IV. Онтогенез мовлення

Ключові слова: знак, символ, спілкування, мовна здатність, агусіньки, сопілка, лепетання, звуконаслідувальні слова, мовотворчість, над генералізація, сенсомоторний інтелект, концептуальна логіка, інтеріоризація, неспеціалізованість мозку.

ІV.1 Мова тварин у природі

Людське мовлення - лише мала частина комунікативних засобів типу цвірінькання, шипіння, гарчання, пирхання, свисту, дзижчання тощо, що зустрічаються в царстві тварин. У тварин мова виконує різноманітні функції: пошук їжі або особи протилежної статі, попередження про небезпеку, вияв загрози і т. д. Попри все розмаїття мови тварин, тварини вміють передавати лише обмежений набір повідомлень емоційного характеру: "Увага!". "Обережно!", «Рятуйся» , "Йди сюди!" та ін. Декілька видів повідомлень дозволяють батькам і дітям упізнавати один одного, передають загрозу, повідомляють про наміри пограти або почати залицятися до майбутнього партнера.

У тварин і комах за кожним сигналом закріплено певне знамення, і комбінації сигналів, які могли б утворити складніші структури, не зустрічаються (хоча бджоли використовують для передачі інформації не тільки рухи, але й дотики). Науковці виявили, що емоційні сигнали шимпанзе висловлюють тривогу, біль, задоволення тощо. Навіть елементарні дво-, трислівні вирази, породжувані дворічними дітьми, не мають аналогів у комунікації тварин.

Термін "мова тварин" тривалий час застосовували в лапках, щоб підкреслити його відмінність від мови людини. Адже мова людини - це найунікальніша з її психічних властивостей, що дозволяє передавати інформацію за допомогою символів, здійснювати значну кількість нових повідомлень, не тільки реагувати на ситуацію, але й говорити про минуле та майбутнє.

Відомо, що людське спілкування не обмежується словами. Згадаємо знизування плечима, кивання і похитування головою, жестикуляцію, міміку тощо. Подібні засоби є й у тваринному світі.

Низькі звуки курки та її пригинання є сигналом про небезпеку для курчат. Іржання і биття копитом - повідомлення для коней.

Доволі різноманітним є спілкування собак: вони не тільки гавкають, але й виють, скавчать, гарчать, підіймають лапу або вискалюють зуби. Причому інші собаки чудово розуміють, що це означає в кожному випадку.

На відміну від людини, якій доводиться вчитися розмовляти, мавпи й інші тварини знають свою "мову" від народження. Вони здатні продукувати відповідні для свого виду сигнали, навіть якщо ніколи раніше на бачили собі подібних. Проте деякі птахи вчаться співу. Так, горобець, що знаходиться серед канарок, намагається співати як вони. Він вивчає свого роду "іноземну мову".

Хоча мова тварин обмежена, проте одні й ті самі звуки можуть мати багато значень. Так, найбільш розповсюдженим звуком вовків є виття. Аналіз виття одного ж і того звіра дозволив виявити одинадцять варіантів. Виття залежить від навколишніх обставин, погоди, емоційного стану тварини. Виття може свідчити про самотність тварини, служить для позначення території, а також може бути частиною церемонії зграї. Групове виття сигналізує про початок колективної охоти. Диференційною ознакою звуків тварин с гучність: для підтримки зв'язку на великих відстанях і попередження один одного про небезпеку вовки тихо гавкають. Гучне муркотіння домашнього кота є вираженням прохання, тихе - свідчення задоволення.