1.1. Об'єкт і предмет психолінгвістики

Об'єкт - це тс, що дане в пізнанні, або на що спрямована пізнавальна діяльність. Об'єкт науки - це сукупність індивідуальних об'єктів, які вона вивчає. Предмет науки - абстрактна система об'єктів або система абстрактних об'єктів.

Науки можуть мати спільний об'єкт, але різний предмет - тобто різний погляд на один і той самий об'єкт. Так, мова і система мовних знаків можуть бути об'єктом дослідження лінгвіста, літературознавця, антрополога, програміста і, звичайно, психолінгвіста. Об'єктом лінгвістики постають мова і мовлення людини, що використовуються нею для різних цілей і в різних ситуаціях. Цей же об'єкт має і психолінгвістика, й інші мовознавчі дисципліни.

Предметом лінгвістики є система мовних засобів, що використовуються в комунікації. Предмет психолінгвістики інший, ніж у лінгвістики. Вона розглядає не структуру знакової системи, а процес створення і сприйняття знаків мови в свідомості її носіїв. За об'єктом психолінгвістика збігається з лінгвістикою, а за предметом і за методами - з психологією, що вивчає продукування, функціонування і структуру психічного відображення реальності.

Таблиця І

ОБ'ЄКТ І ПРЕДМЕТ ЛІНГВІСТИКИ І ПСИХОЛІНГВІСТИКИ

	ОБ'ЄКТ	ПРЕДМЕТ
ЛІНГВІСТИКА	мова як система знаків	система мовних засобів, що використовуються в комунікації
ПСИХОЛІНГВІСТИКА	мова як система знаків	процеси продукування та сприйнятгя знаків мови

Метою психолінгвістики є вивчення особливостей роботи механізмів породженні та сприйняття мовлення у зв'язку з функціями мовленевої діяльності в суспільстві із розвитком особистості.

У межах психолінгвістики є різні підходи до мовленнєвої діяльності. Так, трансформаційно-генеративна граматика Н. Хомського (Noam Chomsky) припускає, що людина будує своє мовлення за правилами комбінаторики. У межах біхевіоризму мовлення аналізується в парадигмі «стимул – реакція». Теорія діяльності виходить з активності мовця. Жодна модель не є повною і не вичерпує всіх властивостей об'єкта. Різні напрямки в психолінгвістиці розглядають її об'єкт тобто конкретні мовленнєві ситуації, через "призму" різних фреймів (фіксована система параметрів, що описує той чи інший об'єкт або ситуацію). Але в усіх випадках, незалежно від методологічного підходу до мовлення, який диктує нам той чи інший фрейм, у структурі цього фрейма обов'язково, або як правило, представлені такі характеристики, як процесуальність, суб'єкт мовлення, об'єкт мовлення або його адресат, мотив або потреба, інтенція або мовленнєвий намір, мета, зміст або предмет мовленнєвого спілкування, мовні або семіотичні засоби.

1.2. Визначення психолінгвістики

Термін "психолінгвістика" вперше використав Н. Пронко у статті "Мова і психолінгвістика", що була опублікована у США у 1946 р. Проте до наукового обігу цей термін увійшов лише у 1953 р. на міжуніверситетському дослідницькому семінарі у Блумінгтоні (штат Індіана, США), організованому відомими американськими психологами Дж. Керроллом і Ч. Осгудом, а також лінгвістом і етнографом Т. Сибеоком. Дж. Керолл у книзі "Вивчення мови" (1953 р) проаналізував зв'язок лінгвістики з іншими науками, і з психологією в тому числі. Ч. Осгуд спеціалізувався на експериментальній психології та вивчав семантику. Т. Сибсок спочатку намагався застосувати методи психології у фольклористиці, пізніше прийшов до психолінгвістики. Влітку 1951 р. відбувся невеликий (шість учасників) науковий семінар з психолінгвістики, скликаний Радою з досліджень у галузі соціальних наук. Три учасники першого семінару продовжили працювати над розробкою психолінгвістики. У жовтні 1952 р. було створено "Комітет з лінгвістики і психології", який очолив Ч. Осгуд. Цей комітет і організував другий семінар у 1953 р. Протягом двох місяців роботи науковці систематизували теоретичні засади психолінгвістики та визначили актуальні проблеми і перспективні напрями подальшої діяльності Роком пізніше в США була опублікована колективна монографія що викладала основні положення семінару

(«Психолінгвістика-54»), - і термін "психолінгвістика", отримавши пеовний зміст, став позначати нову наукову теорію, що перебувала на стадії формування. Книга отримала значну кількість відгуків і стимулювала подальший розвиток психолінгвістичної науки. Початок 50-х років XX ст. був позначений стрімким розвитком науково-технічного прогресу. Після війни починається інтенсивний розвиток обчислювальної техніки, з'являються нові дослідження з кібернетики, широко обговорюються проблеми роботів, машинного перекладу. Тож виникнення психолінгвістики саме в цей час є закономірним.

Термін "психолінгвістика" досить вдалий, оскільки утворений за продуктивною для наукової мови моделлю, відображає прагнення науки до інтеграції та підкреслює комплексність цієї дисципліни. Термін складається з двох частин: психо - спільна частина зі словом "психологія" (psyche означає в перекладі з грецької душа) і лінгвістика (слово утворене від латинського lіngya - мова).

Комплексний підхід психолінгвістики до пояснення фактів зумовлює відсутність єдиного розуміння цієї науки вченими. Кваліфікація психолінгвістики залежить від акцентування уваги дослідника на певній галузі. Тому психолінгвістику розуміють як різновид лінгвістики, як особливий ракурс теоретичного мовознавства, як один з обов'язкових курсів у вступі до мовознавства. Іноді орієнтуються на специфічне тлумачення психолінгвістики певним науковцем ("психолінгвістика Ч. Осгуда", "психолінгвістика Дж. Міллера і Н. ' Хомського"). На думку О.О. Леонтьєва, психолінгвістика "на сучасному етапі її розвитку органічно входить до системи психологічних наук" [Леонтьев 1997: 20]. Для зарубіжної науки також характерне розуміння психолінгвістики як розділу психології (зокрема когнітивної психології), або як розділу когнітивної науки загалом. Незважаючи на відсутність загальноприйнятого розуміння, термін "психолінгвістика" став надзвичайно популярним у сучасній науці.

Існує декілька визначень психолінгвістики. Одним із найпоширеніших виступає такс: психолінгвістика - це наука, що вивчає процеси мовленевотворення, а також сприйняття і формування мовлення в їхній співвіднесеності і системою мови.

У цьому визначенні увага акцентується на трьох сферах психолінгвістики:

1) продукування мовлення (в індивідуальному мовленнєвому акті);

2) сприйняття мовлення (в індивідуальному мовленнєвому акті);

3) формування мовлення (у процессі становлення особистості дитини).

І в кожному випадку передбачається. Що психолінгвістика апелює до тих аспектівзазаначанеих видів мовленнєвої діяльності , що зумовлені системою мови.

Інше визначення запропонував у 1954 р. Ч. Осгуд „Психолінгвістика вивчає ті процеси в яких інтенції мовців перетворюються на сигнали прийнятого в даній культурі кодуі ці сигнали перетворюються на інтерпретації слухачів. Інш ими словами психолінгвістика має справу з процесами кодування і декодування, оскільки вони співвідносять стан повідомлень зі станом учасників комунікації".

При такому підході предметом психолінгвістики можуть бути процеси продукування і сприйняття мовлення в їхній кореляції з фізіологічним і психічним станами учасників комунікації. Тут пронеси мовлення корелюють не з системою мови, а з людиною, з її психікою.

Оскільки на сьогодні ці обидва підходи ніби співіснують. О.О. Леонтьєв пропонує компромісне визначення психолінгвістики Предметом психолінгвістики, на його думку, є співвідношення особистості зі структурою та функціями мовленнєвої діяльності, і одного боку, і мовою як основним складником образу світу людини з іншого. Таким чином, психолінгвістика повинна вивчати людський вимір мови і мовлення.