Гуманізм, його сутність, основні принципи та гуманістична культура

Використовуючи античну спадщину, інтелігенція не просто пасивно засвоювала староримську та давньогрецьку культуру, а переробляла її по-своєму, формуючи новий світогляд, протилежний світоглядові феодалізму, що панував до того. Друга назва нової культури, що зародилася в Італії - гуманізм - саме й свідчить про це. Гуманізм (лат. humanus - людський, людяний) - напрямок суспільної думки, який характеризується захистом свободи і гідності особистості, її всебічного розвитку. Гуманістична культура в центрі уваги ставила саму людину (homo - людина), а не божественне, потойбічне, як це було в середньовічній ідеології. У гуманістичному світогляді аскетизмові вже не лишалося місця. Земне існування визнавали самоцінним і реальним. Пізнання природи і людини оголошувалось суттю науки. На противагу песимістичним мотивам, що панували в світогляді середньовічних схоластів та містиків, у світогляді та настрої людей Відродження переважали оптимістичні мотиви; для них була характерна віра в людину, в світле майбутнє людства, в торжество людського розуму й освіти.

Культура Відродження невід'ємна від його гуманізму. Звільнення культури від опіки церкви; захист свободи думки; зруйнування перегородок між верствами і розкріпачення людської особистості - такі основні принципи гуманізму Ренесансу. Сутність гуманізму епохи Відродження - захист особистості і безмежна віра в особистість.

Культурні надбання епохи Відродження

1. В епоху Ренесансу зроблено цілий ряд великих наукових відкриттів, пов'язаних з розвитком торгівлі, мореплавства, будівництва, військової техніки. Внаслідок морських подорожей Христофора Колумба (1451-1506), Васко да Гами (1469-1524), Фернана Магеллана (1480-1521) було відкрито американський континент, доведено, що Земля має форму кулі, встановлено основні контури морів, океанів та суші. Революційний переворот стався в астрономії: польський астроном Міколай Коперник (1473-1543) у праці "Про обертання небесних сфер" (1543) обгрунтував геліоцентричну систему Всесвіту, поклавши початок звільненню природознавства від теології. Німецький учений Йоганн Кеплер (1571-1630) відкрив закони руху планет, які підтверджували і розвивали систему М. Коперника.

2. Були закладені основи теоретичної хімії, збагатилися науковими досягненнями геологія, ботаніка, медицина. Іспанський медик Мігель Сервет (1509-1553) дослідив мале коло кровообігу, передбачив існування невидимих кровоносних судин - капілярів. Були розроблені нові методи лікування хвороб, що виходили з межі християнських догматів у поясненні біологічної структури людини, закладені принципи матеріалістичного підходу до суті живих організмів.

3. Матеріальна культура епохи Відродження була збагачена бурхливим розвитком техніки, зокрема гірничої справи, металургії, суднобудування. Розвивалося ткацтво, гончарство, скловидування. У виробництво стали впроваджувати гідравлічні двигуни, токарні верстати, гірничі машини й механізми для підіймання вантажів, вентиляції рудників. Великий італійський художник, учений та інженер Леонардо да Вінчі (1452-1519) сконструював перші літальні апарати, розробив проекти парашута, захисних та гідротехнічних споруд. Німецький винахідник Йоганн Гутенберг (1394-1468) винайшов спосіб відливання шрифта і сконструював дерев'яний друкарський прес, поклавши початок книгодрукуванню в Європі, що відкрило широкі можливості для розповсюдження ідей гуманізму, досягнень науки і культури.

4. Значними досягненнями характеризується художня культура епохи Відродження. Саме в цей період у скарбниці світової літератури з'явилися твори таких митців слова, як Данте Алігієрі "Божественна комедія", Франческо Петрарка "Лист до нащадків"("На життя мадонни Лаури" , "На смерть мадонни Лаури"), Джованні Боккаччо "Декамерона", Франсуа Рабле "Гаргантюа і Пантагрюель", Мігель де Сервантес "Дон Кіхот", Фелікс Лопе де Вега "Собака на сіні", "Дівчина з глечиком", Уїльям Шекспір "Ромео і Джульєтта", "Багато галасу даремно", "Гамлет", "Отелло", "Король Лір" та інші.

5. Образотворче мистецтво епохи Відродження найбільшого розквіту набуло в Італії. Саме тут творили Леонардо да Вінчі "Таємна вечеря", "Мона Ліза" ("Джоконда"), Рафаель "Сікстинська мадонна", Мікеланджело - статуї "Давид", "Мойсей", статуї вмираючого і повсталого рабів, гробниці Медічі, розпис стелі Сікстинської капели, Джорджоне, Тіціан, Достатньо назвати лише ці імена, щоб стала зрозумілою велич, художня унікальність італійського мистецтва тих часів та його значення для подальшого розвитку світової культури.

У ХVІІ ст. настає криза ідей та культури Відродження, на зміну йому приходить епоха Просвітництва.

Типологія й періодизація культури Відродження.

1. Італійське Відродження в цілому характеризується послідовністю процесу духовного розкріпачення, виходом з-під влади церкви (як економічно, так і політично — саме цей процес отримав назву секуляризації), піднесенням у всіх сферах художньої творчості, появою нових жанрів у мистецтві. Італія справедливо вважається батьківщиною культури Відродження. Саме тут ця культура вперше заявляє про себе фактом появи книги прозових есе й ліричної поезії Данте Аліґ'єрі (1265-1321 рр.) "Нове життя" ("Уііа пиоуа"), цього першого в Європі літературного твору, виданого національною мовою.

2. Північне Відродження (країн, розташованих на північ від Італії: Нідерландів, Німеччини, Франції) відрізнялося більш стислим та інтенсивним, дещо "згорнутим" протіканням ренесансних процесів, переносом ренесансної проблематики з зовнішніх проявів (у формі пластичних мистецтв, видовищних форм культури) на вирішення внутрішніх питань віри, державності, права тощо. Північне Відродження починається в середині XIV й триває до кінця XVII ст.

3. Третій тип ренесансних культур представляють культури, що пережили лише часткове Відродження, "проживши" його за відносно короткий час — 40-70 років і в далеко не в повному обсязі навіть у порівнянні з Північним Відродженням. До такого типу ренесансних культур відносять культуру Англії, Португалії, ряду слов'янських країн: Чехії, Польщі, України.

Періодизація культури Відродження

1. Проторенесанс (друга половина ХШ — початок XIV ст.),

2. раннє Відродження (XIV — початок XV ст.),

3. зріле Відродження (XV — перша чверть XVI ст.),

4. Високе Відродження (перша чверть XVI — середина XVI ст.),

5. Пізнє Відродження (друга половина XVI — початок XVII ст.).

Характерні риси італійського Відродження.

Зазначені процеси розгортаються в Італії на тлі дуже розвинутої міської культури, що до середини XIII ст. виходить з-під влади церковників і світських феодалів, і завдяки насамперед гуманістам — університетським викладачам так званих циклу "людинознавчих" дисциплін: літератури, мови, філософії, історії, риторики, логіки, граматики і т.п. Найважливішим досягненням гуманістів стає їхня проповідь права особистості на широке задоволення всіх її потреб, на повний розвиток здібностей.

Отже, італійський Ренесанс "відроджував" не стільки власне античність, скільки своє уявлення про неї. У центрі духовних пошуків гуманістів знаходилася людина-творець (антропоцентризм), котрій найбільше дано богом і з якої він відповідно найбільше стягуватиме.

Однією з найяскравіших ознак італійського Відродження стало нове розуміння мистецтва й науки, заняття якими перестали вважатися не-достойними шляхетної людини. Тому в роздробленій на безліч карликових держав Італії, що розмовляла на різних діалектах, діячі мистецтв — Мазаччо, Леонардо да Вінчі, Микеланджело Буонаротті, Рафаель Санті, Донателло й багато інших — були настільки відомі, що їхні імена не потребували навіть прізвищ, аби бути впізнаними.

Свідомості ж широких народних мас цей переворот не торкнувся, тому в історії культури ренесансної Італії є й такі несвітлі сторінки, як поява численних єресей, що набували широкого поширення у нижчих верствах населення міст-комун.

Картина культури італійського Відродження була б неповною без розгулу Священної інквізиції й створення внутрішньої церковної поліції — ордена братів-єзуїтів (від латинської вимови імені "Ісус"), численних процесів проти єретиків і відьом (трактату "Молот відьом", випущеного ченцями Інститорисом і Шпренгером у середині XV ст. — в епоху зрілого Ренесансу...).

І все ж таки ця епоха увійшла в історію як подих свободи, як народження надії. Саме в трактатах діячів італійського Відродження вперше осмислено велику роль новаторства, декларовано необхідність створення чогось нового як виправдання людського існування. Саме італійські гуманісти зробили першу спробу наукового осмислення як попередньої культури, політики, державності, так і своєї (наприклад, Н. Мак'явеллі в трактаті "Государ"), створили модель нового суспільства, заснованого на ідеалі демократії й віри в Бога (утопія Томмазо Кампанелли "Місто сонця").

Прикметні риси Північного Відродження.

Північному Відродженню були притаманні кілька особливостей. По-перше, оскільки в Німеччині й Нідерландах роль міст була порівняно з Італією набагато меншою, набагато повільніше були й темпи розвитку ренесансних елементів у культурі ("живильним ґрунтом" для якої було, як уже вказувалося, саме міське життя). У цілому можна сказати: якщо Італія породжувала нове, то решта Європи його запроваджувала.

У феодально-селянській Європі ще більшою була розбіжність між культурною елітою й основною масою носіїв культури. Але саме тут було досягнуто рівновага між античними й середньовічними джерелами нового духовного руху. У Північному Відродженні важливішою виявилася не зовнішня "перебудова" поводження, побуту, почуттів, а глибокі внутрішні зміни поглядів на світ, а через них — і взаємин між людьми, між людиною й суспільством, а пізніше — між людиною й Богом, що знайшли вихід у могутньому релігійному русі Реформації. Незважаючи на велику кількість технічних відкриттів, серед яких і винахід друкарства німцем Й. Гутенбергом, і розвиток металоплавильних та металообробних технологій, склодувного ремесла, і розповсюдження вітряних млинів.

Одне з найважливіших відкриттів зроблене культурою Північного Відродження в сфері політико-економічній. Це так зване магдебурзьке ("німецький") право — право міст, що жили на основі самоврядування, вільних економіко-політичних об'єднань, навіть вибору князів-сюзеренів. Магдебурзьке право стане джерелом створення європейських цивільних кодексів Нового часу.

Тема: Культура епохи Відродження

Мета: дати поняття про зміни в культурному житті та мистецтві, пов’язані з епохою Ренесансу, виявити, як вплинули ці зміни на подальший розвиток культури.

Опорний конспект

У ХІV-XVI ст. у суспільному та культурному житті Європи відбулися істотні зміни, які що дістали назву Ренесанс або Відродження. Вперше цей термін запровадив Джорджіо Вазарі, італійський митець і біограф ХVI ст., він вживається для визначення перехідної епохи в історії європейської культури від Середньовіччя до Нового часу. В епоху Відродження у свідомості людей з’являється нове світорозуміння. Воно формує менталітет, принципи людської поведінки, способи життя і творчості – як наукової, так і художньої. Ренесансний світогляд відрізняється від світогляду попередніх культурних епох тим, що поряд з Богом було поставлено людину, яка урівнювалась з ним здатністю до творчості. Творчість позначила всі сторони людського життя і стала духовною суттю епохи.

В основі світогляду Ренесансу – гуманізм, тобто, усвідомлення величі та безмежних можливостей людини, визнання її цінності як особистості, її права на вільний розвиток і виявлення своїх здібностей.

В суспільстві зароджується новий клас – буржуазія, який прагне створити власну ідеологічну систему, міста починають визначати спрямованість розвитку культури.

Культуру Відродження умовно поділяють на чотири періоди:

Проторенесанс – кінець ХІІІ – початок ХІV ст.

Раннє Відродження (кватроченто) – кінець ХІV-XV ст.

Високе Відродження (чінквеченто) – XV – 40-і рр. XVI ст.

Пізнє Відродження – XVI-XVII ст.

Загальний інтерес до релігії в цей час зменшується, розвивається світське мистецтво і раціоналістичне наукове мислення. Це супроводжується підвищеним інтересом до історії античності та її культурної спадщини. Спочатку процес торкався лише літератури та філософії, згодом ідеї Ренесансу приходять в архітектуру та образотворче мистецтво.

Ренесанс охопив майже всі країни Європи, але в одних він почався раніше, в других пізніше, і виявив себе по-різному. Першою на шляху Відродження була Італія, де античні традиції ніколи не вмирали остаточно. Іноді батьківщину Ренесансу визначають ще точніше: це м. Флоренція в Середній Італії.