II.5. Мова обмежує пізнання світу

Важливим моментом теорії В. Гумбольдта є те, що він вважав мову „проміжним світом". Цей „проміжний світ" знаходиться між народом і об'єктивним світом, який оточує його. Слово являє собою відображення чуттєвого образу певного предмета в свідомості людини. Слово існує не як еквівалент предмета, а як його розуміння, що виникло завдяки акту мовотворчості. Будь-яка мова є творцем - вона створює позначення предметів, формуючи тим самим для свого народу мовну картину світу. Щодо цього вчений писав: „Будь-яка мова описує щодо народу, якому вона належить, коло, з меж якого можна вийти тільки в тому випадку, коли вступаєш в інше коло" (В. Гумбольдт).

Людина, за В. Гумбольдтом, опиняється в своєму сприйнятті світу цілком залежною від мови, яка веде цього сліпця по історії як поводир. Практична діяльність людей підкоряється мові як творцю реального світу. Тим самим В. Гумбольдт вважав, що мова є одночасно і знак, і відображення.

У розумінні В. Гумбольдта, правильність і багатство розвитку мови прямо пропорційно пов'язані з впливом на мову сили національного духу (за В. Гумбольдтом, мова перетворюється з кожним новим ступенем духу). Передусім від народного духу залежить сам принцип утворення мови. Вплив духу поширюється також і на структуру мови й утворення форм.

Мови, відповідно, також володіють силою, що впливає на дух. Цей вплив має всебічний і гармонійний характер. В. Гумбольдт метафорично уподібнює мови коліям, якими діяльність духу здійснює свою течію, або, в іншому порівнянні, руслу, яким дух несе хвилі свого життя.

Ідеї В. Гумбольдта про те, що мова визначає ставлення людини до об'єктивної дійсності, перетворює зовнішній світ на власність духу, покладені в основу філософського напрямку в мовознавстві, що отримав назву неогумбольдтіанство (Л. Вітгенштейн, Л. Вайсгербер, Й. Трір, П. Хартман, Е. Касірер). Неогумбольдтіанці вважають, що поняття - це не відображення об'єктивної дійсності, це продукти символічного пізнання, тобто пізнання, зумовленого мовними знаками, символами. Мова визначає мислення, перетворює світ на ідеї, „вербалізує" їх. При ньому вони стверджують, що мова обмежує пізнавальні можливості свідомості: „Межі моєї свідомості окреслені моєю мовою", - писав Л. Вітгенштейн.

На антиномію суб'єктивного й об'єктивного в мові звернув увагу і 0.0. Потебня. Він наголосив, що ця антиномія виявляється не лише в тому, що мова взагалі є посередником між людиною і світом, а й у тому, як саме вона змушує людину пізнавати цей світ: "У розмаїтті чуттєвих вражень думка відкриває законність, що узгоджується з формами нашого духу, і є пов'язаною з нею (мовою) чарівністю зовнішньої краси" [Потебня 1989:43].

II. 6. Мова є умовою спілкування

Щодо мовлення, І.О. Бодуен де Куртене говорив, що воно засноване на „товариському характері людини та її потреб втілювати свої думки в продукти власного організму, що відчуваються, і повідомляти їх істотам, подібним до неї, тобто іншим людям" (І.О. Бодуен де Куртене). Однак ще В. Гумбольдт писав про те, що будь-яке розуміння є водночас і нерозумінням, а будь-яка згода в думках - разом з тим і незгода.

Остаточну визначеність слова отримують тільки в мовленні певної особи, але специфіка спілкування полягає, за В. Гумбольдтом, у тому, що мовець і слухач сприймають один і той самий предмет з різних боків і вкладають різний, індивідуальний зміст в одне і те ж слово. Звідси випливає, що „ніхто не розуміє слів абсолютно в одному і тому ж значенні, і дрібні нюанси значень переливаються по всьому простору мови, як кола на воді при падінні каменя. Тому взаємне розуміння між мовцями постає одночасно і непорозумінням, і згодою в думках і почуттях" (В. Гумбольдт).

О.О. Потебня, розвиваючи гумбольдтіанські ідеї на російському ґрунті та сприйнявши цю ідею В. Гумбольдта, „непорозуміння" визначав не тільки як обов'язкове відхилення від думки, що походить від того, хто повідомляє, а й як „розуміння по-своєму", як творчу роботу, те нове, що творчо привноситься. Збудження ззовні - лише привід для появи своїх думок

Психічний комплекс, на думку Г. Пауля, що утворився в одній душі, не може служити основою для його виникнення в іншій душі, кожна душа повинна починати все спочатку - іншими словами, в результаті фізіологічних роздратувань повинні знову з'явитися примітивні уявлення, а вже потім з відношень, у які вступають ці примітивні уявлення, в душі індивіда повинні сформуватися комплекси уявлень.

При цьому, за Г. Паулем, зміст уявлень передаватися не може, і все, що кожна людина знає про зміст уявлень іншої людини, ґрунтується на висновках з її власних уявлень.

ІІ.7. Мова регулює діяльність людини

Загальноприйнятою є думка, що мова регулює діяльність людини. Так, відомий американський лінгвіст Л. Блумфілд (1887-1949), застосовуючи біхевіористський підхід до аналізу мовленнєвого спілкування, вважав, що сфери життєдіяльності людини - не потреби і дії для їхнього задоволення. Люди, що співпрацюють, можуть впливати один на одного за допомогою практичних (тобто немовних) і мовленнєвих стимулів. Реагують вони на ці стимули мовленнєвими та немовленневими діями. При цьому мовленнєві дії (стимули), за Л. Блумфілдом, ті, що замінюють практичні стимули. Тому мовленнєві стимули і реакції комунікантів мають практичний аспект. На думку Л. Блумфілда. мовлення с засобом для вирішення практичних завдань і його основна функція - регуляція діяльності людини

Припустимо, писав він, що Джек і Джил ідуть стежкою, Джил голодна. Вона бачить яблуко на дереві. Вона за допомогою горла, мови і губ продукує ряд звуків. Джек стрибає через огорожу, влізає на дерево, зриває яблуко, приносить його Джил і кладе їй у руку. Джіл їсть яблуко.

У цій ситуації Л. Блумфілд пропонує розрізняти мовленнєвий акт та інші явища, які він називає практичними діями. «З цього погляду описаний випадок складається з трьох частин з такою часовою послідовністю:

а) практичні дії, що передували мовленнєвому акту:

б) мовлення;

в) практичні дії, що відбулися після мовленнєвого акту» (Л. Блумфілд).

Джил як мовець може реагувати на стимули не одним, а двома способами:

1) S -» R (практична реакція);

2) s -» r (лінгвістична, або заміщена, реакція).

Дії Джека можуть виникати через два види стимулів:

1) практичні стимули S -» R (немовленнева реакція);

2) лінгвістичні (заміщені) стимули S-» г -> s -» R (реакція через мовлення).

Л. Блумфілд наголошує на цікавому моменті: „Нормальну людину цікавить тільки S і R; хоча вона і користується мовленням і отримує віл цього вигоду, вона не звертає на нього уваги" (Л. Блумфілд).

Іншими словами, учений вважає, що мовлення входить до системи діяльності людини і людина не реагує на нього як на мовлення - вона реагує на нього як і на інші не мовленнєві стимули.

Акцентуючи на тому, що мовлення допомагає мисленню, Л. Блумфілд наголошує на таких його властивостях: здатність передавати інформацію, абстрактність, наявність мовленнєвого колективу.

Разом з тим не можна не зазначити, що Л. Блумфілд, трактуючи мову як особливу форму поведінки людини, комунікативну функцію мови визначав як ланцюг стимулів і реакцій, а соціальну природу мови - як процеси одного рівня з біологічними процесами. Тим самим знімалося питання про зв'язок мови і мислення, про соціальну природу мови. Відповідно до традицій біхевіоризму, до об'єктної сфери дослідження вводилися тільки фрагменти процесу мовленнєвого спілкування, що спостерігаються, а не всі, що реально існують. Проблема мовного значення також не вирішувалася.