VI.11. Моделі сприйняття мовлення

Модель сприйняття, запропонована Ч. Осгудом, має такий вигляд (див. табл. 9):

- відправник;

-у відправника є повідомлення-1;

- відправник, щоб передати це повідомлення, використовує передавач;

- цей передавач перетворює (кодує) повідомлення на сигнал і передає по каналу зв'язку;

- щоб комунікація відбулася., і кодування, і декодування повинні реалізуватися на основі спільного коду (мови).

Отже, перетворення на сигнал відбувається з використанням певного коду.

• пройшовши по каналу зв’язку, сигнал надходить у приймач;

• біля приймача знаходиться одержувач;

• одержувач за допомогою коду перетворює (декодує) сигнал на повідомлення-2;

• у каналі зв’язку можуть виникнути перешкоди (шуми), які спотворюють повідомлення. Тому повідомлення-1 і повідомлення-2 можуть відрізнятися одне від одного.

МОДЕЛЬ АКТУ КОМУНІКАЦІЇ

Таблиця 9

код
кодування				декодування
повідомлення-1		сигнал				повідомлення-2
відправник	передавач		канал зв’язку		приймач		одержувач
мовець		перешкоди				слухач

Показовим у психологічному плані є принцип виокремлення рівнів смислового сприймання мовленнєвого повідомлення, запропонований С. Фессенден ще 1955 р. Перший рівень - отримання інформації (звуки, факти, думки). На цьому рівні ще не здійснюється аналізу, не даються оцінки інформації. Другий рівень - ідентифікація відокремлених із загального фону об'єктів сприймання. Третій рівень - інтеграція (об'єднання, співвіднесення) одержаної інформації і досвідом, який людина вже має. Цей рівень може бути як неусвідомлюваним, так і контрольованим свідомістю - осмисленим видобуванням інформації з минулого досвіду. Четвертий рівень - не вирахування нового методу схожості та різниці. На цьому рівні оцінюється сприйнята інформація. П'ятий рівень інтерпретації є продовженням суб’єктивно-оцінного опрацювання сприйнятої інформації з виявленням загального зміст), підтексту тощо. Шостий рівень - подальше опрацювання підтексту наступного висловлення, наміру. Тобто, на цьому рівні передбачаються, прогнозуються псиним чином подальші дії. Сьомий рівень - інтроспективна оцінка всього процесу. По суті, в цьому переліку відображається загальнопсихологічний підхід до інтерпретації слухового сприймання, хоча тут не враховуються аспект ні характеристики мовленнєвого повідомлення.

Дж. Міллер розробив свою схему сприймання, врахувавши ці характеристики (фонетико-фонологічні, граматичні і лексико-семантичні). Він виокремив шість рівнів: слухання, порівняння, граматичне "визнання" почутого, семантична контекстуальне розуміння і верифікація.

Однією з оригінальних і перспективних моделей процесу мовосприймання є концепція "аналіз через синтез", яку висунули М. Халле і К. Стівенсон, з ними погоджуються й Н: Хомський та Дж. Міллер. Основне положення цієї концепції с такс: щоб адекватно сприймати мовне висловлення, людині необхідно побудувати його синтаксичну модель, яка повністю чи частково збігалася б з тією моделлю, яку використовує другий суб'єкт (той, хто говорить) у процесі відтворення мови.

У працях А. Соколова простежується інший, характерний для смислового аналізу, принцип виокремлення рівнів слухання (смислового сприймання): від виокремлення значень слів і невиразного здогад) про загальний смисл до встановлення конкретного значення слова і встановлення "справжнього смислу повідомлення".

У психолінгвістиці є модель сприйняття, запропонована у 60-ті роки XX ст. дослідником Л.А. Чистович. Вона уявляла процес розпізнавання людиною чутного мовлення так:

- звуки мовлення записуються в пам'яті як набір характеристик за їхніми ознаками (голосні записуються з маркерами, що позначають ступінь наголошеності);

- після сприйняття наголошеного складу накреслюється умовна межа слова, і людина знаходить необхідне слово. Якщо рішення ухвалюється, наголошуються межі відрізка, включеного в слово, і скорочується словник подальшого вибору. Отже, відрізки повідомлення, більші за склади, набувають нового акустичного параметру - ритміки.

Модель сприйняття мовлення, запропонована І.О. Зимньою, складається з трьох рівнів:

1) рівень розпізнавання - на цьому рівні кожний вхідний сигнал окремо зіставляється з еталоном, наявним у пам'яті реципієнта;

2) рівень розбірливості - враховується поєднуваність двох звуків, розташованих поряд;

3) осмислення впорядкованих сполучень звуків (слів і речень), яке може мати як позитивний (розуміння), так і негативний результат і нерозуміння).

Л.А. Чистович припускала, що в нервовій системі існують спеціальні схеми (блоки, для виявлення таких явищ як шум з максимумом енергії в певній ділянці спектра, поштовх (вибух), пауза, формантний перехід із певними властивостями і т. д. При перцепції мовного сигналу зазначені схеми виробляють символи, що позначають акустичні явища.

Система, що розпізнає, наділена пам'яттю, і тому питання про процедури схвалення рішень пов'язане з питанням про обсяг оперативної пам'яті. Оскільки її обсяг обмежений, слід очікувати, що існує оптимальна тривалість фрази, при якій розбірливість буде максимальною. При тривалих фразах в умовах спотворень повинні спостерігатися лакуни, пов'язані з браком часу на поточний перегляд і встановлення символу. Отже, якщо фраза довга, то образ слова втрачається, і тоді рішення про невпізнану частину фрази може ухвалюватися тільки "за здогадом", на підставі однієї лінгвістичної ймовірності, без обмеження ознаками слова, а відповідно, з великою ймовірністю помилки.

Значну роль у сприйнятті окремих сегментів відіграє контекст. Тому схвалення рішень про слово і фразу відбувається на більш високому рівні, ніж ухвалення рішень про фонему і склад, і на принципово інших підставах.

Механізми сприймання висловлень вдало описала 1.0. Зимня. Вона, зокрема, з'ясувала, що стратегія сприймання класу висловлень і тактика сприймання окремого висловлення дуже відрізняються, оскільки залежать від лінгвістичних і психологічних характеристик певного висловлення чи класу висловлень. Дослідниця наголошує, що механізм сприймання може значно залежати віл індивідуального досвіду реципієнта. І. нарешті, вона вважає, шо сприймання окремого висловлення залежить від сприймання цілісного тексту Сам механізм сприймання мовленнєвого за І.О. Зимньою, можна описати так: на основі ототожнення слова приймається рішення про смислову ланку (синтагму, дослівне сполучення), потім - про зв'язки між смисловими ланками, після цього настає фаза "смислоформулювання", яка полягає для слухача в узагальненні результату всієї цієї перцептивно-мисленнєвої роботи і переведенні його (результату) на одну цілу, неподільну одиницю сприймання - загальний смисл сприйнятого повідомлення.

Останнім часом велика увага в межах вивчення процесів розуміння мовлення надасться проблемі ментального лексикону (mental lexicon) як сукупності знань людини про слова, їх значення і взаємозв'язки. Передбачається, що ментальний лексикон влаштований за правилами, які відображають фонологічні, орфографічні та семантичні характеристики слів. Пошук слова в ментальному лексиконі залежить не тільки від цих внутрішніх характеристик слова, але й від зовнішніх характеристик, таки , як частота слова і вилив контексту. Головними питаннями, на які псих лінгвісти намагаються знайти відповідь, є питання про те, як здійснюється лексичний доступ до «словникової» статті в ментальному лексиконі і як відбувається пізнання слова (пор. процес пригадування слова при розгадуванні кросворду, так званий феномен на кінчику язика – on tip tongue phenomenon).

Сучасна психологія і психолінгвістика ще не виробили однозначного уявлення про одиниці, механізми та структуру мовленнєвого сприйняття. У багатьох експериментах вчені отримують результати, шо не збігаються. Це можна пояснити не стільки труднощами розробки адекватних методів дослідження, скільки складністю самої проблеми.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. Чому сприйняття мовлення неусвідомлюване?

2. Який мовний елемент (слово, СЛОВО, СлОвО) важче сприймати і чому? У чому полягає ефект Струпа?

3. Розкажіть про співвідношення сприйманого мовлення з дійсністю.

4. У чому полягає механізм еквівалентних замін?

5. У чому полягає активність реципієнта?

ЛІТЕРА ТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий. Варианты речевого поведения. - М.: Наука, 1991. -507 с.

2. Горелов И.Н. Невербальные компоненты коммуникации. - М.: Наука, 1980. - 104 с.

І Мосунова Л.А. Чтение художественной литературы как процесс понимания смысла //Вопросы психологии. - 2005. -№5. - С. 66-75.

4. Смысловое восприятие речевого сообщения / Под ред. Т.М. Дридзе, А.А. Леонтьева - М.: Наука. 1976. - 264 с.

5. Чистович Л. А. Физиология речи. Восприятие речи человеком. - Л.: Наука. 1976.