IV.4.9. Засвоєння значення слова

Особливість значення слова полягає в тому, що воно перебуває між думкою і формою слова.

Психологічна структура значення визначається не стільки тим, що означає слово чи словником, скільки тим, яка система співвідношення слів у процесі їх використання, в мовленнєвій діяльності. Структура значення слова визначається тим оточенням, у яке воно потрапляє у мовленні, і тим, яку властивість об'єкта воно відображає. Тому кожного рачу, називаючи певний предмет або дію, дитина зараховує його до певного класу предметів або дій, створює образ предмета.

При цьому спочатку дитина використовує слово нсусвідомлено і не може дати його визначення, хоча вже може виділити слово з мовленнєвого потоку.

Відомо, шо є слова з домінувальним предметним компонентом (стіл, троянда) і абстрактним компонентом (думки, держана, свідомість). Для дитини в усіх словах переважає предметний компонент: Завод - це де велика труба; Завод - місце, де Працює тато.

Із значними труднощами дитина виділяє слова з абстрактним компонентом типу тварина, меблі, робота. Незважаючи на прогрес у мовленнєвому розвитку, слово для трирічної дитини продовжує залишатися конкретним. Діти також важко засвоюють метафоричні, переносні значення слів.

IV.5. Теорії формування свідомості в онтогенезі

Найпростіша модель онтогенезу належить вітчизняному педагогу П.П. Блонському, який виділив чотири стадії процесу засвоєння слова: 1) за словом - слово; 2) за дією - слово; 3) за словом - дія; 4) слово замінює дію. Схожу теорію пропонував і Л. Блумфілд.

Н. Хомський вважав, що дитина наділена вродженими мовними структурами, які неначе прокидаються, коли дитина чує навколо себе мовлення.

Обґрунтовану відповідь на питання про співвідношення біологічного і соціального дав Ж. Піаже. Він вважав, що дитина проходить у своєму розвитку два етапи. На стадії сенсомоторної логіки у дитини розвивається сенсомоторний інтелект, який допомагає їй засвоїти певну логіку - логіку дій. Вона дозволяє сформувати здатність до генералізації дій. За Ж. Піаже, другий етап розвитку дитини - це перехід від логіки дій до концептуальної логіки. Він відбувається на другому році життя. На цін стадії розвитку інтелекту дитина починає засвоювати мову як семіотичний засіб. Дитина імітує жести дорослих, починає реалізовувати схеми дій, і в неї розвивається семіотична функція.

Сутність гіпотези Ж. Піаже в тому, що "умови виникнення мови складають частину більш широкої сукупності (умов), підготовленої різними стадіями сенсомоторного інтелекту" (Ж. Піаже).

Вітчизняні вчені також говорили не про вроджені мовні структури (існування яких відстоював Н. Хомський), а про високу організованість мозку і його неспеціалізованість. Саме початкова невизначеність функціонування мозку, створювана відсутністю жорсткого генетичного програмування, і відкриває перед індивідуальним розвитком величезні можливості.

"Людина з моменту свого народження, - писав філософ Меграбян, - є носієм специфічно людської біології, що сформована попереднім розвитком людського філогенезу. Вона, перш за все, знаходить біологічну готовність у своєму онтогенетичному становленні засвоювати культурно-історичні досягнення людства".

На думку О.М. Леонтьєва, біологічно успадковані властивості психіки є лише однією, хоча і найважливішою, умовою її формування. Але не менш важливий чинник розвитку свідомості дитини - у тому числі і мовленнєвої свідомості - це світ явищ і предметів, створених працею попередніх поколінь. Як писав О.М. Леонтьев, "процес опанування мови здійснюється у процесі розвитку реальних відношень суб'єкта до світу. Ці відношення не залежать від суб'єкта, від його свідомості, а визначаються конкретно-історичними, соціальними умовами, в яких він живе, і тим, як складається в цих умовах його життя" (О.М. Леонтьєв).

На думку О.Р. Лурії, найважливішими "твірними свідомості" виступають значення, оскільки саме "в значеннях репрезентована перетворена і згорнута в матерії мови ідеальна форма існування предметного світу, його властивостей, зв'язків і відношень, розкритих сукупною суспільною практикою" (О.Р. Лурія).

(Ідеться про те, шо дитина, засвоюючи значення, інтерпретує їх, робить їх внутрішніми символами свого мислення. Дитина, навчаючись усталеним у певному суспільстві способам дій із предметами, що соціально функціонують, засвоює пізнавальні норми й еталони, які об'єктивувалися в них процесах, і через діяльність із цими предметами формуються її психіка і мовна свідомість.

ПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ

1. У чому причина помилок у мовленні дітей?

2. Назвіть основні періоди опанування мовлення дитиною.

3. Чому наявна кореляція між фізичним розвитком дитини і опануванням мовлення?

4. Чи можна говорити, що дитина створює власну, проміжну граматику? Наведіть приклади.

5. Прокоментуйте два етапи, які виділяв у розвитку дитини Ж. Паже.

ЛІТЕРАТУРА ДЛЯ САМОСТІЙНОГО ОПРАЦЮВАННЯ

1. Амирова Т.А. Функциональная взаимосвязь звукового и письменного знака. - М.: Наука. 1985. - 391 с.

2. Леонтьев А.А. Язык, речь, речевая деятельность. - М.: Наука. 1969. -311с.

3. Психолингвистические основи обучения неродному языку: Хрестоматия: Учебно-методическое пособие / Сост.: А.А. Леонтьев; Редкол.: Д.И. Фельдштейн (гл. ред.) ч др.; Рос. акад. образования, моск. Психолого-соц. ин-т. - М.: МПСИ; Воронеж: МОДЖ. 2004. - 448 с.

4. Уфимцева Н.В. Человек и его сознание: проблема формирования // Язык и сознание: парадоксальная рациональность. - М.: Наука. 1993. С. 59-75.

5. Фрумкина Р.М. Пснхолингвистика: Учеб. пособие для студ. выш. учеб. заведений. - 2-е изд., испр. - М. Издательский центр "Академия ", 2006. - 320 с.