IX. Патопсихолінгвістика

Ключові слова: зона Брока, зона Верніке, патологія, психопатія, акцентуація, емоційна напруженість, афазія, порушення мовлення, дефекти мовлення, розлад мовлення.

Патопсихолінгвістика вивчає патологічні відхилення у формуванні і перебігові мовленнєвих процесів в умовах несформованості або розпаду особистості.

IX. 1. Мовлення у стані емоційної напруженості

Стан емоційної напруженості виникає у випадках, коли людина змушена схвалювати відповідальне рішення в умовах дефіциту часу (це може бути при відповіді на іспиті, на прийомі у лікаря, в бесіді з начальником, на допиті або в будь-якій конфліктній ситуації, в роботі авіадиспетчера тощо). При цьому змінюється більшість характеристик мовлення людини.

Якщо говорити про моторну реалізацію мовлення, необхідно зазначити як збільшення, так і зменшення гучності мовлення, можливий злам голосу; прискорюється або, навпаки, уповільнюється темп мовлення, вимова може стати більш виразною, аж до переходу мовця на скандування. Змінюється тривалість латентного періоду реакції на репліку співбесідника. Зростає на 60 % кількість пауз хезітації (сумніви). Такі паузи спричинені труднощами в оперативному виборі слів для вираження думок. Потрібне слово людині доводиться довго шукати. Тому паузи виникають навіть перед словами, які є дуже частотними в мовленні і появу яких легко передбачити в даному контексті. Пошукові паузи мовець намагається заповнити (ну, є, це таке, воно, гм, мм, так,ага) Причому індекс нерішучості, тобто відношення часу пауз до часу чистого мовлення, зростає. Мовлення переривається зітханнями, фрази не завершуються.

У граматичному плані також відбуваються зміни: збільшується кількість іменників і дієслів порівняно з прикметниками і прислівниками, що надає мовленню більшої динамічності. Порушення синтаксичної структури фраз наближують мовлення до телеграфного стилю. Утруднення в здійсненні вибору слів зумовлюють зростання кількості семантично нерелевантних повторів: "Я пам'ятаю цю... може це..., цього...мм, ця така штука". Виникають і двозначності, оскільки порушується логічний зв'язок між окремими словами висловлення. Через те, що в стані емоційної напруженості у людини вповільнюється формулювання думок, зростає кількість пошукових слів: "Обов'язково спід узяти оте...таке, взяти з собою це, ну таке...оце покриваю".

Відбувається розтягування кінцевого голосного в слові: "Початок XX століття-ааа характеризую-ууть як...". Мовець починає вживати підсилювальні частки: та, таки, аж, навіть, ж, же, вже, бо, й.

Лексично мовлення стає більш спрощеним. Мовець вибирає більш короткі слова з найбільшою частотністю у мовленні, він ніби бере слова, що перебувають на поверхні, тим самим спрощуючи пошуки потрібних слів. Майже вдвічі зростає кількість слів-паразитів: "Бачите, ну, той, вибачте, ну, знаєте...". Характерною є поява неологізмів. Виникають і парафазії (помилкові вживання слова в певному контексті): "Високий чоловік товстого зросту", "1997 рік, число вівторок".

У семантичному плані мовлення у стані емоційної напруженості також змінюється: з'являються слова зі значенням семантичної безвинятковості (allness terms) - вічно, завжди, ніколи, ніхто. Мовлення характеризується, з одного боку, різкістю в оцінках, з іншого - нерішучістю. Відбувається зниження щільності пропозицій за рахунок труднощів, з якими стикається мовець, за рахунок повторів з метою остаточно переконати співбесідника. Мовець вживає значну кількість слів, які виражають невпевненість.

Мовлення людини в зміненому стані свідомості - під час перебування в екстремальних зовнішніх умовах (у високогір'ї, в плавильному цеху і т. ін.), під час алкогольного і наркотичного сп'яніння, в стані гіпнозу - також характеризується зниженням різноманітності лексикону, стереотип нацією, спрощенням синтаксису, збільшенням кількості помилок, розмиванням цілісності, тобто дестабілізацією мовної свідомості.

У стані емоційної напруженості імпульси передаються до гіпоталамусу. Гіпоталамус дає наближені до максимальних розряди, які впливають на кору мозку, спричинюючи "функційну декортикацію". Функційна декортикація виникає через сильне генералізоване збудження кори, що порушує її диференційну діяльність, необхідну для уваги на вищих психічних процесів. Це і впливає на процес мислення та їй особливості мовлення людини.

Науковці проаналізували записи усного мовлення людей у різних ситуаціях. Аналіз виявив дві протилежні тенденції у мовленні під час емоційної напруженості: 1) тенденція до прискорення сенсорних, мисленнєвих і моторних процесів, які беруть участь в обробці інформації; 2) тенденція до вповільнення у зв'язку з виникненням труднощів у виборі мовних одиниць для адекватного вираження думок. З першою тенденцією пов'язане виникнення в усних висловленнях значної кількості помилок. З другою тенденцією пов'язане порушення темпоральної цільнооформленості висловлення.

ІХ.2. Мовлення під час акцентуацій і психопатій

Ще в 1949 р. американський статистик Дж. Ціпф (G. Zipf) показав наявність кількісних (статистично значущих) відмінностей між текстами, написаними здоровими людьми, і текстами, написаними психічнохворими.

Р. Якобсон писав про німецького поета Гьольдерліна, який у зрілому віці захворів на шизофренію: "У тяжкохворого поета знайшла максимальний вияв втрата здатності і волі до діалогічного мовлення, і найвластивіша ознака цієї втрати - повне зникнення "шифтерів", зокрема граматичних осіб і часів (показників 1-ої і 2-ої осіб). Я переконаний, писав він, - що ця перша рекогносцировка повинна стати початком послідовних лінгвістичних досліджень психопатологічного мовлення і поезії і що такі порівняльні дослідження, зокрема, необхідні для всебічного розуміння мовлення як інструменту взаємної комунікації і особистісного пізнання" (Р. Якобсон).

У працях з психіатричної лінгвістики наводиться багато прикладів, як змінюється мовлення людини під впливом того або іншого розладу її психічної сфери, зокрема при акцентуації (посиленні певних психічних властивостей або рис вдачі) і психопатії (значній дезорганізації психічної діяльності).

Так, наприклад, за паранояльної психопати людина вважає за краще писати слова прописними літерами (capitalisation); частіше використовує пасивні конструкції для вираження своїх уявлень і відчуттів; часто говорить про себе; для синтаксису властиве порушення зв’язності (freestanding sentences).

За епілептоїдності з'являються зниження стилю, в'язкість мовлення, слова зі зменшувально-пестливими суфіксами.

У стані депресії людина може абсолютно відмовитися від спілкування (мутизм).

За маніакальності мовлення може характеризуватися так званою "словесною пустотою", людина може занадто голосно говорити і співати, виникає безліч асоціацій за співзвуччям, мовлення містить слова, що римуються.

Мовлення істероїда може бути брехливим, рясніти переказами чужого мовлення і словами, що позначають емоції, рухи тіла і кольори.

Мовлення шизофреника - абстрактне, псевдонаукове і не орієнтоване на співбесідника; воно може бути фонетично однотонним і містити слова, вимовлені співбесідником (ехолалія), або безглузді вигуки одного і того ж слова (вербігерація).

Якщо припускати можливість психіатричного підходу до емоційності тексту, то в художній літературі можна виділити такі типи текстів, як "світлі" (засновані на паранояльній акцентуації), "темні" (епілептоїдність), "веселі" (маніакальність), "сумні" (депресивність), "красиві" (істероїдність), "складні" (шизоїдність). Існують також "змішані" типи текстів (наприклад, "сумно-веселі", відображають маніакально-депресивні стани). Під час розробки такої типології текстів В.П. Бєлянін спирався на те, що кожний мовний елемент тексту зумовлений не тільки лінгвістичними, але й психологічними закономірностями, а отже, структуру будь-якого художнього тексту можна зіставити з певним типом акцентуації людської свідомості. Експериментальні дослідження показують, що анкетовані вище оцінюють ті тексти, що відображають наявні в них когнітивні й емотивні структури. Результати цих психостилістичних досліджень можуть бути використані при створенні текстів, розрахованих на вплив, що і демонструє, зокрема, експертна психолінгвістична комп'ютерна програма ВААЛ.

Очевидно, що почерк як вияв мовленнєвої активності людини також може залежати від особливостей її характеру. Так, почерк екстраверта (того, хто пише, як правило, латиницею) може характеризуватися нахилом управо, а інтроверта - вліво; сильний натиск може бути властивим для домінантних осіб, слабкий - для невпевнених у собі; наявність прикрас і завитих може свідчити про наявність демонстративної або шизоїдної акцентуації тощо.

Останнім часом актуальним і для психолінгвістики став аналіз мовлення осіб з хворобою Альцгеймера. Їх мовлення стереотипне: висловлення складаються зі слів і синтагм, що повторюються, і вимовляються з однаковою інтонацією. Дослідження, проте, показують, що основна проблема цих хворих пов'язана не з лінгвістичними особливостями мовлення (що виявлялося б, припустимо, в розумінні рідкісних, довгих або абстрактних слів), а з когнітивними основами пам'яті.

ІХ.З. Фізіологічні центри мовлення

Свій внесок у становлення психолінгвістики зробили і вчені, що вивчають розлади мовлення (дефекти і порушення). Той факт, що пошкодження мозку спричиняли порушення мовлення, дозволяє говорити про певну локалізацію центрів продукування та сприйняття мовлення. Системи, які забезпечують мовлення людини, можна поділити на дві групи - периферійні та центральні. Периферійні системи складають голосовий апарат і органи слуху. Центральні системи становлять певні структури головного мозку.

Голосовий апарат утворюють три основних системи: органи дихання, гортань, площини носу та рота. Органи дихання забезпечують рух повітря, який змушує вібрувати голосові зв'язки гортані. А рух зв'язок створює звукові хвилі. Легені, м'язи та діафрагма уможливлюють роботу всіх органів дихання. До цієї системи належать бронхи і дихальне горло, якими повітря проходить до гортані. Площина рота працює як головний резонатор звукових хвиль, що виникають у гортані. Шляхом зміни розміру та форми площини рота утворюються різні звучання голосних звуків. Рух повітря долає перепони, створювані площиною рота, і створює таким чином приголосні звуки. Носова площина являє собою додатковий резонатор, прохід до якого може бути відкритим або закритим піднебінням. Органи аудіювання забезпечують прийом акустичних сигналів, тобто усного мовлення. Рухома нижня щелепа, губи та язик забезпечують артикуляцію звуків.

Мовлення властиве виключно людині не тільки в силу наявності у неї інтелекту, але і завдяки роботі головного мозку. Найвищий відділ нервової системи людини – це головний мозок. Він складається з мозжечка, стволу та великого мозку. За кожним відділом головного мозку закріплено певні функції, однак єдиної зони мовлення немає.

Головний мозок складається і двох півкуль. Мовленеві функції правшів локалізовані здебільшого в лівій півкулі, лише у п'яти відсотків правшів мовленнєві центри розташовані в правій півкулі Приблизно 70% ліворуких мають мовленнєві центри в лівій півкулі. У 15% мовлення контролює права півкуля, ще 15% не мають функціональної спеціалізації мовлення. Ліва півкуля відповідає за такі пронеси: нюх з лівого боку, письмове мовлення, проекція руху правої руки слух з правого боку, рахування, читання, зорове поле правого ока. Ліва півкуля переважно виповідає за мовленнєве спілкування та оперування формалізованими символами (знаками). Саме ліва півкуля забезпечує обробку вхідних сигналів і розуміння мовлення та граматично правильні відповіді. Функціями лівої півкулі є також керування артикуляційним апаратом і програмами розрізнення часових послідовностей фонетичних елементів. У лівій півкулі наявні генетично запрограмовані морфофункціональні комплекси, що забезпечують швидку обробку послідовності дискретних одиниць інформації, з яких складається мовлення.

Права півкуля забезпечує нюх з правого боку, проекцію руху лівої руки, слух з лівого боку, орієнтацію в просторі, просторову уяву. зорове поле лівого ока. Завдяки роботі правої півкулі мозку ми здатні розрізняти інтонацію мовлення та модуляцію голосу, а також сприймати музику. Права півкуля створює умови для естетичного сприйняття об'єктів мистецтва.

Для точного встановлення спеціалізації півкуль щодо мовлення використовують метод Вада. Так називають вибірковий "наркоз півкуль". Під час цієї процедури в одну з сонних артерій на шиї вводять розчин снодійного (амітал-натрій). Кожна сонна артерія постачає кров лише до однієї півкулі, тому з кров'ю снодійне потрапляє до відповідної півкулі та впливає на неї. Під час тесту людина лежить на спині та рахує вголос. Після потрапляння препарату до мовленнєвої півкулі настає пауза, яка триває від 3 до 5 хвилин залежно від дози. Якщо ж препарат впливає на іншу півкулю, затримка мовлення триває лише кілька секунд. Цей метод дозволяє вимикати будь-яку півкулю і досліджувати ізольовану роботу іншої.

Для дослідження слухових каналів застосовували "дихотичне прослуховування". Два різні за змістом і звучанням стимули окремо спрямовували через навушники в праве і ліве вухо відповідно.

Виявилося, що ефект сприйняття інформації, яка надходила до кожного

вуха, різний. Отже, симетричні слухові канали функційно ізольовані і працюють з різною результативністю. В умовах конкуренції між правим і лівим слуховими каналами перевагу отримує вухо, контрлатеральне півкулі, шо домінує в обробці зовнішніх сигналів. Оскільки більшість людей праворукі, центр мовлення в них зосереджений , як правило, в лівій півкулі, у них домінує правий слуховий канал. Це явище називають ефектом правою вуха. Ступінь враженості цього ефекту може бути різним і розраховується на основі різниці в точності відтворення сигналів, які подаються в праве і ліве вухо. Переважання правого вуха характерне для 80 % праворуких людей.

У головному мозку знаходяться два центри мовлення зони Брока і Верніке.

Француз П. Брока у 1861 р. викрив у мозку людини центр мовлення (пізніше названий центром Брока). Цей центр знаходиться у задній частині лобової кістки лівої півкулі. Люди, у яких уражений центр Брока, розуміють мовлення, але з великими зусиллями можуть поєднати слова у фрази. Вони здатні відтворювати певні уривки прочитаної для них розповіді. Однак якщо запропонувати їм повністю відтворити почуте, у них виникають проблеми. Особливі труднощі для таких хворих становить складання творів на задану тему. Хворі стверджують, що відчувають перед собою порожнечу, у них повністю відсутній план мовленнєвого висловлення. Поведінку таких пацієнтів описав О.Р. Лурія. У його праці є цікавий приклад. Пацієнту запропонували скласти усний твір, задали тему "Північ". Після дуже тривалої паузи той сказав. "На Півночі є ведмеді (знову триваю пауза) ...про що й доводжу до вашого відома ".

Другий центр мовлення знаходиться в скроневій частині лівої півкулі. Він був відкритий німецьким ученим К. Верніке у 1874 р. У хворих з ураженням центру Верніке значною мірою збережене власне мовлення, але значно утруднене сприйняття чужого мовлення

Обидва мовленнєві центри демонструють чітку локалізацію мовленнєвих механізмів. Породження та сприйняття мовлення розведено як два різні механізми, хоча в нормі вони взаємопов'язані. Обидва мовленнєві центри є суміжними з більш загальними зонами діяльності: руховим центром (центр Брока) і слуховим (центр Верніке).

Клінічні дані дозволяють простежити організацію мовленнєвої відповіді. Під час акустичного сприйняття сигнал надходить до первинної слухової кори (зони Верніке). там інформація перетворюється для формування програми мовленнєвої відповіді. Цей семантичний код надходить до зони Брока, яка пов'язана із зоною Верніке дугоподібним пучком нервових волокон. У зоні Брока виникає детальна програма

Артикуляції, що реалізується завдяки активації лицевої зони області мозкової кори, яка керує мускулатурою обличчя. Якщо ж слово надходить через зорову систему (при читанні), то першою включається первинна зорова кора. Потім інформація про прочитане слово спрямовується до зони Верніке. Далі все відбувається так само, як і при акустичному сприйнятті.

ІХ.4. Порушення мовлення

При локальних ушкодженнях кори лівої півкулі мозку і при деяких психічних захворюваннях може виникати таке порушення мовлення, як афазія (а - "заперечення"; phasis - "вияв"). Афазія, на відміну від мовленнєвих дефектів, є розладом управління мовленнєвим процесом, не системне порушення мовлення, що є порушенням уже сформованою мовлення. Розрізняють шість видів афазій: ефферентна моторна, динамічна, афферентна моторна, акустико-гностична сенсорна, акустико-мнемічна сенсорна, семантична.

Ефферентна моторна афазія (efferentis - "що виносить"; ефферент - кінцева частина рефлекторної дуги) викликає розпад граматики висловлення й утруднення переключення з одного слова (або складу) на інше внаслідок інертності мовних стереотипів.

Для динамічної афазії властиві труднощі побудови зв'язного висловлення при відносному збереженні моторних і сенсорних компонентів мовлення. Хворий може повторювати слова, розуміти мовлення, але порушена здатність говорити фразами спричиняє відсутність зв'язності. Він не може перекодувати загальний задум у схему мовленнєвого висловлення, не може спланувати своє мовлення. Говорить переважно іменниками (телеграфний стиль). Спостерігається утруднення актуалізації слів, що позначають дії. Розповідаючи казку, такий хворий говорить: "Ось... у господаря була курка ... і золоті яйця ... і він її убив... ось ".

Для аффернтної моторної афазії (від efferentis - "що привносить"; афференти - нервові закінчення) властиве порушення ланки вибору звуку (укр. халат вимовляється як ханат або хадат, укр. ком як лом або том, укр. мати як дати). Такі хворі починають змішувати близькі за звучанням звуки, вони не розрізняють, наприклад, звуки л, н та д, замість м, п вимовляють б. У важких випадках спонтанне мовлення зовсім відсутнє, діалогічне мовлення дуже порушене і характеризується ехолалією (echo -"відображення, lalia - "мовлення") - простим повторенням слів співбесідника. Іноді це супроводжується ехопраксією - людина механічно повторює за співбесідником рухи .

Ці типи афазій виникають при ушкодженнях центру Брока.

У хворих з ушкодженнями центру Верніке певною мірою зберігається власне мовлення, але значно утруднюється сприйняття чужого мовлення. При акустико-гностичній сенсорній афазії спостерігається втрата здатності розуміння звукового боку мовлення. Порушена слухово-мовленнєва пам'ять, тобто взаємозв'язок між звуковим складом і значенням слова. Ураження слухомовленневих відділів кори мозку не впливає на гостроту слуху, але порушує систему слухомовленнєвого слуху. Тому людина, як і раніше, добре розрізняє різні немовленнєві звуки (шум дощу, скрип дверей, музичні мітиви, тупотіння сусідів), але не може більше виділити фонематичні ознаки рідної мови, що є носіями смислів. Різні слова можуть звучати для хворого однаково (укр. хвіст як міст, піст або лист). Дія ціп афазії характерний феномен "відчуження смислу слів". У той же час такі хворі зберігають задачу декодування повідомлення, вони активно шукають смисл висловлення, намагаються здогадатися, однак порушення фонематичного слуху не дозволяють цього зробити.

Акустико-мнемічна сенсорна афазія - це порушення обсягу утримання мовленнєвої інформації, її гальмування. Це призводить до труднощів розуміння довгих, багатоскладових висловлень (5-7 слів). Такі хворі легко сприймають повідомлення й утримують у пам’яті окремі слова або короткі фрази. Однак, якщо такому хворому повідомити кілька фраз, наступні слова почнуть гальмувати сліди попередніх слів, а наступні висловлення призведуть до зникнення слідів попередніх висловлень. Такі хворі, як правило, здатні запам'ятати або початок словесного ряду, або його кінець, у результаті чого повідомлення втрачає свою повноту і його розуміння ускладнюється.

Семантична афазія - це симптомокомплекс, що характеризується порушенням розуміння значення граматично складних фраз, відношень між словами, що виражаються флексіями, атрибутивних конструкцій (батько, брат окремо розуміються, а брат батька, батько брата - ні), прийменників (важко виконати завдання типу Покладіть олівець праворуч від виделки і ліворуч від ручки), порівняльних конструкцій (Микола вищий за Михайла і нижчий за Василя. Хто з них найвищий?). Труднощі виникають і в розумінні складних синтаксичних конструкцій, що виражають причиново-наслідкові, часові і просторові відношення, дієприслівникові і дієприкметникові звороти.

Мовлення афатиків характеризується бідністю лексики, вони рідко вживають прикметники, прислівники, описові звороти, майже не використовують і не розуміють прислів'я й приказки.

Зустрічається також "афазія поліглотів" - утрата однієї з відомих людині мов При такім афазії відновлення мов відбувається нерівномірно - одні мови витісняються, інші згадуються; хворий може розуміти яку-небудь з мов, але не говорити нею, або говорити, але не писати або писати тільки певним чином, наприклад готичним шрифтом; може зберігатися здатність називати предмети певною мовою, але не будувати фрази тощо.

ІХ.5. Дефекти мовлення

До розладів мовлення зараховують також дефекти мовлення (під лат. defectus - "відпадання", "недолік"). Частина з них пов'язана з голосоутворенням.

Алалія - відсутність мовлення внаслідок порушення його розвитку або органічного ушкодження. Необхідно зазначити, що олігофренія (органічні порушення) також викликає алалію - відсутність або недорозвинення мовлення.

Дисфонія (або афонія) - відсутність фонації в силу порушення голосового апарату. Відсутній гучний голос при збереженні мовлення пошепки.

Ринолалія (гугнявість) - порушення тембру голосу і звуковимовляння, що зумовлюється анатомо-фізіологічними дефектами мовленнєвого апарату.

До іншої групи дефектів мовлення належать порушення темпоритмічної організації висловів.

Заїкання (логоневроз) - порушення темпоритмічної організації мовлення. Воно зумовлюється судорожним станом м'язів мовленнєвого апарату. Заїкання виявляється в двох формах - заїкання розвитку і реактивне заїкання. Заїкання розвитку спостерігається в ранньому дитинстві, коли дитина ще погано говорить, має чимало дефектів артикуляції. Якщо малюка в цей час навчають важким словам і конструкціям, то він може почати заїкатися. В основі такої форми заїкання лежить перезбуджування мовленнєвих ділянок мозку дитини. Реактивне заїкання розвивається як реакція на сильний вплив, як правило, внаслідок переляку, психічної травми (важкі конфлікти в сім'ї) або тривалих виснажливих хвороб.

До змін нссудорожного характеру належать брадилалія і тахілалія. Брадилалія - патологічне уповільнення темпу мовлення. Виявляється в сповільненій реалізації мовленнєвої програми артикуляції і має в своїй основі посилення гальмівного процесу. Тахілалія - патологічне прискорення темпу мовлення. Виявляється у прискореній ритмізації мовленнєвої програми артикуляції і пов'язана з переважанням людиною процесу збудження.

До порушень звуковимовної організації належать дизартрія розлад артикуляції, нечленороздільне мовлення і дислалія (недорікуватість) - порушення звуковимови за нормальною слуху і збереження іннервації мовленнєвого апарату. Частіше за все зустрічаються дефекти у вимові звуків [р] і [р']. Дещо рідше утруднено вимову свистячих звуків [с], [з], [ц], шиплячих [ш], [ж], [ч], [щ].

До порушень слуху належить приглухуватість. Навіть незначне погіршення слуху призводить до затримки мовлення. Якщо ж дитина страждає значною втратою слуху, її мовлення зовсім не розвиватиметься

Серед порушень письмового мовлення наголошують на дислексії - порушенні процесу читання, що виявляється в утрудненнях упізнання і пізнавання букв, і дисграфії - порушенні здатності правильно писати.

Порушення мовлення підлягають корекції. На сьогодні розроблена значна кількість методик подолання таких дефектів, зокрема у дітей. Більшість таких методик спрямована на те, щоб зорієнтувати дитину не на процес, а на результат. Якщо дитина має труднощі з вимовою певної літери, то пояснення деталей процесу артикуляції є не дуже ефективним. Краще створити такі умови, у яких дитина постійно чутиме правильну вимову. Вона буде повторювати, потім перешкода, що блокує її вимову зникне. Отже, під час роботи з дітьми важливим є саме результат.