21. Поняття кредитного механізму та основні етапи процесу банківського кредитування.

Кредитний механізм – це сукупність взаємопов’язаних прийомів і способів, що забезпечують реалізацію на практиці об’єктивних функцій кредиту як економічної категорії та дотримання принципів кредитування.

Основними елементами кредитного механізму є:

1. Суб’єкти кредитування.

2. Об’єкти кредитування.

3. Форми кредитування.

4. Порядок надання і погашення позик.

5. Система формування кредитних ресурсів та їхнє резервування.

6. Система формування і використання резервів з відшкодування можливих втрат від кредитної діяльності.

7. Економічний контроль та банківський нагляд за ходом і результатами кредитної діяльності.

Суб’єкти – особи, які беруть участь у процесі кредитування. Види та основні вимоги до них:

1) до банківських установ:

– наявність ліцензії НБУ;

– дотримання економічних нормативів;

– дотримання інших вимог НБУ;

2) до суб’єктів господарювання:

– забезпеченість власними коштами (не менше ніж 50% видатків);

– дотримання фінансової дисципліни;

– кваліфікація керівництва;

– оцінка продукції;

– конкурентоспроможність;

– економічна кон’юнктура та ін.

Згідно із Законом України «Про банки і банківську діяльність» ст. 17, 50 та нормативними актами Національного банку України банк може отримати ліцензію на надання кредитів за таких умов:

1. Якщо у банку є стабільна діяльність протягом півріччя, що передує зверненню його до НБУ щодо надання ліцензії.

2. Стан кредитного портфеля банку не має загрожувати інтересам його вкладників і кредиторів (сума безнадійних до повернення кредитів не має перевищувати розширення фактично сформованих резервного і страхового фондів банку).

3. Здійснення операцій, які ліцензуються, не має негативно вплинути на діяльність банку.

4. Відсутність порушень банком вимог чинного законодавства, нормативних актів НБУ внутрішніх документів протягом року, що передує зверненню банку до НБУ з клопотанням на отримання ліцензії.

Установи банку можуть надавати кредити всім суб’єктам господарської діяльності незалежно від їхньої галузевої належності, статусу, форми власності за умови наявності у них реальних можливостей та правових форм забезпечення і сплати відсотків за користування ним. Надання кредиту колективним підприємствам, створеним на підставі договору між його членами, здійснюється за умови передбачення в статуті їхньої солідарної відповідальності за зобов’язаннями підприємств усім своїм майном.

Про кожний випадок надання кредиту позичальнику в розмірі, що перевищує 10 відсотків власного капіталу (великі кредити), банк повідомляє НБУ. Загальний розмір кредитів наданих банком стосовно всіх позичальників, з урахуванням 100-відсоткових позабалансових зобов’язань банку не може перевищувати восьмикратного розміру власних коштів банку.

Рішення про надання кредитів позичальникам приймається колегіально-кредитними комітетами (відділення, дирекції банку) більшістю голосів і оформляється протоколом.

Правління, кредитний комітет визначають основні напрями кредитної і відсоткової політики, а саме:

– поточні пріоритетні напрями у кредитуванні з урахуванням кредитних ризиків у різних галузях народного господарства;

– обсяги кредитних ресурсів для видачі кредитів та структуру кредитного портфеля;

– граничні розміри кредиту на одного позичальника, у межах яких можуть надавати кредити установи банку;

– методику фінансового стану і кредитоспроможності позичальника.

Кредити надаються винятково на комерційних засадах з обов’язковим додержанням таких умов:

– кредити надаються позичальнику в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів з позичкового рахунка. Перевага надається такій формі розрахунку, яка передбачає оплату за розрахунковими документами за фактично відвантажену продукцію (виконані роботи, надані послуги) й акредитивні форми. Попередня оплата за рахунок кредитних коштів не дозволяється, за винятком окремих випадків;

– кредити для розрахунків з громадянами за укладеними з ними договорами за здану сільськогосподарську продукцію надаються у безготівковому порядку шляхом перерахування коштів на особові рахунки громадян. В окремих випадках ці кошти можуть видаватися готівкою;

– в окремих випадках кошти в рахунок наданого кредиту можуть бути перераховані на поточний рахунок позичальника для використання їх на цілі, передбачені кредитним договором, зі збереженням права контролю банку за цільовим використанням кредиту;

– сума кредиту, що надається позичальнику, перебуває в межах ліміту, встановленого для відділення (дирекції).

Питання про надання кредиту в сумі, що перевищує граничний розмір, у межах якого має право приймати рішення кредитний комітет відділення банку, вирішується за підпорядкованістю кредитним комітетом дирекції банку, а при перевищенні граничного розміру, встановленого для дирекції кредитним комітетом банку, – на підставі обґрунтованого клопотання відділення банку або дирекції. Здійснюється кредитування тільки тих видів діяльності, які передбачені Статутом (положенням) позичальника.

Для отримання кредиту клієнт подає до банку такі документи:

• заяву;

• фінансово-економічну інформацію;

• форми бухгалтерської звітності;

• показники дебіторської та кредиторської заборгованості;

• розрахунок економічної окупності об’єкта;

• відомості про спосіб забезпечення позики та ін.

Об’єкти кредитування – певна частина вартості виробничих оборотних фондів та фондів обігу, основних виробничих фондів, яка формується за рахунок банківського кредиту.

До основних об’єктів кредитування можна зарахувати такі:

1. Додаткові потреби в коштах для оплати товарно-матеріальних цінностей і створення запасів для нормального режиму роботи.

2. Сезонні та несезонні затрати виробництва й обігу.

3. Потреба в додаткових коштах з огляду на тимчасове їхнє замороження.

4. Потреба для здійснення інвестицій в основні фонди.

Сучасна банківська практика використовує посуб`єктний метод кредитування, тобто на перше місце ставиться клієнт, надається перевага персональному підходу до позичальника.

Банківська практика виробила систему організаційних та економічних методів і способі банк має право організовувати кредитний процес з власними особливостями, але він обов’язково має будуватись на вимогах чинного банківського законодавства та враховувати об’єктивні властивості кредиту як економічної категорії. За таких умов на перше місце виходить якість організації кредитного процесу в банку, а саме ступінь дотримання принципів кредитування, ефективність та оптимальність організації процесу кредитування.

Організація кредитних взаємовідносин банку з клієнтами залежить від багатьох факторів, враховуючи як організаційні, так і економічні, а саме: розміру банку, величину кредитного портфелю, кваліфікації банківських працівників, технічних та телекомунікаційних можливостей банку, його кредитної політики, видів кредитів і т. ін. Отже, організація кредитного процесу передбачає розробку певних правил, прийомів та методів побудови й управління банківським кредитним процесом.

З технологічної точки зору кредитний процес у банку поділений на кілька основних етапів:

1) формування портфелю заяв клієнтів на одержання кредиту;

2) оцінювання кредитоспроможності потенційного позичальника;

3) вивчення достатності, прийнятності та ліквідності наданих позичальником форм забезпечення виконання зобов’язань за кредитом;

4) прийняття рішення про економічну доцільність кредитування і форму надання кредиту;

5) структурування кредиту, укладання кредитного договору та інших супровідних договорів, оформлення кредитної справи;

6) контроль за виконанням умов кредитного договору і погашенням кредиту;

7) аналіз якості кредитного портфелю;

8) робота з проблемними кредитами.

Невід’ємною частиною організації кредитного процесу є управління ним, яке відображається через нормативні документи банку щодо процесу кредитування, організацію структури банку, що обслуговує кредитування, розподіл повноважень між цими структурними підрозділами, вироблення кредитної політики, економічне регулювання кредитних операцій банку і т. ін.

Отже, до структури кредитного процесу, крім технологічних етапів його здійснення, також слід зарахувати організаційні та управлінські форми, способи і методи, що забезпечують процес кредитування у банку.

Управління кредитним процесом – це організація діяльності банку при кредитуванні, спрямована на уникнення або мінімізацію кредитного ризику.

Основними завданнями управління кредитним процессом банку є:

1) отримання максимального прибутку від кредитних операцій шляхом збільшення дохідності кредитного портфелю з одночасною мінімізацією витрат на кредитування, особливо тих, які мають непроцентний характер;

2) збереження платоспроможності та ліквідності банку.

Система управління кредитним процесом багатогранна, але найважливішими її елементами є:

1) організація структури управління кредитним процесом;

2) розробка стратегії і тактики кредитної політики;

3) розробка внутрішніх нормативних документів, що регламентують кредитний процес;

4) система аналізу кредитного портфелю з метою покращення його кількісних та якісних характеристик.

Розмір кредиту визначається банком разом з позичальником з урахуванням прогнозних обсягів виробництва або реалізації продукції, капітального будівництва та інших показників господарської діяльності клієнтів. Кредити видаються з простого позичкового рахунка у безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів на умовах контрактів як у національній, так і в іноземній валюті. В деяких випадках вони можуть зараховуватися на поточний рахунок позичальника в компенсаційному порядку або для використання на цілі, передбачені у кредитній угоді.

Кредит може видаватися одноразово, щоденно або періодично в інші строки, визначені у кредитному договорі. Клієнтам з безперервним виробничим циклом та стабільним фінансовим становищем відкривається «кредитна лінія» – надання кредиту відповідно до потреби (по частинах) у межах певної визначеної суми. За цю операцію банк отримує комісійні, які нараховуються на всю суму відкритого кредиту, в зв’язку з попереднім їхнім резервуванням.

Разом з кредитною угодою кредитним відділом складається строкове зобов’язання і передається розпорядження у бухгалтерію про відкриття позичкового рахунка.

Встановлення строків користування позикою залежить від багатьох факторів, а саме від:

• характеру об’єкта кредитування;

• забезпеченості банків кредитними ресурсами, їхнього складу та структури за строками залучення і запозичення;

• платоспроможності та кредитоспроможності позичальників;

• рівня фінансової стійкості банку-позичальника, стану дотримання ним економічних нормативів;

• характеру кредитної політики НБУ і банків та ін.

Терміни користування кредитами, конкретні строки і порядок погашення передбачаються у кредитному договорі між позичальником та банком.

Погашення кредиту може відбуватися у кілька способів:

• одноразово (водночас);

• у розстрочку: рівномірно з регресією платежів або з прогресією платежів.

Погашення проводиться за рахунок коштів позичальника на підставі ордерів-розпоряджень, строкових зобов’язань або платіжними дорученнями самого позичальника. Відповідно до кредитної угоди, позичальник має право достроково погасити позику та проценти за нею або банк може надати відстрочку на погашення позики. Відстрочку на погашення позики і процентів банк дозволяє у разі виникнення труднощів, які не залежать від дій самого клієнта (форс-мажорні обставини), але вживаються заходи щодо їхнього усунення. Вона оформляється додатковою угодою. При відмові в наданні відстрочки на погашення позики банк реалізує своє право стягнення кредиту і процентів шляхом реалізації заставленого майна або інших форм забезпечення.

У сучасних ринкових умовах кредит не може видаватися безпроцентно (безоплатно). Сума плати за користування коштами залежить від середньої суми кредиторської заборгованості та розміру процентної ставки на день отримання кредиту. Величина процентної ставки залежить від таких факторів:

• облікової ставки НБУ;

• відсоткових ставок за депозитними операціями;

• характеру наданого забезпечення кредиту;

• рівня кредитних ризиків;

• попиту і пропозиції на ринку кредитних ресурсів;

• строку користування позикою;

• об’єкта кредитування та ін.

Відсоткові ставки за кредитами встановлюються з урахуванням і того, що сума отриманих відсотків за позичковими коштами має покривати сплату відсотків за залученими коштами, повністю покрити операційні витрати, пов’язані з обслуговуванням кредитних операцій, та забезпечити певну суму прибутку для банку. При кредитуванні в іноземній валюті враховуються процентні ставки, які діють на міжнародних ринках позичкових капіталів. Рівень процентів, порядок нарахування і сплати обумовлюються у кредитній угоді.

Кредитні взаємовідносини між банками та позичальниками регламентуються у кредитних договорах, що укладаються, як правило, у письмовій формі. Зміст угоди складають такі розділи:

1. Предмет договору (ціль, сума, строк погашення, відсоток тощо).

2. Умови забезпечення кредиту (форма забезпечення, посилання на додаткові документи, наприклад, договір застави).

3. Зобов’

язання банку (відкриття рахунка, надання консультацій, перевірка забезпечення та цільового використання кредиту й ін.).

4. Зобов’язання позичальника (використання на вказані цілі, стягнення банком штрафів, повернення кредиту в строк, інформація про хід виконання угоди, подача звітності й ін.).

5. Права банку (відстрочка погашення, перевірка використання тазабезпечення, можливість розірвання угоди й ін.).

6. Права позичальника (дострокове погашення, можливість відстрочки та ін.).

7. Особливі умови договору (перерахунок суми кредиту, зміна процента, зміна умов договору, спірні питання, зміна юридичної адреси та ін.).

8. Реквізити сторін.

Банки мають право вносити свої зміни до умов договорів, які не суперечать чинному законодавству, і вимагати додаткової інформації від клієнта, якщо вона не суперечить інтересам сторін