Тема: Загальна характеристика спадкового права. Спадкування за законом.

1. Поняття та значення спадкового права, принципи спадкового права.

Спадкове право - це сукупність цивільно-правових норм, які регулюють відносини, що виникають внаслідок переходу майна, а також майнових прав та обов'язків померлого до інших осіб.

Спадкове право надає можливість кожному громадянину розпорядитися своїм майном на випадок смерті, визначивши в заповіті Його долю. Положення спадкового права спрямовані на захист особистих інтересів громадян. Водночас спадкове право всіляко захищає інтереси членів сім'ї померлого (зокрема, неповнолітніх та непрацездатних осіб), чим сприяє зміцненню сім'ї.

Значення спадкування полягає в тому, що кожному члену суспільства має бути гарантована можливість жити та працювати із свідомістю того, що після його смерті все надбане ним за життя (втілене у матеріальних благах і обтяжене боргами) перейде згідно з його волею, а якщо він її не виявить, то згідно з волею закону - до близьких йому людей. І тільки у випадках, прямо передбачених у законі, те, що належало спадкодавцеві за життя, у певній частині перейде до осіб, до яких сам спадкодавець не виявляв прихильності (так звані необхідні спадкоємці). Неухильне проведення цих положень забезпечує інтереси як самого спадкодавця та його спадкоємців, так і усіх третіх осіб (боржників та кредиторів спадкодавця, фіскальних органів тощо), для яких смерть спадкодавця може потягнути ті чи інші правові наслідки.

Спадкування здійснюється на певних засадах. Серед принципів спадкового права необхідно назвати такі:

1) свобода волевиявлення спадкодавця і спадкоємця;

2) універсальність спадкового правонаступництва;

3) родинно-сімейний характер спадкування;

4) послідовність закликання до спадщини при спадкуванні за законом;

5) рівність спадкових часток при спадкуванні за законом;

6) державно-правовий захист непрацездатних родичів та членів сім'ї спадкодавця;

2. Спадкові правовідносини. Поняття та види спадкування.

Будучи врегульованими правовими нормами, спадкові відносини набувають ознак правовідносин.

Оскільки спадкові правовідносини є різновидом цивільно-правових відносин, вони характеризуються загальними закономірностями, які притаманні цивільним правовідносинам взагалі. Але як засіб регулювання особливої групи суспільних відносин спадкові правовідносини мають свої особливі, лише їм властиві риси.

До характеристик спадкового правовідношення як різновиду цивільного можна віднести такі:

1. Предмет регулювання - права та обов'язки між його учасниками виникають з приводу майнових та особистих немайнових відносин. Особливістю відносин, які складають предмет спадкового права, є регулювання переходу прав та обов'язків у спадщину від правопопередника (спадкодавця) до правонаступників (спадкоємців).

2. Метод регулювання - юридична рівність учасників спадкових правовідносин, кожен з яких має свої права та обов'язки та не перебуває у підпорядкуванні іншого; диспозитивність, тобто можливість вибору з кількох варіантів поведінки, що у спадковому праві, наприклад, дістає вияв у можливості (за певних умов) вільного обрання способу прийняття спадщини, вирішення питання про прийняття спадкової маси або відмову від її прийняття, в нормах про поділ спадкового майна на розсуд спадкоємців тощо. Водночас, у спадковому праві спостерігається явна перевага імперативних норм, що пояснюється прагненням законодавця закріпити чітку процедуру реалізації спадкових прав з метою запобігання їх порушенню та мінімізувати випадки виникнення спорів між спадкоємцями.

Спадковим правовідносинам, як і цивільним, також притаманні риси волевиявлення сторін та наявності особистісного елемента, але, на відміну від цивільного, у спадковому правовідношенні вони набувають дещо іншого змісту, і тому їх слід розглядати як особливі, характерні виключно для спадкового права, ознаки.

Отже, до специфічних ознак, властивих спадковим правовідносинам, можна віднести такі:

1. Спадкове правовідношення - правовідношення вольове Оскільки воно ґрунтується на вільному волевиявленні його суб'єктів. Тільки за взаємною згодою суб'єктів спадкового правовідношення відбуваються його виникнення, зміна та припинення.

2. Спадкове правовідношення - це відношення, в якому наявний особистісний елемент.

Під особистісним елементом у спадковому правовідношенні передусім слід розуміти характер, поведінку, репутацію та інші особисті характеристики особи, яка призначається спадкоємцем у

3. Спадкове правовідношення є відношенням наступництва лише в тих правах та обов'язках

4. Спадкові відносини складаються за участю спадкоємців як центральних їх суб'єктів, а також інших осіб, причетних до спадкування, - відказоодержувачів, кредиторів тощо з приводу спадщини, тобто прав та обов'язків спадкодавця, які переходять до його спадкоємців.

Змістом спадкових відносин, як і будь-яких правових відносин взагалі, виступають права та обов'язки їх учасників.

Спадкове правовідношення - це цивільно-правове відношення, яке виникає на підставі норм підгалузі спадкового права в силу смерті фізичної особи (спадкодавця), та, як правило, волевиявлення його учасників, яким між останніми встановлюється комплекс прав та обов'язків з приводу переходу до них тих прав та обов'язків, які не припиняються зі смертю спадкодавця.

Універсальне та сингулярне правонаступництво у спадковому праві. Категорії універсальності та сингулярності є надто важливими у спадковому праві, оскільки дозволяють чіткіше усвідомити його правову природу та сутність.

Наведене у ст. 1216 ЦК України визначення спадкування в сукупності з іншими нормами спадкового права дає підстави стверджувати про подальше утвердження концепції універсальності у вітчизняному законодавстві і, зокрема, таких її ознак:

- безпосередності універсального правонаступництва, оскільки спадкоємець набуває спадщину без попередньої передачі останньої третім особам;

- одночасності переходу до спадкоємців спадкового майна. Виняток становить випадок входження до складу спадщини права власності на нерухоме майно, яке згідно з ч. 2 ст. 1299 ЦК України виникає у спадкоємців з моменту його державної реєстрації;

- переходу до спадкоємців прав та обов'язків померлого спадкодавця в усій сукупності як єдиного цілого, навіть якщо спадкоємці і не знали про існування деяких з них. Універсальний правонаступник (спадкоємець) не може прийняти тільки одну частину прав і відмовитися від прийняття іншої. Він не має права встановити інший порядок набуття прав та обов'язків, не може, наприклад, відмовитись від набуття деяких прав або від відповідальності за борги спадкодавця або поставити прийняття спадщини в залежність від якої-небудь умови. Згідно з п. 208 Інструкції "Про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України", затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 3 березня 2004 р.1, спадкоємець, який прийняв частину спадщини, вважається таким, що прийняв усю спадщину (надалі - Інструкція 2004 р.).

Сингулярне (часткове) правонаступництво відрізняється від універсального тим, що уповноважений суб'єкт набуває зі складу спадщини лише окреме право - право, зміст якого є чітко відомим. Таке право сингулярного правонаступника не обтяжується боргами і переходить до нього не безпосередньо від спадкодавця, а опосередковано - в силу норми закону (зокрема статей 1237, 1238 ЦК України), що покладає на спадкоємця обов'язок виконання на користь третьої особи певного зобов'язання.

Слід підкреслити, що сингулярне правонаступництво не є спадкуванням, проте самі відносини, що ним породжуються, входять до предмета спадкового права і регулюються ним. Сингулярне правонаступництво не є притаманним виключно спадковому праву. Воно існує також у речовому, зобов'язальному праві та зустрічається у відносинах inter vivos (між живими). Наступництво в окремих правах та (або) обов'язках має місце, наприклад, при здійсненні уступки вимоги, переводі боргу, укладенні договорів дарування, купівлі-продажу чітко визначеної речі або сукупності речей.

Ст. 1216 ЦК вперше надає легальне визначення спадкування як переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Стаття 1217 ЦК закріплює існування двох видів спадкування: за заповітом або за законом. Спадкування за законом має місце лише у разі, коли воно не змінено заповітом спадкодавця (ст. 1223 ЦК України). Основні норми, що регулюють умови і порядок спадкування за заповітом, вміщені у главі 85 ЦК України, а спадкування за законом - у главі 86 ЦК України.

За ЦК України цілком можливим є успадкування однієї частини спадщини на підставі заповіту, а іншої - на підставі закону. Такі випадки трапляються у разі охоплення заповітом лише частини спадкового майна або визнання заповіту частково недійсним. Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом (ч. 5 ст. 1275 ЦК України).

До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК). За загальним правилом у спадщину переходять усі цивільні права та обов'язки спадкодавця. Виняток складають ті з них, які є невідчужуваними, нерозривно пов'язані з його особою, а відтак не здатні передаватися іншим суб'єктам.

Заповіт - особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (ст. 1233 ЦК). Не будь-яке розпорядження, зроблене на випадок смерті, слід вважати заповітом. Недодержання форми заповіту та законодавчих вимог щодо його посвідчення тягне за собою визнання заповіту нікчемним (ч. 1 ст. 1257 ЦК). Ст. 1247 ЦК передбачає загальні вимоги до форми заповіту. Заповіт є розпорядженням, основним змістом якого є призначення спадкоємця або спадкоємців, а також визначення юридичної долі майна (прав та обов'язків спадкодавця), що є об'єктом спадкового наступництва. Заповідач може в тексті заповіту зробити спеціальні розпорядження - заповідальний відказ (ст. 1237 ЦК), покладення (ст. 1240 ЦК), призначити виконавця заповіту (ст. 1286 ЦК), під призначити спадкоємця (ст. 1244 ЦК), встановити сервітут (ст. 1246 ЦК).

Відповідно до ст. 1256 ЦК:

1. Тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями.

2. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 цього Кодексу

Виконанню заповіту присвячена глава 88 Цивільного кодексу України.5) забезпечити одержання кожним із спадкоємців частки спадщини, яка визначена у заповіті;

3. Повноваження виконавця заповіту посвідчуються документом, який видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

3. Склад спадщини та місце її відкриття.

Майно, яке переходить у порядку спадкування, називається спадщиною. Спадщина складається із сукупності майнових прав та обов'язків померлого громадянина, які, згідно з чинним законодавством , можуть переходити у порядку спадкування до іншої особи. Іноді спадщину називають спадковою масою або спадковим майном.

Усклад спадщини не входять:

- особисті немайнові права (честь, гідність, ділова репутація, право на участь у товариствах; членство в об'єднаннях тощо);

- права та обов'язки, які нерозривно пов'язані з особою (обов'язок підрядника виконати роботу, право на отримання аліментів);

- права та обов'язки, спадкування яких не дозволяється законом (речі, на яких поширюється особливий правовий режим, наприклад, морські кортики, які підлягають здачі у військкомісаріат).

Спадщина складається, як правило, із права приватної власності померлого громадянина на різне майно (будинок, земельну ділянку, транспортні засоби, домашні речі).

Окрім права приватної власності у склад спадщини можуть входити й інші права померлого громадянина:

- право на одержання суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були отримані ним за життя;

- право на одержання страхових виплат, якщо у договорі страхування не був визначений вигодонабувач;

- право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцю в договірних відносинах;

- право на стягнення неустойки та на відшкодування моральної шкоди, які були присуджені спадкодавцю за життя та інші.

До спадкоємців переходять не лише права, а й обов'язки померлого: обов'язок відшкодувати шкоду, яка була завдана спадкодавцем іншій особі; відшкодувати моральну шкоду, яка була присуджена за життя спадкодавця; повернути борги тощо.

Відкриття спадщини - це наявність певних юридичних фактів, з якими законодавець пов'язує виникнення права спадкування. Спадкові правовідносини виникають із смертю громадянина або з оголошенням його у встановленому порядку померлим.

З часом та місцем відкриття спадщини пов'язане встановлення таких істотних обставин, як:

- визначення кола спадкоємців;

-строку для прийняття спадщини чи відмови від спадщини;

- склад спадкового майна;

- строк для звернення кредиторів з претензіями;

- закон, яким треба керуватися;

- строк для видачі свідоцтва на спадщину.

Саме за місцем відкриття спадщини вживаються заходи з охорони спадкового майна і видається свідоцтво про право на спадщину.

Часом відкриття спадщини є день смерті спадкодавця, або день, коли за рішенням суду він оголошується померлим.

Особи, які померли у різний час, але у межах однієї доби, називаються комморієнтами. Наприклад, під час катастрофи з гігантським морським лайнером "Титаніком" загинуло понад 1 600 пасажирів, у тому числі ряд родин. Спадщина після таких осіб відкривається одночасно й окремо після кожної з них.

Місце відкриття спадщини - останнє постійне місце проживання спадкодавця, а якщо воно невідоме - то місцезнаходження нерухомого майна або його основної частини, а за відсутності такого - місцезнаходження рухомого майна.

Місцем проживання малолітньої і неповнолітньої особи є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.

4. Право на спадкування, усунення від права на спадкування.

За загальним правилом право на спадкування мають особи, визначені в заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Це право здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.

Заповіт складається в письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Він має бути особисто підписаний заповідачем за винятком окремих випадків, установлених законом, а також посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними в ЦК України.

Нотаріус, інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт, свідки, а також фізична особа, яка підписує заповіт замість заповідача, не мають права до відкриття спадщини розголошувати відомості щодо факту складення заповіту, його змісту, скасування або зміни заповіту.

Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати в майбутньому. Він може скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини.

Заповідач має право призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього із цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших суб'єктів цивільних правовідносин.

Заповідач може без зазначення причин позбавити права на спадкування будь-яку особу із числа спадкоємців за законом. У цьому разі ця особа не може одержати право на спадкування.

Заповідач не може позбавити права на спадкування осіб, які мають право на обов'язкову частку в спадщині, тобто які спадкують, незалежно від змісту заповіту, половину частки, що належала б кожному з них у разі спадкування за законом, якщо цей розмір не зменшений судом. Право на обов'язкову частку мають: малолітні, неповнолітні, повнолітні непрацездатні діти спадкодавця, непрацездатна вдова (вдівець) та непрацездатні батьки.

Частина спадщини, що не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.

Заповідач має право в будь-який час скасувати заповіт, внести до нього зміни або скласти новий заповіт.

Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві із часу відкриття спадщини.

Спадкоємець, який постійно проживав разом зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом установленого законом строку він не заявив про відмову від неї.

Спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно зі спадкодавцем, особисто має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Цю заяву особа може відкликати протягом строків, установлених для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається із часу відкриття спадщини.

Якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється в три місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. У випадку, коли строк, що залишився, менший як три місяці, він продовжується до трьох місяців.

Спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом зазначених строків. Відповідна заява подається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини.

Якщо спадкоємець за заповітом або за законом помер після відкриття спадщини і не встиг її прийняти, право на прийняття належної йому частки спадщини, крім права на прийняття обов'язкової частки у спадщині, переходить до його спадкоємців.

У разі відсутності спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, суд визнає спадщину відумерлою за заявою відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини. Тоді спадщина переходить у власність територіальної громади за місцем відкриття спадщини.

5. Особливості спадкування деяких прав та обов'язків. Право на обов'язкову частку у спадщині.

Можливість встановлення заповідального відказу передбачена у статтях 1237, 1238 ЦК України. Заповідач вправі покласти на одного чи декількох спадкоємців виконання якого-небудь зобов'язання (як правило, за рахунок спадщини), на користь одного чи декількох осіб (таких осіб прийнято називати відказоодержувачами), які у зв'язку з посвідченням заповіту і у разі смерті заповідача здобувають право вимагати виконання зазначеного у заповіті обов'язку, тобто заповідального відказу. Заповідальний відказ має бути встановлено лише самим заповідачем та включено ним у текст заповіту.

Предметом заповідального відказу може бути передання відказоодержувачеві у власність або за іншим речовим правом майнового права або речі, що входять або не входять до складу спадщини. Предметом заповідального відказу може бути, наприклад, обов'язок сплатити борг відказоодержувача чи придбати будь-яку річ і передати її відказоодержувачу, обов'язок надати відказоодержувачу право користування автомобілем протягом певного строку.

У статті 1240 ЦК виділено обов'язки спадкоємців, які за своїм характером мають відрізнятися від таких за заповідальним відказом, а саме: у першій частині зазначається про дії не май нового характеру, але не встановлено в чиїх інтересах. Наведені окремі приклади свідчать про дії в інтересах спадкодавця, але зі змісту статті не можна дійти висновку, що дії можуть вчинюватися лише в інтересах заповідача. Так, особисті папери заповідача за згодою іншої особи можуть бути передані їй, наприклад, листи, чужі речі, борги тощо. Вважаємо, що за цією нормою можна також зобов'язати спадкоємця доглядати до смерті і дбати про тварин, належних заповідачу. З ч. 2 ст. 1240 ЦК випливає, що заповідач може визначити обов'язком спадкоємця, який погодиться на прийняття спадщини, спрямувати певні дії на досягнення суспільно корисної мети. Оскільки в цій нормі не йдеться про передання матеріальних благ в інтересах суспільства, то у подальшому буде важко вимагати від спадкоємців виділяти окремі приміщення, наприклад, під бібліотеки.

У даній статті не встановлено ні права вимагати виконання обов'язку, ні суб'єктів, які вправі контролювати виконання такого обов'язку, тому доцільно це положення регламентувати у заповіті шляхом конкретизації заінтересованих осіб. Наприклад, спадкоємець Іванов зобов'язується повернути громадянину Сидорову належний останньому грамофон, тобто повернення такої речі вправі вимагати Сидоров. За відсутності такого положення у заповіті правом вимагати виконання обов'язків для загальнокорисної мети володітиме кожна із зацікавлених у виконанні осіб або виконавець заповіту.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Перелічити всі умови, з якими може бути пов'язане виникнення права на спадкування, нереально. При визначенні таких умов слід враховувати, що вони не мають суперечити закону чи моральним принципам, що існують у суспільстві. Наприклад, умова в заповіті, за якою спадкоємець повинен залишатися неодруженим, суперечить своєю суттю моральним принципам і є неправомірною, оскільки у нашому суспільстві прийнято, що сім'я є основою суспільства.

Якщо ж у заповіті буде зазначено умову набуття спадкоємцем статусу одруженої людини на час відкриття спадщини, то ця умова стимулює прагнення спадкоємця до реалізації загальновизнаних цінностей і, відповідно, не суперечить ні закону, ні моральним засадам суспільства.

Заповідач може обумовити виникнення права на спадкування наявністю певної умови у заповіті. Ця умова може бути як пов'язана, так і не пов'язана з поведінкою спадкоємця (проживання у визначеному місці, народження дитини, здобуття освіти тощо).

Перелічити всі умови, з якими може бути пов'язане виникнення права на спадкування, нереально. При визначенні таких умов слід враховувати, що вони не мають суперечити закону чи моральним принципам, що існують у суспільстві. Наприклад, умова в заповіті, за якою спадкоємець повинен залишатися неодруженим, суперечить своєю суттю моральним принципам і є неправомірною, оскільки у нашому суспільстві прийнято, що сім'я є основою суспільства.

Якщо ж у заповіті буде зазначено умову набуття спадкоємцем статусу одруженої людини на час відкриття спадщини, то ця умова стимулює прагнення спадкоємця до реалізації загальновизнаних цінностей і, відповідно, не суперечить ні закону, ні моральним засадам суспільства.

Свобода заповідальних розпоряджень обмежується в інтересах певних осіб, визначених у законі. Вони називаються необхідними спадкоємцями. Це особиста категорія спадкоємців, за якими, незалежно від змісту заповіту спадкодавця, зберігається певна частка у спадщині, яка називається обов'язковою, оскільки необхідні спадкоємці, крім негідних, не можуть бути позбавлені права на її успадкування.

Право на обов'язкову частку мають неповнолітні або повнолітні непрацездатні діти спадкодавця (в тому числі усиновлені), непрацездатна вдова, батьки (усиновителі) й утриманці померлого. Коло цих спадкоємців визначається згідно з критеріями, які були використані щодо встановлення осіб, які належать до спадкоємців першої черги, а також осіб, які закликаються до спадкування за законом як непрацездатні утриманці (у віці до 16 років, а які вчаться - до 18 років; жінки - з 55 років, чоловіки - з 60 років; інваліди I, II, 111 груп).

Наведений перелік осіб, які мають право на обов'язкову частку, є вичерпним. Тобто право на обов'язкову частку не мають ні спадкоємці за законом другої черги, ні спадкоємці, які спадкують за правом представлення цю частку. Право на таку частку не залежить від згоди інших спадкоємців на її отримання, рівно як і від того, чи проживав необхідний спадкоємець разом із спадкодавцем, чи окремо від нього.

Обов'язкова частка повинна становити не менше половини частки, яка належала б спадкоємцеві у разі спадкування за законом (обов'язкова частка). Тобто обов'язкова частка повинна складати половину законної частки. Цей розмір може бути зменшений судом з урахуванням відносин між цими спадкоємцями та спадкодавцем, а також інших обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 1241 ЦК).

6. Спадкування за законом.

У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини виникає право на спадкування за законом. При цьому спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування в разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, за винятком випадків, установлених у законі.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, і батьки.

До другої черги спадкоємців за законом належать рідні брати і сестри спадкодавця, його баба, дід — як з боку батька, так і з боку матері.

У третю чергу право на спадкування за законом виникає в рідних дядька та тітки спадкодавця.

Четверту чергу спадкоємців за законом складають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.

І, нарешті, у п'яту чергу право на спадкування за законом отримують інші родичі спадкодавця до шостого ступеня споріднення включно, причому родичі ближчого ступеня споріднення усувають від права спадкування родичів подальшого ступеня споріднення. У цьому разі ступінь споріднення визначається за числом народжень, що віддаляють родича від спадкодавця. Народження самого спадкодавця не входить до цього числа. У п'яту чергу право на спадкування за законом мають також утриманці спадкодавця.

У випадку, коли спадкоємець помер до відкриття спадщини, має місце спадкування за правом представлення, а саме тоді:

- онуки, правнуки спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові, бабі, дідові, якби вони були живими на час відкриття спадщини;

- прабаба, прадід спадкують ту частку спадщини, яка б належала за законом їхнім дітям (бабі, дідові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

- племінники спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (сестрі, братові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини;

- двоюрідні брати та сестри спадкодавця спадкують ту частку спадщини, яка належала б за законом їхнім матері, батькові (тітці, дядькові спадкодавця), якби вони були живими на час відкриття спадщини.

Питання для самоаналізу:

1. Дайте визначення основним спадковим поняттям: спадкове право, спадкова трансмісія, спадкоємець, спадкодавець, спадкова маса, відкриття спадщини, момент відкриття спадщини.

2. Перелічіть черги спадкування за законом та осіб, що відносяться до кожної з черг.

Тематика рефератів:

1. Інститут спадкування у цивільному праві.

2. Особливості спадкування за законом.

Практичне завдання: Дайте визначення основним спадковим поняттям:

спадкове право - це сукупність правових норм, регулюючих перехід прав і обов'язків померлого до інших осіб

спадкова трансмісія - перехід права на прийняття спадщини до спадкоємців особи-спадкоємця, яка померла після відкриття спадщини, але до її прийняття

спадкоємець - учасник цивільних відносин, до якого переходить у встановленому порядку майно спадкодавця

спадкодавець - людина (фізична особа), після смерті якої залишилося майно, стосовно якого відбувається спадкування

спадкова маса - це сукупність прав і обов'язків померлого

відкриття спадщини - виникнення у спадкоємців права на набуття спадщини, яке відбувається в день смерті спадкодавця

момент відкриття спадщини - визначається залежно від того, яка зі вказаних обставин є підставою виникнення спадкових правовідносин.