1. Поняття суб’єкта зовнішньоекономічних зв’язків та основні їх види

Стаття 3. Закону «Про ЗЕД» так визначає суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності [3]:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, які мають цивільну правоздатність і дієздатність згідно з законами України і постійно проживають на території України;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України (підприємства, організації та об'єднання всіх видів, включаючи акціонерні та інші види господарських товариств, асоціації, спілки, концерни, консорціуми, торговельні доми, посередницькі та консультаційні фірми, кооперативи, кредитно-фінансові установи, міжнародні об'єднання, організації та інші), в тому числі юридичні особи, майно та/або капітал яких є повністю у власності іноземних суб'єктів господарської діяльності;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, які не є юридичними особами згідно з законами України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким цивільно-правовими законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці іноземних суб'єктів господарської діяльності, які не є юридичними особами згідно з законами України (філії, відділення, тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- спільні підприємства за участю суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, зареєстровані як такі в Україні і які мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України.

Україна в особі її органів, місцеві органи влади і управління в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, які беруть участь у зовнішньоекономічній діяльності, а також інші держави, які беруть участь у господарській діяльності на території України, діють як юридичні особи згідно з частиною четвертою статті 2 цього Закону і законами України.

Стаття 378 Господарського кодексу України визнає суб’єктами ЗЕД [1]: структурні одиниці іноземних суб’єктів господарювання, що не є юридичними особами за законодавством України (філії, відділення тощо), але мають постійне місцезнаходження на території України і зареєстровані в порядку, встановленому Законом. У ЗЕД можуть брати участь також зовнішньоекономічні організації, що мають статус юридичної особи, утворені в Україні відповідно до закону органами державної влади або місцевого самоврядування.

Держава гарантує однаковий захист усіх суб’єктів ЗЕД.

2. Транскордонна неспроможність

"Транскордонна неспроможність" (cross-borderinsolvency) або "транскордонні банкрутства" (cross-borderbankruptcies).

Аналізуючи процеси, що відбуваються в російської і світової економіки в цілому, необхідно відзначити зростаючий в геометричній прогресії обсяг кредиторської заборгованості суб'єктів комерційної діяльності. Дана ситуація в тому числі обумовлена стагнаційними тенденціями на світовому фінансовому ринку. У світлі цього все частіше виникають проблеми, пов'язані з неспроможністю зазначених суб'єктів комерційної діяльності.

• Глобалізація економічних відносин призвела до збільшення числа випадків транскордонної неспроможності, до яких відносяться справи, при яких неспроможний боржник має активи в декількох державах або коли в числі кредиторів боржника є кредитори з іншого держави, ніж те, в якому здійснюється провадження у справі про неспроможності.

• Таким чином, транскордонна неспроможність - це інститут міжнародного приватного права, що регулює відносини, в яких беруть участь неспроможний боржник і іноземні кредитори, або майно неспроможного боржника перебуває в різних державах.

За своєю суттю, транскордонна неспроможність виражається в юридичному зв'язку між правопорядком двох або більше держав: у разі визнання боржника неспроможним і при наявності іноземних кредиторів, майна за кордоном, об'єктивних передумов до оголошенню боржника неспроможним в двох і більше державах - мова йде про необхідності регулювання зазначених правовід носин нормами міжнародного приватного права. У сферу регулювання міжнародного приватного права входять усі норми, що регулюють цивільно-правові відносини, пов'язані з транскордонною неспроможністю, оскільки визначальне значення має предмет регулювання, тобто характер самих відносин.

• При цьому в міжнародному приватному праві існує два способи регулювання відносин, ускладнених іноземним елементом - матеріально-правової і колізійний методи.

• Матеріально-правовий метод регулювання відносин, пов'язаних з транскордонною неспроможністю полягає у безпосередньому застосуванні матеріальної норми без звернення до колізійної прив'язки. Застосування матеріально-правових норм для регулювання відносин при транскордонній неспроможності можливо при умови існування нормативно-правових джерел регулювання зазначених відносин.

У рамках світового співтовариства неодноразово робилися спроби підготувати документ, що регулює питання транскордонної неспроможності. Серед них має сенс згадати:

-конвенції, підготовлені в рамках ЄС: Європейська Конвенція про деякі міжнародні аспекти банкрутства 1990 р.; Конвенція Європейського Союзу про транскордонної неспроможності 1995 р.; Регламент Європейського парламенту про процедури неспроможності № 1346/2000.

1. типовий Закон ЮНСІТРАЛ(про міжнародний торговий арбітраж 21.06.1985 р., зміни 7.07.2006 р.!) по транскордонній неспроможності 1997 р.,

2. Організацією з гармонізації комерційного права країн Африки (Охад) прийнятий Уніфікований закон про неспроможність(1999 р.). Зрозуміло, це не повний перелік документів, присвячених регулюванню питань транскордонної неспроможності.

Проте згадані документи, за винятком Типового закону ЮНСІТРАЛ мають виключно регіональне дію.

• Колізійні метод регулюваннявідіграє найважливішу роль у визначенні права, що застосовується до виробництва у справі про транскордонної неспроможності, вказуючи на суд держави - місця розгляду спору (lexfori). Колізійна прив'язка lexfori дозволяє підпорядкувати провадження у справі про транскордонної неспроможності законодавству держави, який відкрив таке виробництво. Однак істота відносин, пов'язаних з транскордонною неспроможністю вимагає також відповідей на питання про належної юрисдикції держави, під яку підпадає конкретну справу про неспроможність, про визнання виробництва, відкритого в одній державі іншими державами, про правові наслідки відкриття провадження у справі про транскордонної неспроможності, про проблему координації декількох виробництв, відкритих у відношенні одного боржника та інших, не менш важливих проблемах.

Під інститутом транскордонного банкрутства слід розуміти сукупність норм (в основному колізійних та уніфікованих матеріально-правових) МПрП, що регулюють міжнародні приватноправові відносини із визнання приватної особи неспроможною чи банкрутом. "Міжнародність" (іноземний елемент) таких правовідносин виявляється у наступних формах:

1) хоча б один з їх учасників є іноземною особою;

2) майно боржника знаходиться на території двох або більше країн;

3) судові провадження у справі про банкрутство порушено у кількох країнах.

З практичного погляду транскордонними банкрутствами мають визнаватися такі справи, коли, по-перше, порушено іноземне провадження та виникає необхідність його визнання в іншій країні; по-друге, у порушеній справі суд запитує допомогу на території іноземної країни; по-третє, провадження у справі про банкрутство порушені як у "своїй", так і в іноземній країні чи країнах одночасно та виникає потреба у координації порушених судових проваджень у справі про визнання приватної особи неспроможною чи банкрутом.