1.5. Мова - мовлення - мовленнєва діяльність

Принципово важливим для вітчизняної психолінгвістики є робота Л.В. Щерби „Про троякий аспект мовних явищ і експеримент у мовознавстві", опублікована вперше в 1965 р., де він запропонував три аспекти мови як предмет психолінгвістики.

1. Мовленнєва діяльність, під якою вчений розумів процесії говоріння і розуміння. При цьому він зазначав, що процеси розуміння, інтерпретації знаків є не менш активними, ніж процеси вимови звуків, говоріння (оскільки ми розуміємо те, що раніше ніколи не чули). Звідси, на думку Л.В. Щерби, випливає, що „цей механізм, ця мовленева організація людини ніяк не може дорівнювати сумі мовленнєвого досвіду (говоріння і розуміння) певного індивіда, а повинна бути певною своєрідною переробкою цього досвіду". Мовленнєва діяльність зумовлена складним мовленнєвим механізмом, мовленнєвою організацією людини, що є психофізіологічною організацією індивіда. Л.В. Щерба виокремлював такі особливості мовленнєвої організації людини: 1) вона не дорівнює системі мовленнєвого досвіду, але виступає певним її опрацюванням; 2) вона може бути тільки психофізіологічною; 3) вона є національним продуктом; 4) вона виступає індивідуальним виявом мовної системи, яка походить з мовного матеріалу; 5) про її характер можна говорити тільки на основі мовленнєвої діяльності індивіда.

Мовна система - словник і граматика. „Правильно складені словник і граматика повинні вичерпувати знання певної мови", - писав Л.В. Щерба. При цьому Л.В. Щерба вважав, що мовна система виявляється в індивідуальних мовних системах.

Мовний матеріал - це не діяльність окремих індивідів, а сукупність всього, що говориться і що розуміється, в певних умовах тієї або іншої епохи життя суспільної групи. Мовою лінгвістів - це тексти, в уявленні старого філолога - це література, рукописи, книги".

Відношення між мовленнєвою діяльністю і мовним матеріалом такі: мовленнєва діяльність створює мовний матеріал. Мовна система виводиться з мовного матеріалу. Мовленнєва діяльність є водночас і мовним матеріалом, і несе в собі зміни мовної системи. Отже, всі три аспекти мовних явиш тісно пов'язані один із одним.

Сучасні дослідники, ідучи за поглядами Л.С. Виготського та О М Леонтьева, розглядають мовленеву діяльність як один із різновидів діяльності як такої. За О.М. Леонтьєвим, діяльністю виступають тільки такі процеси, які, здійснюючі те чи інше відношення людини до світу, відповідають особливим тільки їм притаманним потребам. У цих процесах те, на що спрямований певний процес загалом (його предмет), завжди збігається з тим об'єктивним, що спонукає суб'єкта до цієї діяльності, тобто мотивом. При цьому діяльність людини включена у спілкування в тих випадках, коли зовнішньо вона залишається наодинці.

На думку психолінгвістів, мовленнєва діяльність - це "єдність спілкування й узагальнення, яку можна уявити як одночасне здійснення в мовленнєвій діяльності декількох функцій мови" (О.О. Леонтьєв), а також "особливим чином організована активна і цілеспрямована діяльність людини, регульована певною системою мотивів" [Гридіш 1475: 65). У цих визначеннях не розмежовуються мовлення і мовленнєва пильність. Однак таке розмежування важливе і необхідне.

Мовлення входить в іншу діяльність і існує і як засіб досягнення мовленнєвих цілей, і як самоціль. До того ж мовлення являє собою ще й засіб регулювання поведінки інших людей, цілком підпорядкований завданням мовця. Мовлення є одночасно знаряддям діяльності і діяльністю (А.В. Піменов, Є.Ф. Тарасов). Мовлення - це інструмент, найбільш пристосований для розвитку думки (Ш. Бутон). Мовленнєва поведінка - послідовний процес, у якому визначаються генералізовані схеми дій (Р. Титонс).

Останнім часом особливої актуальності набуло питання, наскільки мовленнєва поведінка спонтанна або прогнозована? Мовленнєва діяльність - абсолютно творчий процес, або вона передбачає постійне відтворення попереднього досвіду? Існують два протилежні погляди на цю проблему. Одні дослідники вважають, що здійснювати мовленнєву діяльність - означає постійно продукувати й інтерпретувати нові висловлення, які мовець ніколи не чув раніше. Тож мовленнєва діяльність вважається творчим процесом "створення унікальних комбінацій одиниць мовлення" (І.І. Ільясов, Т.В. Рябова). Мовленнєвій діяльності не можна навчити (СІ. Негневицька). Згідно з іншим поглядом (К.М. Гаспаров), в основі мнемонічного володіння мовою перебувають комунікаційні фрагменти - "відрізки мовлення різної довжини, які зберігаються в пам'яті мовця як стаціонарні частини його мовного досвіду і якими він оперує при створенні й інтерпретації висловлень" [Гаспаров 1996: 45]. Такі відрізки мовець здатен відтворити як готове ціле в процесі своєї мовленнєвої діяльності і їх він безпосередньо упізнає як ціле у висловленнях, які надходять до нього ззовні. Б.М. Гаспаров висуває тезу про те, що мовна пам'ять виносить певні, комунікативні фрагменти на поверхню свідомості, оскільки у своєму попередньому мовному досвіді людина або сама вживала їх в своєму мовленні, або зустрічала в письмових чи усних текстах з якими стикалася. Отже, наша мовна діяльність, як створювана, так і та, що сприймається, пронизана блоками-цитатами з попереднього мовного досвіду. У процесі породження мовлення у певній кількості добираються компоненти, що поєднуються в тій чи іншій послідовності.

Існує і компромісний погляд. Прибічники такої думки вбачають у процесі комунікації обидва розглянуті вище аспекти - відтворення та творчість. "Своєрідність розмовного спілкування якраз і полягає в тому що трафаретність і шаблонність поєднується в ньому з чітко вираженою настановою на творчість" (Горелов, Седов 1997: 199). Такий підхід є оптимальним. З одного боку, справді існує цілий ряд феноменів, які певною мірою не стільки відтворюються в мовленні щоразу заново, скільки "витворюються". З іншого боку, навіть відтворюючі "старе", ми кожного разу створюємо "нове", оскільки ситуація спілкування змінюється.

О.О. Залевська характеризує мовленнєву організацію людини таким чином: 1) мовленнєва організація є динамічною системою, а не пасивним сховищем даних про мову; 2) наявна постійна взаємодія між процесом опрацювання й упорядкування мовленнєвого досвіду, з одного боку, та його продуктом, з іншого (тобто якщо нове в мовленнєвому досвіді не вписується в межі системи, то йде перебудова самої системи); 3) із мовленого випливає, що мовленнєва організація є системою, яка самоорганізуеться.

Багату історію має питання про протиставлення мови і мовлення: це й ідеї молодограматиків, соціологістів, і прані Ф. де Соссюра, А. Гардинсра, Л. В. Щерби, дослідження психологів і психолінгвістів. Ф. де Соссюр пропонував розмежовувати мову і мовленнєву здібність. Він вважав, що їхня сукупність є мовленнєвою діяльністю, яка протиставлена мовленню, як потенція реалізації. Таким чином, вирізняються чотири компоненти: І) мова; 2) мовна здібність; 3) мовленнєва діяльність; 4) мовлення».

Тими ж поняттями оперує О.О. Леонтьєв, який «пропонував протиставлення трьох складників: мова як предмет - мова як процес мова як здібність, - які є частинами мовленнєвої діяльності.

Сучасні дослідники, ідучи за поглядами Л.С. Виготського та О.М. Леонтьева, розглядають мовленнєву діяльність як один із різновидів діяльності як такої. За О.М. Леонтьевим, діяльністю виступають тільки такі процеси, які, здійснюючи те чи інше відношення людини до світу, відповідають особливим тільки їм притаманним потребам. У цих процесах те, на що спрямований певний процес загалом (його предмет), завжди збігається з тим об'єктивним, що спонукає суб'єкта до цієї діяльності, тобто мотивом. При цьому діяльність людини включена у спілкування в тих випадках, коли зовнішньо вона залишається наодинці.

На думку психолінгвістів, мовленнєва діяльність - це "єдність спілкування й узагальнення, яку можна уявити як одночасне здійснення в мовленнєвій діяльності декількох функцій мови" (О.О. Леонтьев), а також "особливим чином організована активна і цілеспрямована діяльність людини, регульована певною системою мотивів" [Гридин 1975: 65]. У цих визначеннях не розмежовуються мовлення і мовленнєва діяльність. Однак таке розмежування важливе і необхідне.

Мовлення входить в іншу діяльність і існує і як засіб досягнення мовленнєвих цілей, і як самоціль. До того ж мовлення являє собою ще й засіб регулювання поведінки інших людей, цілком підпорядкований завданням мовця. Мовлення є одночасно знаряддям діяльності і діяльністю (А.В. Піменов, Є.Ф. Тарасов). Мовлення - це інструмент, найбільш пристосований для розвитку думки (Ш. Бутон). Мовленнєва поведінка - послідовний процес, у якому визначаються генералізовані схеми дій (Р. Титоне).

Останнім часом особливої актуальності набуло питання, наскільки мовленнєва поведінка спонтанна або прогнозована? Мовленнєва діяльність - абсолютно творчий процес, або вона передбачає постійне відтворення попереднього досвіду? Існують два протилежні погляди на цю проблему. Одні дослідники вважають, що здійснювати мовленнєву діяльність - означає постійно продукувати й інтерпретувати нові висловлення, які мовець ніколи не чув раніше. Тож мовленнєва діяльність вважається творчим процесом "створення унікальних комбінацій одиниць мовлення" (І.І. Ільясов, Т.В. Рябова).

Мовленнєвій діяльності не можна навчити (Є.І. Негнсвицька). Згідно з іншим поглядом (Б.М. Гаспаров), в основі мнемонічного володіння мовою перебувають комунікативні фрагменти - "відрізки мовлення різної довжини, які зберігаються в пам'яті мовця як стаціонарні частини його мовного досвіду і якими він оперує при створенні іі інтерпретації висловлень" [Гаспаров 1996: 45]. Такі цілісні відрізки мовець здатен витворити як готове ціле в процесі своєї мовленнєвої діяльності і їх він безпосередньо упізнає як ціле у висловленнях, які надходять до нього ззовні. Б.М. Гаспаров висуває тезу про тс, що мовна пам'ять виносить певні комунікативні фрагменти на поверхню свідомості, оскільки у своєму попередньому мовному досвіді людина або сама вживала їх у своєму мовленні, або зустрічала в письмових чи усних текстах, з якими стикалася. Отже, наша мовна діяльність, як створювана, так і та, то сприймається, пронизана блоками-цитатами з попереднього мовного досвіду. У процесі породження мовлення у певній кількості добираються компоненти, що поєднуються в тій чи іншій послідовності.

Існує і компромісний погляд. Прибічники такої думки вбачають у процесі комунікації обидва розглянуті вище аспекти - відтворення та творчість. "Своєрідність розмовного спілкування якраз і полягає в тому, що трафаретність і шаблонність поєднується в ньому з чітко вираженою настановою на творчість" [Горслов, Седов 1997: 199]. Такий підхід є оптимальним. З одного боку, справді існує цілий ряд феноменів, які певною мірою не стільки відтворюються в мовленні щоразу заново, скільки "витворюються". З іншого боку, навіть відтворюючи "старе", ми кожного разу створюємо "нове", оскільки ситуація спілкування змінюється.

О.О. Залевська характеризує мовленнєву організацію людини таким чином: 1) мовленнєва організація є динамічною системою, а не пасивним сховищем даних про мову; 2) наявна постійна взаємодія між процесом опрацювання й упорядкування мовленнєвого досвіду, з одного боку, та його продуктом, з іншого (тобто якщо нове в мовленнєвому досвіді не вписується в межі системи, то йде перебудова самої системи); 3) із мовленого випливає, що мовленнєва організація є системою, яка самоорганізуеться.

Багату історію має питання про протиставлення мови і мовлення: це й ідеї молодограматиків, соціологістів, і праці Ф. де Соссюра, А. Гардинера, Л. В. Щерби, дослідження психологів і психолінгвістів. Ф. де Соссюр пропонував розмежовувати мову і мовленнєву здібність. Він вважав, що їхня сукупність є мовленнєвою діяльністю, яка протиставлена мовленню, як потенція реалізації. Таким чином, вирізняються чотири компоненти: 1) мова; 2) мовна здібність.: 3) мовленнєва діяльність; 4) мовлення.

Тими ж поняттями оперує О.О. Леонтьєв, який запропонував протиставлення трьох складників: мова як предмет - мова як процес мова як здібність, - які є частинами мовленнєвої діяльності.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Коли постала психолінгвістика як наука?

2. У чому полягає відмінність між лінгвістикою (психологіст) і психолінгвістикою? Який об'єкт, предмет психолінгвістики? Дайте ті значення цієї науки.

3. Назвіть причини появи психолінгвістики.

4. Чому психолінгвістика мас міждисциплінарний характер?

5. Назвіть три аспекти мови (за Л.В. Щербою). Яким чином співвідносяться поняття "мовленнєва діяльність", "мовна система", "мовний матеріал"?

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Зильберт Б.А. Социопсихолингвистическое исследование текстов радіо, телевидения, газети / Под ред. В.Г. Костомарова. - Саратов: Изд-во Сарат. ун-та. 1986. -211с.

2. Белл Р.Т. Соціолингвистика: Цели, методи и проблеми / Под ред. А.Д. Швейцера; Пер. с англ. В.А. Виноградова. - М.: Междунар. отношения, 1980. -318 с.

3. Горелов И.Н., Седов К.Ф. Основи психолингвистики: Учебное пособие. - М: Лабиринт, 2005. - 320 с.

4. Красних В.В. Основи психолингвистики н теории коммуникации: Лски. курс. - М: Гиозис. 2001. - 270 с.

5. Психолингвистические проблеми массовой коммуникаиции / Оте. ред. д-р филол. наук А. А. Леонтьев. - М.: Наука. 1974. - 147 с.