V.4.10. Модель о.О. Леонтьєва

О.О. Леонтьєв критично розглянув наявні моделі продукування мовлення і використав теоретичну концепцію діяльності як загального поняття і теорії мовленнєвої діяльності зокрема. Він спирався і на ідеї Л.С. Виготського й О.Р. Лурії.

О.О. Леонтьєв стверджує, що процес продукування мовлення необхідно розглядати як складну мовленнєву дію, що формується поетапно і постає складником акту діяльності. Він пропонує таку теорію продукування мовлення:

1. Етап внутрішнього програмування висловлення. Внутрішня програма відповідає змістовному ядру майбутнього висловлених. Виступаючи ієрархією пропозицій, вона пов'язана з його предикативністю і тема-рематичним членуванням ситуації. В основі внутрішнього програмування перебуває образ, що мас особистісний смисл. З одиницями програмування здійснюються операції включення, переліку і сумісності.

2. Етап граматико-семантичної реалізації формується рядом підетапів:

- тектограматичний - найважливішими операціями на цьому рівні постають операції перекладу програми на об'єктивний код. Одиниці об'єктивного коду замінюються мінімальним набором семантичних ознак слова (здебільшого імені), які обмежують семантичний клас і дозволяють у подальшому породженні добирати всередині класу різноманітні варіанти. Цим одиницям приписуються додаткові семантичні ознаки, які потім втілюються в предиковані компоненти висловлення (дієслова, прикметники). Внаслідок тектограматичного підетапу породження отримується набір ієрархічно організованих одиниць об'єктивно-мовного коду, яким ще не притаманні повні семантичні характеристики, але вони вже навантажені додатковою семантикою;

- фенограматичний. При переході до цього шдетапу вводиться лінійний принцип. Тут важливими постають такі операції: розподіл семантичних ознак, раніше приписуваних одній кодовій одиниці; лінійний розподіл кодових одиниць у висловленні, які ще не чають граматичних характеристик. Очевидно, саме з цим підетапом співвідноситься актуальне членування висловлення;

- підетап синтаксичного прогнозування розпочинається практично одночасно з фенограматичним підетапом, як тільки вирізниться початковий елемент висловлення (його топік, логічний суб'єкт). Цей підетап співвідноситься з лексико-граматичною характеризаціею висловлення в процесі руху ним зліва направо. Послідовним елементам приписуються всі необхідні параметри: І) місце у загальній синтаксичній структурі висловлення; 2) граматичні зобов'язання - конкретна морфологічна реалізація місця в загальній схемі, а також синтаксично нерелевантні граматичні ознаки; 3) повний набір семантичних ознак; повний набір акустично-артикуляційних (або графічних) ознак;

- підетап синтаксичного контролю починається одразу після того, як складається бачення певної синтаксичної будови висловлення. Отриманий прогноз співвідноситься з різними наявними даними: з програмою, контекстом, ситуацією спілкування тощо. Якщо протиріччя немає, то відбувається подальший рух зліва направо: на основі різних ознак вибирається чергове слово, йому приписується певна характеристика і здійснюється перевірка на відповідність програмі й іншим чинникам. Якщо виникає невідповідність, то спостерігається дещо інша картина і можливі варіанти: 1) якщо причина невідповідності в неправильному прогнозі, то прогноз просто замінюється і висловленню приписується інша синтаксична схема, і так відбувається доти, поки не реалізується збіг; 2) якщо при перебиранні всіх можливих прогнозів збігу все-таки не простежується, то необхідно перейти до нового класу прогнозів, повернувшись до початкового слова і приписавши йому іншу синтаксичну характеристику; тоді відбувається трансформація висловлення; 3) якщо трансформація неможлива, то реалізується повернення на внутрішню програму і висловлення програмується знову. Якщо досягнуто збіг прогнозу та наявної інформації, то висловлення добудовується до кінця. При ньому цілком можлива лінійна інверсія окремих слів і предикативних пар. На вибір слів впливають асоціативно-акустичні характеристики слів, їхня звукова оболонка та їхня суб'єктивна ймовірна характеристика.