V.3 Особливості продукування мовлення

Продукування, або породження, мовлення (ПМ) один з двох найголовніших процесів мовної діяльності (разом зі сприйняттям та розуміння мови), що полягає в плануванні та реалізації мови в звуках або графічних знаках. У лінгвістичній літературі поряд із терміном "породження мовлення" вживають термінін "вербалізація" У контекстах, де йдеться про втілення мислення в мовній формі, можна використовувати ці терміни як синонімічні

ІІМ безпосередньо пов’язане із мисленням. Про зв’язок ПМ і мислення В. Гумбольдт писав "Мова, відповідно до безмежних можливостей її вживання, які ніколи не можна точно виміряти, вимагає відповідних до цих можливостей елементів, і потреба ця інтенсивно й екстенсивно зростає в міру підвищення ступеня, на який вона сходить, бо на найвищому ступені вона сама стає чинником породжувальної ідеї та втіленням розвитку думки. Весь розвиток людської мови, незважаючи на численні перешкоді, йде до цієї кінцевої мети. Тому вона завжди прагне «найти такі мовні елементи, які забезпечили б оптимальне вираження розумових форм". ПМ характеризується зворотнім зв'язком із розумінням мовлення. Головна мета ПМ - пояснити щось адресату, і для цього використовуються мовні засоби. Тільки якщо мовець адаптує свою мову до того, шо адресат думає в даний момент, спілкування можна вважати таким, що відбулося. Звідси й те, як вибираються семантичний, синтаксичний, лексичний матеріал і навіть спосіб артикуляції в мовленні. Ця адаптація і оцінюється як логічність, самосуперечливість мови.

Виділяються два типи актів ПМ: головні (вираження фактичного боку) і допоміжні (функція яких - передбачити реакції адресата).Оскільки адресант у ході ПМ може оцінювати реакцію слухача, планування мови і реалізація плану відбуваються майже паралельно. Людина не завжди знає заздалегідь, що скаже далі: одна фраза чи одне слово безпосередньо змушує сказати інше і т. д. При цьому допустиме й виклопотання заготовок - фраз або окремих словосполучень, навіть стратегій номінації, що дозволяють уникнути неоднозначної реакції в межах епізоду мовлення. Планування може торкатися мовлення, що вже пройшло процедуру морфемної організації (про що свідчить невдале вимовлення скоромовок). Спонтанність усного мовлення залишає сліди продукування, от чому так важко сприймати транскрипцію непідготовленої мови. Про відмінності між підготовленим, «запланованим» продукуванням мови і непідготовленим можна сказати таке: одні й ті ж самі елементи мови можуть одночасно виконувати декілька пунктів плану, на декількох комунікативних рівнях. Загальний задум мовлення також корегується в ході ПМ. При реалізації плану змінюються й ресурси автора, пов'язані з темою, об'ємом мовлення, характеристиками потенційних і реальних адресатів, метою, стилем подачі, часом, наявним у його розпорядженні. Оскільки ПМ керується наявною культурою, виділяються різні семіотичні стилі ТІМ з різними стратегіями, що їх реалізовують. Залежно від вибору комунікативної стратегії, одна і та ж інформація подасться по-різному в річних обставинах. У ході ПМ вирішують, що хочуть сказати або написати і як це подати найефективніше, відмовившись, де необхідно, від надмірностей, щоб інтегрувати інформацію, що найбільшою мірою стосується справи, в зв'язне ціле. У різних людей свої улюблені схеми викладу. Впорядкованість інформації в нашій пам'яті і при нашій подачі в тексті можуть радикально розрізнятися.

Інтенційність грає ключову роль в теорії ПМ, хоч і є слабкою ланкою в моделюванні ПМ. В основі вислову лежить план адресанта досягти деяких цілей доступними засобами (мовними чи іншими) Зокрема, компонування тексту полягає в мобілізації засобів, що впливають на план; у коґнітівістиці трактування стадій породження розглядається у зв'язку з перетворенням ідеї, продукуванням і редагуванням тексту. Автор має комунікативні наміри: передати певні події, описати певний стан речей, аргументувати свою позицію тощо, розраховуючи на певну реакцію з боку адресата. Мовець може бути просто "озвучувачем", може лише компонувати і структурувати елементи вислову, а може бути й справжнім автором мови, тим центром. з яким співвідносяться слова. Все це входить у формат ПМ.

Істотна роль пам'яті в процесах ПМ. Вона дає змогу мовцеві звертатись до вже сказаного, апелювати до минулих подій, тримати в полі зору загальний комунікативний задум.