Тема 2. Шлюб. Недійсність шлюбу. Припинення шлюбу

1. Поняття та ознаки шлюбу. Конкубінат: історія та сучасність.

Шлюб — це добровільний, рівноправний союз між жінкою і чоловіком, спрямований на створення сім'ї. Шлюб — суспільно визнаний і санкціонований юридично, чи звичаєвим правом союз, який має на меті створення сім'ї, її легалізацію в суспільстві. Шлюб — це соціальна форма відносин між чоловіком і жінкою, яка історично змінюється. Через шлюб суспільство впорядковує і санкціонує їх статеве життя, встановлює подружні і батьківські права й обов'язки.

Конкубінат — зв'язок одруженого чоловіка із незаміжньою жінкою, яка має від нього дітей.

Фактичний шлюб без юридичної реєстрації (один із різновидів - конкубінат (від лат. соп - разом лежу, співжиття) - довгий, стійкий зв'язок чоловіка, який має сім'ю, з іншою жінкою, у якої від нього є дитина.

2. Закони шлюбу:

1) виникнення права на шлюб - право на шлюб мають особи, які досягли шлюбного віку.

За заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам.

2) шлюбний вік - для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років;

3) добровільність шлюбу. Свобода шлюбу та її межі - шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

4) перешкоди до укладення шлюбу - жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі, жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

У шлюбі між собою не можуть перебувати особи, які є родичами прямої лінії споріднення, рідні (повнорідні, неповнорідні) брат і сестра (повнорідними є брати і сестри, які мають спільних батьків; неповнорідними є брати і сестри, які мають спільну матір або спільного батька). У шлюбі між собою не можуть перебувати двоюрідні брат та сестра, рідні тітка, дядько та племінник, племінниця.

За рішенням суду може бути надане право на шлюб між рідною дитиною усиновлювача та усиновленою ним дитиною, а також між дітьми, які були усиновлені ним.

У шлюбі між собою не можуть бути усиновлювач та усиновлена ним дитина.

Шлюб між усиновлювачем та усиновленою ним дитиною може бути зареєстровано лише в разі скасування усиновлення.

3. Державна реєстрація шлюбу, її правове значення. Заява про реєстрацію шлюбу.

Юридичне оформлення шлюбу відбувається шляхом його державної реєстрації, яка має, як уже вказувалося, конститутивне (правостворююче) значення, бо тільки шлюб, зареєстрований у встановленому порядку, породжує правові наслідки. Державна реєстрація — обов’язковий елемент шлюбу, який встановлений для забезпечення стабільності відносин між жінкою та чоловіком, охорони прав та інтересів подружжя, їхніх дітей, а також в інтересах держави та суспільства (ч. 1 ст. 27 СК). З моменту реєстрації шлюбу виникають права й обов’язки чоловіка і жінки як подружжя. СК містить певні новели до порядку реєстрації шлюбу. Так, якщо КЗпШС УРСР передбачав можливість звернення до відповідного органу лише за місцем проживання жінки або чоловіка чи їхніх батьків, то СК надає можливість за вибором жінки та чоловіка подати заяву про реєстрацію шлюбу в будь-який з державних органів РАЦС (ч. 1 ст. 28).

Заява за встановленою формою, за правилом, подається особисто жінкою та чоловіком (ч. 2 ст. 28). Між тим, передбачена і можливість, за наявності поважних причин для цього, подачі нотаріально посвідченої заяви через представників. Хоча СК не наводить перелік таких поважних причин, можна припустити, що це може бути хвороба, перебування у лікарні, у відрядженні тощо. Повноваження представника на здійснення саме такої дії — подання заяви — мають бути нотаріально посвідчені (ч. 3 ст. 28).

При подачі заяви вирішується день реєстрації шлюбу. За правилом, реєстрація відбувається після спливу одного місяця від дня подачі заяви (ч. 1 ст. 32 СК). Але якщо реєстрація з будь-яких причин не відбудеться у визначений день, така заява після спливу трьох місяців від дня її подачі втрачає чинність (ч. 4 ст. 28 СК).Заручини. Подача заяви про реєстрацію шлюбу породжує для жінки і чоловіка стан заручених — нареченої і нареченого. Заручини (pactum de matrimonio contrahendo) були добре відомі ще у давні часи і вважалися угодою, яка була спрямована на укладення шлюбу. При цьому виконання заручин забезпечувалося значною неустойкою. Так, якщо одна з сторін ухилялася від укладення шлюбу, то вона була зобов’язана задовольнити протилежну сторону неустойкою. Петро І ввів заборону на забезпечення заручин неустойкою і тим самим позбавив заручини юридичного значення.

Відповідно до СК подача заяви не створює обов’язку для наречених брати шлюб, хоча і закріплює обов’язок особи, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні витрати, що їх вона понесла у зв’язку з приготуванням до реєстрації шлюбу і весілля, наприклад, вартість весільного одягу, каблучки, завдаток за весілля в ресторані (ч. 2 і ч. 3 ст. 31 СК). При цьому не має значення, хто реально поніс ці витрати — сама особа, що бажала зареєструвати шлюб, її батьки чи інші родичі або навіть і знайомі.Але, якщо наречений (наречена) відмовився від шлюбу внаслідок протиправної, аморальної поведінки нареченої (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшкодуванню. Причому аналіз ст. 31 СК дозволяє дійти висновку, що відшкодуванню підлягають лише реальні витрати, що понесла одна із сторін (“невинна”). Між тим, моральна шкода, що спричинена відмовою від реєстрації шлюбу, не відшкодовується.

4. Заручини, правові наслідки відмови від шлюбу. Час, місце та порядок реєстрації шлюбу.

Заручини були добре відомі ще у давні часи і вважалися угодою, яка була спрямована на укладення шлюбу. При цьому виконання заручин забезпечувалося значною неустойкою. Так, якщо одна з сторін ухилялася від укладення шлюбу, то вона була зобов'язана задовольнити протилежну сторону неустойкою. Петро І ввів заборону на забезпечення заручин неустойкою і тим самим позбавив заручини юридичного значення¹.

Відповідно до СК подача заяви не створює обов'язку для наречених брати шлюб, хоча і закріплює обов'язок особи, яка відмовилася від шлюбу, відшкодувати другій стороні витрати, що їх вона понесла у зв'язку з приготуванням до реєстрації шлюбу і весілля, наприклад, вартість весільного одягу, каблучки, завдаток за весілля в ресторані (ч. 2 і ч. 3 ст. 31 СК). При цьому не має значення, хто реально поніс ці витрати — сама особа, що ба: жала зареєструвати шлюб, її батьки чи інші родичі або навіть і знайомі.

Але, якщо наречений (наречена) відмовився від шлюбу внаслідок протиправної, аморальної поведінки нареченої (нареченого), приховання нею (ним) обставин, що мають для того, хто відмовився від шлюбу, істотне значення (тяжка хвороба, наявність дитини, судимість тощо), то понесені витрати не підлягають відшкодуванню. Причому аналіз ст. 31 СК дозволяє дійти висновку, що відшкодуванню підлягають лише реальні витрати, що понесла одна із сторін («невинна»). Між тим, моральна шкода, що спричинена відмовою від реєстрації шлюбу, не відшкодовується.

Законодавець дещо по-іншому вирішує питання стосовно подарунків, які отримують заручені. Відповідно до ч. 4 ст. 31 СК у разі відмови від шлюбу особи, яка одержала подарунок, договір дарування за вимогою дарувальника може бути розірваний судом. При цьому обдарований зобов'язаний повернути річ, яка була йому подарована, а якщо вона не збереглася — відшкодувати її вартість. Убачається, що у випадку з визнанням договору дарування недійсним законодавець залишає без уваги ті причини, які спонукали сторону відмовитися від реєстрації шлюбу.

5. Презумпція правозгідності шлюбу. Поняття та правова природа недійсності шлюбу.

Відповідно до ст. 38 Сімейного кодексу України недійсним є шлюб, зареєстрований з порушенням вимог, встановлених ст. 22, 24-26 Сімейного кодексу України, а також шлюб, укладений без наміру подружжя або одного з них створити сім'ю (фіктивний шлюб).

Кожний зареєстрований у встановленому законом порядку шлюб вважається таким, що укладений законно та є дійсним. Тому до визнання недійсним такий шлюб існує як правозгідний і є під­ставою для виникнення прав та обов'язків подружжя. Термін «пра-возгідний шлюб» уперше використаний у юридичній лексиці, зо­крема, у сімейному праві.

Стаття 37 Сімейного кодексу України закріпила правозгідність шлюбу як одну із правових презумпцій. Це означає, що шлюб три­ває до того часу та вважається таким, що укладений відповідно до закону, доки не будуть одержані документи, які засвідчать обстави­ни, за яких шлюб буде недійсним (ст. 39 СК України).

У разі документального підтвердження порушення вимоги од­ношлюбності, наявності близького кровного споріднення чи реє­страції шлюбу з недієздатним презумпція правозгідності шлюбу спростовується автоматично, без рішення суду.

Тягар доказування обставин, які спростовують правозгідність шлюбу, покладається па особу, яка оспорює його законність. Інколи особа, яка має бажання зареєструвати шлюб, помилково тлумачить певні обставини як перешкоду до цього.

6. Підстави недійсності шлюбу. Абсолютна та відносна недійсність шлюбу. Конвалідація недійсного шлюбу.

До підстав визнання шлюбу недійсним чинне законодавство відносить такі обставини:

-    недосягнення особою, яка уклала шлюб, шлюбного віку (ст. 22 СК України);

- відсутність добровільної згоди (ст. 24 СК України);

- укладення шлюбу з особою, яка в судовому порядку визнана недієздатною (ст. 24 СК України);

- реєстрація шлюбу з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій або не могла керувати ними (ст. 24 СК України);

- перебування особи (осіб), які уклали шлюб, в іншому нерозірваному шлюбі (ст. 25 СК України);

- укладання шлюбу між близькими родичами (ст. 26 СК України);

-   укладання шлюбу між усиновителем і усиновленою ним ди­тиною (ст. 26 СК України);

-   приховування тяжкої хвороби, а також хвороби, небезпечної для іншого подружжя чи їхніх нащадків (ст. 30 СК України);

-  укладення шлюбу з жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя (фіктивний шлюб).

Відповідно до вимог ст. 40 СК України шлюб є фіктивним, якщо він укладений жінкою та чоловіком або одним із них без намі­ру створення сім'ї та набуття прав і обов'язків подружжя. Умовою дійсності шлюбу є наявність взаємної згоди осіб, які беруть шлюб, та спрямованість волі цих осіб на створення сім'ї. Докази у справі, якими може бути підтверджена фіктивність або дійсність шлюбу, повинні бути належними та допустимими.

7. Порядок анулювання актового запису про шлюб та визнання шлюбу недійсним.

Для визнання шлюбу недійсним достатньо довести в суді наяв­ність однієї із наведених вище обставин.

Коло осіб, які можуть звернутися до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним, визначене в ст. 42 СК України і залежить у кож­ному конкретному випадку від підстав визнання шлюбу недійсним.

Надаючи конкретній особі право звернутися з позовом про ви­знання шлюбу недійсним, законодавець виходить із необхідності поновити ЇЇ порушені права, піклується передусім про її інтереси. З іншого боку, право такої ініціативи може випливати також із функ­цій державних та інших органів (прокурор, орган опіки та піклуван­ня). Так, відповідно до ст. 20 Закону України «Про прокуратуру» прокурор має право звернутися до суду із заявою на захист таких, що охороняються законом, прав та інтересів громадян, в тому числі подружжя, якщо права порушені укладанням шлюбу.

Залежно від підстав визнання шлюбу недійсним із заявою про визнання шлюбу недійсним можуть звертатися:

1)  той з подружжя, хто не знав про перешкоди до укладення шлюбу, а також особа, з якою укладено попередній шлюб, проку­рор;

2)  той з подружжя, хто є неповнолітнім (якщо немає дозволу на укладення шлюбу), його батьки, усиновителі, опікуни, піклуваль­ники; органи опіки та піклування; прокурор;

3)  той з подружжя, чиї права порушені, якщо шлюб укладений за відсутності його добровільної згоди; прокурор;

4)  прокурор, якщо укладено фіктивний шлюб, а також той з по­дружжя, хто не знав, що, укладаючи шлюб, другий з подружжя не мав наміру створити сім'ю, а також всі інші особи, права яких по­рушені внаслідок укладення фіктивного шлюбу;

5)  один з подружжя, якщо другий з подружжя приховав від ньо­го тяжку хворобу або хворобу, яка є небезпечною для нього чи їхніх дітей.

Однак з таким позовом не може звернутися той з подружжя, хто на момент укладення шлюбу знав про обставини, які перешкоджали його укладанню, або уклав шлюб, не маючи на меті створити сім'ю.

Суд при розгляді справи про визнання шлюбу недійсним, зобо­в'язаний своєчасно повідомити позивача і відповідача про час та місце судового розгляду, а також вжити всіх необхідних заходів для встановлення місцезнаходження відповідача. При розгляді справи про визнання шлюбу недійсним з неповнолітньою особою, до спра­ви обов'язково має залучатися представник органів опіки та піклу­вання. Орган опіки та піклування готує висновок про те, чи буде відповідати інтересам неповнолітньої чи недієздатної особи задово­лення позову про визнання шлюбу недійсним.

Для повного завершення процедури щодо визнання шлюбу не­дійсним необхідно анулювати актовий запис і видане свідоцтво про шлюб. На підставі рішення суду про визнання шлюбу недійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі.

Процесуальною підставою для анулювання актового запису про шлюб буде заява заінтересованої особи: першої дружини, спадкоєм­ців, батьків недієздатного тощо. Документальною підставою для та­кого анулювання служитиме свідоцтво про шлюб з іншою особою, рішення суду про визнання особи недієздатною, документ, який за­свідчує близьке кровне споріднення.

За заявою заінтересованої особи державний орган РАЦСу ану­лює актовий запис про шлюб і зареєстрований з особою, яка одно­часно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі; між особами, які є родичами прямої лінії споріднення; між рідними братом і сестрою; з особою, яка визнана недієздатною. Актовий запис про шлюб ану­люється незалежно від смерті цих осіб, з якими було зареєстровано шлюб, а також його розірвання.

Якщо шлюб зареєстрований з особою, яка вже перебуває у шлю­бі, то у разі припинення попереднього шлюбу до анулювання акто­вого запису щодо повторного шлюбу повторний шлюб стає дійсним з моменту припинення попереднього шлюбу.

На питання про те, чи можливе визнання шлюбу недійсним після його припинення, судова практика давно дала ствердну відповідь. Розірвання шлюбу, смерть дружини або чоловіка не є перешкодою для визнання шлюбу недійсним. Якщо ж шлюб був розірваний за рішенням суду, то два рішення «шлюб розірвати» та «шлюб визна­ти недійсним» - існувати не можуть. Отже існує умова: позов про визнання шлюбу недійсним може бути поданий лише після скасу­вання рішення суду про розірвання шлюбу, зокрема, якщо він був зареєстрований з порушенням принципу одношлюбності.

Якщо ж йдеться про шлюби нікчемні, то для анулювання пра­вових наслідків, які фактично наступили, достатньо буде скасувати рішення суду про його розірвання. Після цього без перешкод може бути анульований актовий запис про шлюб.

Відповідно до загальнотеоретичного положення, будь-який акт, вчинений з порушенням вимог закону, є недійсним з моменту його прийняття (вчинення, укладення). У цивільному праві це положення реалізовано при визначенні моменту недійсності правочину (дого­вору), у сімейному праві - стосовно шлюбу та усиновлення.

Незважаючи на те, коли була спростована правозгідність шлю­бу, коли було постановлено рішення про визнання шлюбу недій­сним, його недійсність пов'язується з моментом державної реєстра­ції. Отже, відповідно до ст. 44 СК України, шлюб є недійсним від дня його державної реєстрації.

За допомогою цього правила конкретизується загальне право­ве положення: вчинення особою правопорушення не може створи­ти для неї вигідних, бажаних правових наслідків. Однак порушен­ня закону не завжди виявляються на другий день після реєстрації шлюбу. А це призводить до того, що ті блага, які одержала від шлю­бу винна особа, не завжди можуть бути анульовані з моменту дер­жавної реєстрації. Якщо вони (ці блага) уже реалізовані, поворот до первісного стану вже неможливий.

8. Особи, які мають право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним. Момент, з якого шлюб є недійсним.

Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним мають дружина або чоловік, інші особи, права яких порушені у зв'язку з реєстрацією цього шлюбу, батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки та піклування, якщо захисту потребують права та інтереси дитини, особи, яка визнана недієздатною, або особи, дієздатність якої обмежена.

Права та інтереси чоловіка та дружини, які подають позов про визнання шлюбу недійним, права та інтереси інших осіб, які подають позов про захист їх прав та інтересів, мають бути порушені саме у зв'язку із тими підставами, що визначені у статтях 40, 41 СК. Названа теза також стосується і питання, коли позов на захист прав та інтересів дитини, особи яка визнана недієздатною, або особи дієздатність якої обмежена, подають батьки, опікун, піклувальник дитини, опікун недієздатної особи, прокурор, орган опіки і піклування. Порушення прав та інтересів названих осіб має відбуватися у зв'язку із обставинами, що визначені у статтях 40, 41 СК. Інші обставини, що не визначені у статтях 40, 41 СК як підстави недійсності шлюбу, у разі визначення питання порушення прав та законних інтересів позивача чи особи у інтересах яких поданий позов, коли визнання шлюбу недійним слугує способом захисту їх прав та інтересів, до уваги братися не можуть.

Вимога про визнання шлюбу недійним має відповідати змісту порушеного права та інтересу, також характеру порушення, яке мало місце або яке має бути встановлено судом.

Визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису щодо укладання шлюбу І виданого Свідоцтва про шлюб На підставі рішення суду про визнання шлюбу не­дійсним орган РАЦСу має зробити відповідний запис в актовій книзі Водночас актовий запис, як І Свідоцтво про шлюб, у разі визнання шлюбу недійсним втрачають своє юридичне зна­чення автоматично з моменту, коли рішення суду набрало за­конної сили Загальні та особливі правові наслідки недійсності шлюбу та їх види.

9. Визнання шлюбу неукладеним.

Від визнання шлюбу недійсним слід відрізняти визнання шлюбу неукладеним. Якщо для визнання шлюбу недійсним суттєвим є відсутність фактичного складу позитивних умов його укладення або наявність хоча б однієї з негативних умов, то для визнання шлюбу неукладеним суттєвим є порушення самої процедури реєстрації шлюбу, а саме реєстрація його у відсутності нареченої (або) нареченого (ст. 48 СК). Раніше вже підкреслювалося, що присутність обох наречених при реєстрації шлюбу дає можливість зайвий раз переконатися в прагненні останніх взяти шлюб і добровільності такого рішення. Тому порушення цієї норми, а саме реєстрація шлюбу за відсутністю одного з наречених, присутність іншої людини як нареченого (нареченої), реєстрація за підробленими документами, за довіреністю тощо, не можуть свідчити про те, що такий шлюб укладений, а тому він і не може бути визнаний недійсним. Між тим, реєстрація такого шлюбу відбулася, а це начебто свідчить про те, що між нареченими виникли права і обов’язки подружжя. Насправді ж цього не сталося, бо такий шлюб юридично не існує. В таких випадках за заявою заінтересованої особи, а також за заявою прокурора запис про шлюб у державному органі реєстрації актів цивільного стану анулюється за рішенням суду. Неукладений шлюб не породжує ніяких прав і за жодних обставин не може бути визнаний дійсним. При неукладеному шлюбі не існує презумпції батьківства чоловіка матері дитини.

10. Смерть, оголошення одного з подружжя померлим, розірвання шлюбу як підстави припинення шлюбу.

Під припиненням шлюбу розуміється припинення правовідносин між подружжям, зумовлене настанням певних юридичних фактів. Залежно від настання певного юридичного факту можна назвати такі підстави припинення шлюбу (ст. ст. 104- 105 СК). Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим.

Громадянин може бути оголошений померлим у судовому порядку в разі, коли за місцем його постійного проживання немає відомостей про місце його перебування протягом трьох років або якщо він пропав безвісти за обставин, що загрожували смертю (землетрус, паводок, обвал тощо) чи дають підстави припускати його загибель від певного нещасного випадку (пожежа, повітряна, залізнична чи автомобільна катастрофа) - протягом шести місяців. В особливу групу закон виділяє осіб, які пропали безвісти в зв'язку з воєнними діями. Такі особи можуть бути оголошені померлими не раніше, ніж по закінченні двох років з дня припинення воєнних дій. Згідно зі ст. 264 Цивільного процесуального кодексу (ЦПК) України рішення суду про оголошення громадянина померлим є підставою для реєстрації смерті в державних органах РАЦСу і видачі Свідоцтва про смерть. Тобто у разі смерті одного з подружжя або оголошення його померлим, правовідносини між подружжям припиняються, і другий з подружжя може вступити в інший шлюб, не порушуючи питання про розірвання шлюбу. В разі з'явлення одного з подружжя, оголошеного у встановленому законом порядку померлим, і скасування відповідного рішення суду шлюб вважається поновленим, якщо другий з подружжя не вступив у новий шлюб (ст. 118 СК). Якщо особа, що була визнана безвісно відсутньою, з'явилася, і відповідне рішення суду скасоване, її шлюб з іншою особою може бути поновлений за їх заявою за умови, що ніхто не перебуває у повторному шлюбі.

У випадках, передбачених ч. 1 та ч. 2 ст. 118 СК, державний орган РАЦСу анулює запис акта про розірвання шлюбу та відповідне свідоцтво, видане на його підставі. При житті подружжя шлюб припиняється шляхом його розірвання в судовому порядку або через державні органи РАЦСу.

Якщо один з подружжя помер до набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу, вважається, що шлюб припинився внаслідок його смерті. Якщо в день набрання чинності рішення суду про розірвання шлюбу один із подружжя помер, вважається, що шлюб припинився внаслідок його розірвання.

12. Розірвання шлюбу в судовому порядку:

1) спільна заява подружжя, яке має дітей;

2) пред’явлення позову про розірвання шлюбу. Підстави та суб’єкти звернення з позовом до суду. Заходи щодо примирення подружжя.

У випадку, коли подружжя має неповнолітніх дітей, або один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу,  шлюб може бути розірваний лише у судовому порядку.

Розірвання шлюбу  в судовому порядку здійснюється відповідними судами загальної юрисдикції у порядку окремого або позовного провадження на підставі поданої заяви або позову відповідно.

У порядку окремого провадження розглядаються справи про розірвання шлюбу за спільною заявою подружжя, що має дітей. Характерною особливість таких справ є наявність згоди між дружиною та чоловіком щодо розірвання шлюбу. Разом зі спільною заявою в порядку окремого провадження подружжя подає до суду письмовий договір про те, з ким із них будуть проживати діти, яку участь у забезпеченні умов їхнього життя братиме той з батьків, хто буде проживати окремо, а також про умови здійснення ним права на особисте виховання дітей. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу після спливу одного місяця від дня подання заяви, якщо буде встановлено, що заява про розірвання шлюбу відповідає дійсній волі дружини та чоловіка, і що після розірвання шлюбу не будуть порушені їхні особисті та майнові права, а також права їхніх дітей. Суд, як правило, не з’ясовує причин подання заяви про розірвання шлюбу та не вживає заходів до примирення подружжя, однак зобов’язаний узяти до уваги та забезпечити захист інтересів дітей, батьки яких розлучаються.

У порядку позовного провадження судами загальної юрисдикції розглядаються справи про розірвання шлюбу у випадках, коли один з подружжя заперечує проти розірвання шлюбу або ухиляється від подання спільної заяви подружжя до органів РАЦС чи суду.

Провадження у справі відкривається судом на підставі позовної заяви, поданої одним з подружжя у встановленому порядку. Позов про розірвання шлюбу подається позивачем (одним з подружжя) у загальному порядку до місцевого суду за місцем проживання відповідача (другого з подружжя). Однак, у разі, якщо на утриманні позивача є малолітні або неповнолітні діти або якщо позивач не може за станом здоров’я чи з інших поважних причин виїхати до місця проживання відповідача, позов також може подаватися за місцем проживання позивача.  За домовленістю подружжя справа може розглядатися у суді за місцем проживання будь-кого з них.

Слід пам’ятати, що за певних обставин, визначених законом, позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлено.

Позов про розірвання шлюбу не може бути пред’явлений будь-ким з подружжя у випадках:

• вагітності дружини;

• протягом одного року після народження дитини.

Позов за наявності вищевказаних обставин може бути подано у разі, коли один з подружжя вчинив протиправну поведінку, яка містить ознаки злочину, щодо другого з подружжя або дитини. При цьому право на розірвання шлюбу за таких обставин не пов’язується з винесенням судом обвинувального вироку.

Крім того, позов про розірвання шлюбу протягом вагітності дружини може бути подано, якщо батьківство зачатої дитини визнане іншою особою у встановленому порядку шляхом подання заяви про визнання батьківства.

Також чоловік або дружина мають право пред’явити позов про розірвання шлюбу до досягнення дитиною одного року, якщо батьківство щодо неї визнане іншою особою або за рішенням суду відомості про батька дитини виключено із актового запису про народження дитини.

Одночасно з позовом про розірвання шлюбу позивачем можуть бути заявлені й інші позовні вимоги:

• про визначення (зміну) місця проживання дитини;

• про надання утримання (аліментів) дитині або одному з подружжя;

• про поділ майна, що є спільною сумісною власністю подружжя;

• про витребування речі, яка є особистою власністю одного з подружжя;

• про виконання обов’язку за шлюбним договором;

• інші вимоги, що випливають із шлюбних правовідносин. 

Слід зауважити, що у деяких випадках суди безпідставно відмовляють позивачам у сумісному розгляді з позовом про розірвання шлюбу додаткових позовних вимог, які випливають із шлюбних правовідносин, та роз’яснюють, що відповідні позови повинні розглядатись окремо. За будь-яких умов майнові та інші спори, що виникають із шлюбу, можуть бути передані на розгляд судів загальної юрисдикції і після розірвання шлюбу шляхом подання одним з подружжя позовної заяви з дотриманням строків позовної давності.

Ст. 111 Сімейного кодексу передбачено, що під час судового розгляду справи про розірвання шлюбу суд вживає заходів щодо примирення подружжя, якщо це не суперечить моральним засадам суспільства.  Сімейний кодекс України не містить переліку таких заходів, однак в п. 5 ст. 191 Цивільного процесуального кодексу передбачено, що у справі про розірвання шлюбу суд може відкласти розгляд справи і призначити подружжю строк для примирення. Тому у більшості випадків заходи, яких вживає суд, обмежуються відкладенням розгляду справи та призначенням подружжю строку на примирення. Тривалість такого строку процесуальним законом не встановлена, однак на практиці не перевищує кількох місяців.

Після застосування заходів щодо примирення подружжя з метою встановлення обставин справи суд з’ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини наміру розірвати шлюб, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини-інваліда та інші істотні обставини. Зокрема, суд повинен встановити наявність або відсутність обставин, що перешкоджають розірванню шлюбу.

Якщо у процесі розгляду справи буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження сім’ї суперечить інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення, суд ухвалює рішення про розірвання шлюбу.

Розірвання шлюбу, здійснене за рішенням суду, підлягає реєстрації в органі РАЦС за заявою колишньої дружини або чоловіка.

13. Розірвання шлюбу в адміністративному порядку:

1) спільна заява подружжя, яке не має дітей;

2) розірвання шлюбу за заявою одного з подружжя. Порядок прийняття, розгляду заяви та винесення постанови органом реєстрації актів цивільного стану.

Розірвання шлюбу адміністративним органом має давню істо­рію. Започатковане воно в Кодексі законів про сім'ю, опіку, шлюб та акти громадянського стану УСРР 1926 р. Розірвання шлюбу могло відбутися за письмовою або навіть усною заявою одного із подруж­жя, про що другий міг і не знати.

На підставі Постанови ЦБК і РНК СРСР від 27.06.1936 р. була видана Постанова ЦБК та РНК УСРР від 04.08.1936 р., відповідно до якої запис про розірвання шлюбу міг проводитися лише після виклику в орган ЗАГСу, а також сплати за реєстрацію першого роз­лучення - 50 крб., другого - 150 крб., третього і наступного роз­лучень - 300 крб.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 8 липня 1944 р. була встановлена виключно судова процедура розірвання шлюбу. Розі­рвання шлюбу органом реєстрації актів громадянського стану було відновлено Основами законодавства Союзу РСР та союзних респу­блік про шлюб та сім'ю 1968 р.

При підготовці проекту Сімейного кодексу України несудова процедура розірвання шлюбу була збережена. Розірвання шлюбу державним органом РАЦСу регулюється ст. 106 СК України.

Роз'яснимо кожний випадок окремо.

1) Розірвання шлюбу в органах РАЦСу за заявою обох із по­дружжя здійснюється за наявності двох підстав:

-  якщо подружжя виявило взаємну згоду на розірвання шлюбу;

-  якщо подружжя не має дітей. Оскільки відповідно до ст. 6 СК України правовий статус дитини має особа до досягнення нею повноліття, то ч. 1 ст. 106 СК України закріплює, по суті, пра­во на розірвання шлюбу в органах РАЦСу дружини і чоловіка, які не мають як малолітніх, так і неповнолітніх дітей.

Взаємна згода подружжя на розірвання шлюбу виражається в їх спільній письмовій заяві до РАЦСу (на спеціальному бланку). Якщо один із подружжя через поважні причини не може особисто подати заяву про розірвання шлюбу до РАЦСу, таку заяву, нотарі­ально засвідчену, може надати другий із подружжя.

Обов'язковою умовою є і відсутність неповнолітніх дітей, інак­ше шлюб має бути розірваний тільки у суді. Якщо ж у іншого із по­дружжя є неповнолітня дитина від першого шлюбу, яка не усинов­лена її теперішнім чоловіком, то для розірвання шлюбу в органах РАЦСу перешкод немає. Якщо у подружжя є усиновлена неповно­літня дитина, то таке подружжя не має права розірвати шлюб в ор­ганах РАЦСу.

Спори про поділ спільного майна подружжя, виплаті засобів на утримання непрацездатному подружжю, а також спори про ді­тей, які виникають між подружжям, один з яких судом визнаний недієздатним або засуджений за вчинення злочину до позбавлення свободи на строк більше трьох років, розглядаються в судовому по­рядку незалежно від розірвання шлюбу в органах РАЦС. Такі спо­ри можуть бути вирішені судом в будь-який час, як у період шлю­бу, так і після його розірвання за позовом одного з подружжя або опікуна недієздатного подружжя. Лише стосовно поділу спільного майна подружжя законом встановлений трирічний строк позовної давності (ч. 2 ст. 72 СК України).

Розірвання шлюбу подружжя, яке проживає окремо, проводить­ся в державних органах РАЦСу за місцем проживання одного з них на підставі спільної заяви, в якій обидва мають підтвердити свою взаємну згоду на розірвання шлюбу і відсутність у них дітей до 18- річного віку. Якщо один із подружжя, незважаючи на відсутність у нього заперечень проти розлучення, ухиляється від розірвання шлюбу в органах РАЦСу або якщо місце проживання другого по­дружжя невідоме, питання про припинення шлюбу розглядається судом. Постанова про розірвання шлюбу має бути винесена орга­ном РАЦСу через один місяць від дня подання заяви про розірван­ня шлюбу.

У разі розірвання шлюбу державним органом реєстрації актів цивільного стану шлюб припиняється у день реєстрації розірвання шлюбу (ст. 114 СК України).

2) Розірвання шлюбу органом РАЦСу за заявою одного із под­ружжя (ст. 170 СК України) можливе у таких випадках:

-   якщо другий із подружжя визнаний безвісти пропалим;

-   якщо другий із подружжя визнаний недієздатним;

-   якщо другий із подружжя засуджений за вчинення злочину до позбавлення волі на строк не менше як три роки.

Відповідно до ст. 43 ЦК України фізична особа може бути визна­на судом безвісно відсутньою, якщо протягом одного року в місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування.

Відповідно до ст. 39 ЦК України фізична особа може бути ви­знана судом недієздатною, якщо вона внаслідок хронічного, стійко­го психічного розладу не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.

Особа, засуджена до позбавлення волі, не має права подати за­яву про розірвання шлюбу відповідно до ч. 3 ст. 107 СК України. Вона може це зробити на загальних підставах.

Відповідно до Правил реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 18.10.2000 р. № 52/5 (у редакції Наказу Міністерства юстиції Укра­їни від 22.11.2007 р. № 1154/5), якщо один із подружжя визнаний у встановленому законом порядку безвісно відсутнім, недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, засуджений за вчинен­ня злочину до позбавлення волі на строк не менше трьох років, то реєстрація розірвання шлюбу провадиться за місцем проживання другого із подружжя. До цієї заяви додаються копія або виписка з рі­шення суду про визнання другого із подружжя безвісно відсутнім чи недієздатним унаслідок душевної хвороби чи недоумства, або копія чи виписка з вироку суду про засудження його до позбавлення волі на строк не менше трьох років, яка подається ініціатором розірвання шлюбу. На підставі пред'явлених документів відділом РАЦСу реє­струється розірвання шлюбу. Про проведену реєстрацію розірвання шлюбу в десятиденний терміті повідомляється засуджений.

Якщо реєстрація розірвання шлюбу була проведена за відсутності одного із подружжя, то відмітка про розлучення в його паспорті або паспортному документі робиться при врученні йому свідоцтва про розірвання шлюбу тим відділом РАЦС, який видає свідоцтво, із за­значенням фактичного місця та дати реєстрації розірвання шлюбу.

14. Визнання розірвання шлюбу фіктивним.

Пред'явлення позову про розірвання шлюбу чи подання заяви про розірвання шлюбу до органу ЗАГСу не завжди було обумовлено реальним бажанням припинити подружні правовідносини.

Іноді подружжя домовлялося про формальне розірвання шлюбу задля того, щоб одержати або зберегти певні матеріальні блага. Найчастіше це траплялося тоді, коли наближалася черга на одержання квартири і завдяки розірванню шлюбу можна було одержати дві квартири. Завдяки розірванню шлюбу подружжю вдавалося обходити чинну на той час заборону мати у власності більше одного житлового будинку.

Якщо подружжя заздалегідь отримало інформацію про те, що земельна ділянка, на якій стояв житловий будинок, незабаром буде вилучена для державних потреб, вони часто негайно "оформляли" розірвання шлюбу, щоб одержати право вимагати надання кожному з них окремих квартир. За допомогою фіктивного розірвання другого шлюбу вдавалося зменшити розмір аліментів на дитину від першого шлюбу.

Фіктивне розірвання шлюбу здійснювалося іноді й для того, щоби відвести негативні наслідки від особи одного з подружжя та спільного майна у зв'язку з можливою кримінальною відповідальністю другого з подружжя.

Отже, необхідною ознакою фіктивності розірвання шлюбу, як і фіктивності усиновлення чи договору, завжди була і є корислива мета, яку особи прагнуть досягти.

У Кодексі 1969 р. не було норми, яка визначала би підстави та процедуру визнання розірвання шлюбу фіктивним. Єдиною можливістю юридичного реагування на фіктивне розірвання шлюбу було оскарження прокурором рішення суду про розірвання шлюбу в порядку нагляду або анулювання судом реєстрації розірвання шлюбу органом ЗАГСу за заявою прокурора.

Можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним у законі визнана вперше.

У статті 108 СК йдеться про можливість визнання розірвання шлюбу фіктивним лише тоді, коли воно було здійснене органом РАЦСу: за заявою подружжя, яке не має неповнолітніх дітей, та заявою одного з подружжя у разі засудження другого до позбавлення волі строком не менше трьох років. Слід зауважити, що стосовно засудженого, то у ст. 108 СК помилки немає, оскільки окреме проживання, обумовлене серйозними причинами, відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. З СК, не є підставою для того, щоби сімейні відносини між ними вважати припиненими.

Позов до суду має бути подано заінтересованою особою.

У ст. 108 СК зазначено, що розірвання шлюбу може бути визнано фіктивним у разі доведення того, що жінка та чоловік продовжували проживати однією сім'єю і не мали наміру припинити шлюбні відносини.

Хоча це у ст. 108 Ск не підкреслено, але обов’язковою умовою розірвання шлюбу, як було зазначено вище, має бути наявність матеріальної чи іншої користі, яку подружжя за допомогою такого фальшування прагнуть досягти.

15. Момент припинення шлюбу. Правове значення реєстрації розірвання шлюбу.

Шлюб, який розірваний в органах реєстрації актів цивільного стану, припиняється від дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів цивільного стану, а при розірванні шлюбу в суді - від дня вступу рішення суду в законну силу. 

Розірвання шлюбу в суді підлягає державній реєстрації в порядку, установленому для державної реєстрації актів цивільного стану.

Чоловік і дружина не вправі вступити в новий шлюб до одержання свідоцтва про розірвання шлюбу в РАЦСі за місцем проживання кожного з них. 

Встановлення моменту припинення шлюбу при його розірванні має важливе правове значення, тому що саме із цього часу між подружжям припиняються на майбутнє  (за винятком випадків, передбачених законом) всі особисті й майнові правовідносини, що виникли від дня державної реєстрації укладення шлюбу в органі РАЦСу й існуючі між подружжям під час шлюбу. При цьому одні правовідносини припиняються відразу після розлучення, інші можуть бути збережені або за бажанням подружнього (наприклад, збереження шлюбного прізвища; виплата компенсації іншому із подружжя за розірвання шлюбу з ініціативи іншого із подружжя відповідно до шлюбного договору), або в силу прямого встановлення закону. Так, у силу закону після розірвання шлюбу особа має право на утримання,  якщо вона  стала непрацездатною до розірвання шлюбу або протягом одного року від дня розірвання шлюбу і потребує матеріальної  допомоги  і якщо   її   колишній   чоловік,   колишня  дружина  може  надавати матеріальну допомогу.

 Збереження шлюбного прізвища залежить від волі подружнього, що прийняв прізвище іншого із подружжя при укладенні шлюбу. 

Із припиненням шлюбу перестає діяти законний режим майна чоловіка і дружини, тобто режим їхньої спільної сумісної власності, але за умови, що чоловік і дружина розділили спільно нажите в шлюбі майно. Якщо чоловік і дружина не розділили спільне майно, то й після розлучення воно продовжує залишатися спільним з відповідним правовим режимом, тому що було нажито під час шлюбу. Саме по собі розлучення без розподілу майна не може перетворити спільну сумісну власність чоловіка і дружини в часткову або в роздільну власність. До вимог розлученого чоловіка і жінки про розподіл спільного майна застосовується трирічний строк позовної давності. Перебіг трирічного строку позовної давності по цих вимогах починається від дня, коли розлучений подружній довідався або повинен був довідатися про порушення його права на спільне майно (наприклад, інший із подружжя продає спільне майно без його згоди). У зв'язку із розірванням шлюбу не може діяти презумпція згоди іншого із подружжя на здійснення правочину за розпорядженням спільним майном іншим подружнім. Для здійснення одним із розлучених чоловіком і жінкою правочину для розпорядження спільним майном потрібна ясно виражена згода іншого власника майна, тобто розлученого чоловіка чи жінки. 

З розірванням шлюбу подружжям втрачаються й інші права, передбачені іншими галузями права: право на одержання спадщини за законом після смерті колишнього чоловіка, дружини; право на пенсійне забезпечення у зв'язку із втратою чоловіка, дружини по встановленим законом підставам і ін. Однак розірвання шлюбу, що припиняє правовідносини між подружжям, не спричиняє   припинення правовідносин між батьками й дітьми. 

Шлюб, що розривається в органах РАЦСу, вважається припиненим від дня державної реєстрації розірвання шлюбу в книзі реєстрації актів громадянського стану. Підставами для державної реєстрації розірвання шлюбу в органах РАЦСу є: спільна заява чоловіка й дружини, заява одного із подружжя, якщо інший із подружжя визнаний судом безвісно відсутнім, недієздатним або засуджений до позбавлення волі на строк не менше трьох років.

16. Поновлення шлюбу після його розірвання.

Із внесенням змін до Сімейного кодексу України було виключе­но ст. 117 цього Кодексу, якою визначалися умови та процесуаль­ний порядок поновлення шлюбу після його розірвання, якщо жо­ден з колишнього подружжя не перебував після цього у повторному шлюбі. З прийняттям змін, шляхом до поновлення сімейних відно­син жінки та чоловіка, шлюб яких був розірваний, буде повторна реєстрація шлюбу.

Так, відповідно до ст. 116 СК України, після розірвання шлюбу та одержання свідоцтва про припинення шлюбу особа має право на повторний шлюб. Право на повторний шлюб виникає лише з момен­ту припинення попереднього. Тому якщо попередній шлюб розірва­но, особа може подати до органу реєстрації актів цивільного стану заяву про реєстрацію повторного шлюбу в той же день, коли вона одержала свідоцтво про розірвання шлюбу. У разі смерті дружини (чоловіка) особа має формальне юридичне право подати таку заяву і в день одержання свідоцтва про смерть дружини чи чоловіка.

Однак поряд із законом є й інші соціальні норми, на які особі, яка розраховує на повагу в суспільстві, слід зважати. Так, за кано­нічним та звичаєвим правом жалоба (траур) за покійним має три­вати один рік і реєстрація шлюбу до закінчення цього строку є під­ставою для осуду, а реєстрація шлюбу до спливання сорока днів вважається великим гріхом. Можливо, саме тому, такі випадки не були зафіксовані.

Поновлення шлюбу допускається у разі з'явлення особи, яка була оголошена померлою або визнана безвісно відсутньою. Якщо особа, яка була оголошена померлою, з'явилася і відповідне рішен­ня суду скасовано та актовий запис про смерть анульовано, її шлюб з іншою особою поновлюється за умови, що ніхто з них не перебу­ває у повторному шлюбі.

Оголошення особи померлою за правовими наслідками прирів­нюється до фізичної смерті, тому оголошення померлою дружини чи чоловіка є підставою для припинення шлюбу.

Поява особи, яка була оголошена померлою, автоматично по­новлює її шлюб, за умови, що дружина чи чоловік на цей момент не перебувають у повторному шлюбі з іншою жінкою чи чоловіком.

17. Правові наслідки припинення шлюбу особистого немайнового та майнового характеру.

У ст.18 Конвенції ООН про права дитини проголошується, що батьки несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини, найкращі інтереси якого мають бути предметом основної турботи батьків. Це положення знайшло своє закріплення і в Сімейному кодексі . Батьки мають не тільки правами, але й обов'язками щодо своїх дітей. Вони носять як майновий, так і немайновий характер.

До особистих немайнових прав та обов'язків батьків належать:

право і обов'язок по вихованню та освіті дітей;

право і обов'язок по захисту прав та інтересів дітей;

право на захист батьківських прав; право дати дитині ім'я і прізвище, право на їх зміну (ст.ст. 59, 63, 64 СК ).

При здійсненні своїх прав і обов'язків батьки мають рівні права і несуть рівні обов'язки (п.1 ст.61 СК ). При цьому не має значення, складаються батьки у шлюбі чи ні, проживають разом чи окремо від дитини, батьківство встановлено судом або визнано в добровільному порядку.

Батьківські права носять терміновий характер. Вони виникають з моменту народження і припиняються в разі настання обставин, передбачених ст. 61 СК . А саме: досягнення дітьми повноліття; придбання дієздатності в повному обсязі при емансипації або вступ у шлюб до 18 років.

Батьки є законними представниками своїх дітей і виступають на захист їх прав та інтересів у відносинах з будь-якими фізичними та юридичними особами, в тому числі в адміністративних і судових органах, без будь-яких спеціальних повноважень. Батьки повинні здійснювати свої права і обов'язки щодо дітей в установленому законом порядку і відповідно до їх інтересами (п. 1 ст. 65 СК ). Тим самим закріплюється пріоритет інтересів дитини. За наявності суперечностей між інтересами дитини і батьків закон забороняє батькам представляти інтереси дитини (п. 2 ст. 64 СК ).

Батьки мають переважне перед усіма іншими особами право на виховання своїх дітей (п. 1 ст. 63 СК ). Батьки мають право вимагати повернення своєї дитини від будь-якої особи, що утримує його у себе не на підставі закону чи судового рішення (п. 1 ст. 68 СК ). Винятки з цього правила визначаються законодавством.

Батьківські права та обов'язки за своїм характером носять суворо особистий характер, вони є невідчужуваними і не передавання. Відмова батьків від своїх прав, позбавлення та обмеження батьківських прав допускається лише у виняткових випадках у порядку, передбаченому сімейним законодавством (ст.ст. 69, 73, 124-139 СК ).

Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про практику застосування законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при розгляді справ, які виникають у зв'язку з укладенням, припиненням шлюбу, а також з інших сімейних відносин, необхідно виходити з положень Конституції України, норм СК, Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК), Закону України від 23 червня 2005 р. N 2709-ІУ "Про міжнародне приватне право" та інших нормативно-правових актів, що регулюють сімейні відносини. Дана постанова складається із 31 пункту рекомендацій стосовно вирішення окремих питань, що виникають під час розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділу спільного майна подружжя. У постанові визначений перелік документів, які необхідно досліджувати суду при вирішенні справ по суті. Також окремі рекомендації стосовно положень про поділ спільного майна подружжя, так цікавим положенням є, наприклад, при вирішенні спору про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, суд згідно з частинами 2, 3 ст. 70 СК в окремих випадках може відступити від засади рівності часток подружжя, враховуючи обставини, що мають істотне значення для справи, а також інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дітей (за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування). Під обставинами, що мають істотне значення для справи, потрібно розуміти не тільки випадки, коли один із подружжя не дбав про матеріальне забезпечення сім'ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім'ї, але і випадки коли один із подружжя не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку чи доходу (ч. 1 ст. 60 СК).

Рішення суду повинно містити мотиви та обґрунтування відступу від засади рівності часток подружжя у їхньому спільному майні.

Інтереси неповнолітніх дітей, непрацездатних повнолітніх дочки, сина або другого з подружжя, що заслуговують на увагу, можуть враховуватися судом при визначенні способу поділу спільного майна в натурі й у тому разі, коли суд не відступив від засади рівності часток.

Також цією постановою скасовуються пункти 1-12, 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 1998 р. N 16 "Про застосування судами деяких норм Кодексу про шлюб та сім'ю України".

Майно подружжя поділяється на майно, яке є його спільною сумісною власністю, та майно, яке закон називає особистою приватною власністю кожного з них. Відносини власності подружжя регулюються не тільки сімейним, але й цивільним законодавством, зокрема нормами книги З ЦК "Право власності та інші речові права".

Особиста приватна власність кожного з подружжя - це і майно, яке належить лише одному з подружжя і на яке не поширюється сімейно-правовий принцип спільності майна подружжя (ст. 57 СК).

Спільною сумісною власністю подружжя є майно, набуте подружжям за час шлюбу. Подружжя мають рівні права на майно, набуте ними за час шлюбу, і в тому випадку, коли один із них не мав самостійного заробітку (доходу) з поважних причин (ч. 1 ст. 60 СК). У сімейному праві існує презумпція спільності майна подружжя (ч. 2 ст. 60 СК). Суб'єктний склад спільної сумісної власності подружжя обмежений. Об'єктний склад спільної сумісної власності подружжя спеціально визначений у ст.ст. 61, 62 СК. Подружжя можуть укласти між собою договір, у якому визначать порядок здійснення своїх прав щодо володіння, користування (ч. 2 ст. 66 СК) і розпорядження спільним майном (ст. 65 СК). Однак ця презумпція наявності згоди одного з подружжя може бути спростована.

Для того, щоб суд задовольнив позов, позивач має довести, що угода істотно порушує його/її інтереси і що його дружина чи чоловік діяли недобросовісно. Ще одна особливість визнання таких угод недійсними зазначена в порядку ч. 2 ст. 65 СК.

Щодо розпорядження особливо важливими та цінними об'єктами спільного майна подружжя законодавець встановив додаткові правила. Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово (ч. 3 ст. 65 СК),

18. Режим окремого проживання подружжя. Підстави, порядок встановлення та припинення сепарації. Правові наслідки встановлення режиму окремого проживання подружжя.

Помітною новелою у Сімейному кодексі України, поряд з уза­коненням фактичних шлюбів, є запровадження права подружжя на встановлення режиму окремого проживання (ст. 119 СК України). Ідея сепарації (від лат. «separatio» - відокремлення, розлучення, роз­ділення) у сімейному праві виникла при розробці проекту Кодексу. Сепарація («відлучення від стола і ложа») є певним випробуванням, перед тим як наважитись розлучитися остаточно та розірвати шлюб.

Такий режим відомий під назвою «сепарація» системам права багатьох країн Європи, наприклад, Франції, Швейцарії, Бельгії, Іс­панії, Португалії, Данії, Фінляндії, Норвегії, Польщі. Застосовуєть­ся він також у деяких країнах Південної Америки та окремих шта­тах США.

Зарубіжна судова практика застосовує інститут сепарації за на­явності таких обставин, як хвороба одного із подружжя (наприклад, психічна, коли перебування з такою особою є небезпечним, або без­пліддя), відмова одного із подружжя від співжиття, алкоголізм, наркоманія дружини або чоловіка, велика різниця між ними у віці та зумовлені цим розбіжності у поглядах, належність одного із по­дружжя до різних сект чи субкультур, інших підстав, що призвели до розладу відносин між подружжям.

Інститут сепарації визнається і канонічним правом. Запозичення цього інституту обумовило застосування для тлумачення у судовій практиці зазначеного розладу таких підстав, окреслених церквою, як чужолозтво (зрада одного з подружжя); реальна загроза життю та здоров'ю одного із подружжя (бійки, знущання, інші ситуації); загроза душі одного із подружжя чи їхніх дітей (наприклад, перебу­вання іншого з подружжя у секті, примушування ним інших членів сім'ї до цього); небезпека для спільних дітей (наприклад, знущан­ня над ними, примушування їх до бродяжництва, безвідповідальне ставлення до них) тощо.

За національним законодавством інститути окремого прожи­вання та розірвання шлюбу мають самостійний характер, оскільки рішення про розірвання шлюбу суд приймає, якщо його подальше збереження суперечить істотним інтересам одного з подружжя чи їхніх дітей, а підставою для встановлення режиму окремого прожи­вання є, згідно зі ст. 119 СК України, неможливість чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно. За відсутності взаєм­ної згоди подружжя на встановлення сепарації волевиявлення одно­го з них має бути обґрунтованим. Наприклад, перебування одного із подружжя у тривалому відрядженні, на заробітках, його навчання в іншому населеному пункті не може слугувати обґрунтуванням ви­моги про застосування судом цього інституту.

Дійсно, у ст. 119 СК України зазначено, що у разі неможливості чи небажання дружини і (або) чоловіка проживати спільно, за за­явою подружжя або позовом одного з них суд може постановити рішення про встановлення для них режиму окремого проживання. Таким чином, дописувачеві необхідно подати спільну з дружиною заяву (а у разі її відмови - позов до суду) про встановлення режиму окремого проживання.

Щодо правових наслідків встановлення судом такого режиму, то, перш за все, слід звернути увагу на зміни майнового характеру. Так, при окремому проживанні, відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 120 СК Укра­їни, припиняється режим спільної сумісної власності подружжя - майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком при окремому проживанні, не буде вважатися набутим у шлюбі, тобто буде розділь­ним. Отже, якщо сподівання на покращення стосунків виявляться марними, то при подальшому розлученні усе майно, набуте чолові­ком і дружиною під час окремого проживання, не підлягатиме роз­поділу, оскільки вважатиметься їх особистою приватною власністю. Щоправда, подружжя, за взаємним бажанням, може замінити згадане положення СК України щодо майна, набутого при окремому прожи­ванні, шляхом укладення шлюбного договору, адже у ч. 1 ст. 120 СК України міститься вказівка на те, що встановлення режиму окремого проживання не припиняє прав та обов'язків подружжя, які встанов­лені шлюбним договором. Таким чином, подружжя може одночас­но звернутися до суду із заявою про встановлення режиму окремого проживання і до нотаріуса - з проханням посвідчити шлюбний дого­вір, в якому будуть встановлені правила правового режиму набутого ними у майбутньому майна (наприклад, у договорі можна зазначити, що певні речі, які сторони набудуть за період окремого проживання, становитимуть все ж таки їх спільну сумісну власність).

Зміни в особистих стосунках подружжя, передбачені п. 2 та п. 3 ч. 2 ст. 120 СК України, полягають у тому, що дитина, народжена дружиною через десять місяців після встановлення режиму окре­мого проживання, не вважатиметься такою, що походить від її чоло­віка. Щодо інших особистих прав та обов'язків подружжя у період окремого проживання, то вони, згідно з ч. 1 ст. 120 СК України, за­лишаються незмінними.

Встановлення режиму окремого проживання не означає, що один із подружжя має виїхати з помешкання, у якому вони спільно проживали, або має відбутися його поділ. Режим окремого проживан­ня може бути встановлено щодо подружжя, яке займає однокімнатну квартиру, і за умови, що ніхто з них не має наміру виселитися з неї.

Оскільки ст. 119 СК України не встановлює конкретні строки тривалості режиму окремого проживання, право вибору строку дії такого режиму належить позивачу з урахуванням думки відповіда­ча. Суд може встановити режим окремого проживання без обмежен­ня строку або обмежити його певним терміном. Для припинення встановленого судом зазначеного режиму потрібна взаємна згода подружжя, що підтверджується поновленням сімейних відносин або їх припиненням за їхньою заявою рішенням суду.

Відповідно до українського законодавства стан сепарації не ви­магає державної реєстрації.

Не виключено, що на пред'явлення позову про встановлення режиму окремого проживання може бути подано зустрічний позов про розірвання шлюбу, стягнення аліментів на утримання дитини або одного з подружжя або інших вимог, пов'язаних з наслідками встановлення режиму окремого проживання.

Щодо правових наслідків встановлення режиму окремого про­живання, слід зазначити, що, згідно з імперативною вказівкою ст. 120 СК України, права та обов'язки подружжя не припиняються (як до встановлення цього режиму, так і ті, що виникли за шлюбним договором). Сепарація не є видом припинення шлюбу. Норми про неї включені до глави 11 «Припинення шлюбу» Сімейного кодексу України лише за спорідненістю з інститутом його розірвання. Се­парація не звільняє від збереження подружньої вірності, її встанов­лення не дає права на укладення іншого шлюбу.

Отже, ще раз наголошуємо, що правовими наслідками встанов­лення режиму окремого проживання є:

1)   майно, набуте в майбутньому дружиною та чоловіком, не вва­жається набутим у шлюбі (тобто на нього не поширюється режим спільності);

2) дитина, народжена дружиною десять місяців потому не вва­жається такою, що походить від її чоловіка.

Режим окремого проживання не припиняє шлюбу, а отже, не дає права на реєстрацію шлюбу з іншою особою. Режим окремого про­живання не стосується тих прав та обов'язків, які виникли до його встановлення.

Встановлення режиму окремого проживання не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке було набуте до цього. А це значить, що для розпоряджання цим майном одним із подружжя згода другого із подружжя у випадках, встановлених у ст. 65 СК України, є обов'язковою.

Режим окремого проживання не є перешкодою для виникнення у одного із подружжя права на утримання. Але та обставина, що по­дружжя у шлюбних відносинах перебувало нетривалий час, зокрема у зв'язку із сепарацією, може, відповідно до ч. 1 ст. 83 СК України, бути підставою для позбавлення одного з них права на утримання.

Режим окремого проживання не є підставою для припинення дії шлюбного договору. Водночас зацікавлена сторона може вимагати внесення до шлюбного договору змін, обумовлених сепарацією.

Основний сенс режиму окремого проживання полягає у паралі­зації дії двох презумпцій: презумпції спільної сумісної власності на майно, придбаного у шлюбі та презумпції батьківства. Тому майно, набуте дружиною та чоловіком після встановлення сепарації, вва­жається особистого приватною власністю кожного з них. Щоправ­да, спір між ними може виникнути відносно часу його придбання, у зв'язку з чим відповідні документи слід зберігати. Після встанов­лення сепарації презумпція батьківства також триває ще десять місяців. Дитина, зачата після цього, не вважається такою, що по­ходить від батьків, які перебувають у шлюбі. Батьківство щодо неї буде визначатися відповідно до ст. 125 СК України. Якщо дружина завагітніла після закінчення дії презумпції батьківства свого чоло­віка, вона не має права на аліменти за ст. 84 СК України.

СУДОВА ПРАКТИКА:

1. Рішення Конституційного Суду України від 03.06.1999 року № 5-рп/99 (справа про офіційне тлумачення терміна «член сім’ї»)

2. Застосування судами сімейного законодавства України. Правові позиції Верховного Суду України

3. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року „Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення”// Право України. – 1998. - № 10

Завдання 1. Складіть таблицю порівнянь щодо підстав, порядку встановлення і підстав та порядку розірвання шлюбу, правових наслідків встановлення сепарації та розірвання шлюбу, а також підстав, порядку та наслідків припинення сепарації і поновлення розірваного шлюбу.

Порівняння підстав, порядку встановлення і підстав та порядку розірвання шлюбу	Вільна згода жінки та чоловіка	Шлюб припиняється внаслідок смерті одного з подружжя або оголошення його померлим; Шлюб припиняється внаслідок його розірвання.
Порівняння правових наслідків встановлення сепарації та розірвання шлюбу	Майно не вважається набутим в шлюбі; Дитина народжена через 10 місців не вважається такою, що походить від чоловіка	Майно ділить порівну; Спільна дитина
Порівняння підстав, порядку та наслідків припинення сепарації і поновлення розірваного шлюбу	Рішення про встановлення приймається судом за заявою подружжя або позовом одного з них. Припиняється в разі поновлення сімейних відносин, або за рішенням суду на підставі одного з подружжя	Шлюб поновлюється, якщо особа, яка була оголошена померлою, зявилася, або ж знайшлася безвісти відсутня.

\

ЗАДАЧА 1.

Богданов та Окунева подали заяву на реєстрацію шлюбу, яка мала бути проведена 20 квітня. Однак 10 квітня Богданов потрапив в автомобільну катастрофу. У зв’язку з цим за заявою Окуневої реєстрація шлюбу була перенесена на 12 квітня. Коли працівник органу РАЦСу прибув до лікарні Богданов не розмовляв, на запитання не реагував. За наполяганням Окуневої, яка була вагітною, шлюб було зареєстровано.

Відповідь Відповідно до ст. 24 ст. 38 СК шлюб вважається недійсним, адже зареєстрований з особою, яка не усвідомлювала значення своїх дій і не могла керувати ними.

ЗАДАЧА 2.

19-річна Юліанова та 16-річний Андріїв подали до суду заяву про надання їм права на шлюб у зв’язку з вагітністю Юліанової. Батьки Андріїва як його піклувальники надіслали суду свої заперечення щодо цього.

Проаналізуйте ситуацію.

Відповідь Відповідно до п.1 ст. 22 СК шлюбний вік для чоловіків та жінок встановлюється у вісімнадцять років, але відповідно до п.2 ст. 23 СК за заявою особи, яка досягла шістнадцяти років, за рішенням суду їй може бути надано право на шлюб, якщо буде встановлено, що це відповідає її інтересам. Тобто суд повинен взявши до уваги вагітність Юліанової, яка досягла шлюбного віку, надати право на шлюб шістнадцятирічному Андріїву.

ЗАДАЧА 3.

Натова та Попов зареєстрували шлюб. Через два роки, навчаючись у ВУЗі в іншому місті, Попов познайомився з Онишко і теж зареєстрував з нею шлюб. Ще через рік Натова народила дитину. Оскільки Попов матеріально не допомагав, вона звернулась до суду з позовом про стягнення аліментів на утримання дитини.

Натомість Онишко звернулась із заявою до РАЦСу за місцем свого проживання про анулювання актового запису про шлюб Попова та Натової, зазначивши, що вони фактично припинили шлюбні відносини і їх шлюб уже три роки є недійсним.

Проаналізуйте ситуацію.

Відповідь відповідно до п.1 ст.39 СК недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. Право на звернення до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним має дружина, права якої порушено, а також потребують захисту права та інтереси її дитини (ст. 42). Суд повинен визнати недійсним шлюб Попова та Онишко, а також присудити аліменти на утримання дитини Натової.

ЗАДАЧА 4.

Соловій та Романів зареєстрували шлюб. Через деякий час Соловій дізнався, що дружина має двох дітей від попереднього шлюбу. Соловій звернувся до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним за підставою відсутності його вільної згоди на укладення шлюбу з Романів.

Проаналізуйте ситуацію.

Відповідь Відповідно до п.1 ст. 40 СК згода особи не вважається вільною, зокрема, тоді, коли в момент реєстрації шлюбу вона страждала тяжким психічним розладом, перебувала у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння, в результаті чого не усвідомлювала сповна значення своїх дій і (або) не могла керувати ними, або якщо шлюб було зареєстровано в результаті фізичного чи психічного насильства. Тобто немає законних підстав визнати відсутність вільної згоди.

ЗАДАЧА 5.

Таврій зареєстрував шлюб зі Солодченко. Через рік він звернувся до суду з позовом про визнання шлюбу недійсним за підставою його фіктивності. Свої позовні вимоги він мотивував тим, що Солодченко уклала шлюб з корисливих мотивів. Зокрема, вона не бажає працювати і вимагає від Таврія її повного утримання. Народження дитини Солодченко теж не бажає.

Вирішіть спір.

Відповідь Відповідно до п.2 ст. 40 СК шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. В даному випадку шлюб можна визнати фіктивним тому, що Солодченко відмовляється виконувати свої обов’язки та народити дитину.

ЗАДАЧА 6.

Зареєструвавши шлюб, через деякий час Костюк з’ясувала, що до реєстрації шлюбу її чоловік спільно проживав з іншою жінкою, має з нею спільних малолітніх дітей. Вона звернулась до органу РАЦСу із заявою про анулювання актового запису про її шлюб з Костюком.

Відповідь Відповідно до п.1 ст. 39 СК недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі. В даному випадку чоловік проживав з іншою жінкою без укладення шлюбу, тому Костюк може звернутися до суду із заявою про визнання шлюбу недійсним, а до РАЦСу про анулювання а/з про шлюб.

ЗАДАЧА 7.

Степан та Килина уклали шлюб. Дітей у них не було.

Степан подав до суду позов про розлучення, мотивуючи своє прохання тим, що останнім часом між подружжям виникають сварки через те, що відповідачка не хоче жити окремо від її батьків і самостійно вести хатнє господарство. Суд розглянув справу при відсутності відповідачки, яка не з`явилась без поважної причини і позов задовольнив.

Дайте правову оцінку ситуації.

Відповідь Відповідно до п.2 ст. 40 СК шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя. Але суд повинен був врахувати також і доводи відповідачки.

ЗАДАЧА 8.

Ноткін пред`явив позов до Красицької про розірвання шлюбу, в якому вказував, що шлюб вони уклали 15 травня 2012 року, а в червні того ж року вони припинили шлюбні відносини через ненормальні відносини з відповідачкою і втручання в сімейне життя її матері.

Посилаючись на неможливість продовження шлюбних відносин, позивач просив шлюб розірвати.

Красицька пред`явила зустрічний позов про визнання шлюбу недійсним, обгрунтовуючи його тим, що у Ноткіна не було наміру створювати з нею сім`ю, бо вже в червні 2012 року він припинив з нею шлюбні відносини, задовольнившись пропискою у неприватизованій квартирі у м. Києві та вселенням у квартиру.

Вирішіть спір.

Відповідь Відповідно до п.2 ст. 40 СК шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім'ї та набуття прав та обов'язків подружжя.

ЗАДАЧА 9.

15.07.2012 року районним судом було постановлено рішення про розірвання шлюбу між Короленко та Москвіною. В органах РАЦСу Короленко та Москвіна розірвання шлюбу не реєстрували. 15.09.2012 року Короленко помер.

Чи буде М. спадкувати після нього як його дружина?

Яке юридичне значення має рішення суду про розірвання шлюбу і реєстрація розірвання шлюбу в органах РАЦСу ?

Відповідь Відповідно до п.1 ст 114 СК у разі розірвання шлюбу судом шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу. Рішення суду про розірвання шлюбу після набрання ним законної сили надсилається судом до органу державної реєстрації актів цивільного стану за місцем ухвалення рішення для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб (п.2 ст 114).

ТЕСТИ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ:

І. Заява про реєстрацію шлюбу подається жінкою та чоловіком до будь-якого державного органу реєстрації актів цивільного стану за

1. місцем проживання жінки

2. за місцем проживання чоловіка

3. їхнім вибором.

4. за місцем проживання майбутньої сім’ї

5. за місцем народження чоловіка.

ІІ. Зарученими вважаються особи, які

1. разом проживають

2. разом проживають і ведуть спільне господарство

3. мають спільних дітей

4. подали заяву про реєстрацію шлюбу

5. мають намір вступити у шлюб

ІІІ. Як правило шлюб реєструється після спливу 1 місяця від дня подання особами заяви про реєстрацію шлюбу.

1. п’ятнадцяти днів

2. одного місяця

3. двох місяців

4. трьох місяців

5. чотирьох місяців

ІУ. Реєстрація шлюбу через представника

1. допускається

2. не допускається

3. допускається тільки за рішенням суду

4. не допускається, за винятком випадків передбачених законодавством

5. допускається тільки по документах, що нотаріально посвідчені

У. Присутність нареченої та нареченого в момент реєстрації їхнього шлюбу

1. допускається

2. не є обов’язковою

3. допускається тільки за їх вільною згодою

4. є обов'язковою

5. не вимагається, якщо вони неповнолітні