1.2 Зовнішня торгівля Скандинавських країн

Наявність деяких видів природних ресурсів і особливості географі­чного положення зіграли важливу роль в економічному розвитку і міжнародній спеціалізації скандинавських країн.

Вихід до морів усіх скандинавських держав визначив розвиток у них судноплавства, рибальства і суднобудування, а місце розташу­вання на перехресті торгових шляхів обумовило активну участь у міжнародній торгівлі. Одним з основних природних багатств регіону є «зелене золото» - ліс, у тому числі високоякісний хвойний. Швеція, Фінляндія і Норвегія входять до числа провідних світових експорте­рів деревини і продукції з неї. Особливі кліматичні умови визначили розвиток у всіх скандинавських країнах (особливо в Данії) м'ясо-молочного напрямку в сільському господарстві.

Родовищами залізної руди найбільш багата Швеція (за запасами залізної руди і її видобутку вона займає друге місце в Західній Євро­пі). У більшості країн регіону є ресурси кольорових металів. Напри­клад, у Норвегії знаходиться одне з найбільших у світі родовище ти­танових і молібденових руд, Фінляндія лідирує в Західній Європі по запасах і видобутку мідної руди і цинку, а по запасах і видобутку хрому займає третє-четверте місце у світі, Швеція знаходиться на другому-третьому місці у Західній Європі по видобутку міді, свинцю і цинку. Крім того, у Швеції, Норвегії і Фінляндії знайдені родовища урану. У цих трьох країнах знаходяться також значні запаси нікелю, ванадію, кобальту, срібла, золота та інших кольорових металів.

З неметалічних корисних копалин Фінляндія має велику кількість різних будівельних і виробних матеріалів, азбесту, графіту, Норвегія - граніту, сланцю, мармуру. У Данії знаходяться великі запаси вапня­ку, глини і граніту, тоді як родовища всіх інших корисних копалин у цій країні (так само, як і в Ісландії) практично не зустрічаються.

Країни Північної Європи мають досить різний ступінь забезпече­ності енергосировиною. Так, наприклад, Швеція і Фінляндія позбав­лені нафти і газу (Фінляндія, крім того, не має кам'яного вугілля, хоча має значні запаси торфу). Норвегія ж багата як нафтою так і газом. Це родовища у Північному морі. Крім цього країна багата гідроенергоре­сурсами. Правда, Швеція і Фінляндія у свій час активно розвивали атомну енергетику, але зараз гостро коштує питання про закриття АЗС у зв'язку з потенційною небезпекою розвитку цього напрямку в енергетиці.

Трудові ресурси країн Північної Європи традиційно відрізняються високою якістю, тобто високим рівнем освіти і професійно-кваліфікаційної підготовки. Відповідно, вартість робочої сили в Ска­ндинавії досить висока. На це впливають також несприятливі демо­графічні тенденції в більшості держав регіону. До них відносяться низькі темпи природного приросту (в окремі роки у Швеції й у Данії навіть негативні) і висока частка старших вікових груп (так назване «старіння» населення, яке не характерне лише для Фінляндії). Це звужує базу пропозиції робочої сили в скандинавських країнах. З ін­шого боку, у регіоні відзначається висока трудова активність жінок, частка яких особливо значна серед працівників розумової праці. Ясне розуміння і на підприємницькому, і на державному рівні важливості «людського фактора» як найголовнішої умови для динамічного соці­ально-економічного розвитку та ефективного функціонування компа­ній є характерною рисою скандинавської моделі, а також географічний розподіл зовнішньої торгівлі Скандинавських країн зображені у (табл.2).

Таблиця 1.2

Географічний розподіл зовнішньої торгівлі Скандинавських країн у 2009-2012рр. (млн. дол. США).

Країни	2009	2010	2011	2012
ЕС	20613,5	24157,1	26455,4	25198,2
Інші країни Европи	641,8	1051,8	1198,8	903,5
Америка	854,4	851,2	1515,3	2123,6
Азія	768,8	1000,1	1087,7	1251,1

Одним з основних факторів, що сприяли динамічному економічно­му зростанню скандинавських країн, стали їх природні ресурси: наф­тові (Норвегія), лісові, руди кольорових металів (Фінляндія), високо­якісні залізні руди (Швеція), а також інвестиційний фактор. Норма накопичення (тобто відношення валових інвестицій в основні фонди до вартості ВВП) у них досить висока, особливо в Норвегії і Фінлян­дії - 25 - 30\%. За цим показником протягом усього післявоєнного пе­ріоду Норвегія і Фінляндія поряд з Японією поділяли перші, другі і треті місця серед усіх розвинутих країн світу. Акцент на інвестицій­ний фактор став найважливішою складовою частиною державної стратегії економічного росту у цих країнах. Тому не випадково про­тягом того ж періоду саме Норвегія і Фінляндія (поряд з Японією) лі­дирували за темпами економічного росту серед високорозвинених країн і за відносно короткий час помітно підвищили рівень свого нау­ково-технічного та економічного розвитку.

В економічному розвитку малих країн Північної Європи надто зна­чна роль фактора науково-технічного прогресу. Частка витрат на НДДКР у ВВП постійно росте. Нині вона складає у Швеції та Норве­гії - 3,3/%, у Фінляндії - 2,4, у Данії - 1,8, в Ісландії - 1,4. Для порів­няння приведемо відповідні дані ОЕСР по найбільш розвитих країнах світу: Японія - 2,9/%, Швейцарія - 2,7, США - 2,5, Франція - 2,4, Ні­меччина - 2,3. Таким чином, Швеція і Норвегія за останні роки пере­творилася у світового лідера по частці витрат на НДДКР у ВВП, обі­гнавши і США, і Японію, а Фінляндія (разом із Францією) вийшла за цим показником на п'яте місце у світі.

Для збереження своїх позицій на світових ринках мала країна по­винна постійно здійснювати нововведення для підтримки конкурент-ноздатності своїх товарів і послуг. Частка держави у фінансуванні НДДКР у різних країнах Північної Європи досить висока і складає 40 – 50/%, що пояснюється прагненням держави допомогти своїм компа­ніям не відстати від фірм інших країн в інноваційній сфері. У Скан­динавії розвиваються переважно прикладні, а не фундаментальні до­слідження. За окремими напрямками НТП країни Північної Європи лідирують серед усіх високорозвинених країн.

Наприклад, Швеція займає перше місце у світі за чисельністю ро­ботів на одного зайнятого (і друге місце після Японії за абсолютною кількістю роботів, обігнавши США); Фінляндія - перше місце у світі по будівництву атомних криголамів, а фінська багатопрофільна фірма «Нокіа» поділяє перше-третє місця з американською компанією «Мо­торола» і шведською фірмою «Еріксон» по виробництву мобільних телефонів. Норвегія є лідером у розробці нафтовидобувного і нафто­переробного устаткування нового покоління (після відкриття у Півні­чному і Норвезькому морях родовищ нафти і газу), Данія має світові досягнення у виробництві устаткування для харчової промисловості

[5, 12].

Розвиток підприємництва і форми господарської діяльності. У порівнянні з країнами «традиційного капіталізму» (Великобританією, Францією, Німеччиною та ін.) держави скандинавського регіону піз­ніше вступили на шлях розвитку ринкових відносин. Компанії малих країн Північної Європи за масштабами своєї діяльності в цілому по­ступаються фірмам більш великих розвинутих країн. Проте серед них є кілька компаній, що входять до першої сотні 500 найбільших євро­пейських фірм. Серед них, у свою чергу, виділяються загальновизнані лідери, що займають місця серед двадцяти провідних європейських фірм: «Еріксон Л.М.» (Швеція) і «Нокіа» (Фінляндія).

Відмінною рисою скандинавських країн є досить висока ступінь монополізації економіки: іноді 1 - 2 - 3 компанії можуть панувати в окремій галузі національного господарства. За ступенем монополіза­ції малі країни Північної Європи обганяють великі розвинуті. Причо­му це стосується не тільки промислового, а і банківського капіталу.

Наприклад, у Швеції 80 % усіх банківських активів зосереджені в руках «великої четвірки» банків, у Норвегії-«великої трійки», а у Фінляндії - всього в одному банку «Меріта», утвореному у 1996 р. від злиття двох найбільших фінських банків.

Причини високого ступеня монополізації економіки полягають, по-перше, у тому, що в умовах менш ємного внутрішнього ринку малих країн монополізувати виробництво того чи іншого товару чи послуги порівняно легше, тому що конкуренція істотно утруднена; по-друге, необхідність виходу на зовнішні ринки визначає формування таких транснаціональних компаній малих країн, які б могли бути порівнян­ні за розмірами капіталу з фірмами провідних країн і, відповідно, конкурувати з ними на рівних. Тому найбільш могутні компанії в ма­лих країнах зосереджені саме в експортноорієнтованих галузях. У га­лузях, «працюючих» на внутрішній ринок, ступінь монополізації на­багато менша. В даний час найбільшими компаніями країн Північної Європи є наступні фірми:

у Швеції - «Вольво» (автомобільна промисловість), «Еріксон Л.М.», «АББ Асеа Браун Бовери» і «Електролюкс» (електротехніка й електроніка), „Сандвіч" (металургія), «Стура» і «Свенська Целюлоза» (деревообробка), «СКФ» (машинобудування);

у Норвегії - «Ношк Гідро» (багатогалузева), «Статойл» (нафтови­добуток), «Елкем» (металургія), «Квернер» (машинобудування);

у Фінляндії - «Нокіа» і «Репола» (багатогалузеві), «Кумене» (де­ревообробка і целюлозно-паперова промисловість), «Оутокумпу» (кольорова металургія), «Знсо-Гутцейт» (целюлозно-паперова про­мисловість), «Раума» і «Валмет» (машинобудування);

у Данії - «Карлсберг» і «Даниско» (харчова), «Данфос» (машино­будування).

У банківському секторі країн Північної Європи лідирують шведсь­кі банки «Свенська хандельсбанкен» і «Скандинавська еншильда ба-нкен», норвезький «Ден норске банк», датський «Ден Данске Банк» і фінський «Мерита». Як правило, кожен великий банк у регіоні є яд­ром якої-небудь фінансової групи сімейного характеру. Широко ві­домі такі сімейства, як наприклад, Валенберги в Швеції або Альстре-ми у Фінляндії.

У підприємницькій структурі скандинавських країн велике місце займає малий і середній бізнес. Малими фірмами в Скандинавії вва­жаються компанії з числом зайнятих менш 100 чоловік, середніми -від 100 до 499, великими - понад 500. Частка малих фірм у загально­му їхньому числі складає близько 95/%, на великі припадає менш 1%. Питома вага малих і середніх фірм в обороті складає 30 – 35%, у до­даній вартості - близько 40-45%, а за чисельністю зайнятих – більш 50 %.

Таким чином, макроекономічна роль підприємств малого і серед­нього бізнесу очевидна, особливо з погляду підтримки зайнятості. Тоді як у великих компаніях часто відбувається так звана «раціоналі­зація виробництва», що супроводжується звільненням робітників і фахівців. Малі і середні фірми залучають трудові ресурси, що вивіль­няються.

Особливо важливо, що такі підприємства в окремі періоди часу не тільки «компенсують» зниження зайнятості у великих компаніях, але і створюють додаткові робочі місця. Підтримуючи зайнятість, малий і середній бізнес тим самим виконує найважливіші соціальні задачі -створення більш стабільної соціальної обстановки і формування «се­редніх шарів» населення.

Особливістю країн Північної Європи є те, що малі і середні фірми у своїй переважній більшості функціонують у сфері послуг, оскільки, як вже відзначалося, промисловість цих країн украй монополізована і великі компанії практично не залишають шансів на ефективне функ­ціонування в цьому секторі економіки. Малі і середні підприємства є найбільш мобільним елементом підприємницької структури. У кри­зові періоди число фірм, що розорилися серед них, перевищує число створених, у роки сприятливої господарської кон'юнктури.

Малий і середній бізнес у Скандинавії активно підтримується дер­жавою за допомогою спеціально розроблених цільових програм, що містять у собі податкові, кредитно-фінансові й інші міри, спрямовані на створення більш сприятливих умов для діяльності малих і середніх підприємств.

Серед особливостей підприємницької структури економіки в скан­динавських країнах треба відзначити досить сильні позиції коопера­тивного сектора. Кооперативні об'єднання охоплюють сільське гос­подарство, торгівлю, житлове будівництво і багато інших галузей го­сподарства. Багато кооперативних об'єднань (наприклад, «Ека» і «Валіо» у Фінляндії) є досить великими за масштабами своєї діяльно­сті і входять до списку провідних компаній своїх країн [12, 14].