає лише за умови, що ці особи виховували їх та надавали матеріальну допомогу. Якщо ж вітчим, мачуха не проявляли турботу про дитину, вони не можуть в майбутньому розраховувати на піклування з її боку.

Майновий обов’язок по утриманню пасинка, падчерки виникає лише у разі відсутності у них близьких родичів(батьків, діда, баби, повнолітніх братів та сестер) або неможливості цих родичів надавати утримання з поважних причин. Природно, вітчим, мачуха повинні мати фінансову можливість надавати матеріальну допомогу.

СК України передбачено також можливість звільнення вітчима, мачухи від обов’ язку по утриманню дитини або обмеження його строком у разі нетривалого проживання з матір’ю, батьком дитини або негідної поведінки у шлюбних відносинах її матері, батька. Слід зауважити, що поняття «нетривале проживання» та «негідна поведінка» законодавством не конкретизовані, тому в кожному конкретному випадку оцінюватимуться судом. Проявами негідної поведінки можна вважати пияцтво, наркоманію, подружні зради, насильство. Такі факти повинні бути підтверджені доказами, зібраними відповідно до ЦПК України: висновками експертизи, показами свідків, письмовими документами тощо. Щодо строку тривалості або нетривалості проживання, то його все ж доцільно закріпити у ст. 268 СК України. Науковці висловлюються за це, що нетривалим слід вважати спільне проживання менше 10 років [4; с. 386]. Враховуючи статистику розлучень в Україні і середню тривалість проживання в шлюбі, цей строк варто скоротити до 5 років.

У разі належного виконання своїх майнових обов’язків, а саме тривалого (не менше 5 років) і систематичного утримання пасинка, падчерки мачуха, вітчим можуть розраховувати в майбутньому на матеріальну підтримку з їх боку. Проте право на утримання мачухи, вітчима обмежене низкою умов: воно виникає після досягнення пасинком, падчеркою повноліття; у зв’язку з непрацездатністю мачухи, вітчима за віком або станом здоров’я; у разі відсутності в останніх дружини, чоловіка, повнолітніх доньки, сина або їх неможливості надавати матеріальну допомогу; за наявності фінансової можливості у пасинка, падчерки надавати матеріальну допомогу. Як бачимо, взаємні майнові обов’язки зазначених осіб характеризуються рядом обмежень і застережень. Проте з огляду на правову природу їх взаємин, такі умови є виправданими.

Правовий статус мачухи, вітчима відрізняється від статусу особи, в сім’ї якої виховується дитина тим, що остання має ще менше коло покладених на неї законом прав і обов’язків. Так, СК не передбачено ні права, ні обов’язку такої особи виховувати дитину (якщо дитина не є сиротою або не позбавлена батьківського піклування - ст. 261), те ж стосується і захисту дитини. Якщо дитина проживала з такою особою до досягнення повноліття, остання матиме право на піклування від неї. Щодо майнових прав та обов’язків, то обов’язок особи, в сім’ї якої проживає дитина, по утриманню дитини виникає за відсутності у дитини батьків, діда, баби, братів та сестер чи неможливості цих родичів надавати матеріальну допомогу. Відповідно, право на зворотнє утримання в цієї особи має місце у разі спільного проживання з дитиною до досягнення нею повноліття не менше 5 років і при відсутності інших осіб, що можуть надавати матеріальну допомогу, відповідно до ст. 271. Також особа, в сім’ї якої виховується дитина, та сама дитина мають право на спадкування одне за одним як спадкоємці четвертої черги за законом. Тобто, особа, яка проживає у фактичних шлюбних відносинах з матір’ю (батьком) дитини, хоч і не набула правового статусу вітчима(мачухи), проте має такі ж права на спадщину. А от права на пенсію в разі втрати годувальника така особа позбавлена.

СУДОВА ПРАКТИКА:

1. Застосування судами сімейного законодавства України. Правові позиції Верховного Суду України

2. Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»)

ЗАДАЧА 1.

Старцева звернулась до суду зі скаргою на рішення органу опіки та піклування про звільнення її від виконання обов’язків опікуна. У судовому засіданні було встановлено, що Старцева була призначена опікуном свого онука Сергія після смерті його батьків. Психічний розвиток Сергія відстає від вікових норм, він має незадовільні оцінки з більшості предметів. Орган опіки та піклування зробив спробу помістити дитину в дитячий будинок, звідки він утік. Старцева зверталась до органу опіки та піклування з проханням надати їй згоду на відчуження квартири, єдиним власником якої є Сергій. Зі слів Старцевої, вона хотіла придбати будинок в селі через поганий стан здоров’я онука. Від виконання обов’язків опікуна її звільнили, як пояснив представник органу опіки та піклування, за використання статусу опікуна в корисних цілях.

Вирішіть спір. Відповідно до ст. 247 СКУ дитина, над якою встановлено опіку або піклування, має право на збереження права користування житлом, у якому вона проживала до встановлення опіки або піклування. У разі відсутності житла така дитина має право на його отримання відповідно до закону.

За ст. 71 ЦК опікун не має права без дозволу органу опіки та піклування укладати договори, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, у тому числі договори щодо поділу або обміну житлового будинку, квартири.

В даному випадку орган опіки і піклування прийняв правильне рішення.

ЗАДАЧА 2.

Після автокатастрофи у дружини Возного стався стійкий психічний розлад. У подружжя Возних було двоє дітей. За позовом Возного шлюб було розірвано, про місце проживання дітей у рішення суду не йшлося. Возний за кілька місяців зареєстрував інший шлюб і обидвох доньок забрав до себе. Колишня дружина Возного, інвалід І групи, переїхала на проживання до своїх батьків і за кілька місяців одну з доньок забрала. Батько сплачував аліменти на цю дитину і часто приїжджав до неї. Оскільки дитиною фактично опікувалася бабця, то баба звернулася до органу опіки та піклування про призначення її опікуном дитини. Коли батько дізнався про те, що бабця призначена опікуном дитини, звернувся до суду про оскарження такого рішення органу опіки та піклування.

Вирішіть спір. Відповідно до ст 243 СКУ опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. В даному випадку в дитини єбатько.

ЗАДАЧА 3.

Бірюкова звернулась до суду з позовом про звільнення її від виконання обов’язків опікуна. Суд відмовив в прийнятті заяви, пояснивши, що рішення з цього питання приймає орган опіки та піклування.

Чи правомірною є відмова суду ? Рішення може прийняти як орган опіки і піклування так і суд

Завдання 1. Наведіть відмінності та спільні риси правового статусу патронатного вихователя і опікуна (піклувальника), батьків-вихователів, прийомних батьків, усиновлювачів.

  Завданням патронату над дітьми є піклування про дітей-сиріт, їх догляд, створення належних умов їх навчання, виховання, духовного та фізичного розвитку, здійснення захисту їх прав та інтересів до досягнення ними повноліття. Необхідними елементами взаємовідносин щодо патронатного виховання є матеріальне забезпечення патронатним вихователем дитини житлом, одягом, харчуванням.

Патронат істотно відрізняється від інших форм прийняття дітей на виховання. Від усиновлення - договірним і тимчасовим характером; від опіки і піклування - віковими межами підопічних, порядком та способом оформлення відносин; від прийомної сім'ї та дитячого будинку сімейного типу - способом і порядком передачі дитини, а також кількістю вихованців.

Особливість даної форми влаштування дітей полягає у тому, що виховання дітей в сім'ях розглядається як праця. Патронатнии вихователь отримує від держави гроші на утримання дитини.    На відміну від інших форм сімейного влаштування патронатне виховання є найбільш гнучкою формою. Діти передаються на строк, який є необхідним для дитини, чітко розмежована відповідальність з захисту прав дитини та визначені обов'язки сторін.

Патронатне виховання - це альтернатива усиновленню. Проте усиновлення та подальшого спільного проживання такі сім'ї не виключають. Все ж таки патронатне виховання має бути спрямоване на збереження зв'язків дитини з його біологічними батьками, а за можливості — на з'єднання дитини з рідною сім'єю.

Завдання 2. Скориставшись типовими договорами, складіть власний проект договору про створення прийомної сім’ї та передачу дітей на виховання. Як Ви вважаєте, чи повинні бути самі діти сторонами цього договору ?

Додаток .

ДОГОВІР

про влаштування дітей на виховання

та спільне проживання у прийомній сім'ї

смт Оржиця "15"квітня 2014 р. N __

Орган опіки та піклування Оржицької райдержадміністрації, в особі начальника су Матько Катерина Миколаївна і громадяни Балаклієць Тарас Михайлович, 11.05.81р.н., паспорт служби Н № 485271 виданий Оржицьким РВ УМВС, та Балаклієць Тетяна Василівна, 27.11.82 р.н., паспорт КН №785215 виданий Оржицьким РВ УМВС , які проживають за адресою смт Оржиця вул.Бумажкова,13 улали цей договір про те, що Орган опіки та піклування Оржицької райдержадміністрації передає, а прийомні батьки Балаклієць Тарас Михайлович, 11.05.81р.н., паспорт КН № 485271 виданий Оржицьким РВ УМВС, та Балаклієць Тетяна Василівна, 27.11.82 р.н., паспорт КН №785215 виданий Оржицьким РВ УМВС приймають на виховання та спільне проживання дітей Косинець Анну Миколаївну (15.06.01 р.н.), Косинець Кирила Миколайовича (02.12.07 р.н.) та косинець Аліну Миколаївну (15.08.12 р.н.).

1. Прийомні батьки зобов'язуються:

1) створити належні умови для всебічного розвитку дітей, одержання ними освіти, підготовки до самостійного життя та праці;

2) захищати права та інтереси дітей;

3) проводити щороку медичне обстеження дітей та виконувати рекомендації лікарів-спеціалістів;

4) співпрацювати з центрами соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді у ході здійснення соціального супроводження відповідно до порядку соціального супроводження прийомних сімей;

5) у разі виникнення в прийомній сім'ї несприятливих умов для утримання, виховання і навчання прийомних дітей повідомляти про це місцеву службу у справах дітей;

6) у роботі з дітьми дотримуватись вимог законодавства України про захист інтересів дітей та охорону дитинства;

7) співпрацювати з місцевими службами у справах дітей та соціальними службами, залучати спеціалістів до вирішення проблемних питань;

8) використовувати в повному обсязі та за призначенням державну соціальну допомогу, надану дітям-сиротам та дітям, позбавленим батьківського піклування, які виховуються в прийомній сім'ї, на забезпечення їх повноцінного харчування, утримання, виховання, розвитку і освіти.

2. Прийомні батьки несуть відповідальність за прийомних дітей згідно із законодавством.

3. Орган опіки та піклування Оржицької райдержадміністрації, зобов'язується:

1) забезпечити соціальне супроводження прийомної сім'ї, закріплення за нею соціального працівника;

2) забезпечити щорічне безоплатне медичне обстеження дітей;

3) здійснювати координацію діяльності відповідних районних (міських) установ та організацій, пов'язаної із захистом прав дітей, та нести відповідальність за функціонування прийомної сім'ї згідно із законодавством.

4. За згодою сторін цей договір може бути доповнений іншими зобов'язаннями.

5. Дію цього договору може бути припинено за згодою сторін.

6. У разі порушення або неналежного виконання умов цього договору кожна із сторін має право звернутися до суду.

7. Договір укладається в трьох примірниках - по одному для кожної із сторін та місцевої служби у справах дітей. Усі примірники мають однакову юридичну силу.

8. Цей договір набирає чинності з дня його підписання.

Орган опіки та піклування Оржицької РДА Балаклієць Тарас Михайлович

Смт Оржиця вул.Леніна,24 Балаклієць Тетяна Василівна

Р/р №2523217211527 смт Оржиця вул. Бумажкова,13

в ПРУ Кб «Приватбанк» Р/Р №260078213244

в ПРУ Кб «Приватбанк»

Начальник служби у справах дітей __________________Балаклієць Т.М.

_____________________Матько К.М. __________________Балаклієць Т.В.

М.П.

Завдання 3. З’ясуйте, які питання, не врегульовані в Сімейному кодексі України щодо відносин патронату можна вирішити на практиці, скориставшись аналогією закону та аналогією права. Випишіть їх письмово.

Сучасне розуміння аналогії закону суттєво відрізняється від того, що існувало раніше. В ст. 8 ЦК України, так само, як і в ст. 10 СК України, аналогія закону застосовується тоді, коли цивільно-правові відносини не врегульовані не лише нормами законодавства, а й договором. Це відповідає загальним уявленням про договір як важливий регулятор цивільних відносин. Тому неврегульованість певних відносин означає їх правову невизначеність, по-перше, в законодавстві та, по-друге, – в договорі сторін.

Наприклад, потреба у застосуванні аналогії закону може виникнути за таких обставин. СК України чітко визначає, які особи не можуть виконувати функції виховання дітей у разі, коли дитина позбавлена батьківського виховання. Так, закон визначає коло осіб, які не можуть бути усиновлювачами (ч. 1. ст. 212 СК України), опікунами та піклувальниками (ч. 1 ст. 244 СК України), прийомними батьками (ч. 3. ст. 256-2 СК України), батьками-вихователями дитячого будинку сімейного типу (ч. 3 ст. 256-6 СК України).

Проте аналогічної норми немає в Главі 20 СК України, норми якої визначають порядок передачі дитини в сім'ю за договором патронату. Якщо виникне питання щодо суб'єктного складу цих відносин, зокрема, яка особа не може бути патронатним вихователем за договором патронату, то орган опіки або піклування, а у разі спору – суд, мають застосовувати аналогію закону. За таких обставин виникають усі умови для застосування аналогії закону.

По-перше, існують сімейні відносини, що об'єктивно потребують правового врегулювання.

По-друге, немає прямої норми закону, яка б визначала правило поведінки учасників цих сімейних відносин, зокрема не визначено, яка особа не може бути патронатним вихователем.

По-третє, існують норми закону, які регулюють подібні за своєю правовою природою сімейні відносини (зокрема, це ч. 3 ст. 256-2 СК України).

Не викликає сумнівів, що, вирішуючи питання щодо того, яка особа не може бути призначена патронатним вихователем, орган опіки та піклування або суд мають виходити з тих положень СК України, які встановлюють заборону виконувати виховні обов'язки в інших випадках.

Застосовуючи аналогію закону (ч. 3 ст. 256-2 СК України), орган опіки та піклування чи суд має дійти висновку, що патронатним вихователем не можуть бути визнані особи, які:

1) визнані в установленому порядку недієздатними або обмежено дієздатними;

2) позбавлені батьківських прав, якщо ці права не були поновлені;

3) звільнені від повноважень опікуна, піклувальника в разі невиконання покладених на них обов'язків;

4) поведінка та інтереси яких суперечать інтересам прийомної дитини;

5) які за станом здоров'я не можуть виконувати обов'язки щодо виховання дітей;

6) які проживають на спільній житловій площі з членами сім'ї, які мають розлади здоров'я, що можуть негативно вплинути на здоров'я прийомної дитини.

Інколи в сімейному законі застосовуються спеціальні прийоми юридичної техніки, спрямовані на запобігання дублювання правових приписів і економію нормативного матеріалу. Наприклад, в ст. 201 СК України вказано, що до відносин між батьками та повнолітніми дітьми щодо надання їм утримання застосовуються норми статей 187, 189-192, 194-197 СК України. В даному випадку мова не йде про застосування аналогії закону, оскільки тут не виникає ситуації неврегульованості сімейних відносин. Відносини між батьками та повнолітньою дитиною щодо утримання в цілому мають таку ж саму нормативну регламентацію, як і відносини між батьками та неповнолітньою дитиною. Для запобігання повторів закон і містить відсилку до відповідних статей СК України. Обов'язковою умовою застосування аналогії закону є неврегульованість певних відносин. В даному випадку ця умова відсутня, оскільки закон чітко визначає правову регламентацію відносин щодо надання утримання повнолітній дитині.

Завдання 4. Які переваги та недоліки щодо вибору форми влаштування дітей, позбавлених батьківського піклування, на Вашу думку, випливають із можливості договірного визначення засад таких відносин ? В договорі є можливість чітко визначити права дітей та обов’язки дорослих.