4. Економічна політика царизму

- розвиток в Україні тих галузей, для яких не було потрібних умов в Росії (цукрова промисловість) або постачала сировину для російських підприємств;

- штучна затримка розвитку тих галузей, що створювали конкуренцію російським підприємцям (текстильної, бавовняної);

- переробка української сировини відбувалася переважно за межами України;

- вилучення капіталу з України шляхом продажу на її території російських товарів.

Особливості й перебіг промислового перевороту

З початку 60-х років у якісну нову фазу вступив промисловий переворот. Виробництво швидко машинізується. Істотні зрушення відбулися на старих мануфактурних виробництвах (суконна промисловість, цукроваріння). Дещо пізніше технічний прогрес прийшов у важку промисловість. Остаточно промисловий переворот в Україні завершився у 80-ті роки XIX ст.

Іноземний капітал та його роль

Французькі, німецькі, бельгійські, англійські підприємці захопили протягом 2 половини 19 ст. ключові позиції у провідних галузях промисловості України: вугледобувній, гірничорудній, металургійній на сільськогосподарському машинобудуванні.

Англійський підприємець Юз (засновник Юзівки = Донецьк) за 25 років діяльності в Україні вивіз до Англії 25 млн. карбованців золотом.

Формування українського індустріального району

У 60-90 роки сформувався Український індустріальний район, що включав такі промислові центри загальноімперського значення: Донецький вугільно-металургійний, Криворізький залізорудний, Нікопольський марганцевий.

Україна стала вугільно-металургійною базою Російської імперії.

Розвиток промисловості, залізничне будівництво різко підвищили попит на метал. У кінці 19 ст. почалася розробка нових покладів залізної руди. На Україну з Уралу переміщується центр її видобутку.

В Україні найбільших успіхів досягли 3 галузі: вугледобувна, гірничорудна і металургійна. Інші ж стояли на місці. Певний виняток становили тільки сільськогосподарське і транспортне машинобудування. Головними осередками сільськогосподарського машинобудування були Олександрівськ (Запоріжжя), Харків, Одеса, Бердянськ, Херсон, Миколаїв, Київ.

Транспортне машинобудування було зосереджене в Харкові, Луганську, Миколаєві тощо. Зокрема, у Харкові і Луганську виготовлялися паровози.

Будівництво залізниць

У 1863 р. започаткували спорудження першої залізничної лінії від Балти, повітового міста Подільської губернії, до Одеси, довжиною 200 км (Одеса-Балта). У 1866 тут почався вже регулярний рух. На кінець 80-х років в Україні була створена ціла система залізниць.

Водний транспорт

З середини 19 ст. на Дніпрі почали використовувати пароплави, яких через півстоліття було вже 400.

Великого значення для економічного розвитку України набував морський торговий флот. Азово-Чорноморський басейн був південними морськими воротами імперії.

Формування нових соціальних груп

З’являються нові соціальні групи. Посилюється суспільна роль підприємців (буржуазії) та найманих робітників (пролетарів).

Ці соціальні верстви в Україні були багатонаціональними за складом. Але в найважливіших галузях промисловості – вугільній, гірничорудній і металургійній – переважали робітники-росіяни, що прийшли в України з центральних районів імперії. Зі свого боку українські селяни не поспішали на промислові підприємства (за винятком цукрових заводів).

Найбільш відомими українськими підприємцями були брати Терещенки, Харитоненко, Яхненко, Демченко, Алчевський та ін..

Міста

У 1900 р. в Україні виділялося 4 великих центри: Одеса - торгово-промислове місто з населенням 400 тис. осіб; Київ – центр внутрішньої торгівлі, машинобудування, адміністративного управління та культурного життя, що налічувало 250 тис. мешканців; Харків – 175-тисячне місто, в якому зосереджувалося торгівля й промисловість Лівобережжя, та Катеринослав – промисловий центр Півдня, населення якого становило 115 тис.

Лише трохи більше 5% українців проживало у містах, тоді як відповідний показник росіян, які жили в Україні, становив 38%, для євреїв – 45%.

Торгівля

Щодо зовнішньої торгівлі, то Україні належало провідне місце у хлібному експорті Російської імперії. В цілому в загальноросійському експорті зерна доля України становила 42%.

Залишки кріпацтва

Найпомітнішим втіленням і найміцнішою опорою залишків кріпацтва в аграрному ладі було поміщицьке землеволодіння.

Іншим проявом залишків кріпацтва була нерозмежованість землекористування і сервітути – спільне користування селянами й поміщиками лісами, луками, вигонами, водопоями та іншими угіддями.

Проявом кріпосницьких пережитків було збереження з 1861 до 1883 р. досить численної категорії тимсчасовозобовязаних селян.

Розвиток товарного рільництва і тваринництва

Чітко окреслилися відповідні райони. Зростання попиту на хліб на внутрішньому і зовнішньому ринках разом з появою сітки залізниць перетворило на район торговельного зернового господарства Степову Україну.

Потужне цукробурякове виробництво розвинулося на Правобережжі. Там на початок 20 ст. розміщувалося 75% засіяних цукровими буряками земельних площ імперії.

«Цукровими королями» стали такі великі заводчики, як Бобринські, Бродські, Браницький, Потоцький, Терещенки, Харитоненки.

1887 р.-виникнення цукрового синдикату

Застосування техніки в сільському господарстві

Найуспішніше цей процес розвивався у Степові Україні.

Соціальне розшарування селянства

Заможні селяни відігравали дедалі активнішу роль у сільськогосподарському виробництві(15%). Селяни середнього достатку (середняки), яких було близько 25%. Решта ж селян належало до бідняків.

Поширення вільнонайманої праці

У 1900 р. у землеробстві України ( в поміщицьких і селянських господарствах) було зайнято близько 1 млн. постійних робітників і близько 200 тис. поденних батраків. Найбільше вільнонайманих робітників було зосереджено в Південній Україні.

Аграрне перенаселення і переселенський рух в Україні

Незважаючи на величезні масштаби селянських відходів на заробітки, в українському селі в останні десятиліття 19 ст. залишалася безліч вільних робочих рук. Однією з найважливіших причин цього було селянське малоземелля – прямий наслідок несправедливої реформи 1861. Але були також інші причини. Ситуацію дуже ускладнював демографічний вибух другої половини 19 ст., який переживала тоді більшість країн Європи. В Україні чисельність населення за неповні 40 років зросла на 72%.

Демографічний ріст загострював земельну проблему. У селі з’явився надлишок робочої сили (аграрне перенаселення). В пошуках джерел існування українські селяни почали покидати рідні місця й переселятися на малозаселені землі імперії.

Спочатку селяни їхали на південь і схід – Кубань і Волгу. Після 1881 р. селянські українські маси посунули на схід ще далі, в Сибір і аж до Тихого океану.