30

Зміст

Вступ.....................................................................................................................3

Розділ 1. особливості використання методів контролю в процесі оздоровчого тренування …………………………......5

1.1. Зміст та види контролю у процесі оздоровчого тренування……………...5

1.2. Принципи та засоби організації оздоровчого тренування..........................13

Розділ 2. Основні види методів нетрадиційного оздоровлення……………………………………………………………...20

2.1. Класифікація і лікувальна дія масажу………………………………….….22

2.2. Аромотерапія……………………………………………………………......25

Висновки…......................................................................................................26

Список використаних джерел.........................................................28

Вступ

Актуальність теми. Сьогодні відбувається активний пошук нових форм і методів фізичного виховання, які б сприяли покращенню здоров’я населення. Проте методи, які застосовуються в організації фізичного виховання, недостатньо ефективні для забезпечення належного рівня фізичної підготовленості осіб різного віку. Стан фізичного виховання не сприяє ефективному зменшенню дефіциту рухової активності, що є однією з причин різного роду відхилень у їхньому здоров’ї.

Вивчення проблем формування фізичної активності школярів та студентів з врахуванням особливостей їх психічного і фізичного стану займає одне із важливих місць в об'єктивізації змісту процесу фізкультурної освіти підростаючого покоління. Встановлено, що впродовж терміну навчання чисельність підготовчої і спеціальної медичних груп зростає від 5,36 % на початку і до 14,46 % наприкінці навчання у ВНЗ [21, с. 346]. Досліджувані аспекти пов'язані з проблемами виховання здорового способу життя, який включає у собі такі компоненти: режим навчання, організація вільного часу, гігієну, звичне харчування, шкідливі звички і фізичну активність.

Покращити стан здоров’я дозволяє оптимальне і регулярне фізичне навантаження, пов’язане із оздоровчим тренуванням. Однак науково-методичні рекомендації недостатньо зорієнтовані на всебічний фізичний розвиток і фізичну підготовленість. Більшість програм оздоровчих занять мають за основу якийсь один вид рухової активності й спрямовані на переважний розвиток однієї-двох фізичних якостей. Праці із проблеми оздоровчого тренування здебільшого суперечливі, оскільки дослідження провадилися з різними групами населення за короткий термін. Рекомендовані параметри фізичного навантаження (від 6 до 100 хв. на день при максимальному споживанні кисню 45-85%) потребують значної корекції [33].

Наведені факти свідчать, що методика фізичного виховання потребує вдосконалення, спрямованого на покращення здоров’я населення. Це зобов’язує науковців і викладачів шукати нові форми і методи проведення занять, організовувати навчальний процес так, щоб мінімальна кількість щотижневих занять давала максимальний ефект.

Сьогодні у фізичній культурі сформувався базовий підхід до реалізації мети галузі – оздоровча спрямованість фізкультурної діяльності. Значне місце повинні займати нові підходи до створення та вдосконалення системи фізичного виховання, головними завданнями якої є пошук адекватних методичних прийомів, залучення сучасних методів удосконалення фізичної підготовки та зміцнення здоров’я населення, що актуалізує проблему оздоровчого тренування.

Об’єкт дослідження – феномен оздоровчого тренування.

Предмет дослідження – особливості нетрадиційних методів оздоровлення .

Мета дослідження полягає в обґрунтуванні особливостей використання методів контролю в процесі оздоровчого тренування.

Для досягнення зазначеної мети було поставлено такі завдання:

— з’ясувати поняття та значення оздоровчого тренування;

— охарактеризувати принципи та засоби організації оздоровчого тренування;

— визначити зміст контролю у процесі оздоровчого тренування;

— обґрунтувати особливості використання методів контролю в процесі оздоровчого тренування.

Методи дослідження: вивчення та аналіз наукової літератури з проблеми дослідження, вивчення та аналіз педагогічного досвіду; синтез, порівняння, систематизація, узагальнення, спрямовані на обґрунтування теоретичних положень дослідження.

Розділ 1 особливості використання методів контролю в процесі оздоровчого тренування

1.1. Зміст та види контролю у процесі оздоровчого тренування

При регулярних заняттях фізичними вправами і спортом дуже важливо систематично стежити за самопочуттям і загальним станом здоров'я, що актуалізує необхідність контролю. Розрізняють три форми контролю оздоровчого тренування: оперативний, поточний та поетапний.

Завдання оперативного контролю полягають в оцінці впливу занять на організм того, хто займається фізичними вправами. Він здійснюється в процесі спостережень на занятті або відразу після нього.

Поточний контроль здійснюється з метою оцінки поточного стану здоров'я фізкультурника і проводиться після одного-двох мікроциклів для того, щоб одержати інформацію про наявність тренувального ефекту чи ознак неадекватності.

Етапний контроль закономірно завершує макроцикл або його періоди. Складність методичних підходів зростає від експрес (оперативного) до етапного контролю, який здійснюється, як правило в рамках чергового щорічною огляду під час загальної диспансеризації [4, с. 163-164].

При здійсненні оперативного експрес-контролю з урахуванням суб'єктивних відчуттів розрізняють три типи реакцій на тренувальне навантаження — фізіологічну, «пограничну», патологічну.

Фізіологічна реакція має такі характеристики: під час тренування зберігається відчуття можливості посилення інтенсивності навантаження; частота серцевих скорочень перебуває в межах значень, установлених для даного індивіда, зберігається більш ритмічне дихання, є бажання продовжувати заняття; добре самопочуття відразу після тренування, відчуття «м'язової радості», ЧСС протягом 3 хв стає нижче 120 ударів за 1 хв; у перерві між тренувальними заняттями відчуття втоми зберігається не більше як 2 год; виникає бажання знову тренуватися. Через 2 год після закінчення вправ та водних процедур частота пульсу не перевищує 80 ударів за 1 хв; локальна втома зберігається не більш як 12 год, ортостатична реакція пульсу не більш як 12 ударів за 1 хв.

Погранична (на межі норми і патології) реакція: відчуття граничного навантаження під час тренування, збільшення звичайної частоти дихання з прискоренням його фаз; неприємні відчуття чи болі в грудях, які зникають при зниженні інтенсивності навантаження; відчуття пригніченості після тренування, частота пульсу через 3 хв після вправ більша, як 120 ударів за 1 хв., виникнення болю і неприємних відчуттів навіть при навантаженнях малої інтенсивності; у перерві між тренуваннями відчуття втоми зберігається більш як 2 год після занять, зниження інтересу до них і порушення сну; зниження апетиту: частота пульсу більш як 80 ударів за 1 хв зберігається протягом 12 год після тренувального заняття, а локальна втома зберігається 25 годин. Ортостатична реакція пульсу 13-19 ударів за 1 хв.

Патологічна реакція: порушення координації, блідість, біль у грудях, порушення ритму серця; після тренування частота пульсу протягом 3 хв перевищує 140 ударів за 1 хв, виникають тривалі болі в грудях, відчуття сильної втоми тощо; між тренуваннями з'являються відраза до них, кволість, порушується сон, зникає апетит, відчуття загальної втоми залишається більш як 12 год після заняття, причому частота пульсу перевищує 80 ударів за 1 хв, зниження стійкості до звичайного навантаження; ортостатична реакція пульсу 20 і більше ударів за 1 хв. [19, с. 124-125].

Проводячи оздоровче фізичне тренування, потрібно пам'ятати, що заняття фізичною культурою в молодому віці в основному спрямовані на удосконалення фізичної підготовки і фізичного розвитку, забезпечення психофізичної готовності до трудової і навчальної діяльності, профілактики захворювань, які звичайно можуть розвиватися у більш старшому віці тощо.

З усіх основних фізичних якостей людини (сила, швидкість, загальна витривалість, спритність) для зміцнення здоров'я провідною є загальна витривалість, тобто спроможність виконувати фізичну роботу помірної інтенсивності протягом тривалого часу. Наведемо зразок структури оздоровчого тренування, основу якого складає біг на витривалість.

Перша фаза (підготовча) – коротка і легка розминка не більше 10-15 хв. Включає вправи на розтягання (для м'язів нижніх кінцівок і суглобів) для профілактики травм опорно-рухового апарату. Використання в розминці силових вправ (віджимань, присідань) небажано, оскільки на початку тренування у людей середнього віку можуть виникнути ускладнення в діяльності серцево-судинної системи (різке підвищення артеріального тиску, болі в ділянці серця і так далі).

Друга фаза (основна) – аеробна. Складається з бігу оптимальної тривалості і інтенсивності, що забезпечує необхідний тренувальний ефект: підвищення аеробних можливостей, рівня витривалості і працездатності, а також підвищення УФІ .

Третя фаза (завершальна) – «заминка», тобто виконання основної вправи зі зниженою інтенсивністю, що забезпечує плавніший перехід від стану високої рухової активності (гіпердинамії) до стану спокою. Це означає, що у кінці забігу необхідно зменшити швидкість, а після фінішу ще трохи пробігти підтюпцем або просто походити декілька хвилин. Різка зупинка після швидкого бігу може привести до небезпечного порушення сердечного ритму внаслідок інтенсивного викиду в кров адреналіну. Можливий також гравітаційний шок – в результаті виключення «м'язового насоса», що полегшує приплив крові до серця.

Четверта фаза (силова), тривалість 15-20 хв. Включає декілька основних загальнорозвиваючих вправ силового характеру (для зміцнення м'язів плечового поясу, спини і черевного пресу), спрямованих на підвищення силової витривалості. Після бігу необхідно також виконувати вправи на розтягання в уповільненому темпі, фіксуючи крайні положення на декілька секунд (для відновлення функцій навантажених м'язових груп і хребта) [13, с. 163-164].

Теорія спортивного тренування виділяє ряд методів розвитку загальної витривалості. Серед них — інтервальний і безперервний, які найбільш характерні для тренувального процесу з метою зміцнення здоров'я [21].

Інтервальний метод оздоровчого тренування рекомендується для початківців. Він полягає в чергуванні значних (для даного індивіда) навантажень з помірною тривалістю одного тренування. Наприклад, поєднання коротких відрізків ходи та бігу (біг 50 м і хода 150 м) на дистанції 1600-3200 м з частотою пульсу до 120 ударів за 1 хв.

Після досягнення певного рівня загальної витривалості (наприклад, здатність подолати 3200 м швидше як за 28 хв з частотою пульсу не більше, як 120 ударів за 1 хв., переходять до безперервного методу розвитку загальної витривалості. Він полягає у рівномірному розподілі навантаження в основній частині заняття (наприклад, легкий рівномірний біг протягом 10-30 хв. з частотою пульсу не більш як 132-144 удари за 1 хв.).

Одним із головних факторів, що визначають ефективність оздоровчого тренування, є дозування фізичного навантаження. Воно здійснюється за потужністю (інтенсивністю), обсягом, кратністю (тривалістю інтервалів відпочинку між заняттями), характером відпочинку (активним, пасивним), координаційною складністю вправ. Є два основних принципи дозування фізичного навантаження в оздоровчому тренуванні. Перший ґрунтується на відшкодуванні до оптимальною рівня енерговитрат, а другий — на врахуванні максимальних функціональних можливостей тих, хто тренується [27, с. 19-20].

Наведемо приклад застосування першого принципу. Група молодих чоловіків займається фізичною працею, для виконання якої добова витрата енергії становить майже 3500 ккал. Подібна до цієї група (службовці) витрачає не більш як 2800 ккал на добу. Різниця в енерговитратах — приблизно 700 ккал на добу, або 3500 ккал за робочий тиждень. Аналогічні витрати енергії викличе щоденний біг у середньому темпі (10 км/год) протягом години або п'ятикратний обсяг навантаження протягом тижня.

Недоліки цього принципу очевидні: він не враховує характеру діяльності, яка спричиняє енерговитрати; оздоровлюючим навантаженням може бути тільки таке, яке призводить до переважаючого розвитку механізмів кисневого енергоутворення та відповідного розширення резервів серцево-судинної і дихальної систем. Отже, робота швидкісно-силового характеру, що забезпечується головним чином безкисневими механізмами енергоутворення, хоч класифікується як тяжка і з великими енерговитратами, однак вона не запобігає розвиткові несприятливих зрушень у стані здоров'я при обмеженні здатностей кисневого енергоутворення.

Другий принцип дозування фізичного навантаження в оздоровчому тренуванні ґрунтується на врахуванні функціональних можливостей індивіда, який є переважаючим. Існує кілька способів дозування навантаження за потужністю: за відносною потужністю (за частотою серцевих скорочень; за числом повторювання фізичних вправ; емпіричний (за суб'єктивними відчуттями); за рівнем соматичного здоров'я індивіда. Використання цих способів визначається конкретними умовами медичного забезпечення оздоровчого тренування (можливості обстеження, вік, стан здоров'я та ін.).

Дозування за відносною потужністю у відсотках до максимально допустимого рівня фізичної працездатності вимагає попереднього застосування функціональних проб з і фізичним навантаженням суб-максимальної чи максимальної потужності. На основі цього визначається тренувальний рівень навантаження. Він становить до 70 % максимальної фізичної працездатності. Застосування способу обмежується необхідністю попереднього поглиблення обстеження в умовах спеціальної лабораторії, хоч він і є найточнішим [23, с. 45].

Дозування за частотою серцевих скорочень ґрунтується на існуючій лінійній залежності між потужністю навантаження і зрушеннями, що виникають в організмі під його виливом. При цьому беруться до уваги як абсолютні показники приросту пульсу під впливом навантаження, так і відносні його значення щодо вихідного чи максимально досягнутого рівня. Відносні показники частоти пульсу нівелюють вікові та індивідуальні відмінності і з високою точністю характеризують рівень навантаження для осіб різною віку та фізичного стану. Однак необхідність проведення проби з фізичним навантаженням для з’ясування максимально досяжної частоти серцевих скорочень знижує ціннісні застосування відносних пульсових критеріїв у практиці масової фізкультурно-оздоровчої роботи і підвищує значимість абсолютних величин частот пульсу [1, с. 219].

Для визначення інтенсивності фізичних навантажень за частотою пульсу використовують три показники: порогова, пікова і середня частоти серцевих скорочень (ЧСС). ІІорогова ЧСС є найменшою, яка може дати тренувальний ефект. Пікова ЧСС найбільша, яку не можна перевищувати в процесі заняття. Середня ЧСС відповідає середній інтенсивності навантаження даного тренувального заняття. Вважається загальноприйнятим, що пікова ЧСС для тих, хто починає оздоровче тренування без виражених ознак захворювання становить 180 мінус вік у роках (Г.П.Апанасенко).

Дозування за числом повторювання фізичних вправ застосовується в заняттях, де переважають гімнастичні вправи, або в так званому «коловому тренуванні» (почергово виконання вправ у певному темпі на гімнастичних снарядах або тренажерах, встановлених за периметром залу або майданчика).

Цей спосіб передбачає попередню пробу на максимальну кількість повторень даної вправи протягом певного проміжку часу (до 30 с). Тренувальна величина навантаження виражена у відсотках від індивідуального максимуму повторень (% МП) або у відносних одиницях (МП/2; МП/4 тощо). В оздоровчому тренуванні дозування міститься в діапазоні МП/4-МП/2, тобто 25-50% МП [8, с. 139].

Емпіричний спосіб дозування навантаження ґрунтується на аналізі суб'єктивного відчуття людиною, яка тренується. Вільне дихання, бажання продовжити тренування – ознаки того, що навантаження переноситься добре. Дозування інтенсивності допустимого навантаження визначається за рівнем соматичного здоров'я (рівнем функціонального стану людини).

Значний діапазон пульсового режиму оздоровчого тренування у IV групі соматичного здоров'я визначений з урахуванням віку: чим старша людина, тим менша «пульсова» потужність тренувального навантаження. Незважаючи на меншу точність визначення максимальних резервів функціонального стану здоров'я людини, цей спосіб дозування навантаження приданий для призначення тренувального режиму при масових обстеженнях або самоконтролі без тестування максимальної фізичної працездатності.

Визначаючи обсяг і кратність тренувальних навантажень, слід ураховувати такі основні закономірності:

1. Чим вища інтенсивність навантаження, тим меншим має бути його обсяг.

2. Чим нижча функціональна готовність тих, хто тренується, тим нижчими мають бути інтенсивність та обсяг навантаження і більшою його кратність у тижневому циклі занять. Наприклад, при допустимому піковому навантаженні в 150-160 серцевих скорочень за 1 хв досить 2-3 занять на тиждень; якщо ж межа потужності навантаження характеризується відносно нижчим ЧСС уд/хв., необхідні щоденні заняття.

3. Повторні навантаження в оздоровчому тренуванні дозволяються лише після цілковитого відновлення функцій [15, с. 77-78].

Спеціально проведеними дослідженнями встановлено, що оптимальна тривалість тренувального оздоровчого навантаження обмежується періодом, коли настає дискоординація в діяльності фізіологічних систем, які забезпечують м'язову роботу. Він характеризується зниженням ударного і хвилинного об'ємів крові, зменшенням споживання кисню, досягненням максимального рівня частоти ударів серця залежно від віку тощо. Тривалість фази оптимального функціонування киснево-транспортної системи становить 50-75% mах тривалості виконуваних навантажень. Подібні дослідження дали змогу графічно зобразити залежність між інтенсивністю та обсягом навантаження на одному занятті.

Тривалість основного періоду визначається особливостями отримання тренувального ефекту о досягнення належних значень функціональних резервів для кожної групи людей відповідного віку і статі. Потужність, обсяг і характер вправ індивідуалізуються залежно від рівня функціонального стану, віку та інших показників [22, с. 59].

Спостереження довели, що надто велика м’я­зова активність призводить до виснаження нервової си­стеми, розвитку небажаних, а згодом патологічних змін в організмі людини. Тому кожна людина, яка займаєть­ся фізичними вправами, мусить пам’ятати про посту­повість нарощування навантажень. Ніколи не можна поспішати стати здоровим. «Біг до інфаркту» — це ре­альна річ. Якщо ви до цього часу не вмерли зі своїми хво­робами та зі своїм черевцем, то можете почекати з відновленням спортивної форми: поступовість, поступовість і поступовість, – писав М.М. Амосов [34, с. 124].

У підтримуючому періоді фізичні вправи застосовуються з метою подальшого вдосконалення фізичного стану. Тривалість цього періоду довільна, а перерви у заняттях не повинні перевищувати 1-2 місяці. Отже, за наявності інформації про функціональні можливості людини (функціо-нальний клас, рівень фізичного стану чи соматичного здоров'я) можна регламентувати інтенсивність, обсяг, кратність занять, їх зміст, а також визначити їх структуру, тобто сформувати конкретну програму оздоровчого тренування.