Українські землі у складі Російської імперії в другій половині XIX ст.

Блок А

1) Соціально-економічне становище Наддніпрянської України в умовах кризи феодально-кріпосницької системи господарювання в середині 19 ст. Кримська війна і загострення соціально-економічної ситуації.

2) Селянська реформа 1861 р. та її здійснення в Україні.

3) Адміністративно-політичні реформи 1860-х - 1890-х рр.

4) Економічний розвиток Наддніпрянської України. Соціальні зміни в Наддніпрянській Україні.

5) Національна політика російського царизму щодо України в другій пол. 19 ст.

6) Український громадівський рух напр. 1850-х - 1860-х рр. В. Антонович.

7) Польське повстання 1863-1864 рр. та Україна.

8) Український громадівський рух у 1870-х - у 1890-х рр. М. Драгоманов.

9) Братство тарасівців. Загальна українська безпартійна організація (Всеукраїнська загальна організація)

10) Російський громадсько-політичний рух народників в України. "Чигиринська змова"

1-2.Соціально-економічне становище Наддніпрянської України

Необхідність пристосування самодержавства Російської імперії до потреб капіталістичного розвитку привела до проведення в 60-70 рр. 19 ст. царським урядом державних реформ.

Причини проведення царизмом реформ об'єктивний та суб'єктивний характери.

Важливими економічними чинниками, що викликали реформи були:

- криза феодально-кріпосницької системи господарювання;

- відкриття чорноморських портів і дедалі активніша участь землевласників у світовій торгівлі;

- зростання кількості збанкрутілих поміщицьких господарств;

- наростання соціальної напруженості; селянські повстання та виступи фактично створили революційну ситуацію. В Україні протягом 1856-1860 рр. відбулося 276 селянських виступів, у яких взяло участь 160 тис. осіб. Найбільшими з них були "Київська козаччина" (1855) та "Похід у Таврію за волею" (1856).

- пожвавлення громадської активності, пов'язане з приходом до влади нового царя - Олександра II, та сподівання прогресивної інтелігенції на пом'якшення суворого режиму, заведеного попереднім царюванням;

- поразка Росії в Кримській (Східній) війні (1853-1856). Шок, який викликала у царського уряду ця поразка, був вирішальним поштовхом, котрий змусив його визнати потребу негайних реформ.

У 1853 році російський цар Микола 1 з метою посилення впливу на Балканський півострів, встановлення контролю над протоками Босфор і Дарданелли й перетворення Чорного моря у внутрішнє російське море розв’язав війну з Туреччиною. Росія опинилася в міжнародній ізоляції, а на боці Туреччини виступили Англія та Франція. У 1854 році, коли англійський та французький флоти увійшли в Чорне море, війну було перенесено переважно на територію України – в Крим.

349 днів – до кінця серпня 1855 року – англо-французькі війська намагалися штурмом оволодіти Севастополем. Під час оборони Севастополя відзначилися видатні воєначальники В. Корнілов, П. Нахімов, В. Істомін, Є. Тотлебен. Масовий героїзм виявило населення міста і українські солдати та матроси Ф. Заїка, І. Демченко, Г. Шевченко.

В березні 1856 року Росія підписала у Парижі мир на невигідних для неї умовах. Її позбавили права мати військово-морський флот і фортеці на Чорному морі, Росія втратила Північну та частину Південної Бессарабії, заселених переважно українцями.

Умови визволення селян 45 губерній Російської імперії з-під кріпосної залежності було викладено в законодавчому пакеті так званих "Положень 19 лютого", які складалися з Маніфесту 19 лютого 1861 р. та 19 окремих законодавчих актів ("Положень" і "Додаткових правил").

Згідно з Маніфестом мільйони селян, що належали поміщикам, отримали можливість вийти з кріпацтва, в умовах Росії - майже рабського становища.

Селяни оголошувалися особисто вільними і ставали, отримували всі права, що надавалися законами імперії, у тому числі право власності та інші права (торгівля, промисловість, нерухомість, суд і т.д.)

Реформа ліквідувала владу поміщика над селянином, розширила сферу дії общинної демократії, юридично узаконила поняття "сільське товариство".

Вводилося селянське самоврядування в межах волості, в рамках якого селяни самостійно, під керівництвом виборних вирішували питання повсякденного життя.

Общинна земля не могла відчужуватися, не підлягала купівлі-продажу. А землю, власником якої селянин не був, він мав викупити у поміщика. Викуп був обов'язковим. Якщо селянин відмовлявся викупати землю, уряд примусово стягував платежі.

Але, ставши вільними, селяни залишалися "нижчим станом". Вони сплачували подушний податок (до 1866), відбували рекрутчину, не були аж до 1904 вільними від фізичних покарань. Від усього цього були звільнені дворянство, купецтво, духовенство. Протягом 9 років після оголошення реформи селяни не мали права відмовлятися від наділу, а значить залишити село.

Селянські наділи

При скасуванні кріпосного права поміщики були зобов’язані відвести селянину наділ, від якого останній не мав права відмовитися. Розмір наділу визначався "добровільною" угодою між селянином і поміщиком, але в межах норм визначених законом для певної місцевості. В Україні, де поміщики хотіли залишити собі якнайбільше землі, норми наділів були малі. При цьому поміщик сам визначав, де дати наділ, що, по суті, прирікало селян на отримання гіршої землі. В селянський наділ, як правило, не включалися ліси.

Якщо селянин до реформи користувався більшою кількістю землі, ніж тепер мав право отримати у власність, то різницю у нього "відрізали". Ці землі так і назвали - відрізки. В Лівобережжі та Степовій Україні відрізали майже третину загальної площі селянського землекористування.

До укладення викупної угоди з поміщиком селяни вважалися тимчасовозобов’язаними і за користування наділами змушені були виконувати старі повинності - оброк чи панщину. Оскільки до реформи в Україні переважала панщина, більшість тимчасовозобов’язаних відбувала її. Категорія тимчасовозобов’язаних селян була ліквідована лише через 20 років.

Несподівані обставини примусили царизм внести корективи в закон про селянську реформу на Правобережній Україні. Там черговий раз вибухнуло польське антиросійське постання. Прагнучи знайти опору серед місцевих українських селян, царський уряд пішов на деякі поступки в земельному питанні. У цьому районі селянам навіть прирізали землі.

Викупна операція

Спеціальне "Положення про викуп" розрізняло право викупу садибних ділянок землі і право польового наділу. Садибні ділянки землі селянин міг викупити в будь-який час, але тільки тоді, коли не мав недоїмок. При цьому розмір викупної суми або визначався угодою, або відповідними пунктами "Положення". Отже питання про викуп наділу цілком залежало від поміщика.

При визначенні суми у основу було покладено не ринкову ціну землі та прибуток, а розмір тогочасних повинностей селянина в поміщика. У середньому в Україні викупна ціна землі перевищувала ринкову майже в 4 рази. Селяни лише в окремих випадках були спроможні сплатити всю суму викупу відразу. Тому держава взяла на себе проведення викупу. 80% потрібної суми держава давала селянам ніби в борг, сплачуючи її за них поміщикам. Протягом 49 років селяни повинні були повертати державі її позику з відсотками (припинилося лише у 1906).

Державні селяни

Слідом за скасуванням кріпацтва була проведена реформа державних селян, які в Україні становили понад третину всього селянства. Частина з них, козаки Чернігівської і Полтавської губерній, колоністи Степової України, були власниками своєї землі, користувалися низкою економічних пільг, що дозволяло їм ще до 1861 року утримувати господарство фермерського типу. У 1866 році у власність селян перейшли значні земельні масиви.

Наслідки реформи

Реформа безпосередньо стосувалася більшості мешканців України. Адже з 13.5 мільйона її населення селяни становили 10.5 мільйона. Але й решта швидко відчула на собі її результати. До 1917 року реформу 1861 називали Великою. Здійснене "згори" скасування кріпосного права, хоч і врахувало перш за все інтереси поміщиків, але все ж таки стало гігантським кроком уперед. Росія стрімко переходила від середньовіччя до нового часу, стала на шлях, яким уже впевнено йшла решта Європи. Ліквідація середньовічних суспільних відносин створила умови для швидкого економічного прогресу, який не примусив себе довго чекати: земля ставала товаром і селяни ставали товаром.

3. Реформи адміністративно-політичного управління

Земська реформа (1864)

- У повітах і губерніях обиралися земські управи (земства) - місцеві органи влади, які опікувалися школами, лікарнями, статистикою, лісництвом тощо, тобто культурою, господарською і благочинною діяльністю.

- Були загальностановими органами: до їхнього складу входили дворяни, буржуазія, селянство.

- Не мали політичних повноважень.

- Робота земств сприяла поширенню освіти, наданню медичної допомоги в селах, загальному підвищенню культурного рівня селян.

- На Правобережжі земська реформа була впроваджена тільки в 1911 р., оскільки влада побоювалася польського визвольного руху.

Реформа міського самоврядування (1870)

У містах обиралися міські думи й управи, що опікувалися комунальними проблемами (шляхами, освітленням, соціальними питаннями тощо).

Судова реформа (1864)

- Запроваджено безстановий суд, незалежний від владних органів.

- Судові засідання стали публічними (могли бути представники преси, публіка).

- Судочинство було побудоване на загальній основі між адвокатом і прокурором.

- Уведено суд присяжних.

- Дрібні справи розглядав мировий суддя, який обирався земством або міською думою.

- Установлено кілька судових інстанцій: мировий, окружний суди, судова палата; для особливо важливих справ існував Верховний кримінальний суд.

Освітня реформа (1864)

- Уведено єдину систему початкової освіти.

- Створено мережу чоловічих і жіночих класичних гімназій (давали можливість вступити до університету) та реальних училищ (давали можливість вступити до вищої технічної школи), до яких міг вступити будь-хто платоспроможний.

- Відновлено автономію університетів.

- Стала можлива вища освіта жіноцтва на приватних жіночих курсах.

- Видавалися підручники, популярна література.

Військова реформа (1862 - 1874)

- Замість рекрутських наборів запроваджено загальну військову повинність чоловіків, які не належали до дворянського стану, з 20 років (1874);

- Служба скорочувалася з 25 до 6-7 років; особи, що мали освіту, служили менше.

- Заборонено тілесні покарання.

- Держава була поділена на 15 військових округів, в Україні були розташовані Харківський, Одеський, Київський округи.

- Армія переозброювалася за новітніми технологіями, створено паровий військовий флот.

Фінансова реформа (1860 - 1864)

- Управління грошовими ресурсами зосереджено в руках міністерства фінансів.

- Створення незалежних від губернатора контрольних палат, які щомісяця контролювали видатки всіх губернаторських установ.

- Створення Державного банку, який мав переважне право на кредитування торговельних і промислових підприємств.

- Скасування відкупної системи податків.

- Установлення акцизних зборів, що здійснювалися державними установами.

- Із 1862 у пресі публікуються дані про прибутки й видатки держави.

Реформи цензури (1865)

- Введення попередньої цензури періодичних видань.

- Видавцям заборонено торкатися політичних питань.

Результати і наслідки реформ

- Заклали підґрунтя для переходу від феодально-станового устрою Російської імперії до буржуазно-представницького.

- Сприяли економічному й політичному розвитку держави.

- Законодавчо визначили й закріпили громадянські права населення.

- Відбулася певна демократизація суспільства.

- Були непослідовними, обмеженими: зберігали недоторканною поміщицьку власність на землю та самодержавну владу.