Володимир бабляк

(1916 – 1970)

Бабляк Володимир Самійлович – український радянський письмен­ник. Народився в селі Великий Жванчик в сім’ї учителя. Дитячі роки пройшли в Колодіївці. По закінченні школи працював рядовим колгоспником, обліковцем, бригадиром. Дописував у газету, а згодом влився у колектив Новоушицької районки. Восени 1936 р. переїхав у Кам’янець-Подільський, працював в окружній газеті. Перед війною Володимир Самійлович - співробітник чернівецької газети "Радянсь­ка Буковина". 1940 р. видрукував перше своє оповідання "Аничка-мрійниця".

У роки Великої Вітчизняної війни оборонив Чернівці, Вінницю, Київ, Кавказ. Демобілізований після другого поранення. Талант Бабляка розцвів в 50-х-роках, коли він знову поселився у Чернівцях. В газетах і журналах з’являються нові його оповідання, потім збір­ка сповідань “З пісень життя", романи "Вишневий сад", “Жванчик”. "Вишневий сад" знайшов сценічне життя у п’єсі "Червоні троянди", поставлений на сцені Чернівецького театру імені О.Кобилянської. У 1974 р. було екранізовано роман "Жванчик" у фільмі під назвою "Новосілля". 20 листопада 1970 р. Володимира Самійловича не стало. Його пам’ять шанують в В.Жванчику.

Володимир булаєнко

(1918-1944)

Колись історія назве

Наш час народженням людини

Бо поки серце в нас живе, -

Ми не стояли на колінах.

Поет, воїн, він загинув молодим на світанку свого життя, на світанку своєї поезії.

Народився в 1918 р. в с. Сорокодуби Красилівського району. З перших днів Великої Вітчизняної війни на фронті, загинув при визволенні Латвії.

Прапори і багнети солдатської поезії В.Булаєнка залишилися нетлінними, як людська пам’ять. Він став легендою свого яблуневого Поділля.

А ще він був ніжним ліриком. Його ліричні поезії, щирі і про­зорі, як весняний ранок. Вони зримі, відчутні, як лелеки при синій долині, як плавучі верби над річкою. Такі образи народжувались і виколисувались в гарячій душі поета.

Його ім’я у недавні часи несправедливо замовчувалося. Нині сло­во земляка повертається рідному народу. Його посмертно прийнято до спілки письменників України. Ім’я поета-воїна носить ЦРБ в Красилові. На ній відкрито меморіальну дошку, в області встановлена премія ім. В.Булаєнка за кращі твори для молоді.

Іван сварник

(1921-1992)

Сварник Іван Іванович - відомий письменник гуморист. Народив­ся 1 червня 1921 р. у с. Лисогірка Дунаевецького району.

Працював учителем, з 1957 р. редактором, завідуючим редакцією художньої літератури, головним редактором видавництва "Каменяр", а з 1973 р. - завідуючим відділом журналу "Жовтень".

1962 р. вийшла його перша збірка байок та гуморесок "На чисту воду". А потім - збірки "Персональний барліг" (1966 р.),"3аяча наука (1977 р.), "Співчутливий осел" (1981 р.), “Горобці і папірці” (1981), "Грицько на груші" (1984 р.), "Кран та екран" (1988 р.). Займався пе­рекладом із слов’янських мов.

1986 р. став першим лауреатом премії ім. Степана Олійника. Нагороджений Почесною Грамотою Президії Верховної Ради УРСР, багатьма орденами і медалями.

Юхим альперін (ясний)

(1924 – 1977)

Ю.Альперін – журналіст, письменник. Юхим Йосипович – корінний кам’янчанин. Тут народився, закінчив місцевий педінститут, працював у редакції газети "Прапор Жовтня", доцентом у педінституті.

А ще була література, дружба з патріархом української байки Микитою Годованцем. Задумувалось багато. Так, у роки "хрущовської відлиги" в місті зблиснув і згас літературно-художній альманах "Кам’янець-Подільський" (1956). Юхим Йосипович входив до складу редколегії видання, надрукував у ньому оповідання "Життя кличе". Але через 15 років вдалося видати першу книжку-повість "Атака" (1971). Зате через рік побачила світ ще одна повість "Хатина на кордоні". Не забарилася і третя книга: 1973 р. видавництво "Дніпро" в серії "Літературний портрет видали нарис Юхима Альперіна "Микита Годованець".

З висоти нинішніх розкутих часів не хотілося б надто критично ставитись до творчого доробку Юхима Ясного (таким був літературний псевдонім письменника). Але одне його творіння і досі чарує наш слух, це його син Михайло Альперін – відомий музикант, лауреат джазових фестивалів.