2. Особливості соціальної роботи в період іі - ої світової війни.

Соціальна допомога й захист у період Великої Вітчизняної війни пов'язана з проблемами допомоги родинам фронтовиків, хворим і пораненим, із працевлаштуванням інвалідів, з питаннями піклування дітей-сиріт і інших проблем воєнного часу.

3 кінця червня 1941 р. випускається цілий ряд указів, що послужили основою для соціального забезпечення родин фронтовиків. Указом від 26 червня 1941 р. регламентується порядок виплат допомоги родинам, в 1942 р. в указ вносяться уточнення згідно новим умовам.

Питання про допомоги й пільги родинам фронтовиків у період Великої Вітчизняної війни піднімаються й у наступні військові роки. Так, 4 червня 1943 р. прийнята постанова РНК СРСР «Про пільги для родин військовослужбовців, що загинули й беззвісти зникли на фронтах Вітчизняної війни».

Наведемо її зміст:

Рада Народних Комісарів Союзу РСР постановляє:

1. Зберегти на увесь час війни за родинами військовослужбовців, що загинули й беззвісти зникли на фронтах Вітчизняної війни, всі пільги, надавані родинам військовослужбовців, що знаходяться в Червоній Армії, Військово-Морському Флоті й військах НКВД.

2. Зберегти на увесь час війни за родинами військовослужбовців рядового й молодшого начальницького складу, що загинули й беззвісти зникли «на фронтах Вітчизняної війни, що одержують пенсії, всі пільги, надавані родинам військовослужбовців, що одержують державну допомогу відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 р.

Зам. Голови Ради Народних Комісарів СРСР В. МОЛОТОВ

Керуючий справами Ради Народних Комісарів СРСР Я.ЧАДАЕВ

Але був знаменитий наказ Ставки Верховного Головнокомандуючого

№270 від 16 серпня 1941 року, у якому передбачалося позбавляти державної

допомоги й допомоги родині сдавшихся в полон. Але яким чином під час війни було можливо встановити, чи у полоні той або інший військовослужбовець чи ні? Це ще можливо встановити відносно генералів і окремих осіб, але не відносно сотень тисяч. Те, що людина пропала безвісти, стає ясно дуже швидко - була людина й немає. I ніхто не знає її долю. Ніхто не скаже – чи розірвало її на шматки снарядним розривом, чи потонув він у ріці або виявився в руках супротивника.

У такий спосіб стає ясно, що зниклих безвісти, а значить і потрапивших в полон, прирівнювали до загиблих. Але їхнім родинам платили пенсії, допомоги, давали пільги нарівні з полеглими.

Соціальна допомога й соціальна реабілітація поранених - наступний комплекс проблем у даний період. Великий потік поранених вимагав екстрених заходів не тільки по їхній евакуації, але і по реабілітації.

8 жовтня 1941 р. створюються комітети допомоги по обслуговуванню хворих і поранених бійців Червоної Армії.

Проблеми охорони дитинства й піклування сиріт в умовах воєнного часу приймають нові риси. Завдання тепер полягає не тільки в тім, щоб відкрити нові установи, але й у тім, щоб евакуювати вглиб країни вихованців дитячих будинків.

Після війни з відбудовою народного господарства перетвориться й адміністративна система керування соціальним забезпеченням, замість НКСЗ утворюється Міністерство соціального забезпечення. Верховна Рада СРСР 14 липня 1956 р. приймає „Закон про державні пенсії", по якому не тільки розширюється коло осіб, яким надаються пенсії, але й у самостійну галузь виділяється законодавство про соціальне забезпечення. Практично покладений початок загальному державному пенсійному забезпеченню трудящих.

26 червня 1941 р. був прийнятий Указ Президії ВР СРСР «Про порядок призначення й виплати допомоги родинам військовослужбовців рядового й молодшого начальницького складу у воєнний час». У липні 1944 р. збільшені пільги для матерів і вагітних.

Про порядок грошового забезпечення осіб, що вступили в народне ополчення, винищувальні батальйони й партизанські загони, мобілізованих на оборонні роботи й покликаних у формування МПВО.

Державний Комітет Оборони постановляє:

1. Установити, що особи, що вступили в народне ополчення забезпечуються Народним комісаріатом оборони грошовим і матеріальним постачанням по нормах, що діє в Червоній Армії.

2. Бійці винищувальних батальйонів, переведені на казармене положення, забезпечуються грошовим і матеріальним постачанням Народним комісаріатом внутрішніх справ СРСР у порядку:

а) особи, однолітки яких мобілізовані, - по нормах, що діє в Червоній Армії;

б) особи, не підлягаючі призову, - по нормах, що діє для рядового й молодшого начальницького складу міліції.

3. Установити робітникам та службовцям державних підприємств, установ, кооперативних і громадських організацій, а також учням, що знаходяться в партизанських загонах, допомогу в розмірі їхнього середнього заробітку за місцем колишньої роботи. Родинам партизанів, що не мали до дня вступу в партизанські загони заробітку, а також родинам партизан-колгоспників, вільних професій виплачувати допомогу відповідно до Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 року "Про порядок призначення й виплати допомоги родинам військовослужбовців рядового й молодшого начальницького складу у воєнний час". Зобов'язати Наркомфін СРСР разом із НКВД СРСР видати інструкцію про порядок видачі допомоги партизанам і їхнім родинам.

4. Особам, тимчасово покликаним у міські й дільничні формування місцевої протиповітряної оборони з відривом від виробництва, виплачувати за рахунок місцевого бюджету їхній середній заробіток, але не більше 400 рублів на місяць, включаючи вартість харчування.

5. Поширити на ополченців, бійців винищувальних батальйонів, що втримуються по нормах Червоної Армії, і партизан, а також на родини цих осіб постанови СНК СРСР №1269 від 16 липня 1940 р. "Про пенсії військовослужбовців рядового й молодшого начальницького складу термінової служби і їхніх родин", № 14 від 5 червня 1941 р. "Про пенсії й допомоги особам вищого, старшого й середнього начальницького складу і їхніх родин" і Указ Президії Верховної Ради СРСР від 26 червня 1941 р. "Про порядок призначення й виплати допомоги родинам військовослужбовців рядового й молодшого начальницького складу у воєнний час".

Голова Державного Комітету Оборони І.Сталін.

Після смерті Сталіна внесені зміни в соціальну політику. Успішна соціальна політика дозволила знизити смертність, ріст промисловості, поліпшення житлового будівництва, збільшення заробітної плати.

За роки війни 34 млн. родинам військовослужбовців було виплачено 25 млрд. рублів, за рахунок фондів суспільної допомоги - 500 млрд. рублів.

У грудні 1942 р. були створені дома для інвалідів Великої Вітчизняної війни. У них увічні військові не тільки підготовлялися до трудової діяльності, але й одержували нові професії. До 14 грудня 1941 р. було евакуйовано 664 дитячих удома. Після війни в 1946 р. організується Міністерство соціального забезпечення.

Великомасштабна й руйнівна Велика Вітчизняна війна торкнулася всіх сторін соціального життя громадян СРСР. Великі територіальні втрати, мобілізація найбільш працездатної частини населення, масова міграція, мілітаризація економіки, важкий режим праці для більшості громадян, використання на виробництві неповнолітніх, поява специфічних соціальних груп (інваліди, діти-сироти, безпритульні) і т.д. уже влітку-восени 1941 р. загострили соціально-економічну обстановку в країні.

У першу чергу зусилля держави направлялися на задоволення потреб фронту. Поряд зі збереженням національної незалежності, у надзвичайних умовах гостро встало питання об підтримки мінімального рівня життя цивільного населення.

У найкоротший термін урядом був розроблений комплекс мір і визначені пріоритетні напрямки соціальної політики, головними цілями якої стали: перемога у війні, забезпечення функціонування суспільного організму, виживання народу в цілому, зміцнення існуючого режиму. До її здійснення були притягнуті органи влади, суспільні й профспілкові організації.

В екстремальних умовах особливо актуальним стало підтримку стабільного продовольчого постачання цивільного населення, зайнятого на стратегічно важливих підприємствах. Уже до листопада 1941 р. у всіх містах країни був уведений нормований розподіл продуктів харчування й товарів першої необхідності. Норма видачі основних продуктів для робітників залежала від умов і характеру виконуваної ними роботи. Крім звичайних норм існували норми підвищені й особливо підвищені, установлювані на важких виробництвах. Жорстко проводився принцип розподілу по кількості і якості праці. На засіданнях цехкомів, фабкомів і завкомів регулярно розглядався хід виконання фронтових завдань. Робітником, що перевиконував план, що має кращі виробничі показники за рішенням профспілок видавалися пільгові картки на одержання товарів першої необхідності й продуктів харчування.

Однією з важливих форм діяльності профорганізацій став контроль за роботою магазинів, продуктових складів, ларьків. Фабкоми й завкоми систематично розглядали на своїх засіданнях питання матеріального постачання й соціального забезпечення робітників, зверталися у вищі інстанції із пропозиціями по поліпшенню роботи торговельної мережі, жадали від керівників підприємств строго карати недбайливих працівників.

Для поліпшення роботи торговельних точок у травні 1942 р. при кожному галузевому ЦК профспілки були організовані відділи робочого постачання, а на підприємствах - комісії з робочого постачання, крамничні і їдальні комісії. Широке поширення в роки війни одержало громадське харчування. На підприємствах відкривалися додаткові їдальні. Профкоми стежили за їхньою стабільною роботою, проводили огляди громадського харчування. Такі акції дозволили виявити недоліки в роботі общепіту на заводах "Ростсельмаш", "Червоний Аксай", "Червоний Казаняр", "Пролетар" і інших, намітити конкретні шляхи ліквідації негативних явищ.

Погіршення продовольчої ситуації в країні й регіоні жадало від місцевої влади й громадських організацій використання внутрішніх ресурсів постачання. Одним з них став розвиток підсобних господарств. Профспілки промислових підприємств організовували закріплення земельних ділянок за підприємствами, оптову закупівлю сільгоспінвентарю й наступний його розподіл серед нужденних, придбання насінь. Створення підсобних господарств сприяли збільшенню обсягів виробництва продуктів харчування й поповненню раціону робітників та службовців промислових підприємств.

Не всі профспілкові організації і їхні лідери змогли впоратися з новими обов'язками. Архівні документи містять досить прикладів поганої роботи, використання профактивом службового становища в корисливих цілях, некомпетентності й т.д. Однак ці факти не стали переважними. У роки війни домінували строга дисципліна, оперативність, принциповість, моральність. Профспілкові активісти, поряд з виконанням виробничих завдань вирішували насущні соціальні питання, прагнучи охопити увагою кожного трудівника, надати допомогу найбільш нужденним.

Війна привела до появи специфічних соціальних груп, найбільш незахищеними з яких були родини фронтовиків і інваліди. У початковий період війни підтримка родин фронтовиків з боку держави була утруднена недостачею коштів. Після прийняття правительством 22 січня 1943 р. спеціальної постанови "Про міри поліпшення роботи радянських органів і місцевих партійних організацій по наданню допомоги родинам військовослужбовців" при місцевих органах влади були організовані керування й відділи по соцзабезпеченню й побутовому устрою родин військових.

Представники профспілок увійшли до складу створених структур, а місцеві комітети активно надавали допомогу родинам фронтовиків на підприємствах. Так за 9 місяців 1944 р. з коштів профорганізації заводу "Ростсельмаш" було відраховано родинам військовослужбовців 264000 руб., гостро нужденним видавалася одноразова матеріальна допомога й надавалися пільги в придбанні предметів першої необхідності, одержанні талонів на харчування. Особлива увага приділялася робітником-фронтовикам, що перебували на лікуванні в госпіталях.

В умовах гострої житлової кризи родини фронтовиків мали право першочергового одержання квартир.

Не менш складною була проблема працевлаштування інвалідів-фронтовиків Великої Вітчизняної війни. Вони користувалися правом переваги при прийманні на навчання в технікуми й вузи, при устрої своїх дітей у сади і ясла, мали пільги при одержанні путівок у дома відпочинку й санаторії. Прийняття РНК СРСР 20 січня 1943 р. постанови "Про заходи для трудового устрою інвалідів Вітчизняної війни», сприяло залученню їх на підприємствах. На засіданнях профспілкових комітетів розглядалися питання матеріальної допомоги інвалідам, перекваліфікації й устрою людей на роботу.

Таким чином, рішення соціальних питань стало пріоритетним напрямком діяльності профспілкових організацій у Великій Вітчизняній війні. Зросли масштаби їхньої діяльності. Жодний захід не проходив без участі громадських організацій. Профспілки вирішували питання продовольчого постачання, розподіляли товари першої необхідності. Основна увага приділялася тим, хто добре й самовіддано трудився на підприємствах. Фабкоми й завкоми надавали допомогу соціально незахищеним групам населення. Профспілка прагнула зробити все необхідне для підтримки мінімального рівня життя населення в роки Великої Вітчизняної війни.