Леся украінка

(1871 – 1913)

Красо України, Подолля?

Розкинулось мило, недбало!

Здається, що зроду недоля,

Що горе тебе не знавало!..

Влітку 1887 р., їдучи на лікування де Одеси, Леся разом з батьком П.А.Косачем зупинилася в Полонному у родичів. Враження від поїздки знайшли художньо-поетичне осмислення у циклі поезій "Подорож до моря" (1888 р.). Просторові зримі реалії Поділля май­стерно відображено в поезіях "Прощай, Волинь. Прощай рідний куточок!" і “Красо України, Подолля”. В цих творах поетеса відтвори­ла панораму подільських краєвидів - "Красні села", "Хати, садами вкриті", "Лани золотії", "Бори величні, густії".

Іван кулик

(1897 – 1941)

Український письменник, партійний та громадський діяч у 1921-1922 рр. та. 1933-1934 рр. перебував на партійній роботі в м. Кам’янці-Подільському.

В 1923 р. І.О.Кулик вступив до організації пролетарських письменників "Гарт", в 1934 р очолював Спілку радянських письмен­ників України.

Літературна діяльність І.О.Кулика почалася в 1911 р. Він є автором віршованих і прозових творів, серед них "Записки консу­ла", "Пригоди Василя Роленка" та ін. Плідно працював І.О.Кулик і як перекладач.

Михайло драй-хмара

(1889 – 1939)

Наказом Міністра освіти від 12.10.1918 р. на викладацьку роботу в Кам’янець-Подільський Державний Український Університет (заснований 01.06.1918 р.) направлений на роботу М.Драй-Хмара разом з професорами П.Бучинським, В.Бідновим, К.Широцьким, Л.Білецьким та директором Крип'якевичем.

В своїх творах він згадує м. Кам’янець-Подільський:

Немов химера кам’яна, в погорді

Ти знявся вище від потужних скель

Яка застиглість і суворість форм.

Яка довершеність пропорцій, норм?

Поема, вирізьблена із граніту.

Але заглянь у темні очі веж:

Там жах середньовіччя, тьми і гніту,

І кров, і ґвалт, і заграви пожеж.

(1930 р.)

Микита годованець

(1893 – 1974)

Народу рідному-усе!

На жертовник святого діла

Нехай з нас кожен принесе

Огонь душі і силу тіла.

М.Годованець

Життя видатного українського байкаря Микити Павловича Годованця тісно пов’язане з Поділлям. На Кам’янеччині в 1919-20-ті ро­ки він вчителював, тут народились перші його байки, тут він почав займатись журналістикою. В Кам’янці-Подільському поет проживав біль­шу половину життя і до останніх днів своїх творив безсмертні байки (“Голуб”, "Лисиця", "Заяча математика").

Євген маланюк

(1897-1968)

Про існування поета радянські читачі дізнавалися лише з пое­ми Володимира Сосюри "Відповідь": "Шановний пане Маланюче! Ми ще зустрінемось в бою!.." Як виявилось пізніше, і сам Сосюра, з таким гнівом тавруючи ідейного ворога і "зрадника України", майже нічого не знав ні про його життя, ні про його творчість. А потім з гіркотою пригадував ці різкі і несправедливі слова, спровоковані директивами ідеологічних вождів... Сьогодні вже ніхто не заперечуватиме, що в особі Євгена Маланюка маємо одного з найбільших українських поетів XX ст. Скажімо, як по-сучасному звучить вірш "Прости, просити за богохульні вірші..." з циклу "Псальми степу , а написано його понад 70 років тому.

Протягом 1917-1920 р. майбутній поет був старшиною армії УНР, активним учасником боротьби за незалежність України. З 1920 р. Є.Маланюк в еміграції (жив у Польщі, Чехословаччині, США).

У липні 1919 р. в службових справах Є.Маланюк відвідав Кам’янець-Подільський, залишив про ці відвідини цікаві спогади. Саме у нашому місті майбутній поет пережив, як він сам відзначає "своєрід­ну катастрофу".