Vіі.4. Затекст - текст - підтекст

Відображення в тексті дійсності передбачає наявність затексту - фрагмента дійсності, що описується в тексті. Затекст присутній тут непрямо - як відсилання до реальних подій або явищ. По суті метою тексту виступає опис затексту в тому ракурсі, в якому він бачиться його автору.

Розуміння тексту не обмежується розумінням його поверхневого значення. Розкриття значення висловлення, усвідомлення викладених у тексті думок не є останнім етапом розуміння тексту. Навіть у нескладних текстах можна знайти внутрішній смисл, який називають підтекстом. О.Р. Лурія виділив спеціальні форми висловлень, у яких наявність підтексту є обов'язковою. Це висловлення з переносним смислом (золоті руки, залізна рука), порівняльні конструкції (Вона була, як бджілка. Його душа, як лід), фразеологізми (Не святі горшки ліплять. Язик до Києва доведе. Не кажи «гоп», доки не перескочиш.) У психології для виявлення глибини прочитання тексту використовують метод розуміння прислів’їв. Для цього піддослідному пропонують спочатку прислів’я, а потім на вибір кілька інших прислів’їв або інших фраз, одні з яких містять ті самі слова, але несуть інший зміст, а інші оперують іншими словами, однак передають той самий смисл. Ознакою розуміння не лише зовнішнього значення прислів’я, а й внутрішнього смислу є правильний вибір фрази.

Підтекст – це прихована інформація, що виокремлюється з тексту завдяки асоціативності його одиниць і іх здібності до набуття смислів. Підтекстова інформація властива текстам художнього, публіцистичного, розмовного, епістолярного стилів. Науковий стиль, як і офіціально - діловий, підтекстом, як правило, не оперує, оскільки інформативність наукового тексту вимагає визначеності у вираженні думки і повноти аргументів. Підтекст у художньому тексті ґрунтується на принциповій неможливості тексту включити повною мірою особисте ставлення автора до описуваних аспектів дійсності. Художній текст досить часто лише натякає і відсилає до тих або інших оцінок. Підтекст може бути і не помічений в тому випадку, якщо читач не розпізнає наявні сигнали, шо відсилають до прихованих оцінок автора. Розуміння підтексту істотно відрізняється від засвоєння зовнішнього змісту висловлення Проблема глибини розуміння тексту і переходу до підтексту залишається важливою для психолінгвістики.

Підтекстова інформація часто ґрунтується на фонових знаннях і пресупозиціях.

Кожний знак, крім прямого, номінативного значення, містить ряд додаткових даних, зумовлених фактами особистої біографії, життєвого досвіду, способу життя носія певної культури або знайомого з нею. Цей знак орієнтує слухача і читача у фактах історії, мистецтва, державного ладу тощо. Розглядаючи фонові знання, О.С. Ахманова стверджує, шо фонове знання - це обопільне "знання реалій мовцем і слухачем, шо є мовного спілкування" [Ахманова 1969: 498]. Для вченого постає та частина інформації, що є спільною для співрозмовників.

Є.М. Верещагін і М.М. Костомаров диференціюють фонові знання на кілька типів:

- загальнолюдські знання: цикловий час (зима, осінь, літо, де ніч сонце, зірки), географічні знання, дані про людину, про космос, біблійні образи, міфологічна, казкова, наукова інформація тощо;

- регіональні знання: не всі люди Землі знають, що таке сніг, пустеля, тайфун, білі ночі, північне сяйво;

- країнознавчі фонові знання: цикловий час (зима, осінь, літо, диіь. знання, дані про людину, про космос. ф

СНІГ,

- країнознавчі фонові знання - «ті дані, які властиві усім членам певної етнічної та мовної спільноти";

- соціальні, професійні: фонові питання лікарів, педагогів, мешканців одного міста та ін.

Інформативна рівноправність знань співрозмовників досягається в комунікативному акті за наявності в них загальнолюдських і регіональних фонових знань. Але спільні соціальні, культурні, історичні знання існують здебільшого тільки в людей однієї етнічної спільноти. Існують мікрофонові знання (кожен українець знає, хто такий Т.Г. Шевченко, що таке вишиванка, рушник) і макрофонові знання, відомі кожному носію національної мови з обмеженим тезаурусом, вони можуть бути відомі й іноземцеві. Фонові знання є сферою країнознавства, однак вони необхідні для розуміння будь-яких текстів.

Пресупозиції можуть бути двох видів: лінгвістичні та смислові.

Лінгвістичні пресупозиції пов'язані зі словесними знаками (повнозначними і неповнозначними), вони є вираженими, відкритими. Лінгвістичні пресупозиції ґрунтуються на тексті, що міститься в попередньому реченні, строфі, заголовку, де наявний антецедент, що описує об'єкт. Лінгвістичні пресупозиції формують думку, реалізовану в головній частині ментальним предикатом і розгорнуту в підрядній з'ясувальній: Повідомити про те, що відбулося забруднення довкілля внаслідок тривалих пожеж:.

Заголовок містить антецедент, що в тексті може бути повторений кілька разів за допомогою займенника з покликанням на антецедент: у цьому разі використовується відкрита, лінгвістична пресупозиція. Наприклад у вірші Б.-І. Антонича:

Страшна тінь

Немов візник широкі віжки,

Підносить ніч імли сувої.

Підходить хтось до мого ліжка

І стукає над головою.

Буджуся, розкриваю очі,

Під віями ще сну останки.

Не розумію, хто морочить,

Адже ж далеко ще до ранку.

Підводжуся, питаю, кличу,

А зуби з жаху дзвонять: - Хто ти? –

І чую холод на обличчю

І осоружний дух мертвоти.

Зриваюся, беру пістолю,

Кричу: - Пропадь, розвійся, щезни

А ні, то кулями проколю! –

Та він, мов хмари, величезний.

І пухне, мов пухир надутий,

Аж німо кам’яніє погляд,

Щоби останній раз майнути,

І розпливається на непроглядь.

І вже не бачу більш нічого,

І знову ніч така, як кожна.

Лиш темрява, лиш миші шорох,

Але заснути вже не можна.

І маю сильну постанову

Забути те, що раз проклято,

Щоб з-за дверей не вийшов знову

В ніч темну вбитий провокатор

(Б.І. Антонич).

Лінгвістична пресупозиція наголошується автором шляхом відсилання до антецедента "страшна тінь " займенниками "хтось, хто, хто, він, те " і формами майбутнього доконаного.

Необхідність у лінгвістичній пресупозиції може оформлюватися за допомогою певних неповнозначних словесних знаків, якими найчастіше виступають займенники. Займенники тільки вказують на певний об'єкт, на час подій, їхнє місце, ознаки, не називаючи їх. Тому для читача заздалегідь повинна бути пояснена ситуація, її учасники, події тощо. Цьому сприяє лінгвістична пресупозиція, словесно розкриваючи в антецеденті значення неповнозначних знаків - сигналів. До такого типу знаків, що вказують на необхідність коментування важливих складників інформації, належать також сполучники: а, але, зате, проте, однак, або, тому, якщо; займенниково-прийменникові групи: внаслідок цього, незважаючи на це, з причини того; частки: теж, також, ж тощо. Всі ці знаки вимагають повернення думки автора до попередньої словесно. відкрито вираженої інформації.

Пресупозиція тексту може бути прихованою, смисловою. В цьому разі мовець і слухач (читач) враховують попередні знання: авторство твору, час і місце його написання, час і місце описаних подій, соціальний стан суспільства й автора, його настрій на момент створення твору, причини, що спонукали автора написати відповідний текст.

Один з яскравих, емоційних віршів був написаний І. Світличним після відомих київських подій, він присвячений В. Стусові як знак підтримки на посилення співмірності доль обох митців і спрямоване звучання епіграфа: "У нас нема зерна неправди за собою" (Т. Шевченко). Прогностичність змісту поезії яскраво простежується в ряді образів:

Коли твій вистражданий злочин -

Твоя окрадена любов.

Тоді нехай в чаду обмов

Ганьблять тебе ганьбою збочень.

Відступництва, і зрад, і змов, -

Той чорний суд тобі ніпочім. -

І ти в пусті й холодні очі,

Як в прірву, глянеш знов і знов.

І будуть глузи, глум, погорда -

Тобі найвища нагорода, —

І ти, на проби й гарт готов,

Крізь всі мордовії й сибіри

Нестимеш гордо світло віри

В свою незраджену любов.

(І.Світличний)

Так автором була заявлена макротема тексту, названий описуваний об'єкт і адресат. Унаслідок авторської настанови вірш набув форми послання. Вірш насичений поетом різними тропами, що створюють відповідні художні образи і символи. Тому враження читача буде неповним (особливо, якщо читач молодий, що не знає "прекрасних" часів "розквіту і зближення націй і народностей"), він не зможе повноцінно зрозуміти, зінтерпретувати всі образи і символи, якщо не використати передзнання - смислову пресупозицію.

Знання смислової пресупозиції допомагає читачу зрозуміти ідейний задум всього твору, розкрити його образну систему, вловити оцінку подій, яку подає автор.

На думку І.Р. Гальперіна, підтекст являє собою певного типу "діалог" між змістово-фактуальною і змістово-концептуальною площинами інформації.