VIII.7. Акультурація

Виділяються такі етапи акультурації.

1. Нульова фаза - до від'їзду за кордон, коли людина відчуває або хвилювання і радість, або побоювання і тривогу. Відбувається процес збирання інформації про країну, більш глибоке знайомство з мовою.

2. Після приїзду в нову країну починається фаза вживання в культуру. У цей період іноземець може зовсім не приймати особливості культури чужої країни, може виникати вороже і навіть агресивне ставлення до неї; наслідком цього може бути фізичне нездужання, викликане "синдромом культурного пристосування". Іноземна мова в цій фазі може здаватися неприємною.

3. Після певного примирення з тією культурою, в якій людина відчувала себе іноземцем, вона опиняється на фазі адаптації (adoptive).

4. Етап рівноваги (coming to terms) може іноді початися тільки після дворічного перебування в чужій країні. У людини формується більш-менш об'єктивна думка про країну, вона бачить, що деякі проблеми можна вирішити. Вона може не погоджуватися з усіма вимогами нової культури, але вчиться звертати на них увагу; змащується агресивність і ступінь критики чужої культури. Вільне володіння мовою і правилами етикету значно полегшує акультурацію.

5. Іноді виділяють фазу адаптації, шо передує від’їзду додому (pre-departure phase). На цьому етапі у людини, яка повинна повернутися додому розвиваються стресові симптоми, пов’язані з проблемою ідентичності. Вона вже однією ногою вдома, але ще іноземець.

6. Останній етап - стан людини, що повернулася додому з іншої країни з чужою для неї культурою. Вона відчуває себе іноземцем у своїй країні, постійно звертається до спогадів, порівнює те, що бачить з тим, що бачила в іншій країні. В Ії свідомої постійно виникають іншомовні слова і навіть можлива інтерференція. Крім того, необхідно врахувати, що країна, до якої вона повернулася, вже змінилася і, отже, у себе вдома вона справді трошки іноземець. Вона може не знати нових імен (у політиці, у культурі) і не розуміти нові прецеденті тексти. Іноді необхідне психологічне перевлаштування, "адаптація після повернення" (post-return adjustment).

Отже, знання іноземної мови полегшує акультурацію лише частково.

VIII. 8. Білінгвізм

Слово "білінгвізм" походить від латинського bi - "подвійний", "двоякий" і lingua - "мова". Білінгвізм витлумачується як здатність володіти двома або більше мовами. Білінгв - людина, яка може спілкуватися як мінімум двома мовами. Білінгвізм став одним з найяскравіших явищ міжкультурної комунікації. За даними ряду дослідників, білінгвів у світі більше, ніж монолінгвів. Відомо, шо до дійсного моменту дитячий білінгвізм охоплює майже половину дітей на нашій планеті. Припускають, що ця тенденція буде зростати і далі.

У літературі зустрічається і термін багатомовність (або мультилінгвізм, полілінгвізм), шо мас два різновиди - національний (вживання декількох мов у певній соціальній спільноті) й індивідуальний (вживання індивідуумом декількох мов, кожна і яких обирається відповідно до певної комунікативної ситуації). Близько 70 % населення Землі володіють певною мірою двома та більше мовами. Це характерно для регіонів, де проживає населення різних національностей (Дагестан, Південна Америка, Нова Гвінея). Приблизно чверть країн визнає офіційно дві мови на своїй території, лише шість країн визнали три і більше мов. Однак фактичні дані не збігаються з офіційними, реальна кількість поширених на території цих країн мов значно більша.

У багатьох країнах люди використовують у побутовому спілкуванні діалект або місцеву мову, а в офіційному спілкуванні звертаються до літературного варіанта державної мови, яку, як правило, опановують у школі. Таку мовну ситуацію називають диглосією. Так у німецькомовній Швейцарії у повсякденному спілкуванні використовують діалект, а в старших класах школи, в офіційному спілкуванні та на телебаченні (за винятком інтерв'ю і народних п’єс) стандартну німецьку мову. У деяких місцевостях Африки офіційною мовою, яку використовують в освіті й адміністрацій сфері є французька, однак у побуті спілкуються місцевою мовою. У Парагваї переважна більшість населення двомовна: офіційною мовою є іспанська, а національною - мова гуарані. Ситуація диглосії нестабільна, мови можуть змішуватися на різних рівнях, залежно від ступеня їх генетичної близькості.

Вважається, шо в основу білінгвізму покладені ті ж мовні механізми, за допомогою яких здійснюється спілкування рідною мовою тільки при білінгвізм, вони дозволяють людині використовувати дві мовні системи.

Існує вузьке та широке розуміння поняття "білінгвізм".У вузькому розумінні - це більш або менш вільне володіння двома мовами рідною та нерідною, а в широкому розумінні - це відносне володіння рідною мовою, здатність використовувати її в певних сферах спілкування. Згідно з другим поглядом, мінімальним рівнем володіння другою мовою можна вважати рівень, достатній для здійснення індивідом мовленнєвих дій, у процесі яких реалізуються певні функції другої мови. Якщо ж рівень володіння мовою нижчий, немає підстав вважати це білінгвізмом.

Розрізняють декілька типів білінгвізму залежно від критеріїв класифікації.

За віком, у якому відбувається засвоєння другої мови, розрізняють білінгвізм ранній, зумовлений життям у двомовній культурі з дитинства, і пізній, за якого вивчення другої мови відбулося в старшому віці вже після засвоєння однієї мови.

Ступінь розвитку мови неминуче позначається на самовідчутті дитини, адже вміння висловлювати свої думки і розуміти мовлення інших людей впливає на ії місце та роль у суспільстві (коло друзів і оцінки в школі, можливість стати лідером у колективі тощо). Рівень використання мови залежить від різноманітності, глибини і правильності мовних вражень, які дитина одержує з раннього дитинства. Тому так важливо дати малечі повноцінний мовний розвиток у тому віці коли формуються основи особистості, пробуджується інтелект. Двомовність позитивно позначається на розвитку пам'яті, вмінні розуміти, аналізувати й обговорювати явища мови, кмітливості, швидкості реакції математичних навичок і логіці. Білінгви, що повноцінно розвиваються, як правило, добре вчаться і краще за інших засвоюють абстрактні науки, літературу й інші іноземні мови. Така дитина не затиснута комплексами, не боїться зробити помилку, не згадати вчасно потрібне слово.

Дитина-білінгв, на відміну від монолінгва, більше цікавиться лінгвістичними явищами, оскільки її мовний досвід значно ширший. Досить рано виявляється інтерес до семантики слів, до того, що одне і те ж поняття можна виразити різними мовами. Це сприяє розвитку перекладацьких навичок, а також інтересу до мотивації найменувань. Виводячи власну етимологію слів, діти активно користуються знаннями двох мов.

Якщо батьки не планують завчасно мову спілкування з дитиною, змішують мови у повсякденному спілкуванні, не контролюють мову дитини, не звертають увагу на недоліки та помилки у мовленні, білінгвізм у дитини розвивається стихійно. Розвиток стихійною білінгвізму може бути спричинений і тим, що на вулиці діти розмовляють мовою, відмінною від тієї, якою спілкуються з дитиною вдома. У такому разі мови змішуються без контролю з боку батьків, у мовленні дитини виникає значна кількість помилок.

Якщо батьки свідомо підходять до формування білінгвізму дитини, вони завчасно продумують, з якого принципу, в якому обсязі і протягом якого часу буде відбуватися спілкування кожною мовою.

Оптимальним для формування білінгвізму є одночасним початок комунікації з дитиною обома мовами, тобто з першого місяця її життя Чим пізніше друга мова введена в спілкування з дитиною, тим більшою мірою перша мова домінує над другою. Після трьох років уже можливе спеціальне навчання дитини новій мові в ігровій формі, за допомогою книг, аудіозаписів і відеофільмів. Навчати дитину мові можна і використанням нових іграшок. Наприклад, батьки кажуть, шо нова лялька не розуміє українською, тому що приїхала з Великобританії, їм я в неї теж англійське, і з іншими іграшками вона не зможе грати, якщо не допомогти їй. Те ж саме можна сказати і про нових домашніх тварин. Відповідно, батьки будуть розмовляти з цими іграшками та тваринами теж англійською. Процес навчання можна зробити більш цікавим для дитини і за допомогою мультимедійних програм. Зараз існують також спеціалізовані центри та дитячі садки, де дитина зможе опанувати іншу мову, спілкуючись з однолітками, відвідуючи цікаві заняття, побудовані у формі веселих ігор.

Якщо обидві мови засвоюються в ході комунікації, як це відбувається при їхньому одночасному опануванні, а не мри спеціальному навчанні, білінгвізм дитини формується як природний. Для дитини кожна з двох мов є засобом комунікації, тому дитина легко буде спілкуватися двома мовами, виражати ними свої думки і почуття. Поступово вона звикає до цього, навіть якщо знає, шо одна з мов не є рідною для неї та її батьків. При спеціальному навчанні дитина сприймає нову мову, як предмет вивчення, нову гру, новий вид діяльності, і не розглядає її як один із засобів комунікації. Це ознака штучного білінгвізму. Однак при створенні особливих умов, активному підключенні спілкування з носієм нової мови (друзями, знайомими чи гувернанткою) протягом тривалого часу, нова мова теж може стати для дитини одним із засобів спілкування.

Розрізняють також білінгвізм за кількістю реалізованих дій. Рецептивний (сприймальний) білінгвізм існує тоді, коли людина задовольняється приблизним розумінням іноземної мови. Репродуктивний білінгвізм дозволяє білінгву не тільки сприймати тексти іноземної мови, але й відтворювати прочитане або почуте. Продуктивний (що продукує) білінгвізм дозволяє білінгву не тільки розуміти та відтворювати іншомовні тексти, але і продукувати їх. Продуктивний білінгвізм - це мета, яку ставлять при вивченні і

викладанні іноземної мови.

Виокремлюють також такі види білінгвізму:

- субординативний (суб'єкт володіє однією мовою краще, ніж іншою)/координативний (володіє різними мовами однаково вільно);

- активний (суб'єкт більш або менш регулярно звертається до обох мов) /пасивний (частіше звертається до однієї з мов);

- контактний (білінгв підтримує зв'язок з носіями мови) / неконтактний (такий зв'язок відсутній);

- автономний (мови засвоюються суб'єктом без послідовного співвіднесення їх між собою) / паралельний (оволодіння однією з мов відбувається на ґрунті знання іншої).

Виділяють також комбінаторний тип білінгвізму, який передбачає вміння суб'єкта в результаті свідомого зіставлення форм вираження в обох мовах обирати оптимальний варіант перекладу. Саме такий вид білінгвізму вважається основою компетенції перекладача, яка, окрім певного рівня володіння двома мовами, включає низку особливих перекладацьких навичок і вмінь.

Говорячи про білінгвізм, не можна не згадати про інтерференцію і помилки в мові білінгва. Інтерференція (від лат. inter - "між собою, взаємно" та ferens (ferentis) - "той, що несе, приносить") - це взаємодія мовних систем, яка виникає під час мовних контактів або під час вивчення нерідної для людини мови. Інтерференція виявляється у відхиленнях від норми другої мови під впливом рідної мови. Це явище охоплює всі рівні мови, однак найяскравіше виявляється у фонетиці. Інтерференція спричинена різним фонемним складом мов, різними інтонаціями, правилами позиційної реалізації фонем, їх сполучуваності, різним складом граматичних категорій і способів їх вираженім тощо. В Україні найчастіше трапляється інтерференція між українською та російською мовами. Наприклад, людина, для якої рідною є українська мова, при вивченні російської часто вимовляє дзвінкі приголосні в кінці слів (дуб). Поширеним також є неправильне вживання відмінкових закінчень (по територіям), керування (вжити заходи, відповідно постанові, залучити в работу). Особливі труднощі виникають у фразеології (при будь-якій погоді замість за будь-якої погоди, знести нанівець замість звести нанівець, бути на доброму рахунку замість мати добру репутацію).

За Р. Якобсоном, переключення з одного мовного коду на інший можливе і практикується насправді саме тому, що мови ізоморфні: в основі їх структури лежать одні і ті ж загальні принципи. Разом з тим при переході на іншу мову людина за інерцією застосовує звичні для неї синтаксичні структури і способи категоризації, її мовлення залежить ви рухів апарату артикуляції, властивих рідній мові.

Під час практики викладання іноземних мов виділяють:

1) фонетичні помилки - спотворення фонетичного малюнка слова або інтонаційної конструкції.

2) графічні й орфографічні помилки в написанні, що виникають через: а) несформованість графічних навичок; б) відсутність навичок перекодування звуків у відповідні букви; в) відсутність власне орфографічних навичок, тобто володіння системою використання письмових знаків у конкретних випадках (наприклад, замість рос. счастье пишеться щастье); г) відсутність навичок використання "неалфавітних елементів" мови (наприклад, іспаномовні учні пишуть Університет "Федькович" замість Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича).

3) морфологічні помилки - порушення узгодження одиниць мови (типу велика стіл).

4) лексичні помилки - неправильне слововживання. Виділяють помилки мовленнєвої норми та помилки в узусі.

5) синтаксичні помилки - відхилення у вживанні форми слова у словосполученнях і порушення в реченнєвих конструкціях.

При комунікативному підході до помилок розрізняють помилки, що заважають розумінню змісту мовлення, і помилки, що не заважають.