Тема 10. Особливості конкурентних відносин в Україні. Перспективи розвитку українських компаній

10.1. Неконкурентна економіка й відсутність природного співтовариства компаній. Особлива роль великих підприємств

10.2. Співтовариство компаній у період трансформації економіки

10.3. Перспективи розвитку вітчизняних компаній

10.4. Програми підвищення конкурентоспроможності галузі та країни

10.1. Неконкурентна економіка й відсутність природного співтовариства компаній. Особлива роль великих підприємств

Українська ринкова економіка народилася із соціалістичного господарства СРСР, і багато рис співтовариства, компаній ідуть коріннями в цю епоху. Важко знайти лише відповідність малим піонерським фірмам, зайнятим в інноваційному бізнесі проривного характеру, тому що в СРСР така діяльності велася в науково-дослідних інститутах і конструкторських бюро, що фінансувалися з державного бюджету.

В умовах планової економіки підприємства не були повністю незалежними господарськими суб'єктами економіки, як капіталістичні фірми. Вищим пріоритетом їхньої діяльності було не одержання прибутку, а виконання плану. Усі життєво важливі параметри діяльності підприємства встановлювалися централізовано такими органами, як Держплан, Держпостач, Держстандарт й іншими, і закріплювалися в нормативних документах.

Особливо важливо, що принципи діяльності були єдині для малих, великих і середніх підприємств і майже не допускали варіацій залежно від їхнього розміру або галузевої належності.

Це ставило підприємства в нерівні умови. Адже плановість, стабільність, стандартність дій, як ми переконалися, більше відповідають природі великих підприємств і зовсім далекі дрібним. Власне кажучи, всі підприємства СРСР управлялися як великі підприємства.

Діяльність великих підприємств була спрямована на вирішення пріоритетних загальнонаціональних завдань і одержувала потужну державну підтримку.

Сама суть завдань, що вирішувалися, відповідала природі великого виробництва. Масовий випуск однотипних товарів дозволяв реалізувати переваги, властиві великим підприємствам.

Ще гірший стан споживача був, коли потрібні йому деталі на додаток до основної продукції доручалося виготовляти великому підприємству. Виробляти невеликі партії товарів було невигідно, а покарання за невиконання другорядних завдань плану підприємство не боялося.

Багато західних фірм зіштовхувалися зі схожими труднощами, коли намагалися домогтися від великих підприємств виконання невластивих їм функцій. Принципова ж відмінність полягає в тому, що в ринковій економіці існує природне співтовариство компаній, яке дотримуються різних конкурентних стратегій, що створює можливість вибору.

Перевага великих підприємств над усіма іншими типами фірм вела до збідніння радянського товарного ринку. Саме великі підприємства систематично позбувалися від дрібносерійного виробництва у своїй програмі. Існувала потужна тенденція до уніфікації всієї, виробленої в країні, продукції, розмаїтість споживчих та інвестиційних товарів була вкрай обмежена.

Таким чином, не маючи гнучких і надійних постачальників, відчуваючи недолік у спеціалізованому встаткуванні, не маючи можливості обпертися на досвід піонерських фірм у комерціалізації технічних новинок, радянські великі підприємства просто через обстановку, що їх оточувала, неминуче повинні були програвати в ефективності своїм західним аналогам.

Резюмуючи варто сказати, що великі підприємства відіграли головну роль у всіх соціалістичних перетвореннях, оскільки найкраще піддавалися централізованому управлінню. Однак останнє призвело до повного розладу природного конкурентного механізму функціонування компаній в економіці з усіма наслідками, що випливають звідси.

Утворення ринкових відносин привело до того, що конкуренція з прихованої, або подавленої, перейшла в явну форму й стала одним з вирішальних факторів розвитку кожного підприємства. Найважливіша передумова для цього – перехід підприємств від планової до ринкової системи мотивації поведінки. Іншими словами, головним критерієм успіху діяльності підприємств (приватизованих і державних) і, природно, їхнього керівництва замість виконання плану стає одержання прибутку або – що типово для кризових періодів – мінімізація збитків і виживання фірми на ринку.