Історичні постаті Уродженці Поділля устим кармелюк

Народний месник, славний лицар, ватажок селянського руху на По­діллі Устим Якомович Кармелюк народився в с. Головчинцях Літинського повіту Подільської губернії в простій селянській родині кріпака. Вже змалку Устим переніс приниження і знущання, коли 5 років працював у дворі місцевого поміщика.. Стогін і зойки кріпаків, яких катували, не­рідко без провини, а з примхи, самодурства, переповнювали болем сер­це юнака, кликали до помсти. Панська сваволя і знущання змалку пробу­дили в Устима ненависть до кріпацтва. За неслухняність і непокору заслужив він ім’я бунтаря. Щоб позбутись небезпечного кріпака, пан у 1812 році віддав його у солдати. Поміщик гадав, що 25 років муштри у війську виб’ють у Кармелюка дух непокори. Та вже через рік, жалобою помсти над паном і тугою за сім’єю, Устим втік з армії. Органі­зувавши селянський загін, він почав боротьбу проти гнобителів, що тривала чверть століття.

Грозою, караючим мечем був Кармель для кріпосників. У 1813 р. повстанські загони, очолювані Кармелюком, вчинили понад тисячу напа­дів на поміщиків, купців, царських урядовців .Кріпаки активно під­тримували цю боротьбу не тільки на Поділлі, а й на Волині, Київщині. Бідні люди зверталися до Кармелюка по допомогу, переховували його і його друзів від переслідування. У свою чергу повстанські загони, піс­ля нападу на поміщицькі садиби, забране в них майно і гроші роздава­ли бідним.

Весною 1814 року Кармелюк був схоплений. Військовий суд виніс вирок – 500 ударів шпіцрутенами, а потім Кримський штрафний баталь­йон. Проте, на шляху до Криму він здійснює втечу і продовжує боротьб. У 1818 р., після нового арешту, він вдруге втік з ув'язнення, те­пер із В’ятської губернії. Протягом 4 років його загони влаштовували поміщикам на Поділлі справжній терор. Тільки у 1822 році властям вдалося схопити Кармелюка і посадити в Кам’янець-Подільську фортецю. Тут, після невдалої спроби втекти, він майже весь 1823 р. просидів прикутий до кам’яного стовпа в казематі Панської башти, яку з цього часу в народі прозвали Кармелюковою. Після прилюдного покарання 101 ударом батога й тавруванням розпеченим залізом, Устима заслали на довічну каторгу до Сибіру. Два роки гнали Кармелюка до Тобольська, проте влітку 1826 р. він знову з’явився на Поділлі. Наступного року був схоплений, скараний 101 ударом батога і повернутим на каторгу. Проте і цього разу він втік І в 1831 р. вже діяв на Поділлі. Незважа­ючи на всі заходи, вжиті царською владою, боротьба продовжувалася і ставала все гострішою.

Кармелюк готував велике повстання, але його наміри не здійснились бо на Поділлі спалахнула епідемія холери. Кармелюка знову було схоп­лено, але і цього разу тюремні грати і мури не змогли втримати муж­нього борця. Через 2 роки Кармелюк, розібравши стелю у своїй камері, втік із Літинської в’язниці і знову взявся за зброю.

Чотири рази дзвеніли кайдани на Кармелюкових руках, чотири ра­зи засилали царські посіпаки його в Далекий Сибір. Та й звідти доли­нав мужній, закличний голос:

За Сибіром сонце сходить,

Хлопці, не зівайте,

Ви на мене, Кармелюка,

Всю надію майте.

Уже легенди ходили про його невмирущість, про чудодійну силу. І лавиною невпинно вливалися в його загони месники. Десь близько 20 тисяч було їх. Його любили старі й малі, любили, як сина і батька, як свого заступника.

Він любив свій край, свою сім’ю, ненавидів багатіїв і допома­гав убогим. Намагаючись очорнити народного героя, вороги називали йо­го “розбійником” і “злодієм”. Однак, народ правильно розумів харак­тер його дій. Устимову безкорисливість, готовність допомогти убого­му народна пам’ять зберегла у численних переказах, легендах:

В багатого хоч я й візьму -

Убогому даю.

Отак гроші поділивши,

Я гріха не маю.

Вороги нічого не шкодували, щоб позбутися отого бунтівника. За його голову обіцяли величезну винагороду, волю. Але народ оберігав свого улюбленця.

Мужній народний месник загинув в ніч з 9 на 10 жовтня 1835 р. Він був убитий не у відкритому бою з ворогом, а підло. Із засідки, боягузом-шляхтичем у с. Шляхові Коричинці (нині Коричинці Деражнянського району). Кілька днів возили по селах вбитого - хай народ побачить, що вже нема на кого сподіватися. Поховали Кармелюка в окопі біля Летичівського кладовища і землю розрівняли. З глибоким сумом зустріли селяни страшну звістку.

Не забув народ свого Кармеля і до нині. Достойно вшановані пам’ятні місця, пов’язані з його життям та боротьбою. Село Головчинці (нині Жмеринського району Вінницької області), де народився месник, перейменовано на Кармелюкове. Тут відкрито пам’ятник і музей. На Кам’янець-Подільській фортеці, колишній Літинській в’язниці і на могилі в Летичеві встановлені меморіальні дошки. Величний пам’ятник висо­чить і на місці Летичівської тюрми. Гранітний Кармелюк з рішучим нат­хненним обличчям, з статурою мімічного велетня Геракла розриває лан­цюги.

Його ім’я навіки овіяне славою, широко оспівувалося в літера­турі. Марко Вовчок Написала сповідь-легенду про народного вожака, Т.Г.Шевченко називав його славним лицарем.

Більш півтора століття минуло з того часу, як загинув Герой, а пісні, перекази, оповідання, легенди про сміливість, рішучість і залізну волю народного месника не відають забуття. І доки вони житиму доти й житиме славний селянський син Устим Кармелюк.

В с. Гуменці є Кармелюкова гора, дивна перлина Товтрів-Недоборів, за легендою тут переховувався Устим. Щовесни, коли гора вкрива­ється білими підсніжниками, туди приходять сотні подолян, щоб по­бачити білосніжне диво і вклонитися пам’яті героя. Про Кармелюкову гору поет-подолянин М.Федунець пише:

І громом і градом таврована круча,

Крізь літо подільське пливе до Дністра

Устимова доля була тут колюча,

Та тінь рятівничу давала гора.

Губилася стража в стежках, як в мотузці,

Замарно висвистував той лютий нагай.

А він, тільки пісню покликавши в друзі,

Гукав побратиму. Частини не гай.

Над каменем тихим, над сховом заснулим

Розхвилює вітер весняне зело.

Все тут у цвітінні, і все тут - в минулім,

І біла гора ця - Устима чоло.