44

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ АВІАЦІЙНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра менеджменту зовнішньоекономічної діяльності підприємств

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни «Зовнішньоекономічна діяльність підприємств»

Варіант № 0

Виконала: студентка гр. ФМЛ

Мороз Маргарита Андріївна

Перевірила: Данілова Е.І.

Київ 2014 рік

ЗМІСТ

1. Стимулювання експорту……………………………………………………..…......3

1. Поняття стимулювання експорту………………………………………………..…3

2. Шляхи стимулювання експорту………………………………………………........6

3. Програми, які здійснює Україна для стимулювання експорту…….……………..8

4. Шляхи стимулювання експорту в світовій практиці………………….……........10

Висновки……………………………………………………………………………..….12

2. Базисні умови поставки…………………………………………………………………....13

3. Види вільних економічних зон……………………………………………………………22

4. Особливості здійснення іноземного інвестування в Украї…………………………......24

4.1.Характеристика проблеми іноземних інвестицій в Україні………………….....24

4.2.Поняття та особливості іноземного інвестування……………………………….25

Висновки…………………………………………………………………………….....33

5. Кредитування в зовнішньоекономічній діяльності, його види ………………………34

ВИСНОВОК……………………………………………………………………………39

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ ………………………………………....40

1.Стимулювання експорту

1.1. Поняття стимулювання експорту

Поняття стимулювання експорту з'явилося наприкінці XIX ст., заклавши основи формування державної політики стимулювання експорту як складової зовнішньоекономічної політики. Причинами такої появи можна вважати численні кризи надвиробництва у провідних країнах світу та формування у деяких країнах неомеркантилістської торгової політики.

Наукове дослідження проблеми стимулювання експорту має складну історію, що призвело до розбіжностей у визначенні його поняття, видів, завдань та інструментів 2. По-перше, з розвитком світової економіки, зміною світових конфігурацій соціально-економічних систем відбувається поступове переосмислення змістового наповнення поняття стимулювання експорту. По-друге, у 70-х - середині 80-х років минулого століття експортна діяльність великою мірою почала замінюватися формами прямого освоєння ринку через іноземні дочірні компанії, а також непрямими формами (ліцензування, спільні підприємства і т. д.), що призвело до значної переорієнтації наукових досліджень у напрямі цих форм міжнародної діяльності. Лише наприкінці 80-х років англо-американська економічна школа відновила теоретичні та емпіричні дослідження експортної діяльності як домінуючої стратегії входження на зарубіжний ринок. Пізніше до таких досліджень активно підключилася і німецька школа. По-третє, поняття стимулювання експорту внаслідок тимчасового призупинення активних досліджень проблематики експортної діяльності визначалося і використовувалося у інших дослідженнях, що стосувалися проблеми стимулювання експорту. Це, поряд з історично зумовленою необхідністю модернізації поняттєвого апарату, визначило відмінність підходів до означеної проблеми.

Так, одна з нових дефініцій під стимулюванням експорту розуміє всі заходи з організації зовнішньої торгівлі. Практична недоцільність і неможливість застосувати її випливають з того, що, по-перше, вона не виключає сферу стимулювання імпорту як складової частини зовнішньої торгівлі, а по-друге, не розрізняє загальноекономічні заходи і специфічні, спрямовані на експорт державні інтервенції.

Точніше визначення дає німецький професор Р. Хенцлер, який у поняття стимулювання експорту вкладає сукупність усіх засобів і заходів, які застосовуються владною стороною з метою підтримки вітчизняних експортних галузей в їх зусиллях встановити відносини з іноземними ринками збуту, отримати та виконати експортні замовлення 4. Але при цьому з обсягу поняття виключаються усі засоби і заходи, які не мають чіткого спрямування на виняткове стимулювання експорту. Підкреслення неопосередкованості, на перший погляд, здається доцільним, однак призводить до небажаного виключення стимулюючих експорт побічних ефектів державних інтервенційних заходів. З огляду на те, що держава часто намагається приховати заходи стимулювання експорту і це ускладнює визначення фактичної цілеспрямованості державних інтервенцій, підкреслення неопосередкованості стимулюючих заходів слід вважати слабким місцем поняттєвого апарату.

Німецький дослідник Г. Віліцький визначає стимулювання експорту як сукупність таких заходів, що дають окремим експортерам стимул до підвищення їх експортного обороту . Таким чином, передумовою є існування експортерів як споживачів стимулюючих заходів, хоча цей принцип не завжди дотримується у подальшій класифікації таких заходів. Крім того, пропонується обмежитися лише тими заходами, які мають характер спеціальної допомоги експортерам (фінансова і кредитна допомога, участь у виставках, ярмарках тощо). До уваги беруться, фактично, додаткові проблеми менеджменту, зумовлені культурними відмінностями експортної і внутрішньої економічної діяльності, а особливо - специфічними ризиками зарубіжної діяльності. Варто зазначити, що міжнародні заходи (укладання торговельних і платіжних договорів, договорів про режим найбільшого сприяння, угод про правовий режим представництв і про уникнення подвійного оподаткування) виключаються із складу стимулюючих. Те саме стосується і розбудови транспортної мережі, послуг банків і експедиційних контор.

Швейцарський професор Д. Лефевр до стимулювання експорту відносить державні заходи, що здійснюються з чітко вираженою або класифікованою як така метою фізичного і (або) вартісного підвищення експорту. Ті стимули, які не цілеспрямовано, але все ж безпосередньо впливають на окремих експортерів, підвищуючи їх експорт, таким чином виключаються з поняттєвого апарату.

Подібно до цього описує поняття стимулювання експорту і В. Глаштеттер, який під ним розуміє в широкому плані всі державні заходи, здатні підвищити фізичний і вартісний обсяги експорту через зниження експортної ціни або інших пов'язаних з ним витрат . Безпосередній і винятковий характер заходів щодо підприємств-експортерів є обов'язковою передумовою.

Найбільш прогресивним з точки зору сучасного соціально-економічного устрою світу є визначення поняття стимулювання експорту, яке дав німецький дослідник, професор Бамберзького університету, доктор Й. Енгельхард. Стимулювання експорту він описує як сукупність інструментів і заходів переважно державного або напівдержавного характеру, що слугують фізичному (вартісному) підвищенню експорту або трансформації неекспортуючих підприємств у експортуючі8.

З усього зазначеного можна зробити висновок, що в теоретичному розумінні політика стимулювання експорту є важливою невід'ємною частиною зовнішньоекономічної політики держави, спрямованої на збільшення обсягів експорту і як наслідок функціональної відкритості економіки.