Софія русова

Справжня подвижниця просвітницької ниви, її ім’я незаслужено було викреслено із нашої педагогічної скарбниці.

Починала вона, як ініціатор, організатор перших дошкільних закладів.

Після лютневої революції активно включилася у процес націо­нально-освітньої розбудови України, стала членом центральної Ради, відаючи там питаннями освіти. У складі ЦР у 1919 р. переїхала з с. Русова до Кам’янця, де працювала професором університету, займаючись великою культурно-освітньою та громадською роботою, зокрема очолила національну Раду Українських жінок.

Софія потоцька

Софія - гречанка, куплена польським купцем за 20 піастрів зо­лотих у рідної матері.

Була двічі одружена, тричі куплена й продана вона назавжди увійшла в історію завдяки щедрому дарунку її другого чоловіка, поль­ського магната графа Потоцького. Дарунок цей - один з найкращих ланд­шафтних парків Європи. Він отримав її ім’я - "Софіївка".

Польський посол, повертаючись із Стамбула, залишив Софію і її сестру в с. Жванець в домі коменданта прикордонного села Юзефа Вітте, який згодом став комендантом м. Кам’янця-Подільського, за якого вона вийшла заміж.

Пізніше вона зустріла польського магната Фелікса Потоцького (мільйонера). Він викупив її у Вітте за великі гроші - її "грецьку богиню".

Дарунок чекав на Софію у день її іменин - чудо-парк. Коханий дарує Софії..." - мовив Фелікс і навіки дароване цьому парку ім’я - "Софіївка", кожен куток цього парку дихав коханням.

Але через рік Софія закохалася у сина графа Потоцького - Юрія, 22-х річного красеня, камер-юнкера царського двору. Її тоді було 35 років.

Молоді коханці проводили увесь час удвох, пропливаючи підзем­ною річкою Стікс, де чекав на них безлюдний острів - "Острів кохан­ня".

Потоцький, дізнавшись про зраду коханої дружини, через декіль­ка років помер від серцевого нападу.

Юрій програв увесь маєток в карти, невдовзі помер за кордоном. Софія померла в Німеччині, куди поїхала на лікування. Чи то легенда, чи то правда, що везли її на Україну, ховати у солодкій патоці, аби зберегти риси колись чарівного обличчя.

Похована вона в Успенському соборі в Умані.

Але душа її після смерті не знала спокою. Зовсім мало часу сплило з дня її поховання, як темної ночі пролунав гуркіт грому, та такий сильний, що здригнулася земля, блискавка вдарила в саму середину мо­гильного каменя, де було викарбувало її ім’я і розтрощило його. Може так трощилися серця тих, хто любив її.

Діти графині таємно перевезли прах матері у фамільний склеп та похоронили її там без будь-яких урочистостей. З часом і ця церква бу­ла зруйнована, від поховання Софії не залишилося й сліду. Але залиши­вся інший пам’ятник, неперевершений і вічний, ім’я якому – Софіївка.

Поети. Письменники Уродженці краю ісайя кам’янчанин

У 1561 році український письменник та просвітитель Ісайя Кам’янчанин вирушив до Москви просити у царя Івана ІV Біблії "на нашій мові руській, словенській, на спис" та був звинувачений у єресі і шпигунстві. За наказом Грозного його було заслано у Вологду, а по­тім на 20 років ув’язнено в Ростовському монастирі.

Цілує хрест посольство патріарше.

Здіймає меч над Руссю Радзивілл...

Ісайя з Кам’янця чудний монаше,

Поглянь лишень, куди тебе завів твій шлях.

Послухай-но, як збрязкують замки на брамі.

Це ж бо скільки літ чекаєш вже

на світлу милість царську? Це ж стільки літ жде слова твого світ?

Кепкує братія - та мудрість книжна

Лиш туманить голови рабам.