1.3 Економічна роль Скандинавських країн

Економічна роль держави. Розглядаючи специфіку державного регулювання в країнах Північної Європи, необхідно розрізняти дер­жавну власність і державний сектор.

Частка державної власності значна тільки у Фінляндії (на фірми, що належать державі цілком або частково, тут припадає близько 20% капіталовкладень, 12% зайнятих, 21% експорту). Це пояснюється ря­дом причин: історично сформованою власністю держави у Фінляндії лісовими і деякими іншими природними ресурсами; переходом до власності держави після другої світової війни підприємств, що раніше належали Німеччині; широкою участю лівих сил, в уряді й інших ор­ганах влади. Крім того, для Фінляндії було досить актуальною зада­чею за допомогою прямої підтримки держави наздогнати інші скан­динавські країни по рівню соціально-економічного і науково-технічного розвитку.

Існуючі у Фінляндії, а також у Швеції і Норвегії державні компанії є досить могутніми та активно використовуються як свого роду «ло­комотиви» в окремих галузях економіки.

Частка держсектора - значна майже у всіх скандинавських країнах. Під ним розуміється ступінь активності участі держави у всіх еконо­мічних і соціальних процесах. Особливо значна її роль у Норвегії, де податкове навантаження у найбільш доходній галузі економіки - на­фтодобувній, сягає 70%. Кількісно це виражається в долі державних витрат у ВВП; у рівні оподатковування і питомій вазі податків у держбюджеті і ВВП; масштабах державного споживання; чисельності державних службовців і т. ін.

За часткою державних витрат у ВВП Норвегія, Швеція, Данія і Фінляндія займають перші місця серед усіх розвинутих країн (у да­ний час цей показник дорівнює відповідно 66-56/%). Для порівняння наводимо аналогічні дані по деяких інших країнах: Великобританія -42/%, США - 36, Японія - 27. Істотна частина державних витрат являє собою трансферні платежі, тобто переклад фінансових засобів, отри­маних держбюджетом від податків і інших надходжень, безпосеред­ньо різним групам населення у виді допомог і субсидій. Таким чином, відповідно до ідей «держави добробуту» відбувається перерозподіл «національного пирога» на користь найменш забезпечених верств су­спільства. Рівень оподатковування в скандинавських країнах тради­ційно один з найвищих серед промислово розвинутих держав. Напри­клад, частка податків у ВВП Швеції на початку 90-х рр. складала 61/% (максимальний показник серед цих країн). В даний час вона знизила­ся до 51/%, проте Швеція продовжує займати за цим показником пер­ше місце. Приблизно такий же рівень оподатковування в Норвегії, Данії, у Фінляндії він дорівнює 47/% (третє місце серед розвинутих країн). Питома вага державного споживання у ВВП скандинавських країн також висока: у Швеції і Норвнгії – 28/%, у Данії - 26, у Фінлян­дії по 22/%. До сфери державного споживання відносяться освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного по­рядку, оборона і т. ін.

Соціальна сфера має надзвичайно високий рівень розвитку (крім того, що велика частка соціальних послуг є в скандинавських країнах безкоштовною, вони досить різноманітні за формами і доступні всім громадянам).

Приблизно кожен третій швед, норвежець і датчанин і кожен чет­вертий фін відносяться до числа державних робітників та службовців (їхня частка складає у Швеції 32\%, у Норвегії і Данії - близько 30, у Фінляндії – 25/%). Це самі великі масштаби зайнятості в державному секторі економіки серед розвинутих країн. Причини наявності такого могутнього державного сектора і чіткої соціальної спрямованості державної політики в скандинавських країнах криються в тім, що со­ціально-економічний і політичний розвиток країн Північної Європи в післявоєнний час будувався на ідеях соціал-реформізму і побудови «держави загального добробуту». Суть криється в досягненні стабі­льного економічного росту за умов низьких темпів інфляції і «повної зайнятості» на базі розвитку змішаної економіки (тобто усіх форм власності: приватної, державної, кооперативної та інші). Ще одна ва­жлива мета полягала у вирівнюванні доходів різних соціальних верст суспільства скандинавських країн за допомогою різних мір державної політики, зокрема, податкових (як уже відзначалося, у цих країнах традиційно високий рівень як корпоративного, так і особистого опо­датковування) і трансферних (у регіоні існує найбільш розвинута се­ред країн членів ОЕСР система різних посібників і дотацій різним ка­тегоріям своїх громадян). Держава в Скандинавії дуже активно бере участь у фінансуванні таких найважливіших сфер, як освіта, охорона здоров'я, пенсійне забезпечення та ін. Найважливішим напрямком державного регулювання у всіх країнах Північної Європи є також «активна присутність» держави на ринку праці (участь у фінансуван­ні навчання і перекваліфікації робочої сили, у створенні нових робо­чих місць, організація служби зайнятості і т. ін.).

Таким чином, у Скандинавії для побудови «держави загального добробуту» необхідним вважають саму активну участь держави в рі­шенні всіх соціально-економічних питань. Іншою найважливішою умовою є формування консенсусу за основними проблемами суспіль­ного розвитку. Індекс промислового виробництва у Скандинавських країнах зображений у (табл.3).

Консенсус формується на базі постійного переговор­ного процесу між представниками трьох політично значущих сил: союзів підприємців, профспілок і представників державної влади. Конкретно це втілюється в практику складання колективних догово­рів про умови оплати праці і соціальних пільг у різних галузях, а та­кож консультаціях державних чиновників профспілками і підприєм­ницькими об'єднаннями практично за будь-яким важливим питанням. У деяких закордонних публікаціях національні господарства регіону називають «економіками узгодження».

Таблиця 1.3

Індекс промислового виробництва Скандинавських країн у 2011-2012рр.

Індекс виробництва	2011/2012,%	По відношенню до попереднього кварталу
Промисловість в цілому	-6,3	-0,8
Промисловість, за винятком сталеливарної	-3,7	0,5
сталеливарна промисловість	-18,0	-7,0
Товари широкого вжитку	-1,4	4,5
Товари тривалого користування	0,7	5,7
Енергетичний сектор	-3,2	-3,4
Будівництво	-5,3	-1,1

Крім прямої участі держави в соціально-економічному розвитку в Скандинавії, як і у інших розвинутих країнах, існують непрямі мето­ди регулювання за допомогою мір грошово-кредитної політики на основі використання елементів як неокейнсіанства, так і неоконсерва­тизма. Подібний еклектичний варіант, що передбачає вибір то одних, то інших мір державної політики, стає усе більш розповсюдженим у європейських країнах. Розвиток економічного програмування і про­гнозування у скандинавських державах спрямований на визначення пріоритетів у соціально-економічній стратегії, включаючи такі її най­важливіші напрямки, як промислова, науково-технічна, регіональна, торгова, валютна політики. Це дає підприємницькому сектору середньострокові і довгострокові орієнтири, знання яких необхідно для ви­роблення ефективної бізнес-стратегії [11, 12].

Зовнішньоекономічні зв'язки. Специфіку скандинавської моделі соціально-економічного розвитку не можна зрозуміти без аналізу зо­внішньоекономічних зв'язків країн Північної Європи. Вони завжди грали не просто велике, а життєво важливе значення для розвитку на­ціонального господарства в регіоні. Темпи росту зовнішньоторгове­льного обороту, обсяг експорту й імпорту на душу населення в краї­нах Північної Європи перевищують відповідні показники для бага­тьох розвинутих держав світу.

«Відкритість» економіки скандинавських країн набагато більша, ніж у великих країнах. Це пояснюється тим, що, з одного боку, неве­лика чисельність трудових і обмеженість природних ресурсів не да­ють можливості організувати виробництво такого широкого набору товарів і послуг, як у великій країні. Звідси порівняно велика зацікав­леність малих держав Північної Європи в імпорті необхідної їм про­дукції. З іншого боку, виникає необхідність більш інтенсивного, чим у багатьох інших країнах, розвитку свого експорту, оскільки менш місткий внутрішній ринок малих скандинавських країн не в змозі по­глинути всю вироблену продукцію, а в масштабах економіки в цілому експортні доходи є джерелом валюти для оплати необхідного імпор­ту.

Зокрема, експортна квота складає в Норвегії в середньому за останні десятиліття 45/% ВВП, у Данії – 37/%, в інших скандинавських країнах - від 25 до 35/%. Для порівняння приведемо інші експортні квоти: США – 11/%, Японії-10/%, Німеччини, Франції і Великобрита­нії - 23 – 25/%. У багатьох галузях економіки скандинавських країн експортна квота може складати до 50 – 70/% від виробленої продукції. Це означає, що положення багатьох компаній регіону і зайнятість со­тень тисяч скандинавів у значній мірі пов'язано з кон'юнктурою на світових ринках, з їхньою успішною участю в міжнародному ділово­му партнерстві. Скандинавські держави розвивають на світових рин­ках тип так званої «нішевої спеціалізації», тобто концентрують свої зусилля на випуску продукції в досить вузьких сферах виробництва. Це можуть бути як прості вироби (наприклад, шведські сірники, під­шипники і т. ін.), так і технічно складні види продукції (сфера елект­роніки, хімії, біотехнології, атомної енергетики і т. ін.). Тип міжнаро­дної спеціалізації практично цілком відповідає структурі національ­ного господарства, тобто продукція більшості галузей експортується. При цьому в експорті скандинавських компаній все більшу частку за­ймає високотехнологічна продукція.

Традиційно важливу роль відіграє експорт різних послуг: фрахто­вих, будівельних, дизайнерських, консалтингових і деяких інших. В імпорті країн Північної Європи, крім Норвегії, відносно велику част­ку займають енергоресурси, а також багато видів сировини.

Основними торговими партнерами скандинавських країн є держави Західної Європи (на них припадає від 2/3 до 3/4 зовнішньоторговель­ного обороту Скандинавії). Серед найважливіших партнерів слід за­значити Великобританію і Німеччину; а також саме країни Північної Європи. В останні роки дещо активізуються ділові зв'язки зі США, та країнами Східної Європи. Зазначимо, що у країнах Північної Європи значно раніш, ніж у ЄС зрозуміли необхідність вільного пересування трудових ресурсів у регіоні та міграції робочої сили. Ще з 1954 р. фу­нкціонує «Загальноскандинавський ринок праці», що охоплює нині усі п'ять країн регіону. Його мешканці мають право працювати у будь-якій скандинавській країні без отримання попереднього дозволу від влади. Центром «тяготіння» на цьому ринку праці і головним ім­портером робочої сили є, безумовно, Швеція.

Північноєвропейські країни беруть активну участь у міжнародних науково-технічних зв'язках, підключаються до всіх перспективних проектів в сфері науково-технічної інтеграції, в основному з країнами Західної Європи. Відношення до іноземних інвестицій у скандинав­ському регіоні не є однозначним. Наприклад, Данія і Норвегія за умов чіткого контролю держави активно залучають іноземні інвестиції у свою економіку. Швеція і Фінляндія в останні роки почали лібералі­зувати своє законодавство щодо створення більш сприятливого інвес­тиційного клімату для закордонних компаній у різних сферах націо­нальних економік.

У цілому щорічні обсяги прямих іноземних інвестицій складають в останні роки: у Фінляндії близько 1 млрд. дол.; у Норвегії - приблиз­но 1,5 млрд. дол.; у Данії - близько 4 млрд. дол.; у Швеції - 14 млрд. дол.

З наведеного вище випливає, що найбільш утягнутою у процеси ін­тернаціоналізації виробництва є Швеція. Саме ця країна є найбільш розвинутою і виступає самим великим інвестором.

У 80 - 90-і рр. скандинавські країни стали набагато активніше бра­ти участь у міжнародних інвестиційних процесах. ТНК цих країн від­кривають все більшу кількість своїх філій в усьому світі. Провідне місце займають шведські і фінські фірми. Ступінь інтернаціоналізації їхньої діяльності часто вище відповідних показників для ТНК вели­ких країн. Інтеграційна політика країн Північної Європи відрізняється великою своєрідністю. Насамперед для скандинавських країн є до­сить важливим брати участь у так званому «північному співробітниц­тві» (специфічній формі торгових, соціально-економічних, політич­них, наукових, культурних і інших зв'язків між країнами). Крім того, до 1973 р. усі вони були членами Європейської асоціації вільної тор­гівлі - торгового об'єднання, що найбільше повно відповідає принци­пам вільної торгівлі, проведення самостійної внутрішньої, зовнішньо­економічної і зовнішньої політики, з відсутністю наднаціональних органів влади і можливістю збереження свого суверенітету.

Проте у 1973 р. Данія стала членом ЄС, і з тих пір питання про участь у цьому інтеграційному угрупованні стало однієї з найважли­віших проблем економічного розвитку інших скандинавських країн. Швеція і Фінляндія також вирішили не залишатися за мережами єв­ропейського інтеграційного процесу і вступили до ЄС у 1995 році. Норвегія, згідно проведеного свого часу референдуму, не увійшла до ЄС.

В даний час, коли держави ЄС активно працюють над створенням Економічного і Валютного Союзу, кожна зі скандинавських країн по-своєму вирішує для себе питання участі в ньому.

На країни Північної Європи припадає всього 1% населення, 3% ВВП і промислової продукції розвинутих країн. Однак, за показниками ВВП і промислового виробництва на душу населення, Скандинавські країни входять до складу перших 15 найвисокорозвинутіших країн світу, і перебувають на одному з перших місць за запропонованою "Програмою розвитку ООН" за показником "Індекс людського розвитку", що охоплює: освіту, рівень доходів, грамотність дорослого населення.

Державне регулювання у країнах північної Європи розрізняється за державною власністю та державним сектором.

Значну частку державної власності має Фінляндія, Швеція та Норвегія, де державні компанії є досить потужними й активно використовуються в окремих галузях економіки.

Частка державного сектору значна в усіх Скандинавських країнах, оскільки це показник активної участі держави у всіх економічних і соціальних процесах розвитку країни.

За часткою державних витрат у ВВП Швеція, Данія та Фінляндія займають перші три місця серед розвинутих країн (на 2006 р. такий показник становив 65, 60 і 55 %). Істотна частина державних витрат — переведення державних фінансових коштів, отриманих державним бюджетом від податків та інших надходжень, безпосередньо різним групам населення у вигляді допомоги і субсидій.

Рівень оподаткування у Скандинавських країнах є один із найвищих серед промислово розвинутих країн. Наприклад, частка податків у ВВП Швеції на кінець 2006 р. становила приблизно 58% (максимальний показник серед цих країн).

Частка державного споживання у Скандинавських країнах також має високий показник: Швеція — 28%, Данія — 26, Фінляндія та Норвегія — 22. До сфери державного споживання належить освіта, охорона здоров'я, соціальне забезпечення, підтримка суспільного порядку, оборона та ін.

Майже кожна третя людина, що є громадянином Скандинавських країн, належить до числа державних робітників та службовців (їх частка у Швеції — 32 %, Норвегії та Данії — 30, Фінляндії 28).

Причина потужного державного сектору і чіткої соціальної спрямованості державної політики в Скандинавських країнах полягає у тому, що ці країни використовують післявоєнні реформи "державами загального добробуту". Сутність реформи передбачає досягнення стабільного економічного зростання з низькими темпами інфляції та "повної зайнятості" на базі розвитку змішаної економіки та постійне вирівнювання доходів різних соціальних груп суспільства.

Цей процес відбувається за допомогою певних заходів державної політики, а саме: податкових (високий рівень як корпоративного, так й особистого оподаткування); трансферний (розвинута, система різноманітних допомог і дотацій різним категоріям громадян).

Швеція за рівнем ВВП на душу населення займає десяте місце у світі і третє серед країн Північної Європи. Термін "шведська модель" виник наприкінці 60-х років і використовується й нині. Це пояснюється тим, що головною метою державного регулювання е повна зайнятість і вирівнювання доходів населення, а також високий вплив соціального страхування.

Досвід розвитку Швеції свідчить, що "розбухання" частки ВВП, який перерозподіляється через бюджет, призводить до придушення стимулів економічної активності, депресивної економіки, що, у свою чергу, змусило уряд країни здійснювати реформи, спрямовані на велику лібералізацію економіки.