68

Міністерство освіти і науки України

Глухівський державний педагогічний університет

Т.М.ТЮЛЬПА

ІСТОРІЯ СТАНОВЛЕННЯ ТА РОЗВИТКУ

СОЦІАЛЬНОЇ ДОПОМОГИ В УКРАЇНІ

Глухів – 2008

Розділ1. Зародження системи соціальної допомоги в українському суспільстві

1.1. Національно – самобутні форми суспільної допомоги українського народу

Теорія соціальної роботи, як і будь-яка наукова теорія, вбирає в себе, з одного боку, тенденції розвитку цієї науки у світовому науковому просторі. З другого боку, її тенденції та закономірності виникають у конкретному географічному, соціально-економічному та науковому середовищі тієї чи іншої країни. Отже, паростки соціальних теорій виростають на власному соціальному і науковому підґрунті, що вимагає для розуміння їх сутнісних і специфічних рис вивчення і врахування впливу на їх формування і розвиток соціальних характеристик цього підґрунтя. По відношенню до теорії соціальної роботи мова йде про соціальні, моральні, духовні, політичні та економічні передумови виникнення паростків цієї науки в Україні.

Характерно, що у розв'язанні гострих соціальних проблем, які нині стоять перед українським суспільством, дедалі більшого значення, поряд з удосконаленням державної системи захисту населення, набуває відродження розвитку благодійної діяльності різних організацій та установ, спеціалізованих громадських об'єднань і приватних осіб. Благодійність — це вияв цілеспрямованої уваги до людей, які з різних причин не можуть власними силами забезпечити собі хоча б мінімальні умови існування (на відповідному загальному рівні цивілізованості суспільства), надання їм посильної допомоги у збереженні й організації своєї життєдіяльності, підтримання їх матеріально і духовно. Це соціальне явище має у нашій країні свою історію, традиції й особливості, ознайомлення з якими становить не тільки пізнавальний інтерес, але й має практичне значення для тих, хто працює у соціальній сфері або хоче присвятити себе цій роботі.

Серед багатьох спільних рис, притаманних різним народам, є, насамперед, співчуття, співпереживання, готовність відгукнутися на чужу біду, прийти на допомогу. Ці людські якості існують віддавна, з часом змінюють форми і способи вираження. Не обділені ними й слов'яни. Письмові згадки давнини засвідчують їхню гостинність, милість, чуйне ставлення до полонених. Людинолюбство, незлостивість, відкритість слов'янської душі, на думку вчених (В. О. Ключевський), формувалися під впливом особливих географічних і природних умов, серед яких слід виділити безкрайність рівнинних і лісостепових просторів, поміркований клімат, постійну необхідність колективного захисту від войовничих половців та інших сусідів.

Зауважимо, що самобутній характер наших попередників формувався задовго до введення християнства у Київській Русі. Воно у нашій країні модернізувалося, пристосовувало свої догмати до уявлень східних слов'ян про добро і зло, богів-покровителів й інші надприродні сили та земні явища.

В Україні суспільна допомога і благодійність запо­чатковані в період Київської Русі, за іншими тверджен­нями – у доязичницькі часи. Архаїчна форма допомоги у давніх слов'ян, що населяли українські терени, фор­мувалась як відчуття «належності до цілого» – люд­ської спільноти, природи, космосу. Стародавні слов'яни (відомі з історичних джерел від VI ст. н. є.) жили родовими громадами. Виконання трудомістких робіт було посильним лише для великого колективу. Саме тому в житті слов'ян особливого значення набула громада. Вона була органом місцевого самоврядування, до компетенції якого входили земельні переділи, оподаткування, судові справи, а також питання допомоги нужденним.

Організована на цих засадах допомога і взаємодопомога у давніх слов'ян реалізовувалася в культових, общинно-родових і госпо­дарських формах: люди зверталися до жерців, віщунів задля подолання конкретних життєвих проблем.

Культова підтримка з різноманітними сакральними (тобто такими, що стосуються релігійного культу й ритуалу) атрибутами, общинно-родова в межах роду, сім'ї та поселення, господарська допомога.

Прикладом культової форм підтримки може служити вшанування богів, формою якого були братчини; поклоніння древніх слов'ян кругу (колесу), що означало оберігання від злих духів; родовий обряд шанування померлих предків, оскільки вважалося, що вони сприяли родючості та врожаю.

Серед общинно-родових форм допомоги й захисту слід розрізняти індивідуальні та колективні. Індивідуальну підтримку надавали людям похилого віку, сиротам, вдовам. До колективних форм відносили допомогу родині, громаді та цілому роду.

Існували кілька варіантів підтримки старих людей: спеціальне відведення їм земель, улаштування на постій (харчування, проживання) на декілька днів до різних членів громади та ін. Не залишались поза увагою й діти-сироти. їх усиновлювали члени родової общини. Сиротам надавали також громадську допомогу. Згодом зароджуються форми підтримки вдів.

З оформленням інституту релігійних свят виникають братчини (мирщини, зсипки), під час яких жителі одно­го або кількох поселень віддають певну частину продук­тів на суспільні потреби. Общинно-родова підтримка виявлялась у виділенні землі, приймацтві, призначенні «громадських» родичів, піклуванні про «вихованців», «годованців», вдів тощо.

Господарські форми допомоги (толоки, складчини, супряга) надавались в екстремаль­них ситуаціях тим, хто постраждав від пожеж, повеней, втратив худобу тощо.

З прийняттям християнства на Русі архаїчну модель допомоги вразливим групам населення замінила конфе­сійна, закорінена в головній заповіді християнського віровчення – любити Бога і любити ближнього, як са­мого себе. Провідними формами суспільної допомоги на той час були княже піклування, церковно-монастир­ська допомога, приходська допомога, милостиня. Як правило, допомога була справою окремих осіб, пройня­тих ідеями християнської моралі, і не вважалася обов'язком держави.

толока (клака, поміч) – одна з най­давніших форм колективної взаємодопо­моги при виконанні нагальних і трудо­містких робіт. Як і супряга, тодлока – різновид тимчасової трудової кооперації фізич­ною силою, трудовими навичками селян, робочою худобою, транспортом, знаряд­дями праці тощо.

Витоки звичаю толока, вірогідно, беруть початок від появи осередків відособленої власності й перетворення первісної об­щини на сусідську (селянську, сільську). В ході подальшої еволюції цей звичай ви­користовувався панівними верствами на свою користь і став однією з форм фео­дальних повинностей. Саме така толока зга­дується в українських джерелах XV-XVIII ст. під назвами прошена, суха, мок­ра, горілчана.

Народна толока ґрунтувалася переважно на етичних засадах. Основним її моральним принципом було добровільне надання безкоштовної допомоги односельцям, а на знак вдячності господар - Толока щедро при­гощав її учасників (толочан).

Діапазон робіт, виконуваних толокою, був широким – різноманітні польові роботи, численні домашні й господарські (вклю­чаючи побудову житла та інших споруд). Різні види або етапи толочних робіт мали власну назву і часто усвідомлювалися се­лянами як цілком самостійні звичаї – зажинки, обжинки, возовиця, гребовиця, ко­совиця, закладини, здимки, вальки, оден­ки, понаволни та ін. Більшість видів толоч­них робіт виконувалась змішаним скла­дом – чоловіки, жінки, молодь; існували й суто жіночі колективні роботи, і вик­лючно молодіжні Т.

Із назвою "Толока" у селян переважно асо­ціювалась робота у священика, поміщика, заможного односельця за пригощання. Безкорислива ж праця здебільшого пов'я­зувалася з поняттям поміч, яку надавали бідним людям, удовам, сиротам, сім'ям, що постраждали від стихійного лиха. На таких благодійних роботах працювали за спасибі, з любові. Питання про участь у Т. кожен селянин вирішував самостійно, з урахуванням того, що громадська думка не схвалювала відмови і що він сам може ко­лись опинитись у скрутному становищі.

Як правило, толоку влаштовували у неділь­ні або святкові дні. Згідно з побутуючими уявленнями, працювати на себе в такі дні було не можна; допомога ж сусідові, на­впаки, схвалювалась. До того ж толочні роботи призначалися не на день шану­вання того чи іншого святого, а на під-святки або на другий день свят Бориса і Гліба, Іллі, Семена, Пали копи та ін. Толока мала широке визнання в українського народу.

Таким чином, у найдавніший, період слов'янської історії вже заро­джуються слушні форми допомоги і підтримки. Вони мають не тільки внутрішньородовий характер, а й виходять за його межі, стають основою християнської моделі допомоги і підтримки нужденних.