111.3. Метод семантичного диференціала

Метод семантичного диференціала належить до методів психолінгвістики (і експериментальної психосемантики і стежить для побудови суб'єктивних семантичних просторів.

Семантичний диференціал (далі СД) - це метод кількісної й якісної індексації значення за допомогою двополюсних шкал, на кожній з яких є градацією з парою антонімічних прикметників (табл. 2).

Таблиця 2

ШКАЛА СЕМАНТИЧНОГО ДИФЕРЕНЦІАЛА

	+3 дуже	+2 цілком	+ 1 трохи	о ні те, ні інше	-1 трохи	-З дуже
веселий гарний повний світлий довгий великий сильний складний новий теплий швидкий активний							сумний поганий порожній темний короткий малий слабкий простий старий холодний повільний пасивний

Анкетованим пропонується слово, і вони повинні позначити цифру, яка відповідає їхньому уявленню про слово. На кожній шкалі або градація від + 3 до - 3, або просто 7 сегментів. Наприклад, гарний 1; швидше гарний, ніж нейтральний - 2; швидше нейтральний, ніж гарний З, нейтральний - 4; швидше нейтральний, ніж поганий - 5; швидше поганий, ніж нейтральний - 6; поганий - 7.

Розбіжність в оцінках і покаже семантичну диференціацію слів Так, батько, як правило, виявляється „сильнішим" за матір, а мати „теплішою" за батька.

Зрозуміло, що кожний анкетований фіксуватиме свій особистий досвід. Але в середньому при великій кількості анкетованих буле отримана суспільно закріплена оцінка явища, то позначене певним словом.

У дослідженнях Ч. Осгуда, то вперше запропонував цю процедуру, будувався семантичний простір на базі шкалювання понять з різних поняттєвих класів (наприклад: полум'я, мати, ураган, радість і т. ін.). Математична обробка результатів експерименту показала, що за деякими шкалами оцінки певною мірою збігалися між собою. При цьому виявилося, що шкали, які збігалися, можуть бути розбиті на три групи - так звані чинники, - які Ч. Осгуд назвав: І) оцінка (веселий - сумний; гарний - поганий; повний - порожній; світній - темний); 2) сила (довгий - короткий; великий - малий; сильний - слабкий; складний - простий); 3) орієнтована активність (новий - старий: теплий - холодний; швидкий - повільний; активний - пасивний).

Метод СД набув поширення в теорії масової комунікації і в рекламній справі (для вибору найбільш „гарних", „позитивних" слів із синонімічного ряду). Крім того, СД застосовується в дослідженнях, пов'язаних зі сприйняттям і поведінкою людини, з аналізом соціальних настанов і особистісних смислів. Його використовують у психології, психіатрії, психодіагностиці (у тому числі для професійного відбору під час прийому на роботу - у вітчизняній комп'ютерній системі «Профссор-кадри»).

Для лінгвістики ця методика цікава тим, що вона показала абсолютно нові аспекти значення слів. Лінгвісти давно розрізняють слова експресивно нейтральні (батько, книга, їсти, вдарити) і експресивно забарвлені (бабуся і бабусенція, подивитися і витаращитися, їсти і жерти, вдарити і врізати). Проте експерименти з вимірювання значень показали, що в певному значенні експресивно забарвлені всі слова - не тільки бабусенція, але і бабуся, не тільки швендяти, але і йти, оскільки людина оцінює всі явища, які вона називає словами, а тому неминуче й усі слова, що „пропускаються" крізь її свідомість і досвід. Використовувався метод СД і для дослідження фонетичного значення. Саме за допомогою цього методу були отримані основні результати у вітчизняній фоносемантиці.

У соціології СД застосовується як інструмент дослідження форм масової свідомості. Наприклад, слова Сталін і Гітлер під час шкалювання у 60-ті роки XX ст. отримали в американців однакові оцінки за рядом запропонованих шкал. Тим самим ці слова виявилися схожими за своїм психологічним наповненням. Це, у свою чергу, дозволяє стверджувати, що в свідомості анкетованих ці два поняття були близькі між собою.

Ч. Осгуд, актуалізувавши свій метод, обґрунтовував його наявністю синестезії. Синестезія - психологічний феномен, що полягає V виникненні відчуття однієї модальності під впливом подразника іншої модальності. Наприклад, це може бути переживання колірного образу у відповідь на музичну фразу (у світломузиці). Механізми синестезії визнаються основою метафоричних перенесень у висловах типу оксамитовий голос, кисла фізіономія, темна особа тощо. На думку О.Р. Лурії, фізіологічні механізми синестезії, що забезпечують кросмодальні переходи, задані тим, що стимуляція певної модальності надходить не тільки в специфічні для неї проекційні зони свідомості, але за колатералами - боковими відгалуженнями аксонів - і в неспецифічні для неї проекційні зони інших модальностей. На основі однієї модальності в сприйнятті конструюється цілісний інтермодальний образ. Можна розглядати синестезію як універсальну форму домовної катетеризації, що забезпечує узагальнення на рівні організму.

Перехід від опису об'єктів за допомогою ознак, заданих шкалами, до опису об'єктів за допомогою чинників, що с смисловими інваріантами, пов'язаний із втратою інформації про об'єкти, оскільки зі змісту шкали в чиннику відображається тільки та інформація, яка інваріантна всій сукупності шкал, що входять у чинник.

Цим інваріантом виявляється емоційний тон або образне переживання, що лежить в основі конотативного значення - генетично більш ранньої форми значення, в якій відношення й емоційне ставлення, особистісний смисл і чуттєву тканину ще слабко диференційовано. Саме тому метод СД дозволяє оцінити не значення як знання про об'єкт, а конотативне значення , пов'язане з особистісним смислом, соціальними настановами, стереотипами й іншими емоційно насиченими, слабко структурованими і малоусвідомлюваними формами узагальнення.

Існує різновид методу СД, коли експериментатор самостійно дає назви шкал для слів, які просить оцінити. При цьому з'являються нові чинники, специфічні саме для певних поняттєвих класів. Шкали можуть мати різну будову, їх може бути різна кількість. Але вони цілком зберігають свою спадкоємність з універсальним СД.

Метод СД має і недоліки. Зокрема, одне і те ж позначення шкали може мати як пряме значення, так і переносне. Наприклад, якщо є шкала високий - низький, то слово стовп або гриб оцінюватиметься за цією шкалою на основі буквального розуміння слів високий і низький, а слова типу леді або гріх - на основі метафоричного розуміння слів високий і низький. Отже, в одне і те ж значення шкали один і той же анкетований може вкладати різне значення і за однією і тією ж оцінкою може стояти різне значення.

ІІІ.4. Методика доповнення

Однією з дуже поширених психолінгвістичних методик свого часу була методика доповнення, або методика завершення (close procedure). Уперше вона була використана американським дослідником У. Тейлором у 1953 р.

Процедура експерименту така: в тексті пропускається кожне п'яте, шосте, n-слово; кожне пропущене слово замінюється пропусками однакової довжини; анкетованим пропонується відновити текст, тобто вставити пропущені слова:

Водій.....одягнув.....узяв.....сів у.....і поїхав до.....

Вважається, що термін "close" утворений як скорочення терміна "сlozure" (завершення), то використовується в гештальтпсихології для пояснення явища, за якого спостерігач під час сприйняття предмета, який йому пропонується неповно або невиразно, здатний завершити, доповнити в уяві образ цього предмета.

Тим самим сутність методики відновлення полягає в деформації мовленнєвого повідомлення і подальшому його пред'явленні анкетованим для відновлення. Умовою, що забезпечує можливість відновлення зруйнованого повідомлення, служить принцип надмірності мовленнєвого повідомлення, що забезпечує навіть за наявності перешкод (якими є пропуски елементів тексту) більш-менш адекватне розуміння як усного, так і письмового мовлення.

Використання технічних засобів комунікації (зокрема, телефону, телеграфу) спричинило пропуск букв або заміну їх іншими, що призвело до спроб пошуку припустимих меж руйнування тексту. Зокрема, проводилися експерименти зі вставлення випадкових букв у випадкові позиції, з випадковою заміною одних букв іншими як із вказівкою на місце пропуску, так і без. Пропускався кожний перший знак повідомлення; кожний серединний, кожний останній; кожний останній знак речення або кожне перше, серединне і останнє слово фрази одночасно. Еталонною була визнана методика, в якій пропускається кожне п'яте слово.

Результати на матеріалі англійської мови за цією методикою показали, що анкетовані значно легше відновлюють текст, „трошки" пошкоджений (коли пропускаються артиклі, сполучники, займенники, допоміжні дієслова), ніж „значно" пошкоджений (коли пропускаються іменники, дієслова і прислівники).

Ч. Осгуд зазначав, що ступінь правильності відновлення зруйнованого тексту с показником читабельності тексту, тобто тип», наскільки дане повідомлення важке для конкретного одержувача. Якщо одержувач володіє мовою відправника, для нього легко зрозуміти повідомлення і заповнити пропуски. Якщо ж заповнення пропусків для нього виявляється складним, то йому важко буде і зрозуміти повністю це повідомлення.

Експерименти показують, що існують вікові відмінності між анкетованими, що відновлюють пошкоджений текст. Так, слабко передбачувані слова більш успішно та швидко відновлюють літні люди. Характерно також, що зашумлені слова без контексту успішніше відновлюють молоді анкетовані, а немолоді - зашумлені слова на основі розуміння контексту. Це дозволяє припустити, що орієнтація на контекст, у якому с погано почуте слово, є для літньої людини свою роду компенсаторним механізмом і служить для більш успішної адаптації сенсорних процесів у старості.

Відновлення пошкодженого тексту буде більш успішним наприкінці, ніж на початку, і визначатиметься назвою текс-безпосереднім контекстом, синтаксичною організацією фраз, загальною темою тексту. З іншого боку, пошкоджений текст буде більш успішно відновлений тими анкетованими, які більше знають про описуваний у тексті фрагмент дійсності (наприклад, літакобудування) і більш знайомі з жанром експериментального тексту (припустимо, науковою фантастикою).

Акцентується також на тому, що особи, які дають у вільному асоціативному експерименті велику кількість рідкісних асоціацій, менш правильно відновлюють пошкоджений текст. Крім того, тексти, написані такими анкетованими, вказують на підвищену емоційність цих осіб.

Отже, дані експерименту з методики доповнення дозволяють не тільки зробити висновки щодо текстів і механізмів сприйняття, але і бути діагностичним засобом мовленнєвої і немовленнєвої поведінки анкетованих.

ІІІ.5. Методика прямого тлумачення слова

Тлумачення слова - це синонімічний текст-перифраза, що передає ту ж інформацію, що і витлумачуване слово. Р. Якобсон писав: „Для нас, лінгвістів і просто носіїв мови, значенням будь-якого знаку є його переклад в інший знак, особливо в такий, у якому воно більш повно розгорнене" (Р. Якобсон). Лінгвістика може використовувати величезний

досвід складання тлумачних словників, у яких тлумачення (дефініція) є не що інше, як перифраза до витлумачуваного слова. Проте процедура перифрази звичайно не використовується як експериментальна методика, оскільки складання словникових дефініцій вважається прерогативою вчених-лсксикографів, що спираються на свої знання, досвід, інтуїцію.

Опис змісту й обсягу значення слова у психолінгвістиці - це не пошук лексико-семантичного варіанта, як у лексикології. Питання: «Що є Х?» - це апеляція до буденної свідомості пересічного носія мови.

Наприклад, у серії експериментів були продемонстровані можливості використання структури тлумачень, запропонованих анкетованими, для виявлення ступеня актуальності усвідомлення ними внутрішньої форми витлумачуваних слів. Так, виявилося, що при тлумаченні слова вечірник анкетовані-школярі у 96 % відповідей використовують слова вечір, вечірній і т. ін., а при тлумаченні слова щоденник використовують аналогічні слова (день, щоденний) тільки в 25 % відповідей. Це чітко показує значно менший ступінь актуальності усвідомлення внутрішньої форми і, отже, великий ступінь ідіоматизації слова щоденник порівняно зі словом вечірник.

Такі явища можна виміряти за допомогою спеціальних коефіцієнтів ідіоматизації. Результати вимірювань відображають реальну складну картину співвідношення лексичного значення і внутрішньої форми слова у свідомості носіїв мови.