IX.6. Мовлення глухонімих

Тісно пов'язані з дослідженнями з граматики природних мов дослідження мови глухонімих. Це роботи В. Бельтюкова, Н. Морозової. Ж. Шиф, Р. Блснтона та ін. Глухими називають людей з повною або частковою втратою слуху. Для того щоб допомогти таким людям у спілкуванні, створюються спеціальні апарати для поліпшення слуху. Ці апарати є дуже ефективними - лише 1 % населення маг такі вади слуху, перед якими техніка безсила. На сьогодні досі не розроблено чіткого розмежування ступеня втрати слуху. Найбільш поширена класифікація, за якою такі хворі поділяються на дві групи: 1) ті, що мають слабкий слух - недоліки слуху таких людей долаються за допомогою слухових апаратів, їхній слух знижений максимум на 75-80 децибел; 2) глухі-таким хворим спеціальні прилади не допомагають, вони нічого не чують, окрім дуже гучних і різких звуків (шум реактивного літака або гудок тепловозу з відстані кількох метрів).

Проблему глухоти вивчав ще Аристотель (ІV ст. до н.е.) Давньогрецький філософ правильно визначив фізичну природу звуку.

Зустрічається також "афазія поліглотів" - утрата однієї з відомих ' мов При такій афазії відновлення мов відбувається ЛЮІ"номірно: одні мови витісняються, інші згадуються; хворий може МС^ІЬ ■'" ЯКУ-небудь з мов, але не говорити нею, або говорити, але не '1°^Мц або писати тільки певним чином, наприклад готичним шрифтом; "" - зберігатися здатність називати предмети певною мовою, але не будувати фрази тошо.

ІХ.5. Дефекти мовлення

Цо розладів мовлення зараховують також дефекти мовлення (від лат. "відпадання", "недолік"). Частина з них пов'язана з голосоутворення.м.

Алалія - відсутність мовлення внаслідок порушення його розвитку або органічного ушкодження. Необхідно зазначити, що олігофренія (органічні порушення) також викликає алалію - відсутність або недорозвинення мовлення.

Дисфонія (або афонія) - відсутність фонації в силу порушення голосового апарату. Відсутній гучний голос при збереженні мовлення пошепки.

Ринолалія (гугнявість) - порушення тембру голосу і звуковнмовляння, що зумовлюється анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

До іншої групи дефектів мовлення належать порушення темпоритмічної організації висловів.

Заїкання (логоневроз) - порушення темпоритмічної організації мовлення. Воно зумовлюється судорожним станом м'язів мовленнєвого апарату. Заїкання виявляється в двох формах - заїкання розвитку і реактивне заїкання. Заїкання розвитку спостерігається в ранньому дитинстві, коли дитина ще погано говорить, має чимало дефектів артикуляції. Якщо малюка в цей час навчають важким словам і конструкціям, то він може почати заїкатися. В основі такої форми заїкання лежить перезбуджування мовленнєвих ділянок мозку дитини. Реактивне заїкання розвивається як реакція на сильний вилив, як правило, внаслідок переляку, психічної травми (важкі конфлікти в сім'ї) або тривалих виснажливих хвороб.

До змін несудорожного характеру належать брадилалія і тахілалія. радилалія - патологічне уповільнення темпу мовлення. Виявляється в о™ГоіЬ™. Р,СаЛПаЦ1ї мовлс«"«ої програми артикуляції і має в своїй гальмівного процесу. Тахілалія - патологічне темпу мовлення. Виявляється у прискореній ритмізації мовленнєвої програми артикуляції і пов'язана з переважанням людиною процесу збудження.

До порушень звуковимовної організації належать дизартрія розлад артикуляції, нечленороздільне мовлення - і дислалія (недорікуватість) - порушення звуковимови за нормального слуху і збереження іннервації мовленнєвого апарату. Частіше за все зустрічаються дефекти у вимові звуків [р] і [р']. Дещо рідше утруднено вимову свистячих звуків [с], [з], [ц], шиплячих [ш], [ж], [ч] [ш].

До порушень слуху належить приглухуватість. Навіть незначне погіршення слуху призводить до затримки мовлення. Якщо ж дитина страждає значною втратою слуху, її мовлення зовсім не розвиватиметься.

Серед порушень письмового мовлення наголошують на дислексії - порушенні процесу читання, що виявляється в утрудненнях упізнання і пізнавання букв, і дисграфії - порушенні здатності правильно писати.

Порушення мовлення підлягають корекції. На сьогодні розроблена значна кількість методик подолання таких дефектів, зокрема у дітей. Більшість таких методик спрямована на те, щоб зорієнтувати дитину не на процес, а на результат. Якщо дитина має труднощі з вимовою певної літери, то пояснення деталей процесу артикуляції є не дуже ефективним. Краще створити такі умови, у яких дитина постійно чутиме правильну вимову. Вона буде повторювати, потім перешкода, що блокує її вимову, зникне. Отже, під час роботи з дітьми важливим є саме результат.

ІХ.6. Мовлення глухонімих

Тісно пов'язані з дослідженнями з граматики природних мов дослідження мови глухонімих. Це роботи В. Бельтюкова, Н. Морозової. Ж. Шиф, Р. Блснтона та ін. Глухими називають людей з повною або частковою втратою слуху. Для того щоб допомогти таким людям \ спілкуванні, створюються спеціальні апарати для поліпшення слуху. Ці апарати є дуже ефективними - лише 1 % населення маг такі вади слуху, перед якими техніка безсила. На сьогодні досі не розроолено чіткого розмежування ступеня втрати слуху. Найбільш поширена класифікація, за якою такі хворі поділяються на дві групи: І) слабкий слух - недоліки слуху таких людей долаються за допомогою слухових апаратів, їхній слух знижений максимум на 75-80 децибел; 2» глухі-таким хворим спеціальні прилади не допомагають, вони нічого не чують, окрім дуже гучних і різких звуків (шум реактивного літака; гудок тепловоза з відстані кількох метрів).

Проблему глухоти вивчав ще Аристотель (IV от. до неї. Давньогрецький філософ правильно визначив фізичну природу звуку, однак помилився, стверджуючи, шо у глухих порушена здатність до вимови слів. Римський лікар Галом намагався спростувати шо думку, проте вона існувала ще майже два століття. Дійсно, слух тісно пов'язаний з мовленням. Якщо дитина втратила слух у перш, місяці свого життя то без спеціального навчання вона залишиться німою. Якщо не почати навчання з 6-12 місяців, навчити дитину мові буде надзвичайно складно. Сучасна наука довела, що відсутність мовлення пов'язана більшою мірою не з відсутністю слуху, а з браком навчання. Яких-небудь патологічних змін у мовному апараті у глухонімих зазвичай не спостерігається.

Найбільше уваги дослідники приділяють проблемі дитячої німоти. Зрозуміло, шо у глухих, глухонімих і туговухих дітей майже відсутнє або порушене сприйняття мовлення. Саме це порушення детермінує своєрідний розвиток мовлення у таких дітей.

Глухонімота - це природжена або придбана в ранньому дитячому віці глухота і спричинена нею відсутність мовлення. Причиною глухонімоти можуть бути будь-які вади розвитку органу слуху і перенесені в ранньому дитинстві захворювання, що призводять до глухоти. Розпізнавання глухонімоти зводиться до визначення зв'язку між відсутністю мовлення і порушенням слуху. У дорослих і дітей старшого віку це не становить труднощів. Діагностика глухонімоти у маленьких дітей утруднена. Відсутність слуху у дітей раннього і молодшого дошкільного віку часто залишається непоміченою, а приводом для звернення по допомогу є зазвичай затримка в розвитку мовлення або розлад мовлення, що вже почало формуватися. У цих випадках відрізнити глухонімоту від мовленнєвих порушень при нормальному слуху нерідко складно. Такі діти засвоюють мовлення на ґрунті зорових, а не слухових аналізаторів. У них відсутнє безпосереднє наслідування мовлення, недостатня мовленнєва практика. Засвоїти мовлення вони можуть лише завдяки спеціальному навчанню, переважно шляхом свідомого засвоєння закономірностей мови. На початкових стадіях потреба таких дітей у спілкуванні обмежена. До того ж глухоніма дитина оволодіває мовленням уже в достатньо свідомому віці. Мовлення таких дітей образне, конкретне. Щоб зрозуміти його, потрібно уявити, про що дитина говорить. Словник дитини, яка народилась глухою або втратила слух у ранньому віці, містить значно менше слів, ніж словник її здорового однолітка. Задача педагога, який працює з такою дитиною - навчити її усному мовленню і створиш якомога більший запас слів, без яких спілкування неможливе. Англійський фізіолог слуху К. Морфі вважає, що якщо дитину з двох років не навчати мовленню, вона може залишитися розумово неповноцінною. Навчитися мові дитина з патологією може, якщо вона зростає з глухими батьками або достатньо рано потрапляє в колектив глухих. Оволодіння основами комунікаціями є запорукою розумового розвитку дитини та її соціальної адаптації. Втрата слуху у віці від 8-10 років, як правило, не порушує мовлення. Але й у цьому разі втрата контролю над власною вимовою та рівнем шуму робить мовлення нерозбірливим. При роботі спеціалістів з такими хворими основний акцент робиться на проблемі сприйняття мовлення

Існує два різновиди мов для людей з обмеженими можливостями жестові (жестомімічні) і буквені (дактильні). Жестова мова виникла задовго до звукової. Жестами користувалися вже перші представники людства. Існує значна кількість жестів, поширених на всій планеті. Наприклад, жести на позначення особи ("я", "ти", "він", "вона" і напрямку ("ліворуч", "праворуч", "вперед", "назад") або дій ("пити" "їсти", "слухати"). Іноді в різних країнах одні й ті самі жести можуть мати різні значення. Так, у Болгарії кивок головою, який для нас означає ствердження, виражає заперечення. Якщо ж болгарин хоче виразити згоду, від рухає головою зліва направо. Аналогічні жести поширені й в Турції, Індії та ще в деяких країнах Сходу. Кожен жест жестової мови являє собою поняття. Наприклад, автомобіль позначають імітацією обертання руля, а тролейбус - горизонтальним рухом вказівного і середнього пальців. Цікавим є зображення слів "дуель" і "П'ятигірськ", Зображення двох взаємноспрамованих пальців у вигляді пістолетів означає і дуель, і назву міста, де відбулася дуель М.Ю. Лермонтова. Жестами можна передавати напрям руху, розмір предметів. Так, жестом "будинок" можна передати і певні ознаки будинку. Для жестової мови властивий такий семантичний синтаксис, у якому відсутнє жорстке розчленовування знаків на категорії, що відповідають граматичним класам. Предмети, особи і дії в мімічній мові в більшості випадків відсутні. Нерідко назви дії і знаряддя дії (сокира, рубати) позначаються однаково; відсутня відмінність між предметом дії, ознакою предмета і дією, що позначаються в українській мові однокореневими словами (чистий - чистити - чисто; сміливець - сміливий); у ряді випадків відсутнє позначення дії і предмета, на який спрямована дія (доїти - молоко), дії і предмета, що позначає місце дії (митися - ванна). Для жестової мови дуже важлива міміка. Вона виконує функції, подібні до функцій інтонації у розмові. Відсутність граматичних класів у мімічній мові пов'язана з її високою ситуативністю. Мови глухонімих різні в різних регіонах. Найбільш детально досліджена американська мова глухонімих (ASL – American sing language). Кожен жест цієї мови є комбінацією з невеликої кількості аспектів, які сприймаються зором і окремо не несуть смислового навантаження. За допомогою цієї мови можна передати не лише все те саме, що в усному мовленні, але и практично з аналогічною швидкістю.

Науковці, які досліджували процес засвоєння маленькими глухими дітьми жестової мови, дійшли висновку, шо стадії цього процесу точно відповідають етапам розвитку розмовного мовлення дітей з нормальним слухом. Спостереження доводять, що на ранньому етапі глухі діти оволодівають значеннями окремих жестів, потім комбінують ці жести з мстою вираження різних семантичних відношень. Далі відбувається поступовий систематичний перехід від перших комбінацій до більш складних, граматично правильних форм. Хоча розвиток жестового словника і є важливим першим кроком у засвоєнні мови глухою дитиною, лише комбінування жестів дозволяє правильно виражати широке коло значень.

У звичайній розмові використовують 150-200 жестів, освічені глухі володіють тисячами жестів. У 1958 р. у Всесвітній федерації глухих було створено комісію з уніфікації жестів і розробки інтернаціональної жестомімічної мови. Були розроблені єдині жести, зафіксовані в чотиритомному "Інтернаціональному словнику жестів". Так виникла інтернаціональна мова жестів жестуно. Вона складається зі знаків, що легко розуміються, взятих з різних систем, і застосовується на конференціях і заходах, які збирають міжнародну аудиторію, - ця мова являє собою еквівалент есперанто.

Завдяки виразності й емоційності жестової мови глухі можуть насолоджуватися мистецтвом театру. У Москві створений єдиний у Європі Театр міміки і жесту.

На основі жестів формується дактильyа форма мовлення, відбувається заміна жестів словами. За допомогою жестів неможливо передати імена, прізвища, спеціальні терміни, назви вулиць і міст. У таких випадках жести поєднуються з дактильною мовою. Перші відомості про дактильну абетку датовані ще XVI ст. Вона розроблена іспанськими філософами та монахами Дж. Карденом, П. Понсе, Ч. Бонетом спеціально для німих. Слова повідомляються за допомогою рухів рук. Кожній літері відповідає певний знак або символ, зображений пальцями однієї руки. У ХVII-Х1Х століттях одноручна дакильна абетка з невеликими варіантами знаків застосовувалась у більшості країн Європи, а також у Північній і Південній Америці. Лише у Великобританії тоді, як і зараз, користувалися дворукою дактильною абеткою. У ній голосні літери позначаються пальцями лівої руки: літеру «а» позначає великий палець, «е» вказівний, «і» - середній, «о» - безіменний, "и" - мізинець. При цьому під час спілкування вказівним пальцем правої руки вказують на один з п'яти пальців лівої. Вважається, що використання однієї руки більш зручне, оскільки друга рука вільна для інших дій. У Росію дактильне мовлення прийшло з Франції та Німеччини у XIX ст. і бую адаптоване для російських літер. У російській дактильній абетці більшість літер має умовне зображення, тобто літери відповідають їх обрисам, контур літери описують у повітрі. Такс дактильне мовлення здатне повністю замінити жестову форму спілкування. За допомогою дактильного мовлення можлива транслітерація - позначення по буквах - будь-якого слова будь-якої мови. Спосіб розмови глухонімих за допомогою пальців називається дактилологією. На сьогодні в світі існує більше 40 таких алфавітів і систем. Кількість знаків в "пальцевому алфавіті" залежить від знаків в алфавіті мови, хоча не завжди вони збігаються. У Росії, наприклад, 30 знаків передають 33 букви кирилиці. У Китаї 30 знаків передають символи фонетичного алфавіту (пинь-інь), яким користуються у наш час. У 1963 р. розроблений Міжнародний пальцевий алфавіт для використання в спілкуванні людей різних країн, наприклад, на Олімпіадах або конгресах Усесвітньої федерації глухонімих.

Хоча пальцеві алфавіти можуть служити досить прийнятним засобом спілкування, жоден з них не передбачає великих літер, знаків пунктуації або знаку пропуску між словами. Використання таких алфавітів також обмежене щодо передачі назв і імен, іноземних слів і слів, що виражають емоції; якщо тільки обидва співбесідники не знають добре, про що йдеться.

Жестове і дактильне мовлення, за допомогою якого глухі спілкуються між собою, аналогічне до усного мовлення. Однак це не калька звичайного мовлення, а особлива система символів. Знаки для глухонімих засновані на поняттях - абстрактних ідеях. Оскільки поняття зображуються руками, знаки поділяють на два типи. Іконічні знаки містять елемент того, що вони представляють: наприклад, поняття "будинок" може бути зображене руками у вигляді контуру будівлі з дахом. Довільні ж знаки такого зв'язку не мають: наприклад, "сестра" позначається рухом правого вказівного пальця навколо носа.

Особливістю сприйняття усного мовлення глухонімими є орієнтація на зорове сприйняття, тобто слова співрозмовника розпізнаються за рухами губ. У нормі цим доповнюється слухове сприйняття мовлення в разі виникнення перешкод (шум. тихе мовлення тощо). Цей спосіб був розроблений І.К. Амманом у Голландії у ХVII ст. У Росії цей метод широко використовували з XIX ст. Здавалося б, навчитися читати по губах зовсім легко. Дійсно, різниця між звуками "а . "и", "у" очевидна. Але не всі фонеми легко розрізнити. Для успішної комунікації глухий повинен мати достатній запас слів, знати граматику мови і знати тему розмови. Важливими умовами також є чітка артикуляція, добре освітлення і повільне, виразне мовлення. Вуса та борода знижують розуміння мовлення. Глухим людям і людям з порушенням слуху читання з губ певною мірою компенсує слухове сприйняття мовлення.

І жестове, і дактильне мовлення мас переваги і недоліки. Сприйняття дактильної абетки і читання по губах можливе лише на короткій відстані між комунікантами, оскільки потрібно добре бачити рухи пальців і артикуляцію губ. Жести можна побачити з більшої відстані, але вони не можуть повністю передати словниковий запас мови і її граматичні форми. Порівняльні дослідження цих мов свідчать, що швидкість дактильного мовлення приблизно втричі, а швидкість зчитування з губ удвічі менша за швидкість усного мовлення. І тільки жестомімічний переклад наближається до швидкості усного мовлення.

Розглянуті засоби спілкування не потребують яких-небудь технічних приладів, тому їх будуть ще довго використовувати. Однак глухі люди з нетерпінням чекають появи спеціального пристрою, який перетворював би усне мовлення на написаний на екрані текст. Ця мрія не безпідставна. Адже наука вже створила серію приладів, які полегшують життя глухих. Так, світлові та вібраційні будильники допомагають прокидатися вранці. На двері встановлюють спеціальні дзвінки, що подають світлові сигнали. Електронна "няня" сигналізує батькам, коли плаче їхня дитина. Існують також прилади, що попереджають про сигнали автотранспорту. Проблемою для глухих є спілкування по телефону. Але й це сьогодні можливо - за допомогою азбуки Морзе. У передавачі є ключ, а в приймачі - вібратор, за допомогою якого можна сприймати сигнали дотиком. Такий вібратор дозволяє глухому абоненту, який володіє усним мовленням, розмовляти з іншими людьми, чиї телефони обладнані приставками з ключем Морзе. Однак такий зв'язок повільний - не більше 40-50 літер на хвилину, майже в 20 разів повільніший за темп усного мовлення. Така розмова триває довго до того ж потрібно вивчити азбуку Морзе. Більш зручними є телетайпи - телеграфні апарати, що друкують літери. За допомогою модему (модулятор - демодулятор) телетайпи підключають до телефонної мережі. Техніки продовжують працювати в цьому напрямі

Особливу проблему в психолінгвістичних дослідженнях становить мовлення сліпоглухонімих людей. У такому разі не може йтися навіть про зорове сприйняття рухів губ співрозмовника. Залишаються лише тактильні відчуття, однак у таких людей вони актуалізуються. Фрумкіна описує роботу І.О. Сокольського з такими дітьми. Він використовував пластилін: підносив руку дитини до певного предмета, а потім пропонував зліпити цей предмет з пластиліну. Діти ліпили прості речі - яблука, коробки сірників, чашки, квіти, будинок, колодязь тощо. За допомогою тактильних вражень і матеріалізації смислу діти навчалися розрізняти предмети. У свідомості людини виникають обриси предметів на основі дотикових вражень. Усі ці невербальні знання систематизуються відповідно до логіки мови. Відбувається засвоєння мовної форми мислення.

У межах патопсихолінгвістики можна також говорити про мовні порушення при розумовій відсталості - олігофренії. Для дітей з ранніми органічними порушеннями властиве недорозвинення або відсутність мовлення. Спостереження за розумово відсталими, аутичними та іншими дітьми з вадами мовлення показують, що за умов уповільненого розвитку або повної відсутності мовлення можна навчити таких дітей мові жестів. Розроблено спеціальні методики і програми для роботи з цими дітьми.

Останнім часом значна увага приділяються лікуванню дітей із розладами уваги (ADD – attention deficit hyperactivity disorder), у яких слабко розвинена здатність утримувати увагу на змісті мовлення.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Назвіть основні особливості мовлення людини, що перебуває у стані емоційної напруженості.

2. Перерахуйте основні порушення мовлення і дайте їм визначення.

3. Чим відрізняються порушення і дефект мовлення? Назвіть основні дефекти мовлення.

4. Чи можна на підставі даних тільки психіатричної лінгвістики поставити людині медичний діагноз?

5. Що вам відомо про мовлення глухонімих?

ЛІТЕРА ТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Вартанян Г.А., Петров Е.С., Эмоции и поведение. - Л.: Наука 1989. -144 с.

2. Вильсон Д.К. Нарушение голоса у детей. - М: Медицина. - 1990. - 447с.

3. Лурия А.Р. Основные проблеми нейролингвистики. - М.: Науки. 1975. - 423 с.

4. Лурия А.Р. Язык и сознание / под рсд. Е.Д. Хомской. М.: Изд-во Моск. ун-та, 1979. - 320 с.

5. Носенко Э.Л. Змоциональное состояние и речь. - К.: Вища школа, 1981.- 196 с.

ПРАКТИКУМ

І. ПСИХОЛІНГВІСТИКА ЯК НАУКА ПРО МОВЛЕНЕВУ ДІЯЛЬНІСТЬ

1. Об'єднайте слова в асоціативні пари. Встановіть кластер.

Кохання, сніг, шахтар, розлука, темрява, зима, хліб, миша, вугілля, жарт, дощ, шлюб, кішка, масло, дитина, печаль, мати, ніч, веселка, сміх.

2. Прочитавши асоціативний ряд, сформулюйте ключове слово.

Продукування мовлення, декодування, білінгвізм, мовний матеріал, міждисциплінарність, засвоєння мовлення, мовленнєві помилки.

Допомога, плече, надійність, вірний, спільні інтереси, довіра, щирий.

Слово, культура, досвід, традиції, рідна, говорити, спадок.

3. Напишіть асоціації до слів родина, слово, вища освіта, сесія, мова, спілкування.

4. Охарактеризуйте субкоди української національної мови. Наведіть по кілька речень.

5. Прочитайте вірш А. Рембо "Голосні". Розкажіть про співвідношення у мовній свідомості звуку і смислу.

Голосні

А - чорне, Е-біле, У - зелене, І - яскраво-червоне,

О - небесного кольору! Ось так, що не день, що негодина,

Ваші приховані властивості беру я на колір і вимір.

Вас на колір і на запах я пробую, голосні!

II. З ІСТОРІЇ ПСИХОЛІНГВІСТИКИ