V.4. Моделі продукування мовлення

Модель - це конструювання об'єкта за істотними ознаками. У психолінгвістиці існує декілька моделей продукування мовлення.

V.4.1. Стохастична модель

Стохастичні моделі породження мовлення - це моделі ймовірнісні, тобто множинність елементів повідомлення може бути репрезентована за допомогою розподілу ймовірностей.

Як свідчать експерименти, у процесі породження мовлення обов'язково використовується тією або іншою мірою ймовірнісний принцип, приховане знання того, які нові елементи з'являються за попередніми, тобто знання умовних (зумовлених попередніми елементами) ймовірностей появи нового елемента. Наприклад, грузинський дослідник Н.Л. Еліава провів експеримент з розшифровування фрази (рос.) Ле-ал-ел, ле-ал он ереди -орних -уч и с-ал («Летал орел, летал он среди чорных туч и скал» або «Лежал осел, лежал он среди сорных куч и спал»). Початок розшифровування визначає і його продовження. Експерименти американського-дослідника Марк-Коркодейла також показують, шо початок фрази може зумовлювати її продовження. В експерименті вимагалося продовжити речення: Діти помітили, що сніг почав покривати землю, коли вони покинули... Якщо в реченні використовувалося дієслово to hide (покривати), то типовим було школу, автобус, будинок. Яшко в реченні використовувалося дієслово to blanket (асоціюється з ковдрою), то новим було вживання слова ліжко.

Стохастична модель була запропонована в 1963 р. Дж. Міллером і Н. Хомським, які виходили з того, що мова може бути описана, як гранична кількість станів. Вони вважали, що мовлення можна опсувати як таку послідовність елементів, де виникнення кожного нового елемента мовленнєвого ланцюга залежить від наявності чи ймовірності виникнення попередніх елементів.

Наприклад, стверджувалося, що "кожний п'ятий елемент має ймовірність виникнення, залежну від виникнення чотирьох попередніх елементів"(Дж. Міллер, Н. Хомський).

Була спроба описати послідовність мовних елементів за допомогою статистичних процедур. Проте, згідно з цією теорією, щоб навчитися продукувати мовлення послідовно ("зліва направо"), дитина повинна прослухати величезну кількість - орієнтовно 10 у тридцятому ступені - речень рідною мовою, перед тим як сама зможе висловлюватися. При цьому якщо передбачити, що щосекунди дитина вимовляє 3*10 в тридцятому степені речень і повністю засвоює кожний ряд із 20 слів після одного пред'явлення, то в цьому разі дитинство повинно тривати 100 років без перерви на сон, на обід тощо. Але зрозуміло, що це суперечить природному стану речей.

Стохастичні моделі з кінцевою кількістю станів релевантні, коли ми говоримо про взаємовідношення окремих слів у процесі породження зв’язного мовлення. Але вони не підходять для моделювання граматичних процесів. По-перше, тому що існують конструкції, які в принципі не можуть бути породжені за цими моделями (сюди належать self-embedding -"які самовставляються" і nesting - "які гніздяться", співвідносні з українськими складнопідрядними реченнями). По-друге, ці моделі абсолютно неможливі з погляду онтогенезу дитячого мовлення.

Однак у певних випадках стохастичні моделі продукування мовлення є прийнятними.Так, О.О. Леонтьєв вважає, що є ряд комунікативних ситуацій, коли саме граматика з граничною кількістю станів виявляється оптимальною для моделювання (дитяче мовлення - коли словник засвоєний, а морфосинтаксис ще відсутній; жестова мова глухих; креолізовані жестові мови для міжетнічного спілкування людей, що розмовляють різними мовами). Крім того, граматика з граничною кількістю станів може моделювати процес породження мовлення ізолюючими мовами (типу китайської), в яких породження мовлення ґрунтується не на морфосинтаксисі, а на лінійній організації семантичних класів.