V.4.8. Думки о.Р. Лурії та м.І. Жинкіна про породження мовлення

Основні погляди О.Р. Лурії викладені в його працях "Основные проблеми психолингвистики" (1975), "Речь и мышление" (1975), "Язык и сознание" (1979).

За О.Р. Лурією, процес породження, "формулювання" мовленнєвого висловлення характеризується кількома етапами. На початковому етапі процесу породження виникає мотив. Потім з'являється думка - загальна схема змісту, який буде висвітлено у висловленні. Згодом у дію вступає внутрішнє мовлення, яке бере участь у перекодуванні задуму в розгорнуте мовлення, у створенні породжувальної схеми розгорнутого мовленнєвого висловлення. На думку О.Р. Лурії. мовлення як засіб спілкування є не стільки комплексом лексичних одиниць (слів), скільки системою синтагм (цілих висловлень). Він чітко протиставляв парадигматичні та синтагматичні лексичні значення.

О.Р. Лурія запропонував розмежовувати "комунікацію події" (повідомлення про зовнішній факт, шо доступний для наочно-зорового спостереження), наприклад: Хлопчик вдарив собаку, і "комунікацію відношення" (повідомлення про логічні відношення між речами), наприклад: Собака - тварина. З комунікацією події вчений співвідносив синтагматичні відношення лексичних значень, а з комунікацією відношення - парадигматичні.

За концепцією О.Р. Лурії, шлях від думки до мовлення такий: І) розпочинається з мотиву, загального задуму, який від самого початку в загальних рисах відомий суб'єкту; 2) проходить через стадію внутрішнього мовлення, яке спирається на схеми семантичного запису і його потенційними зв'язками; 3) приводить до формування глибинно-синтаксичної структури; 4) розгортається у внутрішнє мовленнєве висловлення, яке ґрунтується на поверхнево-синтаксичній структурі.

Ідеї М.І. Жинкіна викладені в таких відомих працях: "Механизми речи" (1958), "Внутренние коди языка н внешние коды речи" (в кн.: To Honor Roman Jokobson 1967), "Грамматика и смисл" (в кн.: Ячык и человек 1970), "Речь как проводник информации" (1982).

За М.І. Жинкіним, внутрішнє мовлення користується особливим внутрішнім кодом - "предметно-схемним". Відбір на всіх рівнях породження мовлення є універсальною операцією. Слова не зберігаються в пам'яті у повній формі, але щоразу синтезуються за певними правилами. При породженні висловлення діють особливі семантичні правила (правила сполучуваності слів у семантичні пари), які гарантують осмислення висловлення. Породження тексту розпочинається із виникнення задуму цілого текст) і постає як його розгортання. З погляду зміст)' текст постає як ієрархія предикації різного рівня (підтем і субпідтем), орієнтований на реципієнта і передбачає в останнього наявність певних знань, спільних для обох комунікантів, не виражених у тексті і домислюваних реципієнтом.

V.4.9. Модель л.С. Виготського

У вітчизняній психолінгвістиці постулюється, що сутність процесу продукування мовленнєвого висловлення полягає в переході від думки до слова. Таке розуміння процесу продукування було запропоновано ЛС. Виготським - засновником культурно-історичної теорії в психології.

Внутрішнє мовлення, за Л.С. Виготським, - це "особливий внутрішній план мовленнєвого мислення, що опосередковує динамічне відношення між думкою і словом" (Л.С. Виготський). Учений писав, що внутрішнє мовлення наділене такими властивостями: позбавлене фонації, тобто вимови звуків; предикативне: опускаються підмети, і мовлення зводиться до одних присудків; це скорочене мовлення - мовлення без слів.

Розглядаючи останню властивість, Л.С. Виготський наголошував на таких особливостях семантики внутрішнього мовлення: перевага значення над словом; злитість значень слів (аглютинація); незбігання семантики внутрішнього мовлення зі словесною семантикою.

"Будь-яка думка, - писав Л.С. Виготський, - прагне з'єднати щось з чимось і наділена рухом. Ця течія і рух думки не збігаються прямо і безпосередньо з розгортанням мовлення. Одиниці думки і одиниці мовлення не збігаються" (Л.С. Виготський).

Він вважав, що "перехід від внутрішнього до зовнішнього мовлення постає складною динамічною трансформацією - перетворення предикативного й ідіоматичного мовлення на синтаксично членоване і зрозуміле для інших мовлення" (Л.С. Виготський).

Л.С. Виготський виділяв три плани мовленнєвого мислення: думка, внутрішнє мовлення, слово. "У живій драмі мовленнєвого мислення рух відбувається від мотиву, що породжує певну думку, до оформлення самої думки, до опосередкування її у внутрішньому слові, потім - у значеннях зовнішніх слів і, нарешті, у словах" (Л.С. Виготський). У цих рядках, по суті, міститься модель продукування мовлення за Л.С. Виготським.