4. Раціоналістична картина світу і людини.

На зміну феодальній ідеології прийшла доба просвітителів — філософів, соціологів, економістів, літераторів Просвітництва. Література, музика, театр досягають тієї художньої зрілості, яка характеризує живопис у XVI—XVII ст. Це романи Прево, Філдінга, Смолета, Стерна, "Кандід" Вольтера і "Страждання молодого Вертера" Гете. Це музика Баха, Моцарта, Глюка, Гайдна.

Раціоналі́зм (від лат. ratio — розум) — філософська точка зору, яка наголошує першість і компетентність розуму (логічного ходу міркування) в пошуках правди. В

Демократичний характер філософських учень був зумовлений домінуючим світосприйняттям тієї епохи. Ставлення до старого режиму, неспроможність якого була все більш очевидною, вимога рівності, оцінки людини за заслугами особистості, а не за становими привілеями, християнська етика об'єднали мислячих людей Франції. Так і в Франції, слідом за Англією, почалась епоха Просвітництва, певні моральні, етичні й естетичні принципи якого спрямовували мистецтво у нове русло.

Усвідомлення залежності звичаїв від соціального середовища, а також віра в те, що вихованням народу можна досягти ідеального суспільного ладу, були фундаментом нових ідей. В естетичних ученнях мистецтво розглядалось як можлива підойма історичних перетворень. Виховання, і насамперед естетичне , розуміли вже не просто як навчання мистецтва або підготовку до його сприйняття — його трактували як засіб прилучення до культури взагалі, відновлення ці­лісності людини, як спосіб уникнення розколу особистості і суспільства.

Видатний філософ і письменник Жан-Жак Руссо (1712—1778 рр.) не поділяв такого тлумачення культури. Руссо — автор учення про народну державу, рівних і вільних людей — вважав, що естетичне підпорядковується етичному, що "прекрасне" і "доброчесне" завжди зв'язані між собою, але найвищим критерієм у питаннях мистецтва є доброчесність. Парадоксальна критика Руссо виявила ілюзії, властиві просвітителям, і величезною мірою вплинула на світогляд усього XVIII ст.

Утвердження просвітительських ідей велося від імені третього стану, який вийшов на арену суспільного життя. Це підтвердила ^ Велика французька буржуазна революція. Дискусія про просвітительство у Національних і Законодавчих зборах виявила спільну турботу всіх ораторів — проблему всебічного й гармонійного розвитку людини. Ідеї утворення і виховання тлумачилися в дусі проголошених гасел свободи, рівності та братерства. Стверджувалося, що саме освіта робить людей практично рівними перед законом і забезпечує реальну політичну рівність. Саме вона дає людині справжню свободу, звільняючи її від забобонів, невігластва, дикості й озброюючи знаннями. Метою суспільного виховання проголошується створення людини-митця, бо "мистецтво" мало в той час широке значення і включало також поняття ремесла, мореплавства, лікування та ін.

Мистецтво символізувало найвищий ступінь досконалості. Щодо власне мистецтва та естетичного виховання у сучасному значенні, то його роль визначалася насамперед служінням мистецтва національному благу.

У 70-ті рр. XVIII ст. з'являються перші симптоми кризи просвітительської естетики у Німеччині. Виникає цілий естетико-літератур-ний рух, який за назвою драми одного з письменників цього періоду йменується "Буря і натиск". До руху примикають такі художники і мислителі, як Гаманн, Ленц, молодий Гете, Гердер та ін.

В Англію завоювання буржуазної революції прийшли на століття раніше від Франції. У 1642 р. англійський народ на чолі з революційною буржуазією скинув короля Карла І. Англія стала буржуазною республікою, очолюваною "залізним" Кромвелем. Але в результаті становлення буржуазно-конституційної монархії, яка проголосила верховенство парламенту, в Англії утворився союз буржуазії з дворянством, що не могло не позначитися на духовному житті англійського суспільства: англійська культура, естетичні смаки несуть на собі риси поміркованої демократизації. З кінця XVI ст. в Англії бурхливо розвиваються науки, особливо філософія. Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк були філософами-матеріалістами, які виступили проти релігійної схоластики і розчистили шлях для майбутньої науки від Ісаака Ньютона до Чарлза Дарвіна.

Англійська філософія фактично проклала дорогу французькому Просвітництву щодо ідей, які французькі філософи XVIII ст. Вольтер, Руссо, Дідро, д'Аламбер та інші зробили такими популярними: ці ідеї первісно зароджувалися в Англії.

Починаючи з XVI ст. завдяки Шекспіру і плеяді драматургів до та після нього Англія — перша країна в галузі літератури, драматургії і театру.

Цікавим "документом" епохи став роман "Робінзон Крузо" Даніеля Дефо (близько 1660—1731 рр.). У ньому письменник виступив типовим ідеологом буржуазії, бо обстоював найголовнішу цінність буржуазної свідомості — образ людини, яка "всім завдячує самій собі". Треба було висадити Робінзона, корабель якого зазнав аварії, на безлюдний острів і примусити його почати в буквальному розумінні з нуля, щоб досягти максимального ефекту і день за днем, крок за кроком спостерігати його успіхи у пошуках, прирощуванні майна і життєвого комфорту, в гарантуванні безпеки. Самітницький різновид нового типу людини-буржуа виник якраз своєчасно, в епоху молодого капіталізму та експансіоністсько-колоніальних апетитів. Робінзон іде в море, щоб розбагатіти, і книга закінчується здійсненням снів про золото. Звичайно, це робить Робінзона виразником загальних прагнень XVIII ст., але багато що в книзі, безперечно, виходить за рамки епохи. її ідеал самодостатності, боротьба самотньої людини з природою — це вічні теми. Роман люблять і досі, хоча слабка естетична культура його автора очевидна.

Сучасник Дефо — Джонатан Свіфт (1677—1745 рр.), хоч і носив рясу священика, не визнавав жодних релігійних забобонів (про це свідчить його книга про церковників "Казка бочки"). Будучи настоятелем найбільшого собору в Ірландії, Свіфт займався не стільки церковними справами, скільки політикою. Але ім'я його прославив роман "Мандри Гулівера". У влучній, часом алегоричній формі Свіфт висміяв усе в сучасній йому англійській дійсності: політичні порядки, ворогуючі релігійні табори і партії, "чисту науку", здичавілих від жадібності і користолюбства людей.

XVIII століття в англійській поезії — це шотландський поет Роберт Берне , життєрадісний, дотепний, часом пустотливий. У театрі панує комедія нравів , "весела комедія".

Школа "веселої комедії" підготувала прихід найвидатнішого англійського драматурга XVIII ст. Річарда Брінслі Шерідана (1751— 1816 рр.). Всі його комедії зажили успіху, та найбільше — "Школа лихослів'я". В ній викрито головний моральний порок тогочасного англійського суспільства — лицемірство.

В образотворчому мистецтві цього століття домінує тенденція розкриття нюансів почуттів і настроїв, ліризму і водночас аналітичної спостережливості (часом нещадної). Звичайно, це збагатило можливості мистецтва, але при цьому була втрачена універсальна повнота зображення духовного життя, як це бачимо у Рубенса, Веласкеса, Рембрандта.

Розвиток образотворчого мистецтва в Англії довго стримувався феодальними війнами та Реформацією. Пуританський рух XVII ст. з його іконоборчими ідеями аж ніяк не сприяв формуванню власної художньої традиції.

Англійське Просвітництво, як уже говорилося, йшло першим за часом, його гуманістичні ідеї (хоч і не такі революційні, як у Франції), вплинули на культуру, починаючи з 40-х рр. XVIII століття.

Головне досягнення англійського живопису XVIII ст. — портретний жанр. Цей жанр посідає одне з головних місць і в стінах Королівської Академії мистецтва — національної художньої школи, відкритої в 1768 р. і більш незалежної (як первісток буржуазної культури), ніж європейські академії на континенті.

Першим президентом Академії був Джошуа Рейнолдс (1723— 1799 рр.), живописець і теоретик, який обстоював класицизм, хоча в роботах тонко реагував на віяння часу, захоплювався колоритом Тиціана і Рубенса, багато чого в них навчився. Чимало робіт створив на історичні і міфологічні сюжети ("Немовля Геркулес, який душить змія" — картина замовлена у 80-х рр. Катериною II, прославляє перемоги Росії).

Другий великий портретист Англії XVIII ст. — Томас Гейнсборо (1727—1788 рр.). Якщо Рейнолдс показав раціоналістичну сторону просвітительської естетики, то Гейнсборо — емоційну. Тонке відчуття природи, музикальність художника визначили одухотвореність, мрійливість, тиху замисленість його персонажів.

Зростання незаперечного впливу буржуазії викликало інтерес до голландського реалізму. І художник Жан-Батіст Сімеон Шарден (1699— 1779 рр.), працюючи вже в руслі нових естетичних ідей, створив по суті нову систему живопису.