
- •17 Квітня 2014 р. Буде семінар з теми «Культура епохи Відродження».
- •Тема 6. Культура епохи Відродження
- •Основні парадигми інтерпретації культурно-історичного феномену «Ренесанс»:
- •Гуманізм, його сутність, основні принципи та гуманістична культура
- •Архітектура
- •Високе Відродження
- •Пізнє Відродження
- •Тема 7. Культура епохи Нового часу і Просвітництва
- •1. Культура Нового часу.
- •Особливості нового світогляду епохи Нового часу:
- •2. Культура бароко.
- •3. Класицизм як мистецтво героїчної громадянськості.
- •4. Раціоналістична картина світу і людини.
- •5.Стиль рококо як мистецтво "галантної доби".
- •Епоха Просвітництва та її основні риси
- •Характерними рисами Просвітництва є:
- •Культура епохи Нового часу і Просвітництва
- •1. Особливості культури епохи Нового часу.
- •2. Розвиток мистецтва епохи Нового часу.
- •3. Художні стилі Нового часу
- •4. Просвітництво та його характерні риси.
- •Тема 8. Європейська культура хіх-хх ст.
- •1. Європейська культура хіх ст..
- •2. Європейська культура хх ст..
- •Тема 8. Європейська культура хіх ст.
- •Тема 8. Європейська культура хХст.
- •1. Модернізм як доба у культурі.
- •1.1. Модернізм у літературі та театрі.
- •1.3. Театр
- •Основні течії модерністського мистецтва.
17 Квітня 2014 р. Буде семінар з теми «Культура епохи Відродження».
Тема 6. Культура епохи Відродження
Проблема епохи Відродження в сучасній культурології.
Ренесанс (Відродження)-- перехідна епоха від середньовічної культури до культури Нового часу. Він у точному розумінні слова стосується лише Італії XV --XVI ст. Нова епоха трансформувалась, орієнтуючись на відродження античного стилю мислення і чуттєвості. Звідси, власне, і започаткована назва Ренесанс, або Відродження.
Ренесанс охоплює близько чотирьох століть, хронологічно XIII -- XVI ст. Розвиток ренесансної культури, витоки якої пов'язані з Італією, зумовлює розклад феодальних і становлення ранньокапіталістичних суспільних відносин.
Соціальну основу Відродження визначає:
- піднесення італійських вільних міст-комун, які активно прилучалися до торгівлі між Європою та Сходом;
- утверджувалося нове розуміння світу, зв'язків природи, суспільства і людини;
- відбувалося становлення нового типу особистості -- розкріпаченої індивідуальності, якій властиві почуття свободи, самоцінності, розмаїття внутрішнього світу.
Найважливішими рисами ренесансної культури є:
- розвиток індивідуалізму, емансипація особистості, внаслідок чого "героєм епохи" стає сильна, героїчна особистість;
- це світська культура і водночас світогляд, що визнавав пріоритетними земні уподобання людини (тобто перенос культурних інтересів зі сфери вищого (небесного) світу, з області сакрального до матеріальних проявів життя);
- його ідеологією стає гуманізм, який, спираючись на ідею антропоцентризму, розглядав людину, як центр Всесвіту, частину природи, найдосконаліше її творіння, а весь навколишній світ – творіння рук людини;
- піднесення значення краси, насамперед чуттєвої;
- глибоке пізнання природи, людини, космосу характерне майже для всіх представників Відродження;
- різнобічна освіченість митця, його обізнаність у різних галузях наукових знань, зокрема математиці.
- стихійне самоутвердження людської особистості в її творчому відношенні до навколишнього світу і до себе самої;
- сплеск художньої творчості, насамперед у царині пластичних мистецтв (живопис, скульптура);
Основні парадигми інтерпретації культурно-історичного феномену «Ренесанс»:
1) доба Відродження є цілком самостійним, якісно новим етапом в історії європейської культури, що наслідує Середньовіччю, але при цьому залишається ментальною протилежністю останнього як культурно-історичний феномен, споріднений з греко-римською античністю;
2) Ренесанс являє собою останню стадію розвитку Середньовіччя, квінтесенцію всього виробленого й усвідомленого європейською культурою за десять середньовічних століть (видатний голландський культуролог Й. Хейзінга називає Ренесанс "осінню Середньовіччя");
3) Ренесанс — епоха переходу від Середньовіччя до Нового часу з усіма властивими такому "мосту" протиріччями, непослідовністю, регресивними проявами (наприклад, феномени Реформації й Контрреформації, секуляризації й інквізиції тощо).
Культура епохи відродження
Відродження, або Ренеса́нс— культурно-філософський рух кінця Середньовіччя — початку Нового часу, що ґрунтувався на ідеалах гуманізму та орієнтувався на спадщину античності. Відродження, термін для означення цілої епохи в культурному розвиткові країн Європи. В Італії - це XIV - XVI ст., в інших країнах Західної і Центральної Європи - середина XV - кінець XVI ст. Термін "рінашіта" (відродження), який вперше ввів італійський живописець і історик мистецтва Дж. Вазарі в середині XVI ст., означає нову фазу в історії мистецтва, яке відродило після середньовічного "занепаду" античні норми прекрасного. Тому Ренесанс до певної міри є еталоном культурного розвитку у світовій історії, який можна порівняти з VIII—V ст. до н. е. в Елладі. Відродження стає синонімом духовного піднесення.
Періодизація культури Відродження:
1) Проторенесанс (ост. третина ХІІІ—XIV ст.), коли виникають перші ознаки якісних змін культурного процесу (початок творчості Данте, Петрарки, Бокаччо);
2) раннє, або кватроченто (поч. XIV —90-ті роки XV ст.) — живопис Джотто, Донателло, Ботічеллі, Пізано;
3) високе, або чінквеченто (90-ті роки XV ст. — поч XVI ст.) — у Середній Італії це — Леонардо да Вінчі, Рафаель, Мікеланджело, у Венеції — Тіціан, Джорджоне, Веронезе, Тінторетто;
4) пізнє Відродження (40-ві роки XVI ст. — поч. XVII ст.).