Тема 8. Європейська культура хіх-хх ст.

1. Європейська культура хіх ст..

У ХІХ ст. європейська культура Нового часу вступає в пору зрілості, час бурхливого розвитку. ХІХ століття більшою мірою, ніж попередні століття, було насичене подіями в політичному, соціальному, економічному й культурному житті. У ньому поєдналися протилежні за внутрішньою сутністю тенденції:

- індивідуалізм і демократизація форм культури,

- романтичне світовідчуття й реалістичне сприйняття життя,

- розвиток буржуазної культури й пролетарізація широких верств населення.

У більшості країн Європи затверджується капіталістична система господарювання з властивими їй формами економічних та політичних відносин. У ХІХ ст. створюються величезні колоніальні імперії Англії, Іспанії, Франції, Голандії. Боротьба за перерозподіл колоній, в якійнайбільш активну роль виконувала Німеччина, призвела до першої світової війни.

У капіталістичних країнах збільшується машинне будівництво, прискорюються темпи науково-технічного прогресу. Результатом зближення науки, техніки й виробництва стала промислова революція кінця ХVІІІ-початку ХІХ ст. Вона створила індустріальне енергетичне суспільство, оскільки застосування парового двигуна сприяло тому, що енергія стала найважливішим ресурсом для суспільства.

Енергетичну проблему вирішували вчені й винахідники ХІХ ст. Так, у 1882 американський винахідник Т. Едісон збудував першу теплову електростанцію у Нью-Йорку, а в 1896 році дала струм найбільша гідроелектростанція – Ніагарська.

Відбувається серія технічних відкриттів і принципових удосконалень у металургійній галузі. Різке зростання виробництва чавуну й сталі підштовхнуло до винаходів Г. Бессемера (1856), С. Томаса (1878) і П. Мартена (1864). Як зауважував П. Сорокін, у цей час зроблено відкриттів і винаходів більше, ніж в усі попередні разом взяті століття, а саме 1852-1857! Підгрунтям такого успіху була наука.

Місце науки в культурному житті ХІХ ст. залишається важливим. Наука - класична система знань, основні ідеї і принципи якої вважаються остаточно встановленими й непорушними істинами. Епохальний характер має відкриття Г. Менделя, який заснував нову науку – генетику. У біології виникає клітинна теорія, теорія еволюції видів. Висновки Ч. Дарвіна з аналізу розвитку живої природи мали величезний вплив на духовну атмосферу ХІХ ст.

«Природа не храм, а майстерня, а людина в ній – робітник,»- цей вислів літературного героя відтворює сенс ділового ХІХ ст.

Характерні риси:

1. Швидка зміна техніки та технології завдяки систематичному використанню у виробництві наукових знань.

2. Науково-технічна революція, що відбулася, докорінно змінює взаємовідносини людини та природи, місце людини в системі виробництва.

3. Предметне середовище, штучно створене людиною, в якому вона діє постійно, прискорено поновлюється. Від цього зростає динаміка соціальних зв’язків. Відбувається їхня швидка трансформація. Іноді протягом одного-двох поколінь відбуваються зміни способу життя та формування нового типу особистості. На базі техногенної цивілізації пізніше формуються два типи суспільства – індустріальне й постіндустріальне.

4. Схематизм, доцільність, стандартизація, наука, епоха масової культури, де немає індивідуальності, відсутня душа, динамічнічсть, активність, націленість на отримання вигоди стають культурними нормами людської поведінки, засадами нової моралі.

У філософії ХІХ ст.розвивається діалектика. У науку поступово входять принципи історизму й еволюціонізму, що спростували «механістичне природознавство» і дозволили розглядати світ у розвитку, а людину й суспільство як історично мінливе утворення.

Серед соціально-економічних змін слід назвати ще швидку урбанізацію. Протягом століття понад 60 млн. селян переселилися до міст. Суспільство ознайомилося з новими засобами транспорту і зв’язку, збереження і передачі інформації. Підвищується загальноосвітній рівень населення, грамотність стає загальною культурною нормою. У багатоьх країнах Європи переважають світські настанови в організіції народної освіти. Слабшає контроль церкви над системою освіти.

Зміни матеріального середовища існування сприяли корінним змінам у свідомості людини. Приходить розчарування в ідеях Просвітництва, які не підтвердилися практикою великих історичних зрушень на зламі ХVІІІ – ХІХ ст.ст. Замість цього з’явилося масове захоплення історією. Вона стає інструментом для перевірки досконалості суспільних теорій. ХІХ ст. захопилося теорією так само, як ХVІІІ ст. було в захваті від філософії, ХVІІ ст. – від природничих наук.

Посилюється критика окремих просвітницьких концепцій, зокрема ідеї «природних прав людини». Основою законів має бути не природне право, - стверджують суспільствознавці ХІХ ст., - а принцип «найбільшого щастя для найбільшої кількості людей». І це можливо завдяки суто егоїстичним діям підприємців, які і самі збагачуються, і корисні для всього суспільства.

Світоглядні і життєві позиції створили засади для філософії позитивізму. Її засновником вважається О. Конт. Соціальною базою позивітивізму стала буржуазія, що все більше втрачала свою колишню революційність і прагнула стабільної сталості, спокою. Позивітивізм рішуче заперечував революції, орієнтував на еволюційний, поступовий розвиток природи і суспільства. Нова філософська концепція виражала нові принципи мислення.

Виникають напрямки духовної кільтури, опозиційні філософії позитивізму і Просвітництва. На зміну впевненості людини в абсолютних істинах приходить зовсім нове світосприйняття – романтична іронія.

Романтизм – широкий культурний рух у країнах Західної Європи, що сформувався на межі ХVІІІ-ХІХ ст. і проіснував до середини ХІХ ст. Романтизм виник на грунті незадоволеності дійсністю після Великої французької революції, у результаті кризи ідеалів Просвітництва й раціоналістичного мислення. Це не тільки художній напрямок, це склад думок, світовідчуття, ідеологія і психологія значної частини суспільства (головним чином, творчої інтелігенції). Утворившись як цілісна культура, Романтизм був подібний у цьому відношенні до Ренесансу й Просвітництва.

Романтизм – це особливий культурно-історичний тип, що охоплював найрізноманітніші явища – від моди до політики та філософії. Але їх усіх поєднує одне: конфлікт з дійсністю, що заперечувалася з позицій вищого ідеалу. Романтизм може бути революційним, консервативним, реакційним.

Романтизм виступає як консервативна реакція на Просвітництво, у багатьох відношеннях протилежний йому. Якщо Просвітництво носило яскраво виражений антифеодальний характер, то ідеологія романтизму була антибуржуазною. Якщо основою Просвітництва був раціоналізм, а розум вважався критерієм істини, то романтизм узяв під сумнів безмежність можливостей розуму і віддав пріоритет почуттю. Показова теза романтиків: «Розум може помилятися, почуття – ніколи».

Романтизм протиставляє особистість суспільству, висуває концепцію людини-індивідуаліста. Людина, вільна людська індивідуальність стають центральною проблемою романтичного сприйняття, що поєднує їх з ідеями Просвітнцтва. Філософську інтерпретацію в романтизмі здобуває ідея політичної волі. Іронію й протест у романтиків викликає будь-яка спроба регламентувати людську думку, життя, вчинки. Романтичний герой знаходиться у стані конфлікту не тільки із суспільством, але часто і з самим собою. Особливий інтерес у творчості романтиків виявляється до трагічних особистостей – геніїв, безумців, бунтарів, що здатні боротися із силами зла, протистояти авторитету сили.