V. Продукування мовлення

Процес продукування мовлення практично не спостерігаємо і тому він найбільш складний для опису. Значна кількість моделей ґрунтується на обмовках і паузах у мовленні. Трансформаційно-генеративна граматика Н. Хомською передбачає, шо людина оперує певними правилами, які дозволяють їй перевести глибинну структуру в поверхневу.

З психологічного погляду процес продукування мовлення полягає в тому, що мовець за певними правилами переводить свій розумовий (немовленнєвий) задум у мовленнєві одиниці певної мови. При цьому людина оперує не статистичними закономірностями мови, а смисловими одиницями, що зумовлені комунікативним наміром та інтенцією. Наявне в людини внутрішнє мовлення предикативне, згорнуте й образне. Лише вибір граматичної конструкції та підбір лексичних одиниць роблять думки людини доступними для інших. Думка реалізується у слові. У працях Л.С. Виготського організація процесу продукування мовлення трактується як послідовність фаз діяльності (мотивація - думка внутрішнє слово - зовнішнє мовлення). Отже, мовлення постає діяльністю з вербалізації образів свідомості людини.

VI. Сприйняття мовлення

Сприйняття мовлення постає процесом виокремлення значення. що знаходиться за зовнішньою формою мовленнєвих висловлені. Сприйняття не усвідомлюється як акт сприйняття форми не майже завжди перехід до семантики. Рівневість сприйняття відображає як послідовність опрацювання мовленнєвих сигналів, так і рівневий характер структури мовленнєвих повідомлень. При цьому сприйняття форми мовлення вимагає знання лінгвістичних закономірностей його побудови.

Сприйняття письмового мовлення здійснюється стрибкоподібними рухами очей. Навіть якщо слова несуть помилку, але нагадують слова, знайомі реципієнту, вони сприймаються як знайомі. Якщо значення слова конкурує з його формою, виникає утруднення при читанні. Важливу роль у сприйнятті слова відіграє його багатозначність, при

цьому в процесі сприйняття слово співвідноситься з іншими словами того ж семантичного поля.

На результат сприйняття слова впливають його емоційність і оцінність. При сприйнятті фраз реципієнт може відчувати утруднення. якщо є неоднозначність їх тлумачення. Тоді як для реципієнта не важливо, в якій синтаксичній формі репрезентована фраза.

Сприймаючи мовлення, людина співвідносить висловлене з дійсністю, зі своїми знаннями про неї, зі своїм досвідом. Людина може відновлювати пропущені елементи, беручи інформацію зі своєї свідомості. У процесі сприйняття людина активна, оскільки актуалізує гіпотези щодо подальшого змісту і здійснює смислові заміни.

VII. Текст як об'єкт психолінгвістики

Окреме слово як основний елемент системи мови може виконувати функцію тексту, але в цілому його семантика задається мовним контекстом, в якому воно знаходиться. Висловлення, постаючи підкореним немовному мотиву автора, відображає лише фрагмент дійсності. Текст як об'єднання висловлень на основі складної програми відображає образ світу автора, включеного в діяльність спілкування. Виконуючи у спілкуванні функцію структурації діяльності, текст несе цілісне уявлення про затекст як свою референтну основу і містить підтекст як неявний смисл.

Текст наділений формальною зв'язністю (його частини мають мовні елементи, що співвідносяться між собою) і семантичною зв'язністю (його частини несуть спільні змістовні компоненти). Текст характеризується емотивністю й оцінністю - він відображає ставлення автора до дійсності. Мовленнєвий текст включений в інші знакові системи та містить елементи інших семіотичних систем (креолізованість) і раніше створених текстів (прецедентність).

Сприйняття тексту підпорядковується тим же закономірностям, що і сприйняття висловлення. Разом із тим текст нерідко розуміється й інтерпретується менш адекватно, ніж окреме висловлення, внаслідок того, що читач включає його в свою систему уявлень про світ. Проекція тексту, що виникає, може значно відрізнятися від задуму автора. Ступінь збігу проекції тексту з авторським значенням залежить від ступеня подібності інтелекту автора і читача та їхньої схожості як особистостей.